ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
08 липня 2024 року Справа № 902/1421/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Грязнов В.В. , суддя Крейбух О.Г.
секретар судового засідання Кушнірук Р.В.
за участю представників сторін:
позивача: представник Газізова Ю.Л. - адвокат
відповідача: представник Медончак М. М. - адвокат
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 14.03.24р. суддею Тварковським А. А. у м.Вінниці, повний текст складено 25.03.24р. у справі № 902/1421/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Ойл"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр"
про стягнення 7 006 870,8 грн.
1. Процесуальне рішення, яке оскаржується у суді апеляційної інстанції.
1.1. Предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення Господарського суду Вінницької області у справі №902/1421/23 від 14.03.2024.
1.2. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.03.2024 у справі №902/1421/23 частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Ойл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" про стягнення 7 006 870,8 грн.
1.3. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 189 057,5 грн - основного боргу; 141 273,38 грн - 3% річних; 1 115 559,07 грн - інфляційних втрат; 1 351 686,05 грн - пені та 95 653,06 грн - витрат на сплату судового збору. У стягненні з відповідача 630 000 грн - основного боргу та 579 294,02 грн - пені відмовлено. Витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 9 450 грн залишено за позивачем.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
2.1. Рішення суду першої інстанції, мотивоване тим, що на підставі укладеного 14.04.2023 Договору відступлення права вимоги №14042023 до позивача перейшло право вимоги та стягнення суми заборгованості у розмірі 3 819 057,5 грн.
2.2. Враховуючи дотримання форми та змісту щодо визначення істотних умов договору відсутні підстави вважати неукладеним Договір відступлення права вимоги №14042023 від 14.04.2023.
2.3. Реальність укладення такого договору підтверджується також фактом сплати позивачем Первісному кредитору 3 819 057,5 грн за уступлення права вимоги відповідно до платіжної інструкції №7 від 25.04.2023, копія якої наявна у матеріалах справи.
2.4. Місцевим господарським судом при прийнятті оспорюваного рішення було враховано здійснення відповідачем часткової оплати на загальну суму 630 000 грн (платіжні інструкції: №1047 від 12.06.2023 на суму 200 000 грн; №1234 від 30.06.2023 на суму 110 000 грн; №1690 від 22.09.2023 на суму 320 000 грн) в рахунок погашення основного боргу. За цих обставин позовні вимоги були задоволені частково у сумі 3 189 057,5 грн.
2.5. Також позивачем були нараховані інфляційні втрати, 3% річних та пеня, яка судом першої інстанції була зменшена при задоволенні позову.
2.6. У решті позовних вимог позивачу відмовлено.
3. Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу; короткий зміст вимог апеляційної скарги.
3.1. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр", 15.04.2024 через систему "Електронний суд" (вх.1768/24) звернулося до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 14.03.2024, в справі №902/1421/23 скасувати в частині часткового задоволення 141 273,38 грн - 3% річних; 1 115 559,07 грн - інфляційних втрат і постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову ТОВ "Агро Ойл" до ТОВ "Гніванський гранітний кар'єр" в частині стягнення 141 273,38 грн - 3% річних; 1 115 559,07 грн - інфляційних втрат.
3.2. ТОВ «Гніванський гранітний кар'єр» не погоджується частково з даним рішенням і оскаржує в наступному:
3.2.1. Господарським судом Вінницької області вірно встановлено, що насправді сума боргу 3 189 057,50 грн. і судом вірно враховано такі оплати 200000,00 грн 12.06.2023, 120000,00 грн 30.06.2023, 320000,00 грн 22.09.2023.
3.2.2. Судом першої інстанції задоволено інфляційні втрати в розмірі 141273,38 грн та інфляційне збільшення в розмірі 1115559,07 грн.
3.2.3. Суд залишає поза увагою, що інфляційні витрати та інфляційне збільшення рахувалось з суми заявленого боргу - 3819057,50 грн, хоча борг насправді 3189057,50 грн. і саме тут потрібно врахувати термін нарахування інфляційних витрат та 3% річних.
3.3. На думку апелянта у даному випадку при нарахуванні інфляційних втрат позивачем не вірно визначено суму боргу і відтак невірно обраховано інфляційні витрати та 3% річних, що призвело до прийняття незаконного рішення в цій частині.
3.4. Також судом невірно враховано стосовно претензій, що надсилалися, а саме: претензія надіслана електронним шляхом не відповідала вимогам електронного документообігу, що не застосовувався при дії Договору поставки №300821-01 від 30.08.2021. Надана претензія не відповідає вимогам посвідчення документа, що визначено Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» (ст. 5) Законом України «Про електронні довірчі послуги», тому даний позов є передчасним.
3.5. На думку скаржника слід було використати належно оформлену процедуру паперового документообігу між Сторонами, і тільки лиш за наявності негативного результату звертатися до суду. Цього судом не враховано.
3.6. Саме з наведених вище підстав вважаю, що рішення підлягає до часткового скасування.
4. Відзиви на апеляційну скаргу, заяви та клопотання, які надійшли від учасників апеляційного провадження, заяви про відводи та самовідводи.
4.1. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
4.1.1. Позивач у відзиві, аналізуючи наведені відповідачем доводи у апеляційній скарзі, зазначає, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення Господарського суду Вінницької області законним, та таким, що не підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
4.1.2. Акцентується увага позивача, що відповідач наголошує на тій обставині що суд першої інстанції неправомірно стягнув інфляційні витрати та інфляційне збільшення, які мали б рахуватися з суми заборгованості в розмірі 3 189 057,5 грн, однак судом стягнуто 141 273,38 грн - 3% річних; 1 115 559,07 грн - інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 3 819 057,50 грн.
4.1.3. У позовній заяві позивачем наведено детальний розрахунок штрафних санкцій, перевірений судом першої інстанції.
4.1.4. Позивачем здійснено розрахунок штрафних санкцій згідно договору, інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість, яка виникла у Відповідача за договором Поставки, з урахуванням періодів виникнення заборгованості, дати початку заборгованості згідно договору (одинадцятий банківський день з моменту поставки товару) та до дати укладення Договору про відступлення права вимоги №14042023-92 від 14.04.2023 (14.04.2023 включно).
4.1.5. Позивачем не заперечується що відповідачем дійсно було здійснено часткову оплату заборгованості на загальну суму 630 000 гривень (платіжні інструкції: №1047 від 12.06.2023 на суму 200 000 грн; №1234 від 30.06.2023 на суму 110 000 грн; №1690 від 22.09.2023 на суму 320 000 грн).
4.1.6. Отже, як вбачається з викладеного, та абсолютно правильно встановлено судом першої інстанції, станом на 14.04.2023 (останній день, на який розраховано заявлені до стягнення штрафні санкції) - сума основної заборгованості Відповідача перед Позивачем складала саме 3 819 057,50 гривень, а не 3 189 057,5 грн., як на те вказує Відповідач.
4.1.7. У зв'язку з тим, що Відповідачем здійснювалося часткове погашення заборгованості після 14.04.2023 - відсутні підстави стверджувати, що Позивачем, при нарахуванні інфляційних втрат, неправильно визначено суму боргу, а відтак помилково обраховано інфляційні витрати та 3% річних, що призвело до прийняття незаконного рішення в цій частині.
4.1.8. Станом на 14.04.2024 борг Відповідача складав саме 3 819 057,50 гривень, що повністю підтверджується матеріалами справи, та не спростовано Відповідачем, з огляду на що Відповідач дійшов до помилкового та необґрунтованого висновку про те, що судове рішення в оскаржуваній частині є незаконним.
4.1.9. Просить позивач у відзиві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Вінницької області від 14.03.2024 року - залишити без змін.
4.2. До початку розгляду даної апеляційної скарги по суті, ні під час її розгляду від учасників провадження у даній справі заяв про відвід складу суду чи судді колегії не заявлялося. Суддями колегії самовідводи не заявлялися.
5. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).
6. Законодавство, яке застосоване апеляційним судом при розгляді апеляційної скарги.
6.1. Під час розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 14.03.2024 у справі № 902/1421/23 Північно-західний апеляційний господарський суд застосував норми матеріального та процесуального права, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
6.1.1. Норми матеріального права:
Цивільний кодекс України (далі по тексту постанови також - ЦК України);
Господарський кодекс України (далі по тексту постанови також - ГК України);
Закон України "Про судовий збір".
6.1.2. Норми процесуального права:
Господарський процесуальний кодекс України, в редакції чинній з 15 грудня 2017 року (далі по тексту постанови також - ГПК України);
6.2. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 ст.236 ГПК України).
7. Розгляд апеляційної скарги по суті. Обставини справи.
7.1. Північно-західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, викладені у відзиві, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.
7.2. Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" (Покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Апекс Газ Україна" (Постачальник) укладено Договір поставки № 300821-01 (Договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити в обумовлений термін, а Покупець прийняти у власність і оплатити нафтопродукти, іменовані надалі "Товар".
7.3. За умовами Договору поставки право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання накладної та/або акту приймання-передачі, що свідчать про одержання Товару (п. 1.3. Договору поставки).
7.4. Згідно із п. 5.2. Договору поставки оплата Товару здійснюється протягом п'яти банківських днів з моменту поставки товару в безготівковій формі в розмірі 100% від вартості Товару, що поставляється на підставі рахунку-фактури, та/або накладної, які є невід'ємною частиною договору.
7.5. Пунктом 6.1. Договору поставки сторони погодили, що при простроченні платежів за отриманий Товар Покупцем більш, як на 5 робочих днів, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0.5 % від суми простроченого грошового зобов'язання за кожний день прострочення від вартості відвантаженого, але не оплаченого Товару, а за прострочення понад 14 днів з Покупця додатково стягується штраф у розмірі 22 % (відсотки) від суми невиконаного грошового зобов'язання.
7.6. Відповідно до п. 6.5. Договору поставки у випадку перерахування Покупцем недостатньої суми здійснюваного платежу для виконання грошового зобов'язання, передбаченого умовами даного Договору (Додатками), сума розподіляється в наступному порядку:
- у першу чергу - на повне погашення суми збитків, викликаних невиконанням або неналежним виконанням Покупцем своїх зобов'язань за цим Договором;
- в другу чергу погашається сума санкцій, нарахованих на момент здійснення платежу, передбачених п. 6.1, 6.2. та п. 6.3. даного Договору;
- у третю - сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції встановленого на день платежу.
7.7. На виконання умов Договору в період листопада 2021 року - лютого 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Апекс Газ Україна" передало у власність відповідачу Товар (нафтопродукти) загальною вартістю 3 893 382,5 грн, що підтверджується відповідними видатковими та товарно-транспортними накладними:
- видаткова накладна №652 від 20.11.2021 на суму 374 088 грн, ТТН №000-000652 від 20.11.2021;
- видаткова накладна №741 від 07.12.2021 на суму 784 160 грн, ТТН №000-000741 від 07.12.2021;
- видаткова накладна №813 від 22.12.2021 на суму 765 700 грн, ТТН №000-000813 від 22.12.2021;
- видаткова накладна №829 від 29.12.2021 на суму 157 200 грн, ТТН №000-000829 від 29.12.2021;
- видаткова накладна №64 від 25.01.2022 на суму 882 234,5 грн, ТТН №000-00064 від 25.01.2022;
- видаткова накладна №115 від 08.02.2022 на суму 930 000 грн, ТТН №000-000115 від 08.02.2022.
7.8. Поряд з цим Постачальник здійснив часткове зарахування на оплату вартості отриманого Товару за видатковою накладною №652 від 20.11.2021 в сумі 74 325 грн із здійсненої оплати в розмірі 320 000 грн відповідно до платіжної інструкції №111 від 04.05.2022.
7.9. Відтак несплаченим залишається основний борг за Договором поставки в розмірі 3 819 057,5 грн.
7.10. За Договором відступлення права вимоги №14042023 від 14.04.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Апекс Газ Україна" відступлено право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" за Договором №300821-1 від 30.08.2021 (Угода) Новому кредитору - Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро Ойл" (позивач).
7.11. Згідно із п.п. 1.2., 1.3. Договору відступлення права вимоги №14042023 від 14.04.2023 за цим Договором Новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання наступних обов'язків:
- сплати заборгованості за прийнятий, але не оплачений товар згідно Угоди в розмірі 3 819 057,50 грн;
- сплати штрафних санкцій, передбачених Угодою (штраф, пеня) за неналежне виконання зобов'язання щодо своєчасного розрахунку за отриманий товар, а також інфляційних втрат та 3% річних.
7.12. До Нового кредитора переходить зазначене вище право вимоги Первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення договору про відступлення права вимоги.
7.13. За змістом листа-згоди Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" вих. №81 від 14.04.2023 відповідач підтвердив, що повідомлений належним чином про уступлення права вимоги за Договором поставки.
7.14. У зв'язку з відступленням права вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Ойл", вважаючи своє право порушеним, звернулося із позовом до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" 7 006 870,8 грн, з яких: 3 819 057,5 грн - основного боргу, а також 141 273,38 грн - 3% річних; 1 115 559,86 грн - інфляційних втрат та 1 930 980,07 грн - пені, нарахованих внаслідок прострочення виконання відповідного зобов'язання.
7.15. За результатами розгляду позовних вимог місцевим господарським судом вони були задоволені частково (п.п. 1.1.-1.3., 2.1.-2.6. цієї постанови).
8. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду скарги, відхилення доводів апелянта.
8.1. Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, а також заслухавши пояснення представників сторін у справі, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у даній справі без змін, виходячи з наступного.
8.2. Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
8.3. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (стаття 16 ЦК України).
8.4. При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
8.5. Згідно статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
8.6. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
8.6.1. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
8.7. Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
8.8. Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
8.9. У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (ЦК України) зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
8.10. Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
8.11. Відповідно до ст. 627 ЦК України, ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
8.12. Приписами статті 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
8.13. За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
8.14. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
8.15. Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
8.16. Згідно із частиною 2 статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
8.17. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 514 ЦК України).
8.18. Враховуючи дотримання форми та змісту щодо визначення істотних умов договору відсутні підстави вважати неукладеним Договір відступлення права вимоги №14042023 від 14.04.2023.
8.19. Реальність укладення такого договору підтверджується також фактом сплати позивачем Первісному кредитору 3 819 057,5 грн за уступлення права вимоги відповідно до платіжної інструкції №7 від 25.04.2023, копія якої наявна у матеріалах справи.
8.20. В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
8.21. Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
8.22. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).
8.23. Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
8.24. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
8.25. Як слідує з матеріалів справи, відповідач є боржником, що прострочив, позаяк не здійснив остаточний розрахунок за Договором поставки протягом п'яти банківських днів з моменту поставки товару за кожною видатковою накладною, як то передбачено п. 5.2. Договору поставки.
8.26. Господарськими судами враховується здійснення відповідачем часткової оплати на загальну суму 630 000 грн (платіжні інструкції: №1047 від 12.06.2023 на суму 200 000 грн; №1234 від 30.06.2023 на суму 110 000 грн; №1690 від 22.09.2023 на суму 320 000 грн) в рахунок погашення основного боргу, з огляду на таке.
8.26.1. Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
8.26.2. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
8.26.3. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.
8.26.4. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
8.26.5. Тобто в даному випадку поведінка позивача є суперечливою, оскільки за змістом позовної заяви позивач вказує, що відмовляється від свого права на стягнення штрафу в розмірі 840192,65 грн та не заявляє позовну вимогу про стягнення штрафу.
8.26.6. Водночас у відповіді на відзив позивач вказує, що ним в порядку п. 6.5. Договору поставки було зараховано кошти в розмірі 640 000 грн на погашення 840 192,65 грн штрафу, який до стягнення не заявлявся.
8.26.7. Таким чином позивач вказує, що відмовився від стягнення з відповідача штрафу, при цьому зарахував кошти, які надійшли від Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр", в рахунок погашення саме штрафу, тобто, відповідне стягнення позивач фактично застосував.
8.26.8. Дії особи, що свідчать про її суперечливу поведінку у спорі є підставою для відмови стороні, що випливає з доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) та базується на принципі добросовісності (постанови ВС КГС від 17.11.2018 у справі №911/205/18 та від 09.04.2019 у справі №903/394/18).
8.26.9. За таких обставин, з урахуванням принципу заборони суперечливої поведінки, що трактується не на користь позивача, суд приходить до висновку про безпідставність стягнення з відповідача 630 000 грн основного боргу та такий борг підтверджується в сумі 3 189 057,5 грн (3 819 057,50 грн - 630 000 грн). Тому вимога позивача в частині стягнення основного боргу підлягає частковому задоволенню в сумі 3 189 057,5 грн, а у стягненні 630 000 грн боргу слід відмовити.
8.27. Судами першої та другої інстанцій встановлено, що відповідачем здійснено оплату на загальну суму 630 000 грн, а не 640 000 грн, як вказують сторони у заявах по суті спору - підтверджується наявними у справі первинними документами, а саме платіжними інструкціями: №1047 від 12.06.2023 на суму 200 000 грн; №1234 від 30.06.2023 на суму 110 000 грн; №1690 від 22.09.2023 на суму 320 000 грн.
8.28. Окрім основного боргу, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 141 273,38 грн - 3% річних; 1 115 559,86 грн - інфляційних втрат та 1 930 980,07 грн - пені.
8.29. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
8.30. Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
8.31. До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
8.32. Згідно із п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
8.33. За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
8.34. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
8.35. Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
8.36. Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
8.37. Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
8.38. Пунктом 6.1. Договору поставки обумовлено, що при простроченні платежів за отриманий Товар Покупцем більш, як на 5 робочих днів, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0.5 % від суми простроченого грошового зобов'язання за кожний день прострочення від вартості відвантаженого, але не оплаченого Товару, а за прострочення понад 14 днів з Покупця додатково стягується штраф у розмірі 22 % (відсотки) від суми невиконаного грошового зобов'язання.
8.39. Згідно із п. 6.8. Договору поставки сторони погодили не обмежуватися 6-ти місячним строком для нарахування пені, при цьому учасники справи таке погодження підтвердили, як зафіксовано у протоколі судового засідання від 14.03.2024.
8.40. Як убачається із матеріалів справи місцевим господарським судом здійснено перерахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" за відповідний період прострочення за кожною видатковою накладною (кінцева дата нарахування 14.04.2023), та встановлено, що розрахунок позивача відповідає сформованому та доданому до позову розрахунку суду та є обґрунтованим.
8.40. Господарськими судами враховується, що відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
8.41. Із рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 прослідковується, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
8.42. Відтак, процесуальний інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
8.43. Згідно із положеннями статті 233 ГК України, які також кореспондують зі змістом статті 551 ЦК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
8.44. Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
8.45. Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
8.46. При цьому підстави для зменшення розміру неустойки у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
8.47. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
8.48. Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
8.49. Вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені, суд бере до уваги такі обставини:
- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
- відсутність підстав вважати, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;
- очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
8.50. Крім того, суд враховує правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
8.51. Правовий висновок, що неустойка не може бути непомірним тягарем боржникові і джерелом отримання додаткових прибутків кредиторові підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відповідно до постанови від 08.04.2020 у справі №924/570/19.
8.52. За обставин, які були предметом дослідження у даній справі суд першої інстанції прийшов до висновку за можливе скористатись правом, наданим ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України (у межах судового розсуду), та зменшив розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, на 30%, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.
8.53. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019.
8.54. Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 70% заявленої пені в розмірі 1 351 686,05 грн. Водночас в позові щодо стягнення 579 294,02 грн пені слід відмовити у зв'язку із зменшенням її розміру судом.
8.55. У апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що інфляційні втрати мають розраховуватися із суми заборгованості, яка на момент звернення позивача із позовом становила 3189057,50грн.
8.56. Колегія суддів із таким твердженням не погоджується, оскільки, як убачається із матеріалів справи (розрахунок суми позовних вимог наведено у тексті позову), сума заборгованості у розмірі 3189057,50 грн стала актуальною після проведення третьої оплати 22 вересня 2023 року на суму 320000,00 грн (пункт 8.27. цієї постанови).
8.56.1. Інфляційні втрати та 3% річних, а так само і пеня, позивачем розраховані станом на 14.04.2023 по кожному із періодів виникнення заборгованості (6 періодів) - до здійснення часткової сплати відповідачем заборгованості.
8.56.2. Апеляційний господарський констатує, що апелянт ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції власного контррозрахунку розміру інфляційних втрат та 3% річних не надав.
8.56.3. Інших доказів в обґрунтування неправомірності нарахування інфляційних втрат та 3% пені скаржником не надається.
8.57. За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
8.58. Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
8.59. Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
8.60. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
8.61. Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
8.62. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції при ухваленні оспорюваного рішення та не можуть бути підставою для їх скасування або зміни.
8.63. За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької від 14 березня 2024 року у справі № 902/1421/23 - без змін.
9. Повноваження суду апеляційної інстанції.
9.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
9.2. З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені апелянтом у апеляційній скарзі є необґрунтованими, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.
9.3. У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
10. Розподіл судових витрат.
10.1. Як вбачається із матеріалів справи, апелянт - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" за подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 14.03.2024 у справі № 902/1421/23 сплатив платіжною інструкцією №0.0.3641297637.1 від 13.05.2024 судовий збір у розмірі 28278,74 гривень.
10.2. Судовий збір сплачений в порядку та розмірі, визначеному Законом України "Про судовий збір" .
10.3. За змістом статті 129 ГПК України за результатами розгляду апеляційної скарги здійснюється розподіл судових витрат.
10.4. Оскільки апелянту відмовлено у задоволенні апеляційної скарги, в силу приписів статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" від 15.04.24р. залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 14 березня 2024 року у справі №902/1421/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №902/1421/23 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "16" липня 2024 р.
Головуючий суддя Юрчук М.І.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Крейбух О.Г.