вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" липня 2024 р. Справа№ 911/3706/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Сітайло Л.Г.
секретар - Місюк О.П.
за участю представників:
позивача - Легкої О.Ю.;
відповідача-1 - не з'явилися;
відповідача-2 - Селянка А.О.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі"
на рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2024 (повне рішення складене 14.05.2024)
у справі №911/3706/23 (суддя - Шевчук Н.Г.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі"
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт";
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Продміт"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності.
У грудні 2023 року Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Продміт", у якому просило:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу 3/4 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі, а саме: магазин-кафе літ. А, адміністративно-складську будівлю літ. Е загальною площею 421,6 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська (колишня вул. Леніна), буд. 49, який посвідчений 10.02.2017 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А. та зареєстрований за №439;
- скасувати державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Продміт" на 3/4 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі: магазин-кафе літ. А, адміністративно-складську будівлю літ. Е загальною площею 421,6 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська (колишня вул. Леніна), буд. 49, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 68465332224.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладений договір, за яким право власності на майно зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Продміт", є фіктивним у розумінні ст. 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме таким, що вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Позивач вважає, що оскільки договір укладений після технічної перевірки засобів обліку електричної енергії відповідача-1 та складання акту про порушення Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ) і підписаний з обох сторін пов'язаними особами, вказані ознаки кваліфікують такий правочин як фраудаторний, тобто вчинений на шкоду кредитору Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" за судовим рішенням - Приватному акціонерному товариству "ДТЕК Київські регіональні електромережі".
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.12.2023 відкрито провадження у справі №911/3706/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.04.2024 (повне рішення складене 14.05.2024) у справі №911/3706/23 у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та порушено приписи процесуального права.
Окрім доводів, аналогічних за змістом до доводів, наведених у позовній заяві та інших заявах по суті справи, позивач посилається на те, що обов'язок зі сплати вартості необлікованої електричної енергії, зафіксований в акті про порушення, виник з моменту виявлення такого порушення, а не з дати засідання комісії, на якому прийнято рішення про проведення розрахунку. Тому, протилежні висновки суду першої інстанції скаржник вважає необґрунтованими. При цьому, позивач посилається на висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №466/9977/16-ц та 31.05.2021 у справі №913/567/19(913/402/20).
Також позивач, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.05.2023 у справі №643/8218/21 та 12.04.2023 у справі №754/18852/21, вказує на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" усвідомлювало настання відповідальності за порушення роботи вузла обліку електричної енергії та обов'язку зі сплати грошових коштів за вказані порушення відразу після складання уповноваженими особами акту про порушення ПКЕЕ.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 апеляційну скаргу у справі №911/3706/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №911/3706/23, призначено її до розгляду на 16.07.2024, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів.
До суду 11.06.2024 від представника Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використання власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 вказане клопотання задоволено.
24.06.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Продміт" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач-2 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал Міт", у свою чергу, не скористалося правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/2322/24 від 15.07.2024, у зв'язку перебуванням судді Андрієнка В.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/3706/23.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 апеляційну скаргу у справі №911/3706/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Буравльов С.І., Сітайло Л.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 справу прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.
У призначене засідання суду 16.07.2024 з'явилися представники позивача та відповідача-2 і надали пояснення по суті апеляційної скарги. Натомість, представники відповідача-1 у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлені належним чином, що підтверджується наступним.
У зв'язку з відсутністю у Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" зареєстрованого електронного кабінету копію ухвали від 10.06.2024 про відкриття апеляційного провадження надіслано судом засобами поштового зв'язку на адресу місцезнаходження вказаного товариства, а саме: 01104, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, буд. 5, н. п. 4.
Поряд з цим, копію вказаної ухвали не вручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" з відміткою на поштовому конверті "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до ч. ч. 3 та 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також, відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, виходячи зі змісту положень ст. ст. 120, 242 ГПК України, п. п. 11, 17, 99, 116 та 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРЮО прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290 та 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та 14.08.2020 у справі №904/2584/19). Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням. Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Разом з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" належним чином повідомлене про розгляд апеляційної скарги та, у свою чергу, не повідомило суд про причини неявки у судове засідання уповноважених представників. Отже, неявка у судове засідання представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 10.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" в особі директора Лопати В.П. (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продміт" в особі директора Духіна В.О. (покупець) укладений договір купівлі-продажу 3/4 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі. Договір посвідчений 10.02.2017 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А. та зареєстрований у реєстрі за №439.
За цим договором продавець зобов'язується передати майно у приватну власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього обумовлену грошову суму (п. 1.1 договору).
Підпунктом 1.1.1 договору визначено, що за цим договором відчужується наступне нерухоме майно: 3/4 (три четвертих) частки у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі: магазин-кафе літ. А, адміністративно-складську будівлю літ. Е загальною площею 421,6 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська (колишня вул. Леніна), буд. 49.
Відповідно до п. 2.1 договору продаж майна за домовленістю сторін договору вчиняється за суму 261750,00 грн, які покупець зобов'язується сплатити продавцю протягом одного року з дня нотаріального посвідчення цього договору, тобто до 10.02.2018, шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок продавця.
Вказаний договір підписаний сторонами та скріплений відтисками печаток товариств.
Поряд з наведеним, 25.06.2018 Господарським судом міста Києва ухвалене рішення у справі №911/315/18 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" на користь Приватного акціонерного товариства "Київобленерго", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі", вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996 (ПКЕЕ), у розмірі 1384128,00 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 20761,92 грн.
Окрім цього, 07.04.2021 Господарським судом міста Києва ухвалене рішення у справі №910/19052/20 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" 3% річних у розмірі 91945,20 грн, інфляційних втрат у розмірі 167412,42 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 3890,36 грн у зв'язку з тривалим невиконанням рішення господарського суду у справі №911/315/18.
На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Я.В. перебуває виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання наказу №911/315/18, а також виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання наказу №910/19052/20, які 24.03.2023 об'єднано у зведене виконавче провадження НОМЕР_3.
За твердженнями позивача, заборгованість за вказаними вище рішеннями суду до цього часу залишається непогашеною ані у добровільному, ані у примусовому порядку. Доказів на підтвердження зворотного матеріали справи не містять.
Так, у процесі примусового виконання вказаних судових рішень приватним виконавцем направлено запити до обліково-реєстраційних установ щодо зареєстрованих транспортних засобів за боржником, наявних відкритих рахунків у банківських установах, Державної служби України з питань праці, Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, регіонального сервісного центру МВС України в місті Києві, здійснено виклик керівника юридичної особи тощо. Тобто, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бережним Я.В. вчинено передбачені Законом України "Про виконавче провадження" дії з метою виконання рішень суду, однак будь-яких активів у боржника не виявлено.
Натомість, як стверджує позивач, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна останньому стало відомо, що за Товариством з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" було зареєстроване нерухоме майно, а саме: 3/4 частки у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі: магазин-кафе літ. А, адміністративно-складську будівлю літ. Е загальною площею 421,6 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська (колишня вул. Леніна), буд. 49.
Іншого, окрім зазначеного, майна у боржника, за рахунок якого можливо було б виконати рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 у справі №911/315/18 та рішення Господарського суду міста Києва 07.04.2021 у справі №910/19052/20, немає.
Однак, як вказує позивач, зазначене майно було відчужено Товариством з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продміт" на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу.
За твердженнями позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" в особі директора Лопати В.П. відчужило належне йому майно на підставі договору купівлі-продажу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продміт" після проведеної технічної перевірки та складання акта про порушення ПКЕЕ від 02.11.2016, відповідно до якого Приватним акціонерним товариством "Київобленерго" виявлено порушення споживачем (відповідачем-1) ПКЕЕ та нараховано 1384128,00 грн вартості необлікованої електричної енергії.
Водночас, позивач зазначає, що станом на дату відчуження об'єкта нерухомості (10.02.2017) одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" був ОСОБА_1 . Поряд з цим, директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Продміт" станом на 10.02.2017 був ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_1 , а засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Продміт" була і залишається дружина ОСОБА_1 , який є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт", - ОСОБА_3 .
Отже, об'єкт нерухомості було відчужено на користь юридичної особи, керівною особою та засновником якої були близькі родичі засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт", а саме син та дружина.
Як наслідок, Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі" вважає такий договір фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору у період існування обов'язку у Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" щодо сплати позивачу вартості необлікованої електричної енергії.
Вказані обставини у їх сукупності зумовили необхідність звернення позивача з даним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування за Товариством з обмеженою відповідальністю "Продміт" державної реєстрації права власності.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Продміт", у свою чергу, у відзиві на позов вказує на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним, не доведено факту порушень прав чи інтересів позивача з боку відповідачів укладенням оскаржуваного правочину, а також того, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) не додержано встановлених ст. 203 ЦК України вимог, враховуючи положення ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину.
Окрім цього, Товариством з обмеженою відповідальністю "Продміт" до суду першої інстанції подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" правом на подачу відзиву не скористалося, проти позову не заперечило.
Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції встановив, що укладенню між відповідачами оскаржуваного правочину 10.02.2017 передувало лише складення Приватним акціонерним товариством "Київобленерго" акту про порушення ПКЕЕ від 02.11.2016, який за своїм змістом є лише фіксацією факту порушення споживачем вказаних правил та є підставою для визначення обсягу і вартості необлікованої електричної енергії. Натомість, обов'язок щодо оплати вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕ, виник у споживача після направлення йому розрахункових документів. Отже, позивачем не доведено, що відчуження майна відбулося у період настання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" зобов'язання з оплати вартості електричної енергії.
За висновками місцевого господарського суду, доводи позивача, що оспорюваний правочин має всі ознаки фраудаторності, не знайшли свого підтвердження, оскільки, зважаючи, що спірний правочин вчинено до настання у відповідача-1 зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, позивачем також не доведено умисел обох сторін спірного договору на приховування яких-небудь інших намірів такого правочину в момент його вчинення, ніж ті, що визначені його умовами.
Як наслідок, оскільки судом встановлено відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, похідна вимога в частині скасування державної реєстрації права власності також не підлягала задоволенню.
З такими висновками Господарського суду Київської області погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Частиною 2 ст. 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен вказувати на ті надані йому законом права, що були об'єктивно порушені відповідачем (відповідачами), і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.
У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Статтями 13 та 14 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Зі змісту ст. ст. 215 та 216 ЦК України убачається, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією зі сторін такого правочину або заінтересованою особою, права якої були порушені укладенням спірного договору.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі також може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:
- дефекти (незаконність) змісту правочину;
- дефекти (недотримання) форми;
- дефекти суб'єктного складу;
- дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спір про визнання правочину (господарського договору) недійсним, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу 3/4 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання його недійсним.
Окрім цього, виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та положень процесуального закону, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Таким чином, суд, з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.
Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Так, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників правовідносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.
Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.
Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.
Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Межі є невід'ємною рисою будь-якого суб'єктивного права. Суб'єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.
Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.
За одним із сучасних визначень під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб'єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб'єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.
Тобто уповноважена особа, маючи суб'єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.
Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб'єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.
Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
У зв'язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 ЦК України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису ч. 3 ст. 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Конституції України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у ч. 3 ст. 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).
Таким чином, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, тобто кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, 28.11.2019 у справі №910/8357/18, 20.05.2020 у справі №922/1903/18 та 07.06.2023 у справі №910/8861/21.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.04.2020 у справі №182/2214/16-ц, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.
Також суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути підстава, передбачена ст. 234 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, 03.03.2020 у справі №904/7905/16, 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011 та 07.06.2023 у справі №910/8861/21.
До подібних правових висновків дійшла і палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), зазначивши, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч. ч 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Критеріями для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); відчуження майна на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); відчуження майна на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже їх наявність свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника (постанови Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, 14.07.2020 у справі №754/2450/18 та 07.06.2023 у справі №910/8861/21).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.10.2020 у справі №755/17944/18, цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов'язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібний висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №747/306/19.
Як було зазначено вище, в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продміт", керівником та засновником якого були близькі родичі засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт", реалізовано активи останнього - 3/4 частки у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі, а саме: магазин-кафе літ. А, адміністративно-складську будівлю літ. Е загальною площею 421,6 кв. м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська (колишня вул. Леніна), буд. 49. Отже, метою оскаржуваного правочину було зменшення активів Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" після виявлення Приватним акціонерним товариством "Київобленерго" порушення та складання акту про порушення від 02.11.2016, згідно якого у відповідача-1 перед позивачем виник обов'язок з оплати за необліковану електричну енергію внаслідок порушення ПКЕЕ, а відтак такий правочин, на переконання позивача, є фіктивним.
Поряд з цим, як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивачем не доведено, що оспорюваний правочин вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю "Реал Міт", як боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).
Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Київобленерго", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі", зверталося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" про стягнення 1384128,00 грн вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕ, що було предметом розгляду спору у справі №911/315/18.
В межах розгляду даного спору у рішенні Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 встановлено, що 02.11.2016 уповноваженими представниками Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" здійснено технічну перевірку та складено акт №К 033151 про порушення від 02.11.2016, яким встановлено порушення споживачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" ПКЕЕ. 30.11.2016 проведено засідання комісії по розгляду акту про порушення №К 033151 від 02.11.2016, на якому запропоновано направити на експертне дослідження вилучений пристрій та лічильник. 02.12.2016 вилучені прилади обліку направлені для проведення експертного дослідження. 22.02.2017 відбулося повторне засідання комісії по розгляду акту №К 033151 від 02.11.2016, яке оформлене протоколом №001 від 22.02.2017, за результатами якого прийнято рішення про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" недорахованої електричної енергії на суму 1821693,10 грн.
При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" оскаржило вказану оперативно-господарську санкцію до суду. За результатами розгляду даного спору рішенням Господарського суду Київської області від 29.05.2017 у справі №911/777/17, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 та Вищого господарського суду України від 07.11.2017, частково скасовано оперативно-господарську санкцію, накладену на Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал Міт", застосовану Приватним акціонерним товариством "Київобленерго" відповідно до протоколу №001 від 22.02.2017, на суму 437565,10 грн.
Внаслідок цього, 08.11.2017 на засіданні комісії з розгляду акту №К 033151 від 02.11.2016, яке оформлене протоколом №071 від 08.11.2017, комісією здійснено перерахунок вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕ, з урахуванням рішення Господарського суду Київської області від 29.05.2017 у справі №911/777/17, яка склала 1384128,00 грн.
14.11.2017 Приватне акціонерне товариство "Київобленерго" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" направило лист за вих. №06/280/8674 від 10.11.2017 щодо перерахунку та оплати вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕ, по акту №К 033151 від 02.11.2016 в сумі 1384128,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" оплату нарахованої вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок ПКЕЕ, по акту №К 033151 від 02.11.2016 у розмірі 1384128,00 грн не здійснило, внаслідок чого рішенням у справі №911/315/18, позов задоволено повністю.
Отже, як вірно зазначено місцевим господарським судом, укладенню 10.02.2017 між відповідачами оспорюваного правочину купівлі-продажу передувало лише складення Приватним акціонерним товариством "Київобленерго" акту про порушення ПКЕЕ від 02.11.2016, який за своїм змістом є лише фіксацією факту порушення споживачем вказаних правил та є підставою для визначення обсягу і вартості необлікованої електричної енергії. Натомість, обов'язок щодо оплати вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення ПКЕЕ, виник у споживача, тобто відповідача-1, після направлення йому розрахункових документів.
Додатково колегія суддів вважає за необхідне наголосити на змісті окремих положень ПКЕЕ, що були чинними станом на час виникнення спірних правовідносин, якими, зокрема, визначається обов'язок споживачів з оплати застосованих до них санкцій.
Так, відповідно до п. п. 6.40 - 6.42 ПКЕЕ у разі виявлення представниками електропередавальної організації або представниками постачальника електричної енергії пошкоджень чи зриву пломб, установлених у місцях, указаних в акті про пломбування, або пошкоджень відбитків тавр на цих пломбах, пошкодження розрахункових засобів обліку, явних ознак втручання в параметри розрахункових засобів (систем) обліку з метою зміни їх показів перерахунок обсягу електричної енергії, який підлягає оплаті, здійснюється відповідно до Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією.
У разі виявлення під час контрольного огляду або технічної перевірки уповноваженим представником постачальника електричної енергії, від якого споживач одержує електричну енергію, або електропередавальної організації порушень цих Правил або умов договору на місці виявлення порушення у присутності представника споживача оформляється акт порушень.
В акті мають бути зазначені зміст виявленого порушення із посиланням на відповідні пункти цих Правил та вихідні дані, необхідні та достатні для визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та/або суми завданих споживачем збитків. За необхідності в акті зазначаються заходи, які необхідно вжити для усунення допущених порушень.
Акт складається в двох примірниках, один з яких передається або надсилається споживачеві.
Акт підписується представником постачальника електричної енергії (електропередавальної організації) та представником споживача.
У разі відмови споживача підписати акт в ньому робиться запис про відмову. У цьому разі акт вважається дійсним, якщо він підписаний не менше ніж трьома уповноваженими представниками постачальника електричної енергії (електропередавальної організації).
Споживач має право подати пояснення і зауваження щодо змісту акта, які зазначаються в акті, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.
Акт підписують тільки особи, які брали участь в контрольному огляді або технічній перевірці.
На підставі акта порушень уповноваженими представниками постачальника електричної енергії (електропередавальної організації) під час засідань комісії з розгляду актів про порушення визначаються обсяг недоврахованої електричної енергії та сума завданих споживачем збитків.
Комісія з розгляду актів порушень створюється постачальником електричної енергії (електропередавальною організацією) і має складатися не менше ніж з трьох уповноважених представників постачальника електричної енергії.
Споживач має бути повідомлений про час і дату засідання комісії не пізніше ніж за 5 робочих днів до призначеного дня засідання і має право бути присутнім на засіданні комісії.
Рішення комісії оформляється протоколом і набирає чинності з дня вручення протоколу споживачу. Разом з протоколом споживачу надаються розрахунок величини вартості та розрахункові документи для оплати недоврахованої електричної енергії та/або збитків.
Споживач має право оскаржити рішення комісії в суді. У разі звернення до суду впродовж 10 робочих днів з дня вручення протоколу споживачу останній має право не оплачувати виставлені рахунки до вирішення спірних питань у судовому порядку.
Постачальник електричної енергії (електропередавальна організація) під час вручення протоколу споживачу зобов'язаний ознайомити споживача з його правом щодо можливості оскарження рішення комісії.
У разі звернення споживача до суду щодо оскарження рішення комісії споживач впродовж 10 робочих днів з дня вручення протоколу повідомляє про це постачальника електричної енергії (до прийняття постачальником електричної енергії рішення про обмеження або відключення електропостачання) та надає копію зареєстрованої в канцелярії суду позовної заяви. У разі неотримання постачальником електричної енергії ухвали про відкриття провадження у справі впродовж 20 робочих днів з дня реєстрації позовної заяви канцелярією суду постачальник електричної енергії може звернутись до суду щодо встановлення факту порушення провадження у справі.
На період розгляду судом спірних питань щодо порушення споживачем цих Правил обмеження та відключення електропостачання такого споживача, пов'язане з оскаржуваним фактом порушення, не здійснюється.
У разі задоволення судом скарги споживача постачальник електричної енергії (електропередавальна організація) скасовує відповідний акт про порушення. Оплачені споживачем за рішенням комісії кошти постачальник електричної енергії (електропередавальна організація) має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості цього споживача з найдавнішим терміном її виникнення (який не перевищує трьох років), у разі відсутності заборгованості - зараховує ці кошти в рахунок майбутніх розрахункових періодів або, за заявою споживача, повертає оплачені ним кошти.
Таким чином, з аналізу наведених положень вбачається, що акт про порушення фіксує лише зміст такого порушення, однак не визначає зобов'язання споживача з оплати завданих останнім збитків та його розмір.
Натомість, саме на засіданні комісії розглядається акт про порушення, ухвалюється відповідне рішення та складається протокол. При цьому, таке рішення може бути оскаржене до суду, що і було зроблено Товариством з обмеженою відповідальністю "Реал Міт", і на час такого оскарження споживачу надано право не оплачувати виставлений рахунок.
За наслідками оскарження рішення комісії застосовані до відповідача-1 санкції було зменшено, що додаткового підтверджує той факт, що акт про порушення жодним чином не визначає обов'язок споживача з оплати та розмір зобов'язання.
Тому, укладення спірного правочину після складення акту про порушення, проте до прийняття рішення комісією, його оскарження та визначення остаточного розміру зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" свідчить про те, що договір купівлі-продажу не було укладено у підозрілий період для того, щоб вважати, що такий договір вчинено з метою ухилення від виконання зобов'язання на користь кредитора - Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі".
Отже, позивачем не доведено, що відчуження майна Товариством з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" відбулося у період настання у нього зобов'язання з оплати вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення ПКЕЕ.
Таким чином, цілком обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про недоведеність тверджень позивача, що оспорюваний правочин має всі ознаки фраудаторності, оскільки договір вчинено до настання у відповідача-1 зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, а тому недоведеним є також умисел обох сторін спірного договору на приховування яких-небудь інших намірів такого правочину в момент його вчинення, ніж ті, що визначені його умовами.
Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, в силу того, що позивачем, як заінтересованою особою, не доведено, яким чином порушені його права з боку відповідачів внаслідок укладення спірного договору як і не доведено обставин, з якими положення ст. ст. 203 та 215 ЦК України пов'язують можливість визнання договору недійсними.
При цьому, позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Продміт" на 3/4 часток у праві спільної часткової власності на нежитлові будівлі, яка є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсним договору і обґрунтована незаконністю вказаного правочину, що не підтвердилося в ході розгляду спору, також не підлягає задоволенню.
Також, як було зазначено вище, відповідачем-2 заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача.
Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, як визначено ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №712/8916/17).
Між тим, у даній справі судом не встановлено факту порушення прав позивача, у зв'язку з чим місцевим господарським правомірно відмовлено у позові у зв'язку з його необґрунтованістю та не застосовано позовну давність, про сплив якої заявлено відповідачем-2.
В апеляційній скарзі позивач стверджує, що обов'язок зі сплати вартості необлікованої електричної енергії, зафіксований в акті про порушення, виник з моменту виявлення такого порушення, а не з дати засідання комісії, на якому прийнято рішення про проведення розрахунку. При цьому, позивач посилається на висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №466/9977/16-ц та 31.05.2021 у справі №913/567/19 (913/402/20).
Також позивач, з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.05.2023 у справі №643/8218/21 та 12.04.2023 у справі №754/18852/21, вказує на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал Міт" усвідомлювало настання відповідальності за порушення роботи вузла обліку електричної енергії та обов'язку зі сплати грошових коштів за вказані порушення після складання уповноваженими особами акту про порушення ПКЕЕ.
Апеляційний суд, проаналізувавши судові рішення, висновки у яких, на думку скаржника, підлягають застосуванню при ухваленні рішення, вказує на те, що такі висновки не є релевантними до обставин цієї справи.
Зі змісту судових рішень у справах №№466/9977/16-ц та 913/567/19(913/402/20) вбачається, що Верховним Судом вирішувалося питання правильності підходу в обрахуванні дати початку перебігу строку позовної давності з подальшою відмовою у позові енергопостачальним організаціям щодо стягнення збитків та штрафних санкцій зі споживачів, тоді як у справі, що розглядається, досліджується питання щодо визнання оспорюваного правочину недійсним та наявності/відсутності критеріїв фраудаторності такого правочину.
У свою чергу, у справі №643/8218/21 розглядалося питання відшкодування майнової шкоди особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, у зв'язку з чим Верховний Суд проаналізував ст. 1177 ЦК України та зробив висновок, що за загальним правилом державу не можна визнавати зобов'язаною і винною за дії приватних осіб з покладенням на неї обов'язку з повного відшкодування завданої злочинами таких осіб шкоди.
Насамкінець, у справі №754/18852/21 касаційний суд досліджував питання фраудаторності правочину за наявності двох кредиторів, а саме створення переваг одного кредитора перед іншим та можливість звернення до суду кредитора, право вимоги якого виникло пізніше.
Тобто, зазначені позивачем у скарзі судові рішення ухвалені у справах за наявності правовідносин, що не є подібними, оскільки відмінними є зміст таких правовідносин, суб'єктний склад, предмет та підстави позову, зміст позовних вимог, фактичні обставини, а також нормативно-правове регулювання.
Враховуючи вищевикладене, доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2024 у справі №911/3706/23 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2024 у справі №911/3706/23 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складений 17.07.2024.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
Л.Г. Сітайло