вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" липня 2024 р. Справа№ 910/16583/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Гуменюк І.О.,
за участю представників:
від позивача - представник не прибув,
від відповідача - представник не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 про відмову у видачі дублікату судового наказу у справі №910/16583/17 (суддя - Грєхова О.А.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтехобладнання" про стягнення пені та штрафу в розмірі 1 161 905, 50 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтехобладнання" на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" пеню в розмірі 617 461 грн. 18 коп., штраф в розмірі 544 444 грн. 32 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 17 428 грн. 58 коп.
22.01.2018 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 видано наказ № 910/16853/17.
Акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" подано заяву про видачу дублікату судового наказу по справі № 910/16583/17.
Вказана заява мотивована наявністю підстав вважати втраченим наказ.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №910/16583/17 відмовлено в задоволенні заяви Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" про видачу дублікату судового наказу у справі №910/16583/17.
Як встановлено судом першої інстанції, оскільки строк пред'явлення вищевказаного наказу до виконання сплив, а доказів на підтвердження поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання, у відповідності до ст. 329 ГПК України матеріали справи не містять, заява про видачу дублікату наказу була залишена без задоволення.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу суду та задовольнити заяву про видачу дублікату наказу.
Апеляційна скарга мотивована помилковістю висновку місцевого господарського суду про сплив строку пред'явлення наказу до виконання.
Сторони правом на участь представників у даному судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
В свою чергу, позивачем (апелянтом) подано до суду заяву про розгляд справи за відсутності його представника.
Стосовно повідомлення відповідача, то поштова кореспонденція суду направлялася на адресу його офіційного місцезнаходження, проте була повернута органом поштового зв'язку з посиланням на неправильність зазначення адреси.
Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Верховний Суд зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи належне повідомлення відповідача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Крім цього, колегією суддів враховуються висновки Великої Палати Верховного Суду наведені в ухвалі від 05.10.2023 у справі № 9901/218/21 про те, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду - скасуванню з наступних підстав.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.
Згідно з частиною першою статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частиною першою статті 327 ГПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Порядок вирішення питання щодо видачі дубліката виконавчого документа (наказу суду) до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів визначено підпунктом 19.4 пункту 19 розділу ХІ Перехідних положень ГПК України.
Відповідно до підпункту 19.4 пункту 1 розділу XI Перехідних положень ГПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.
Дублікат виконавчого документа - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Від оригіналу зазначений документ відрізняється лише спеціальною позначкою "Дублікат".
Аналіз змісту підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ Перехідних положень ГПК України свідчить, що основними критеріями для задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого документа є: втрата виконавчого документа (загублення, викрадення, знищення, істотне пошкодження, вилучення у виконавця або стягувача, що унеможливлює його виконання, тощо) та звернення до суду з заявою до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Суд зауважує, що ГПК України не надає суду права відмовити у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов'язує стягувача наводити причини втрати наказу. За умови встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов'язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.
Водночас обов'язковою умовою для видачі дубліката наказу є звернення до суду з такою заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду (подібний висновок щодо умов видачі дубліката виконавчого документа викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №24/234, від 10.09.2018 у справі №5011-58/9614-2012, від 21.01.2019 у справі №916/215/15-г, від 23.05.2019 у справі №5023/1702/12, від 11.11.2019 у справі №5/229-04, від 01.04.2020 у справі №916/924/16, від 18.06.2020 у справі №24/262, від 03.08.2020 у справі №904/9718/13, від 17.09.2020 у справі №19/093-12).
Отже, умовою для видачі дубліката наказу суду є подання відповідної заяви до суду відповідно до підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ Перехідних положень ГПК України впродовж строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення.
Враховуючи викладене, під час вирішення питання про можливість видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення особи до суду з такою заявою обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини дотримання заявником строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката втраченого документа вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №2-836/11).
Щодо строку пред'явлення виконавчого документа до виконання необхідно зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Як вбачається з наказу Господарського суду міста Києва від 22.01.2018, останній був дійсний для пред'явлення до виконання до 27.12.2020.
Наказ Господарського суду міста Києва № 910/16583/17 від 12.01.2018 було пред'явлено до виконання та 03.04.2018 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Позивач 19.02.2021 звернувся до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про надання інформації про хід виконавчого провадження.
На запит позивача Подільський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надав відповідь від 01.04.2021, у якій зазначив, що 27.06.2018 державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
У вказаній статті чітко визначено перелік документів виконавчого провадження, які надсилаються виконавцем сторонам та іншим учасникам рекомендованим поштовим відправленням, зокрема і постанова про повернення виконавчого документа стягувачу.
Проте у цій справі до суду не було надано доказів направлення на адресу позивача постанови Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27.06.2018 про повернення виконавчого документа стягувачу рекомендованим листом у порядку, визначеному статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження" або отримання ним такої постанови разом з наказом Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 в період до 01.04.2021 (дата відповіді виконавчої служби на запит позивача), що позбавило стягувача можливості бути обізнаним про вчинення відповідних дій державним виконавцем та в подальшому реалізувати своє право на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання.
При цьому, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у даній справі витребувано від Подільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчені копії постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 27.06.2018, з доказами її направлення Акціонерному товариству "Укргазвидобування" (за наявності) - до матеріалів справи; для огляду в судовому засіданні - оригінали матеріалів виконавчого провадження по виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 у справі №910/16583/17.
Вказана ухвала отримана Відділом 12.06.2024, проте витребуваних нею документів суду надано не було.
Одночасно, матеріалами справи підтверджується повідомлення позивачу про винесення 27.06.2018 державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу стягувачу тільки 06.04.2021, коли АТ "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" було отримано відповідного листа Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01.04.2021.
Ані відповідачем, ані Відділом наведеної обставини не спростовано.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний господарський суд виходить з того, що:
- обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи;
- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;
- із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів";
- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;
- іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
- одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
- таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відповідні приписи ГПК України мають загальний, універсальний характер, оскільки вони є нормами господарського процесуального права, та є обов'язковими при вирішення спору судом незалежно від правовідносин, які виникли між учасниками процесу.
Отже, надані позивачем докази, дозволяють дійти висновку, що йому стало відомо про винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу стягувачу лише 06.04.2021.
У постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі №910/18165/13 зроблено висновок, що після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Подібний за змістом висновок про перебіг, переривання строку пред'явлення наказу суду до виконання викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 723/3410/15-ц та від 29.01.2020 у справі № 344/19847/18.
Отримавши постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження або постанову виконавця про повернення виконавчого документу (що має місце у цій справі), стягувач стає обізнаним про відсутність примусового виконання судового рішення, що надає йому можливість реалізувати свої правомочності стягувача, вжити заходи щодо подальшого виконання чинного рішення суду.
Враховуючи те, що строк пред'явлення виконавчого документу у цій справі переривався пред'явленням до виконання, рішення суду виконано не було, а стягувач дізнався про винесення постанови про повернення виконавчого документу 06.04.2021, перебіг строку пред'явлення такого документа до виконання починається заново з 06.04.2021 (отримання стягувачем інформації про вчинення державним виконавцем відповідної дії - винесення постанови про повернення виконавчого документу), і становить три роки, тобто до 06.04.2024.
Суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про початок перебігу нового строку пред'явлення наказу Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 до виконання з 27.06.2018 - дати винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу стягувачу.
Частина п'ята статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" не може тлумачитися як така, що передбачає обчислення нового строку пред'явлення виконавчого документу до виконання після повернення з дати винесення відповідної постанови виконавцем, а не з дати отримання стягувачем відомостей про повернення виконавчого документу/постанови про повернення виконавчого документу, оскільки у разі такого її тлумачення (застосування) обмежуються права стягувача на повторне пред'явлення виконавчого документу до виконання після переривання такого строку. У разі виникнення певних недоліків виконавчого провадження в частині своєчасного направлення стягувачу постанови про повернення виконавчого документу разом з наказом, втрати поштового відправлення з відповідними постановою та наказом, нівелюється можливість виконання рішення суду за відсутності вини та впливу стягувача (постанова Верховного Суду ві 20.07.2021 у справі №910/20594/15).
Одночасно, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого Законом України від 15 березня 2022 року №2129-ІХ, який набрав чинності з 26 березня 2022 року, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Отже, визначений ч.1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» строк пред'явлення виконавчого документу до примусового виконання також перервався.
В свою чергу, з заявою про видачу дублікату наказу позивач звернувся до суду 26.06.2024, в межах трирічного строку, встановленого ч.1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням його переривання, тобто до спливу строку пред'явлення виконавчого документу до виконання, а тому заява вважається такою, що подана у межах строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, що не було враховано судом першої інстанції.
Враховуючи наведене вище, ухвала господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню, та відповідно заява Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" про видачу дублікату судового наказу у справі № 910/16583/17 задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 про відмову у видачі дублікату судового наказу у справі №910/16583/17 задовольнити повністю.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 про відмову у видачі дублікату судового наказу у справі №910/16583/17 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким заяву Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" про видачу дублікату судового наказу у справі № 910/16583/17 задовольнити.
4. Видати дублікат судового наказу Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 №910/16583/17 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтехобладнання" (04071, м. Київ, вулиця Нижній Вал, будинок 15; ідентифікаційний код: 38392842) на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вулиця Кудрявська, будинок 26/28; ідентифікаційний код: 30019775) в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" (63304, Харківська область, м. Красноград, вул. Полтавська, 86; ідентифікаційний код: 00156392) пеню в розмірі 617 461 (шістсот сімнадцять тисяч чотириста шістдесят одна) грн. 18 коп., штраф в розмірі 544 444 (п'ятсот сорок чотири тисяч чотириста сорок чотири) грн. 32 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 17 428 (сімнадцять тисяч чотириста двадцять вісім) грн. 58 коп.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати дублікат наказу від 22.01.2018 №910/16583/17.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтехобладнання" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 3 028 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови (враховуючи перебування у відпустці судді Пономаренко Є.Ю. з 08.07.2024 по 10.07.2024 та судді Руденко з 08.07.2024 по 12.07.2024) складено: 15.07.2024 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук