Справа № 553/1558/24
Провадження № 2/553/994/2024
Іменем України
(заочне)
15.07.2024м. Полтава
Ленінський районний суд міста Полтави в складі:
головуючої - судді Подмаркової Ю.М.,
за участі: секретаря судового засідання Макаренка Я.В.,
розглянувши за відсутності учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду справу за позовною ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 з вимогами: стягнути з відповідача аліменти на її користь у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб щомісяця, починаючи стягнення з моменту подачі позовної заяви до суду протягом всього часу проживання ОСОБА_1 з дитиною з інвалідністю та опікування нею.
На обґрунтування позову зазначено, що рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11.11.2023 у справі № 553/2632/23 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб щомісяця, починаючи стягнення з моменту подачі позовної заяви до суду і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років. 11.02.2024 ОСОБА_3 виповнилося три роки, виплати аліментів на утримання позивача припинено. Дочка з 18.01.2023 має статус дитини - інваліда за захворюванням код МКХ-10-І698, медичним висновком встановлено, що вона з 12.02.2024 потребує домашнього догляду. Позивач постійно проживає з дитиною та опікується нею, є законним представником (опікуном) дитини з інвалідністю, змоги вийти на роботу не має оскільки дочка потребує постійного догляду. Коштів, які сплачує відповідач в якості аліментів на утримання дочки для забезпечення належного рівня дитини не достатньо, на даний час позивач грошових заощаджень не має, а дитина потребує щоденного догляду та матеріального забезпечення. Відповідач є працездатним, інших утриманців не має і тому не позбавлений можливості сплачувати аліменти як на малолітню дитину, так і на дружину, яка опікується дитиною з інвалідністю.
Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Полтави від 17.05.2024 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі.
11.06.2024 сторони на судовий розгляд не з'явилися, у зв'язку з чим судовий розгляд відкладено до 09:00 год. 15.07.2024.
15.07.2024 сторони повторно на судовий розгляд не з'явилися.
Позивачка ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, не заперечують проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судових повісток за його зареєстрованим місцем проживання, проте, поштова кореспонденція повернулася без вручення.
Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 по справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23) та Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-109гс19); від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18).
Відповідно до частини 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явились в судове засідання без поважних причин.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин, причину неявки суду не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином відповідно до положень пункту 4 частини 8 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
На підставі викладеного, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням статті 280 Цивільного процесуального кодексу України.
Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши доводи позовної заяви, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:
Частинами 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 10.11.2023 (справа № 553/2632/23) cтягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб щомісяця, починаючи стягнення з моменту подання позовної заяви до суду (28.09.2023 року) і до досягнення дитиною, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку. (а. с. 4-6)
Відповідно до довідки № 2 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді комунального підприємства «Дитяча міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» від 07.02.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлений діагноз код за МКХ-140 І698, з 18.01.2023 ОСОБА_3 має статус дитини-інваліда та з 12.02.2024 потребує домашнього догляду. (а. с. 8)
Згідно копії посвідчення, виданого Управлінням соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради ОСОБА_3 , її законним представником (опікуном) зазначено ОСОБА_1 (а. с. 7)
Положеннями статті 91 Сімейного кодексу України закріплено право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.
Відповідно до частини 2 зазначеної статті жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.
Відповідно до статті 88 Сімейного кодексу України, якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає. Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, визначається за рішенням суду відповідно до частини першої статті 80 цього Кодексу, без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина.
Отже, виходячи з аналізу наведеної норми, обов'язковими умовами виникнення права на утримання одного з подружжя на підставі статті 88 СК України є проживання разом дитиною з інвалідністю, яка потребує постійного стороннього догляду та опікування нею, а також можливість надання матеріальної допомоги іншим з подружжя.
Для цілей Конвенції про права дитини 1989 року дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.
Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (частина перша статті 6 СК України). Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» дитина з інвалідністю - це дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.
Законом України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» встановлені відповідні розміри державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства (залежно від групи) та дітям з інвалідністю до 18 років.
Позивач, в силу закону, має право на отримання від відповідача аліментів на її утримання на увесь час проживання із нею дитини з інвалідністю, яка потребує постійного догляду.
Відповідач є працездатною особою та може надавати матеріальну допомогу на утримання позивача, яка постійно проживає із дитиною з інвалідністю, однак відповідач всупереч зазначених вимог закону такий обов'язок добровільно не виконує.
Суд враховує те, що право того з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, на утримання, пов'язане з виникненням досить складних життєвих обставин, у яких останній з об'єктивних причин значно більшою мірою виконує обов'язки по догляду і розвитку дитини, зазнає більших фізичних та психологічних навантажень і у зв'язку з цим потребує додаткової підтримки. Тому вважає, що відповідач зобов'язаний брати участь у забезпеченні матеріального благополуччя позивача, з якою проживає їх спільна дитина з інвалідністю, як це визначено приписами ч. 2 ст. 88 СК України.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, викладені у позовній заяві обставини не спростовано.
Оцінивши в сукупності наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 , з якою проживає малолітня дитина з інвалідністю, має право на своє утримання від відповідача, який є батьком дитини, а останній як працездатна, фізично здорова особа, спроможний надавати їй таку матеріальну допомогу.
Пунктом 1 частини 1 статті 430 ЦПК України передбачено, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до частини 5 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 1 211 грн 20 к.
Керуючись статтями 12, 13, 76-82, 89, 141, 211, 223, частиною 2 статті 247, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, починаючи з 16.05.2024 і на весь час проживання та опікування нею дитиною з інвалідністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Допустити негайне виконання рішення в частині стягування аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 к.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення складено 15.07.2024.
Найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:
позивач ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Полтаві, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;
відповідач ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Головуючий: Ю.М. Подмаркова