Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/4282/24
17.07.2024 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого Леньо В.В., при секретарі Казимірська Н.В., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Вилоцької селищної ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Вилоцької селищної ради.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з Відповідачкою по справі ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 24.09.2016 року, про що Виконавчим комітетом Перехрестівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області було внесено відповідний актовий запис за №9.
Від шлюбу з Відповідачкою народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне подружнє життя з Відповідачкою не склалося. Різні характери та погляди на сімейне життя призвели до повного розпаду сім'ї. Між ними повністю відсутнє взаєморозуміння та повага один до одного. За всіляких дрібниць вони сваряться, згоди між ними немає ні в чому. Вже тривалий час не підтримують стосунків, не ведуть спільного господарства. На протязі останнього року хоча і проживали разом, але проживали різним життям, стали як чужі люди.
Саме тому позивач дійшов до висновку про те, що подальше збереження шлюбу є недоцільним і такий необхідно розірвати.
Строк на примирення просить суд не надавати, так як вже неодноразово припиняли шлюбні відносини і примирення ні до чого нас не привело.
Відповідно до п.3 ст.105 СК України шлюб припиняється в наслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Згідно п.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Вважає, що причина, яка спонукає наполягати на розірванні шлюбу без надання строк на примирення є обґрунтованою і подальше спільне життя із Відповідачкою як подружжя суперечитиме їх інтересам.
На даний час з Відповідачкою проживають окремо і не можуть дійти спільного висновку, із ким саме має проживати спільна донечка, хоча на даний час неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом із позивачкою і наполягає на тому, щоб вона проживала із позивачем на його утриманні та самостійному вихованні. Позивач має повну можливість забезпечити дитину належними умовами проживання, повною мірою займається вихованням дитини і може надати можливість отримати освіту та добробут. В будинку де він проживає, дитина має окрему кімнату та особисті речі.
Порушуючи питання визначення місця проживання дитини, він не має наміру в майбутньому перешкоджати Відповідачці у здійсненні її прав та обов'язків , щодо рідної доньки.
З вказаних підстав позивач просить шлюб між ними розірвати та визначити місце проживання доньки разом з ним по місцю його проживання.
Сторони у судове засідання не з'явилися.
Позивач подав до суду заяву в якій заявлені вимоги підтримав повністю з наведених вище підстав. Просив позов задовольнити в повному обсязі. Час на примирення просив не надавати (а.с.22).
Відповідачка відзив на позовну заяву не подала, в судове засідання, не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Проти позову не заперечує. (а.с.23).
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, подав на адресу суду заяву, в якій просить розглядати дану справу без їх участі та врахувати висновок органу опіки та піклування №02-10/1199 (а.с.19).
Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, відповідно до ч.4 ст. 200 ЦПК України судом у підготовчому судовому засіданні ухвалюється рішення.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони уклали шлюб 24.09.2016 року, актовий запис за №9, що стверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 від 05.10.2016 року виданого повторно (а.с.10).
У цьому шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 14.09.2017 року (а.с.11).
Спільне життя з відповідачкою не склалося через розходження поглядів на сімейне життя.
Одруження виявилось невдалим, шлюб носить формальний характер.
У відповідності до ст.51 Конституції України та ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Дружина та чоловік за змістом ст.55 СК України зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносини, примушування до їх збереження, є порушенням прав жінки, чоловіка на свободу та особисту недоторканість (ч.ч.3, 4 ст.56 СК України).
З'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, з врахуванням того, що подальше збереження шлюбу між сторонами є недоцільним, оскільки у період з часу звернення позивача до суду та розгляду справи у суді його наміри розірвати шлюб не змінилися, суд встановив справжнє прагнення позивача до розірвання шлюбу, а відтак приходить до переконання, що розірвання шлюбу не суперечить інтересам сторін, після цього не будуть порушені їх особисті та майнові права, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.
Розглядаючи вимогу про визначення місця проживання дитини, судом встановлено, що сторони проживають окремо та наміру на збереження, укладеного шлюбу не мають, що в своїй сукупності свідчить про неможливість збереження сім'ї, оскільки подальше їх спільне життя, як подружжя, суперечитиме їх інтересам, а також інтересам їх неповнолітнім дітям, що має суттєве значення.
Частиною 4 статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
За змістом ч.1 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до вимог ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Як слідує зі змісту ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Матеріали справи вказують на відсутність укладеного між сторонами, які проживають окремо, договору про визначення місця проживання їх спільної дитини.
Згідно висновку органу опіки та піклування №02-10/1199 від 05.07.2024 року питання про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. Прийнято рішення, письмовий висновок органу опіки та піклування згідно якого є доцільним визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 . (а.с. 20-21).
При вирішенні питань, що торкаються дітей, згідно ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною 27.02.1991 року, суд має виходити з принципу максимального забезпечення інтересів дитини, її захисту і забезпечення турботи про неї. При вирішенні такого спору суди повинні виходити не з формальних міркувань, а з фактичних інтересів дітей та умов їх нормального виховання.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст.141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.
Поняття "розлучення" не співпадає з поняттям "визначення місця проживання", оскільки мати дитини, у разі визначення місця проживання дитини з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботи відносно дитини та участі у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або ж за судовим рішенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.
Та обставина, що позивач має можливість утримувати дитину та підтримувати належні умови її виховання і розвитку підтверджується матеріалами справи.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно ч.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Положеннями ст. 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 Сімейного кодекс України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із суб'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини необхідно врахувати найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суд насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов'язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Велика Палата ВС зауважила, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, і не є частиною національного законодавства України. А законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Надаючи оцінку доводам сторін, щодо забезпечення ними відповідних умов для життя, виховання, навчання, розвитку дитини суд виходить з того, що письмовими доказами які було надано сторонами і досліджено судом підтверджується, що за адресою проживання батька об'єктивно існують і створено належні умови для дитини, що підтверджено висновком органу опіки та піклування.
Отже, з урахуванням пріоритетності прав та інтересів дітей, а не стосунків батьків, виконання сторонами своїх батьківських обов'язків, віку дітей, їх прихильності до кожного з батьків, можливості батьків щодо створення найліпших умов для виховання, суд, за встановлених обставин, вважає, що саме батько неповнолітніх дітей має можливість створити належні умови для повноцінного виховання та розвитку дітей, дбає про дітей у належний спосіб.
Крім цього, при вирішенні зазначеної вимоги позивача, суд враховує позицію відповідачки, яка визнала і погодилась із заявленими позивачем позовними вимогами, а також те, що орган опіки та піклування надав висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з позивачем.
В свою чергу, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь в її вихованні й має право на особисте спілкування з нею.
Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст. 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
Європейський суд з прав людини 11.07.2017 у справі «М.С. проти України» виніс рішення де визначив «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом.
Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Разом з тим, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що в інтересах дитини, місцем її проживання слід визначити місце проживання матері.
Таким чином, враховуючи інтереси дитини, ставлення батька до виконання своїх батьківських обов'язків, взаємну прихильність батька та дитини, те, що позивач, як люблячий батько опікується дитиною, створює належні умови для повноцінного розвитку та виховання, має для цього можливості, тому, виходячи виключно з інтересів дитини, суд вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з позивачем.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 11,12, 13, 76-80, 81, 83, 141, 200, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Шлюб, укладений 24.09.2016 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований у Виконавчому комітеті Перехрестівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, актовий запис №9 - розірвати.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_1 та залишити дитину ОСОБА_4 на утриманні та самостійному вихованні батька ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
ГоловуючийВ. В. Леньо