Єдиний унікальний номер 619/2173/21
Номер провадження 22-ц/818/1225/24
16 липня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 серпня 2021 року в складі судді Калиновської Л.В. у справі № 619/2173/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У травні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивовано тим, що 20 липня 2020 року між нею та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до умов якого остання отримала в борг 82 500 грн, що було еквівалентом 3 000 доларів США строком до 20 листопада 2020 року.
Проте, незважаючи на її звернення, станом на 23 квітня 2021 року вказана сума позики відповідачем не повернута.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 82500 грн., 3% річних у розмірі 1043,49 грн. та інфляційні витрати в розмірі 4115,75 грн. а також судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 серпня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , суму боргу за договором позики в розмірі 82500 грн, 3% річних у розмірі 1043,49 грн. та інфляційні витрати в розмірі 4115,75 грн, а також судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем у встановлений договором строк кошти за розпискою не повернуто, у зв'язку з чим наявні підстави для їх стягнення у судовому порядку з урахуванням штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, ОСОБА_1 подано заяву про його перегляд, яку ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 12 січня 2024 року залишено без задоволення.
26 січня 2024 року засобами поштового зв'язку на заочне рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та призначити справу до розгляду у загальному порядку в іншому складі суду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у 2020 році нею дійсно було позичено 21000 грн при умові що позивачка реалізує належний їй будинок, та з отриманих від продажу будинку коштів забере належні їй виплати, та суму боргу.
ОСОБА_2 погодилася надати зазначену суму, але наполягала на написанні розписки на суму 82500 грн, обґрунтовуючи це для страхуванням її ризиків. В разі продажу будинку цю розписку вона зобов'язалася повернути.
Оскільки гроші були потрібні на лікування колишнього чоловіка, відповідачка погодилася на запропоновані умови та написала розписку на отримання 82500 грн у борг. Будинок продано не було, свої зобов'язання, позивачка не виконала. У 2021 році відповідачка віддала ОСОБА_2 21 000 грн. боргу при особистій зустрічі. При цьому розписок від неї вона не брала, оскільки позивачка завірила, що все добре, та претензій вона не має. Також, ОСОБА_3 вказувала, що розписку на 82500 грн вона повернути не може, оскільки її було втрачено.
Відзив на апеляційну скаргу іншими учасниками справи подано не було.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2023 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 20 липня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти у сумі 82 500 грн., що еквівалентно 3 000 доларів США, строком до 20 листопада 2020 року. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. реєстровий номер №815 (а.с.8).
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18), викладено правові висновки про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Враховуючи викладене суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 належним чином взяті на себе зобов'язання за договором позики від 20 липня 2020 року не виконала, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості. Оскільки відповідачка прострочила виконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк, то висновки суду, що позикодавець має право на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України також є правомірними.
Доводи ОСОБА_1 про те, що між сторонами мали місце інші домовленості, які було нею дотримано, що можуть підтвердити свідки судова колегія не приймає до уваги, оскільки відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, оскільки фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 16 липня 2024 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина