Справа № 345/5644/23
Провадження № 22-ц/4808/1039/24
Головуючий у 1 інстанції Пулик М. В.
Суддя-доповідач Бойчук
15 липня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Баркова В.М.,
секретаря Кочубей І.Ю.,
з участю представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування, за апеляційною скаргою представника ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» на рішення Рожнятівського районного суду від 23 травня 2024 року під головуванням судді Пулика М.В. у селищі Рожнятів,
В листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 15 травня 2022 року мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Hyundai Tucson», д.н.з. НОМЕР_1 . Під час поїздки ОСОБА_2 перебував на капоті, з якого впав та помер в лікарні. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів у Товаристві.
ОСОБА_1 через свого представника 12.08.2022 звернулася до ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» із заявою про виплату страхового відшкодування, в тому числі моральної шкоди та витрат на лікування. У листопаді 2022 року відповідачу надіслано копію вироку суду. У липні 2023 року відповідачу надіслано завірені копії медичних документів. У липні 2023 року відповідач виплатив страхове відшкодування витрат на поховання в розмірі 22 506 грн. У серпні 2023 року відповідач виплатив страхове відшкодування моральної шкоди в розмірі 39 000 грн. Листом від 27.09.2023 відповідач повідомив, що сума виплати страхового відшкодування моральної шкоди зменшується на підставі ч.2 ст. 1193 ЦК України. Щодо витрат на лікування відповідач відмовив у виплаті на підставі ст. 23, 1166 ЦК України.
Вважає відмову товариства у виплаті страхового відшкодування необґрунтованою та такою, що порушує права потерпілих на отримання страхового відшкодування.
Просила стягнути з ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» на її користь страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 39 000 грн і 20 556,73 грн витрат, понесених на лікування та судові витрати.
Рішенням Рожнятівського районного суду від 23 травня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_1 39 000 грн невиплаченого страхового відшкодування моральної шкоди та 20 556,73 грн невиплаченого страхового відшкодування витрат понесених на лікування.
У апеляційній скарзі представник апелянта посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що ухвалюючи рішення, суд не врахував правові висновки викладені Верховним Судом, на які неодноразово звертав увагу відповідач, а саме, що витрати пов'язані із лікуванням потерпілого, шкода пов'язана з тимчасовою втратою працездатності відшкодовуються страховиком лише потерпілому, яким є особа, життю та здоров'ю якої заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу.
Щодо неправомірності задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача доплати моральної шкоди у розмірі 39 000 грн, то висновок суду в цій частині суперечать нормам ЦК України, оскільки такими норми визначено підстави тільки для зменшення розміру такої шкоди.
Відповідач неодноразово звертав увагу суду на той факт, що при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину, потерпіла та прокурор не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин.
При призначенні покарання суд прийняв до уваги і дії потерпілого, який нехтував правилами безпеки.
Матеріали справи не містять відомостей про оскарження вироку, він не був скасований та є чинним, що сторонами не заперечується, а відтак визнається.
Апелянт вважає доведеним факт, що на момент ДТП син позивачки перебував у стані алкогольного сп'яніння і його дії призвели до дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої він отримав тілесні ушкодження від яких загинув на місці.
Отже, такі дії потерпілого цілком підпадають під ознаки грубої необережності, тому вважає, що правомірним є зменшення розміру страхового відшкодування моральної шкоди на 50 %.
Апелянт вважає, що рішення суду в частині стягнення доплати страхового відшкодування у розмірі 39 000 грн є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Представник ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що загиблий ОСОБА_2 не ніс витрати на своє лікування, оскільки не міг фізично цього зробити. Усі витрати були понесені позивачем, а тому позивач є особою, яка має право на відшкодування понесених нею витрат на лікування загиблого.
Щодо поділу страхового відшкодування, то посилання апелянта на норми ЦК України є необґрунтованим, оскільки правовідносини, які виникли у сторін, регулюються спеціальним законом, а саме Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», норми якого не передбачають можливості страховика зменшити страхове відшкодування.
У п. 27.3. ст. 27 вищевказаного Закону визначено, що загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, то такий розмір не може бути зменшений.
Законом гарантовано потерпілому виплату відповідного розміру відшкодування за шкоду, заподіяну його здоров'ю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу, який він має право отримати від страховика забезпеченого транспортного засобу, незалежно від вини потерпілого, якщо не встановлено, що шкода завдана внаслідок його умислу або непереборної сили, чого за обставин цієї справи не встановлено.
Відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє останнього від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Тобто особа, яка завдала шкоду джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини).
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.
Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача Поліщук О.Г. , яка приймала участь у справі в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній.
ОСОБА_1 в засідання апеляційного суду не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про день, час і місце слухання справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Згідно даних, що містяться у вироку Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 02.09.2022 ОСОБА_3 15 травня 2022 року близько 23 години, керуючи автомобілем «Hyundai Tucson» чорного кольору номерний знак НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить ОСОБА_5 , мешканці міста Калуш, та яким він користувався на підставі довіреності, приїхав до села Закерничне Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області разом із ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 .
Поблизу будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , який перебував в стані алкогольного сп'яніння, заліз на капот автомобіля «Hyundai Tucson» номерний знак НОМЕР_2 , за кермом якого знаходився ОСОБА_3 та запропонував останньому провезти його на капоті.
ОСОБА_3 , будучи відповідно до пункту 1.10. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року учасником дорожнього руху, грубо порушуючи вимоги Правил дорожнього руху, зокрема: підпунктів «в», «д» пункту 2.3., відповідно до яких: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; пункту 21.1., відповідно до якого дозволяється перевозити пасажирів у транспортному засобі обладнаному місцями для сидіння в кількості, що передбачена технічною характеристикою так, щоб вони не заважали водієві керувати транспортним засобом і не обмежували оглядовість, відповідно до правил перевезення; підпункту «а» пункту 21.11., відповідно до якого забороняється перевозити: пасажирів поза кабіною автомобіля (крім передбачених цими Правилами випадків перевезення пасажирів у кузові вантажного автомобіля з бортовою платформою або в кузові-фургоні, призначених для перевезення пасажирів), у кузові автомобіля-самоскида, трактора, інших самохідних машин, на вантажному причепі, напівпричепі, в причепі-дачі, в кузові вантажного мотоцикла; виконання яких було необхідною і достатньою умовою для запобігання указаної дорожньо-транспортної пригоди, погодився на пропозицію ОСОБА_2 .
Після чого, проявляючи неуважність, увімкнув першу передачу та розпочав рух вказаного вище автомобіля вперед. Проїхавши близько 20 метрів ОСОБА_3 побачив, що ОСОБА_2 дещо зсунувся з капоту вперед, тому вирішив зупинити автомобіль, натиснувши на педаль гальмів. Коли автомобіль зупинився, ОСОБА_2 не втримався та впав з капоту автомобіля на проїжджу частину дороги, внаслідок чого останній отримав відповідно до висновку судово-медичної експертизи Обласного бюро судово-медичної експертизи Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 488 від 30 травня 2022 року тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з переломом потиличної кістки зліва з переходом на основу, крововиливом над твердою мозковою оболонкою в проекції перелому, переломом лівої стінки основної пазухи, крововиливом під тверду мозкову оболонку в середній і задній черепних ямках справа, в задній черепній ямці зліва, крововиливами під м'яку мозкову оболонку в правій та лівій лобних долях, в проекції їх полюсів, в лівій тім'яній долі, в обох потиличних долях, крововиливом в лівий боковий шлуночок, забоєм речовини головного мозку тяжкого ступеня в проекції полюса правої лобної долі з поширенням на тім'яну долю, в правій скроневій ділянці в проекції полюса, крововиливом в речовину лівої півкулі мозочка, крововиливом в м'які тканини голови в лівій потиличній ділянці, від яких втратив свідомість та був доставлений в Комунальне некомерційне підприємство «Обласна клінічна лікарня» Івано-Франківської обласної ради, де 27 травня 2022 року, не приходячи до свідомості помер.
Смерть ОСОБА_2 відповідно до зазначеної вище експертизи настала від відкритої черепно-мозкової травми з крововиливами над, під оболонки, в речовину та шлуночки головного мозку, забоєм речовини головного мозку тяжкого ступеня, переломом кісток черепа, яка ускладнилась гнійним менінгітом та розвитком гострої мозкової недостатності.
На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 була застрахована у ТДВ «СК «Гардіан» відповідно до полісу № АР2009473 (діючий на 15.05.2022) - транспортний засіб «Hyundai Tucson» номерний знак НОМЕР_2 .
Представник ОСОБА_1 звернувся до Товариства із заявою про виплату страхового відшкодування на загальну суму 121 062,73 грн до заяви було долучено копії документів про родинний зв'язок та понесених витрат на лікування (а.с.10-47).
ТДВ «СК «Гардіан» виплачено позивачці страхове відшкодування витрат на поховання в розмірі 22 506 грн та страхове відшкодування моральної шкоди в розмірі 39 000 грн, тобто відповідач визнав свій обов'язок виплатити позивачу страхове відшкодування та прийняв відповідне рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати).
ОСОБА_1 27.09.2023 надано відповідь про відмову у виплаті страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 39 000 грн та 20 556,73 грн витрат понесених на лікування (а.с.49). Відмову мотивовано тим, що мала місце груба необережність потерпілого, та відмовив у виплаті витрат на лікування, оскільки вказана вимога повинна бути пред'явлена до винуватця ДТП.
Цивільно-правові відносини, які склалися між сторонами відносяться до відносин у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із частинами 1, 2, 5 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Відповідно до статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено порядок відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого.
Зокрема, у пункті 27.1. зазначено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
У пункті 27.3. визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено Цивільним кодексом України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20).
Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).
Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку про те, позовні вимоги в частині стягнення страхового відшкодування підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина позивачки, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, який підлягає виплаті, не може бути меншим ніж 78 000 грн, а тому позовна вимога про стягнення недоплаченої суми страхового відшкодування в розмірі 39 000 грн є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Судом В оскаржуваному рішенні також зазначено, що розмір понесених витрат на лікування ОСОБА_2 з моменту ДТП до настання його смерті становить 20 556,73 грн, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на лікування.
Щодо задоволення судом першої інстанції позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 39 000 грн колегія апеляційного суду вважає, що визначену судом суму недоплаченого страхового відшкодування моральної шкоди слід змінити з огляду на таке.
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, спричиненою смертю потерпілого внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, однак судом не було враховано того, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди її може бути зменшено з урахуванням ступеня вини потерпілого та наявності грубої необережності, тобто перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.
Згідно вимог ст. 1193 ЦК України суд з врахуванням ступеня вини потерпілого та його грубої необережності, яка виразилася у перебуванні потерпілого в нетверезому стані та нехтуванні ним правилами безпеки руху, вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди слід зменшити з 39 000 грн до 30 000 грн, а рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити.
Щодо задоволення позовних вимог про відшкодування ОСОБА_1 витрат на лікування у сумі 20 556,73 грн, то апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції необґрунтованим і таким, що не відповідає нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Пунктом 1.3 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що потерпілі треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
Згідно зі ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Тому, з урахуванням системного аналізу ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», витрати, пов'язані із лікуванням потерпілого відшкодовуються страховиком тільки потерпілому, який поніс такі витрати на своє лікування, відповідно до положень пункту 1.3 статті 1 розділу 1 зазначеного Закону, якими є особи, життю та здоров'ю яких заподіяна шкода внаслідок ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Право вимоги на відшкодування витрат, які понесла позивачка на лікування її покійного сина, потерпілого від ДТП, у неї настає відповідно до ст. 23, 1166 ЦК України до особи заподіювача шкоди.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові у справі № 712/1503/17-ц (провадження № 61-15710св18) від 12 вересня 2018 року.
З урахуванням наведеного, колегія апеляційного суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» про стягнення 20 556, 73 грн у відшкодування витрат, понесених на лікування, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків,викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_1 невиплаченого страхового відшкодування моральної шкоди слід змінити, зменшивши розмір стягнення до 30 000 грн, а в частині стягнення з ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_1 20 556,73 грн невиплаченого страхового відшкодування витрат на лікування слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивачка від сплати судового збору звільнена, то судові витрати пов'язані з розглядом справи в суді першої інстанції слід стягнути з ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» на користь держави в розмірі 540,77 грн, а за подання апеляційної скарги слід компенсувати апелянту 799,24 грн за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» задовольнити частково.
Рішення Рожнятівського районного суду від 23 травня 2024 року в частині стягнення з ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_1 20 556,73 грн невиплаченого страхового відшкодування витрат понесених на лікування скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.
Рішення суду в частині стягнення з ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» на користь ОСОБА_1 невиплаченого страхового відшкодування моральної шкоди змінити, зменшивши розмір моральної шкоди до 30 000 (тридцять тисяч) грн.
Стягнути з ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» на користь держави 540,77 грн судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді першої інстанції.
Компенсувати ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» судовий збір в розмірі 799,24 грн сплачений за подання апеляційної скарги, за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 липня 2024 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук В.М. Барков