Провадження № 22-ц/803/5667/24 Справа № 185/13806/23 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С.Г. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
16 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Барильської А.П., Макаров М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, мотивуючи його тим, що він тривалий час перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи у шкідливих умовах праці. За час роботи на підприємстві отримав хронічні професійні захворювання.
Зазначав, що згідно з довідкою МСЕК від 31 жовтня року 2018 року йому первинно встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності по професійним захворюванням, в подальшому повторно встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності по професійним захворюванням та третю групу інвалідності безстроково.
Посилаючись на те, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він отримав ряд професійних захворювань, внаслідок яких втратив своє здоров'я, та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він вимушений проходити численні медичні обстеження та лікування, відчуває постійний стрес та депресію, негативні зміни у його житті є незворотними та з віком стан здоров'я лише погіршується, а всі його хвороби набуті за час праці лише загострюються, а тому просив суд стягнути з «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 241 200 грн., без урахування утримань з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 60 000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір моральної шкоди до 60 000 грн., з виплатою ануїтетними щомісячними платежами протягом трьох місяців.
Апеляційна скарга мотивована тим, що склад правопорушення у діях відповідача відсутній. Спричинення позивачу моральної шкоди у стягнутому судом розмір нічим об'єктивно не підтверджено. За весь час роботи на підприємстві від позивача не надходило жодних скарг щодо умов праці. Звертав увагу на ряд справ, де стягнуті значно менші суми. Наголошують на тому, що сума на відшкодування моральної шкоди стягується з утриманням із неї податку.
Відзив на апеляційну скаргу надано не було.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалам справи, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
21 лютого 2018 року ОСОБА_1 був звільнений у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок стану здоров'я за п.2 ст.40 КЗпП України.
25 вересня 2018 року начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, з якого вбачається, що ОСОБА_1 11 вересня 2018 року Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини м.Кривий Ріг встановлений діагноз: радикулопатія попереково-крижова; антракосилікоз; нейросенсорна приглуховатість.
Даним актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту.
Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби медичної та соціальної допомоги, серія 12ААА, №074628, від 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 встановлено первинно 60% втрати професійної працездатності, з яких: 45% - радикулопатія; 10% - антракосилікоз; 5% - туговухість.
Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серія 12ААБ, №204036, від 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 первинно встановлена третя група інвалідності по професійному захворюванню з 24 жовтня 2018 року до 15 жовтня 2019 року. Протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, підземно. Нагляд і лікування у невролога, травматолога, пульмонолога, ЛОР, стац.лікування.
Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби медичної та соціальної допомоги, серія 12ААА, №077041, від 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 встановлено повторно 60% втрати професійної працездатності, з яких: 45% - радикулопатія; 10% - антракосилікоз; 5% - туговухість.
Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серія 12ААВ, №139727, від 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 повторно встановлена третя група інвалідності по професійному захворюванню з 01 листопада 2021 року безстроково. Протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно. Нагляд і лікування у невролога, травматолога, пульмонолога, ЛОР, стац.лікування.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок отриманих професійних захворювань позивач частково втратив професійну працездатність, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство). Враховуючи, що надані позивачем докази повною мірою вказують, що професійні захворювання були набуті ним при виконанні трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань, оскільки позивач не має можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого змушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя, дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення моральної шкоди в розмірі 120 000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв'язку з професійним захворюванням з огляду на наступне.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
З аналізу змісту ст.1167 ЦК України вбачається, що підставами відповідальності за завдану моральну шкоду є наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина останнього. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 надано належні та допустимі докази втрати ним професійної працездатності у загальному розмірі 60 відсотків та встановлення 3 групи інвалідності, безстроково.
Суд першої інстанції, на підставі медичних документів, правильно визначив, що позивачу була заподіяна моральна шкода, через погіршення стану його здоров'я у зв'язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, його страждання носять постійний характер, а його здоров'я зазнало незворотні зміни, він втратив працездатність, та вимушений постійно проходити медичні обстеження, лікувальні процедури, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, внаслідок чого переносить моральні страждання, та доводи апеляційної скарги в частині недоведеності підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди є хибними.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Колегія суддів наголошує на тому, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров'я, в результаті шкідливих і тяжких умов праці, судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.
При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд в повній мірі врахував роз'яснень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, суд врахував характер отриманого професійного захворювання, тривалий стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60%, третю групу інвалідності, стан здоров'я , тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Так, суд встановив, що внаслідок отриманих професійних захворювань позивач відчуває моральні страждання, внаслідок чого вимушений постійно лікуватися та переносити фізичні та моральні страждання.
У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів не бере до уваги з вищенаведених підстав.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти,що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Прохальна частина апеляційної скарги про виплату суми у рахунок відшкодування моральної шкоди ануїтетними щомісячними платежами протягом трьох місяців не може бути прийнята до уваги.
Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що чинне законодавство визначає, що питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку ст.267 ЦПК України (судом, який ухвалив рішення) або після відкриття виконавчого провадження. Відповідно до статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Однак, суд першої інстанції стягнувши моральну шкоду, залишив без уваги те, що із вказаної суми підлягають утриманню податки, на що звертає увагу відповідач в апеляційній скарзі.
Відповідно до Закону №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).
До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України).
Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Оскільки станом на 01 січня 2024 року розмір мінімальної заробітної плати становить 7 100 грн., а сума стягнутої судом моральної шкоди в розмірі 120 000 грн. буде перевищувати чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (7 100 х 4 = 28 400 грн.), суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що розмір моральної шкоди підлягає стягненню без урахування утримання з нього обов'язкових податків і зборів.
Посилання суду першої інстанції на висновок Верховного Суду, який викладено у постанові від 25 січня 2023 року у справі №598/438/21 про те, що пункт «а'підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі,визначеному рішенням суду,але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати,встановленої законом на 1січня звітного(податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», однак застосування сполучника «а також» підтверджує,що згаданий перелік був доповнений новою нормою права,яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту164.2.14пункту 164.2статті 164ПК України. Оскільки шкода,завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою,так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені,зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди,завданої життю та здоров'ю,не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку,тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди,завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди,яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати,встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року. Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від16січня 2020року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків,усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, є помилковим з огляду на наступне.
Так, у вищезгаданій справі №598/438/21, у січні 2022 року позивачі оскаржили до Верховного Суду судове рішення та в касаційній скарзі також посилалися, зокрема на те, що відповідно до підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України суми, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, не оподатковуються. Законом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон №466-ІХ) підпункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом». Зазначена норма набрала чинності з 23 травня 2020 року, проте відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту або обсягу існуючих прав і свобод. Тому обмеження розміру моральної шкоди для платників податку, на користь яких за рішенням суду стягнуто суму моральної шкоди, спричинену внаслідок завдання шкоди їх життю та здоров'ю, погіршує конституційні права та законні інтереси таких осіб. Саме таку категорію платників податків законом звільнено від оподаткування стягнутих за рішенням суду сум моральної шкоди.
За результатами розгляду цієї касаційної скарги Верховний Суд зробив висновки про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю. Враховуючи те, що у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом, спір стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої платникам податків (батькам) внаслідок смерті їхнього сина, тобто відшкодування шкоди найвищого ступеня, заподіяної життю та здоров'ю, тому Верховний Суд виснував, що зміни в податковому законодавстві не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам внаслідок смерті чоловіка та батька позивачів.
Отже, у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі №598/438/21 викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її дружині та дітям, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку.
У даній справі предметом позовних вимог є відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я саме позивачу внаслідок професійного захворювання, проте висновки Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі №598/438/21 (провадження №61-283св23) викладені щодо оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам.
У зв'язку з викладеним, суд першої інстанції, на підставі ч.4 ст.263 ЦПК України, помилково застосував висновки викладені Верховним Судом у постанові від 25 січня 2023 року у справі №598/438/21.
Враховуючи викладене, відповідно до ст.376 ЦПК України, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду змінити, зазначивши, що сума моральної шкоди підлягає стягненню з утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України. В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року змінити, зазначивши, що сума моральної шкоди підлягає стягненню з утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Е.Л.Демченко
Судді: А.П.Барильська
М.О.Макаров