Провадження № 2/760/2218/24
Справа № 760/17709/22
15 липня 2024 року Солом'янський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Зуєвич Л.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса представника: 04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 60, оф. 724) до акціонерного товариства «Київський завод «Радар» /далі - АТ «Київський завод «Радар»/ (ЄДРПОУ: 14307274; адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 35) про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримання розрахунку, компенсації та моральної шкоди,
Рух справи
28.11.2022 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 20.11.2022, за підписом представника позивача - адвоката Сацюк Д.А. (діє на підставі ордеру), в якій він просить суд:
- стягнути з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі у загальній сумі 98 283,86 грн;
- стягнути з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку з липня по жовтень 2022 у сумі 80 000,00 грн;
- стягнути з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати в сумі 4 905,34 грн;
- стягнути з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 30 000,00 грн;
- стягнути з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16 500,00 грн на підставі доказів, які будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2022 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично матеріали справи передано судді по реєстру 06.12.2022.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 12.12.2022 відповідну позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків (подання доказів сплати судового збору).
05.04.2023 до суду надійшла заява представника позивача, датована 04.04.2023, в якій він просить суд:
- прийняти цю заяву про зменшення розміру позовних вимог;
- стягнути з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі у загальній сумі 42 471,54 грн;
- стягнути з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку з липня по жовтень 2022 року у сумі 132 258,06 грн;
- стягнути з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати у сумі 7 871,65 грн;
- стягнути з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 30 000,00 грн;
- стягнути з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у сумі 2 314,98 грн;
- стягнути з АТ «Київський завод «Радар» на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правничу допомогу у сумі 16 500,00 грн згідно доказів, які підтверджують такі витрати (будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду).
До такої заяви додано докази сплати судового збору та направлення її копії відповідачу у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 10.04.2022 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 15.07.2024 у задоволенні заяви відповідача про розгляд даної справи з повідомленням (викликом) сторін, - відмовлено.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Доводи позивача
В обґрунтування позову, зокрема, вказано, що у період з 06.02.2014 по 30.06.2022 ОСОБА_1 , знаходилась у трудових відносинах з відповідачем.
При цьому, зазначається, що цей факт підтверджується наказом про прийняття на роботу № 13-к від 05.02.2014, наказом про переведення позивача на повну ставку № 7-к від 01.02.2016, наказом про звільнення з роботи № 28-к від 30.06.2022, а також записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 за № 15 від 06.02.2014 та № 17 від 30.06.2022.
В позові зауважується, що 30.06.2022 позивач була звільнена з посади за власним бажанням згідно наказу № 28-к від 30.06.2022.
Також в позові наголошується, що в день звільнення відповідач письмово не повідомив позивача про нарахування суми та не здійснив виплату належних коштів, що на думку позивача, є порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
Як стверджує позивач у позові, відповідно до розрахункового листку за червень 2022 року їй належало до виплати: 54 082,36 грн - заборгованість з зарплати за попередні періоди; 1 591,14 грн - заробітна плата за червень 2022 року; 238,67 грн - доплата 15% за звання кандидата медичних наук за червень 2022 року; 199,45 грн - індексація зарплати за червень 2022 року; 412,85 грн - компенсація невиплаченої зарплати за червень 2022 року; 3 015,68 грн - компенсація відпустки за 32 дні.
Таким чином, зі слів позивача, відповідач повинен сплатити на її користь заборгованість у сумі 55 812,32 грн.
В позові вказується, що під час простою не з вини працівника у квітні, травні та червні 2020 року, позивачу не була нарахована заробітна плата, тому, позивач вважає, що за вказаний період у відповідача виникла заборгованість з заробітної плати на загальну суму 11 700,79 грн, яка повинна бути додатково стягнута з відповідача.
Зазначається, що згідно з наказом про прийняття на роботу № 13-к від 05.02.2014, позивач була прийнята на роботу лікарем-офтальмологом вищої категорії 14 розряду в медично-санітарну частину АТ КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД "РАДАР".
На думку позивача, за період часу з січня по червень 2022 року відповідач повинен був щомісячно застосовувати оклад у розмірі 20 000,00 грн для розрахунку зарплати, а також відповідних доплат.
Як стверджує позивач, в своїх розрахунках за 2022 рік відповідач помилково застосував розмір окладу 7 001,00 грн та за результатами такого невірного розрахунку, у відповідача за січень, лютий, квітень, травень та червень 2022 року виникла перед позивачем заборгованість з заробітної плати на загальну суму 30 771,45 грн.
Також в позові наголошується, що під час простою не з вини працівника у березні 2022 року позивачу не була нарахована заробітна плата, тому позивач вважає, що за вказаний період у відповідача виникла заборгованість з заробітної плати у розмірі 15 333,33 грн.
Зауважується, що у зв'язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок у день звільнення та враховуючи те, що з моменту звільнення до цього часу відповідач не розрахувався з позивачем, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку, який на момент звернення до суду складає 80 000,00 грн.
Крім того, позивач вважає, що з відповідача на її користь підлягає стягненою компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 4 905,34 грн.
Разом з тим, в позові звертається увага на те, що у зв'язку із затримкою заробітної плати позивач втратила нормальні життєві зв'язки, що негативно впливає на відносини в середині її родини, позивач живе в постійній напрузі і невизначеності. Несвоєчасний розрахунок зруйнував життєві плани на майбутнє та привів до додаткових зусиль на організацію нею свого життя.
Позивач, зауважує, що внаслідок протиправних дій відповідача вона повинна докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини, а зважаючи на економічний стан країни, знецінення національної валюти, це досить важко, наслідком чого стали душевні страждання, погіршення фізичного та душевного стану.
Зі слів позивача, завдана їй моральна шкода обумовлюється моральним та фізичним стражданнями внаслідок порушення її законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням її прав, втратою у зв'язку з цим престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів.
Тому позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.
У заяві про зменшення розміру позовних вимог звертається увага на те, що при зверненні до суду з позовом позивач здійснював розрахунок позовних вимог станом на 20.11.2022, проте відповідач у січні 2023 року погасив частину заборгованості з заробітної плати, отже станом на 30.03.2023 загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 212 601,25 грн, в т.ч.:
- 42 471,54 грн сума заборгованості по заробітній платі;
- 132 258,06 грн - середній заробіток за період затримки розрахунку з липня по жовтень 2022 року;
- 7 871,65 грн - компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати;
- 30 000,00 грн - моральна шкода.
Разом з тим, у відповіді на відзив (а.с. 161-167) позивач вказує про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку до 120 000,00 грн.
Щодо правової позиції відповідача
12.07.2023 до суду від АТ «Київський завод «Радар», за підписом представника - адвоката Риженко Л.І. (діє на підставі ордеру), надійшов відзив на позовну заяву, датований 10.07.2023, в якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю (а.с. 76-87).
В обґрунтування відзиву зазначається, що в контексті графіку роботи на АТ «Київський завод «Радар» у період квітень, травень та червень 2020 року, січень - березень 2022 року, на підприємстві відповідача у зв'язку з недостатнім навантаженням виробництва, з метою ефективного і раціонального використання енергетичних ресурсів та робочого часу працівниками товариства було встановлено наступний режим роботи:
- наказом-постановою АТ «Київський завод «Радар» від 25.11.2019 № 301 про режим роботи Товариства у IV кварталі 2019 року та режим роботи Товариства у І кварталі 2020 року на підприємстві встановлено у 1 кварталі 2020 року 1 (денний) режим роботи. Робочий день: понеділок. Неробочі дні 06.01.2020, 13.01.2020, 20.01.2020;
- наказом-постановою № 31 від 02.03.2020 у II кварталі 2020 року встановлено 1 (денний) режим роботи. Робочий день: понеділок. Перенести робочі дні з понеділка на вівторок: 20.04.2020 на 21.04.2020, 11.05.2020 на 12.05.2020, 08.06.2020 на 09.06.2020 та 29.06.2020 на 30.06.2020;
- наказом-постановою АТ «Київський завод «Радар» від 16.03.2020 № 36 про режим роботи Товариства в березні та квітні 2020 року прийнято на зміну Наказу-Постанови № 31 від 02.03.2020 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року: Перенести робочі дні: 23.03.2020 на 07.04.2020, 30.03.2020 на 14.04.2020;
- наказом-постановою АТ «Київський завод «Радар» від 27.03.2020 № 39 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року прийнято на зміну Наказу-Постанови № 36 від 16.03.2020 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року: Перенести робочі дні: 06.04.2020 на 19.05.2020, 07.04.2020 на 26.05.2020, 13.04.2020 на 02.06.2020, 14.04.2020 на 16.06.2020, 21.04.2020 на 23.06.2020;
- наказом-постановою АТ «Київський завод «Радар» від 23.04.2020 № 41 про режим роботи Товариства у 11 кварталі 2020 року прийнято на зміну Наказу-Постанови № 39 від 27.03.2020 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року: Перенести робочі дні: 27.04.2020 на 10.06.2020, 04.05.2020 на 24.06.2020;
- наказом-постановою АТ «Київський завод «Радар» від 08.05.2020 № 42 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року прийнято на зміну Наказу-Постанови № 41 від 23.04.2020 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року: Перенести робочі дні: 12.05.2020 на 27.05.2020, 18.05.2020 на 03.06.2020, 19.05.2020 на 17.06.2020;
- наказом-постановою АТ «Київський завод «Радар» від 22.05.2020 № 47 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року прийнято на зміну Наказу-Постанови № 42 від 08.05.2020 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року: Перенести робочі дні 25.05.2020 на 25.06.2020, 26.05.2020 на 26.06.2020, 27.05.2020 , 01.06.2020, 02.06.2020, 03.06.2020, 09.06.2020, 10.06.2020, 15.06.2020, 16.06.2020, 17.06.2020, 22.06.2020 перенести на II півріччя 2020 року.
- наказом-постановою АТ «Київський завод «Радар» від 18.11.2021 № 159 про режим роботи Товариства у І кварталі 2022 року на підприємстві встановлено у І кварталі 2022 року 1 (денний) режим роботи. Робочий день: понеділок.
Також, відповідач зауважує, що у зв'язку з недостатнім завантаженням виробництва через відсутність замовлень Міністерства оборони України, що в свою чергу унеможливлює оплату в повному обсязі енергоресурсів, а також відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційний хвороб», постанови КМУ від 13.10.2020 № 956, з метою забезпечення охорони праці і здоров'я працівників, запобігання поширенню COVID-19 на АТ «Київський завод «Радар» з 01.11.2020 по 31.01.2022 було оголошено простій.
У відзиві наголошується, що відповідно до табелю обліку використання робочого часу за спірний період - квітень, травень, червень 2020 року ОСОБА_1 не виходила на роботу у зв'язку з тим, що робочі дні було перенесено на інші дні, що зокрема підтверджується переліченими наказами-постановами, а отже, на думку відповідача, за даний період заробітна плата не нараховується.
Зі слів відповідача, відповідно до табелю обліку використання робочого часу за березень 2022 року ОСОБА_1 на робочому місці була відсутня, на підприємстві в даний період простою не було, про причини відсутності не повідомила, а отже, відповідач вважає, що за даний період заробітна плата не нараховується.
Як зазначає відповідач, відповідно до табелю обліку використання робочого часу за квітень, травень та червень 2022 року ОСОБА_1 на робочому місці була неповний робочий місяць, тому в залежності від відпрацьованого часу та згідно окладу їй було нараховано заробітну плату.
Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, відповідач звертає увагу на те, що відповідно до довідки від 06.07.2022 від 06/07-22 сума заборгованості перед ОСОБА_1 станом на 06.07.2022 становила 55 812,32 грн, яка, була погашена в повному обсязі в січні 2023 року.
Таким чином, відповідач вважає, що заборгованість по нарахованій та не виплаченій заробітній платі погашена в повному обсязі.
Стосовно стягнення збільшеного розміру заборгованості заробітної плати за квітень, травень, червень 2020 року відповідач заперечує, щодо стягнення заробітної плати у розмірі 11 700,09 грн, оскільки, зі слів відповідача, простій на підприємстві було оголошено лише з 01.11.2020 по 31.01.2022, а в спірний період наказом-постановою від 02.03.2020 № 31 на підприємстві встановлено у II кварталі 2020 року 1 (денний) режим роботи. Робочий день: понеділок.
При цьому, зауважується, що у позивача не було заперечень щодо встановленого графіку на підприємстві.
Наголошується, що у зв'язку з тим, що позивач не виходила на роботу у період - квітень, травень, червень 2020 року, у зв'язку з тим, що на підприємстві було встановлено одноденний режим роботи - понеділок, який в подальшому було перенесено на інші періоди, позивачу за вказаний період правомірно не було нараховано заробітну плату.
Щодо стягнення збільшеного розміру заборгованості заробітної пати з січень, лютий, березень, квітень, травень та червень 2022 року, у відзиві звертається увага на те, що відповідач не відноситься до суб'єктів у сфері управління державної або комунальної форми власності, а том положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 2 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» при встановленні працівникам окладів не застосовуються.
Також зазначається, що у період березень, квітень, травень та червень 2022 року позивачу нараховувалась заробітна плата в залежності від днів її виходу на роботу.
Стосовно стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати відповідач просить застосувати висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 ц, суть якого полягає в тому, що «для оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку про звільненні на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя».
З огляду на викладене, відповідач надав орієнтовний розрахунок майнових втрат, з урахуванням меж відповідальності АТ «Київський завод «Радар» та правової природи сум відшкодування передбачених ст. 117 КЗпП України за період з 30.06.2022 по 31.12.2022, з огляду на суму не виплаченої заробітної плати при звільненні у розмірі 55 812,32 грн, кількість днів прострочення розрахунку - 183, середньозважену ставку НБУ - 26,30%, у загальному розмірі - 8 226,89 грн.
Відповідач не погоджується з позовною вимогою позивача щодо стягнення з нього компенсації втрати частини доходу у розмірі, оскільки, на думку відповідача, позивач не надав належний розрахунок та не обґрунтував заявлену вимогу у позовній заяві.
Крім того, відповідач не погоджується з позовною вимогою позивача щодо стягнення з нього моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн, тому що відповідач вважає, що позивач не надав жодних доказів в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
З наданої позивачем копії витягу з наказу № 13-к від 05.02.2014 (а.с. 10), вбачається, що ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-офтальмолога вищої категорії 14 розряду в МСЧ на 0,5 ставки, посадовим окладом 2 062,00 грн + доплата у розмірі 15% від посадового окладу 2 062,00 грн за звання кандидата медичних наук, з випробувальним терміном три місяці з 06.02.2014.
Відповідно до витягу з наказу № 28-к від 30.06.2022 (а.с. 11), ОСОБА_1 лікаря-офтальмолога ВК МСЧ - 30.06.2022 звільнено за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України.
Зазначені факти також підтверджуються наданою позивачем копією трудової книжки від 02.08.1993 серії НОМЕР_3 (а.с. 12-17).
На а.с. 39 міститься копія витягу з наказу № 7-к від 01.02.2016, відповідно до якого 01.02.2016 ОСОБА_1 лікаря-офтальмолога вищої категорії 14 розряду в МСЧ, працюючу на 0,5 ставки переведено на повну ставку з посадовим окладом 2 693,00 грн + доплата у розмірі 15% від посадового окладу 2 693,00 грн за звання «Кандидата медичних наук».
Зі змісту розрахункових листків за період з вересня 2019 року по червень 2022 року (а.с. 18-32), вбачається, що станом на червень 2022 року борг підприємства по заробітній платі складає 55 812,32 грн, з яких: 54 082,36 грн - заборгованість з зарплати за попередні періоди; 1 591,14 грн - заробітна плата за червень 2022 року; 23,.67 грн - доплата 15% за звання «Кандидат медичних наук» за червень 2022 року; 199,45 грн - індексація зарплати за червень 2022 року; 412,85 грн - компенсація невиплаченої зарплати за червень 2022 року; 3 015,68 грн - компенсація відпустки за 32 дні.
На а.с. 33-34 міститься копія довідки № 06/07-22 від 06.07.2022, з якої вбачається, що сума заборгованості по виплаті заробітної плати станом на 06.07.2022 складає 55 812,32 грн.
Позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог долучено виписку по картковому рахунку (а.с. 56) зі змісту якої вбачається, що позивачу 20.01.2023, 23.01.2023 та 24.01.2023 надходили кошти в загальній сумі 55 812,93 грн, з призначенням платежів: «Зарахування ЗП» за період з січня 2020 року по листопад 2021 року.
Відповідачем до матеріалів справи долучено копії наказів щодо режиму роботи на підприємстві, а саме:
- наказ-постанова АТ «Київський завод «Радар» від 25.11.2019 № 301 про режим роботи Товариства у IV кварталі 2019 року та режим роботи Товариства у І кварталі 2020 року на підприємстві встановлено у 1 кварталі 2020 року 1 (денний) режим роботи. Робочий день: понеділок. Неробочі дні 06.01.2020, 13.01.2020, 20.01.2020 (а.с. 119);
- наказ-постанова АТ «Київський завод «Радар» № 31 від 02.03.2020 у II кварталі 2020 року, яким встановлено 1 (денний) режим роботи. Робочий день: понеділок. Перенесено робочі дні з понеділка на вівторок: 20.04.2020 на 21.04.2020, 11.05.2020 на 12.05.2020, 08.06.2020 на 09.06.2020 та 29.06.2020 на 30.06.2020 (а.с. 120);
- наказ-постанова АТ «Київський завод «Радар» від 16.03.2020 № 36 про режим роботи Товариства в березні та квітні 2020 року, яким прийнято на зміну Наказу-Постанови № 31 від 02.03.2020 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року: Перенесено робочі дні: 23.03.2020 на 07.04.2020, 30.03.2020 на 14.04.2020 (а.с. 121);
- наказ-постанова АТ «Київський завод «Радар» від 27.03.2020 № 39 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року, яким прийнято на зміну Наказу-Постанови № 36 від 16.03.2020 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року: Перенесено робочі дні: 06.04.2020 на 19.05.2020, 07.04.2020 на 26.05.2020, 13.04.2020 на 02.06.2020, 14.04.2020 на 16.06.2020, 21.04.2020 на 23.06.2020 (а.с. 122);
- наказ-постанова АТ «Київський завод «Радар» від 23.04.2020 № 41 про режим роботи Товариства у 11 кварталі 2020 року, яким прийнято на зміну Наказу-Постанови № 39 від 27.03.2020 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року: Перенесено робочі дні: 27.04.2020 на 10.06.2020, 04.05.2020 на 24.06.2020 (а.с. 123);
- наказ-постанова АТ «Київський завод «Радар» від 08.05.2020 № 42 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року, яким прийнято на зміну Наказу-Постанови № 41 від 23.04.2020 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року: Перенесено робочі дні: 12.05.2020 на 27.05.2020, 18.05.2020 на 03.06.2020, 19.05.2020 на 17.06.2020 (а.с. 124);
- наказ-постанова АТ «Київський завод «Радар» від 22.05.2020 № 47 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року, яким прийнято на зміну Наказу-Постанови № 42 від 08.05.2020 про режим роботи Товариства у II кварталі 2020 року: Перенесено робочі дні 25.05.2020 на 25.06.2020, 26.05.2020 на 26.06.2020, 27.05.2020, 01.06.2020, 02.06.2020, 03.06.2020, 09.06.2020, 10.06.2020, 15.06.2020, 16.06.2020, 17.06.2020, 22.06.2020 перенесено на II півріччя 2020 року (а.с. 125);
- наказ-постанова АТ «Київський завод «Радар» від 18.11.2021 № 159 про режим роботи Товариства у І кварталі 2022 року на підприємстві встановлено у І кварталі 2022 року 1 (денний) режим роботи. Робочий день: понеділок (а.с.126).
З матеріалів справи вбачається, що наказом АТ «Київський завод «Радар» № 175а від 29.10.2020 (а.с. 127), з метою забезпечення охорони праці і здоров'я працівників, запобігання поширенню COVID-19 з 01.11.2020 по 31.12.2020 було оголошено простій.
Наказом-постановою АТ «Київський завод «Радар» від 15.12.2020 № 206 про доповнення до наказу-постанови від 29.10.2020 № 175а про режим роботи Товариства у IV кварталі 2020 року та режим роботи Товариства у І кварталі 2021 року прийнято наступний режим роботи: робочі дні - 01.12.2020, 02.12.2020, 03.12.2020, 04.12.2020, 08.12.2020, 09.12.2020, 10.12.2020, 11.12.2020, 15.12.2020, 16.12.2020, 17.12.2020, 18.12.2020, 22.12.2020, 23.12.2020, 24.12.2020, 28.12.2020; неробочі дні - 29.12.2020, 30.12.2020, 31.12.2020. Встановлено у І кварталі 2021 року 1 (денний) режим роботи. Робочий день: понеділок. Оголосити простій з 01.01.2021 по 31.01.2021 (а.с. 128).
Також відповідачем до матеріалів справи долучено копії наказів щодо режиму роботи на підприємстві, а саме про оголошення простою працівникам Товариства: наказом від 01.12.2021 № 14 оголошено простій з 08.02.2021 по 28.02.2021 (а.с. 129); наказом від 24.02.2021 № 35 оголошено простій з 01.03.2021 по 31.03.2021 (а.с. 130); наказом від 29.03.2021 № 63 оголошено простій з 01.04.2021 по 30.04.2021 (а.с. 131); наказом від 26.04.2021 № 77 оголошено простій з 01.05.2021 по 31.05.2021 (а.с. 132); наказом від 25.05.2021 № 90 оголошено простій з 01.06.2021 по 30.06.2021 (а.с. 133); наказом від 26.07.2021 № 110 оголошено простій з 01.08.2021 по 30.11.2021 (а.с. 134); наказом від 02.11.2021 № 151 оголошено простій з 01.12.2021 по 31.12.2021 (а.с. 135); наказом від 18.11.2021 № 161 оголошено простій з 01.01.2022 по 31.01.2022 (а.с. 136).
Відповідно до витягу із табеля обліку використання робочого часу ОСОБА_1 (а.с. 137-154):
- за 2020 рік: працювала в січні - 3 робочих дні; в лютому - 12 робочих дні; в березні - 7 робочих дні; з квітня по червень - не працювала; в липні - 6 робочих дні та 12 днів відпустки; в серпні - 3 робочих дні та 19 днів відпустки; в вересні - 14 робочих дні; в жовтні - 11 робочих дні; в листопаді - 13 робочих дні; в грудні - 12 робочих дні;
- за 2022 рік: працювала в січні - 3 робочих дні; в лютому - 4 робочих дні; в березні була відсутня на робочому місці з нез'ясованих причин; в квітні - 4 робочих дні та 16 днів була відсутня на робочому місці з нез'ясованих причин; в травні - 5 робочих днів та та 17 днів була відсутня на робочому місці з нез'ясованих причин; в червні - 5 робочих дні та 17 днів була відсутня на робочому місці з нез'ясованих причин.
До матеріалів справи також долучено копії: паспорту ОСОБА_1 (а.с. 40-42); картки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 (а.с. 43); наказу № 116 від 05.03.2003 (а.с. 90); довідки АБ № 625717 (а.с. 91); статуту АТ «Київський завод «Радар» (а.с. 92-116); витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо АТ «Київський завод «Радар» (а.с. 117-118).
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Щодо стягнення заробітної плати
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Це право кореспондується з вимогами ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та ст. 21 Закону України «Про оплату праці».
Згідно з ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Як визначено у ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
За змістом ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно з ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначила, що відповідачем помилково не було нараховано їй заробітню плату за період з квітня по червень 2020 року.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, у період з квітня по червень 2020 року на підприємстві було встановлено одноденний режим роботи - понеділок, який в подальшому було перенесено на інші періоди.
13 січня 2022 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров'я» № 2 від 12.01.2022.
Позивач вражає, що на працівників АТ «Київський завод «РАДАР» поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України № 2 від 12.01.2022.
Вказаною постановою установлено, що розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров'я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік на рівні не менше 20 000,00 гривень лікарям та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров'я.
Публічне акціонерне товариство "Київський завод "Радар" наказом Міністерства промислової політики України (Мінпромполітики) від 03.03.2011 № 55 перейменоване з Відкритого акціонерного товариства "Київський завод "Радар", яке засноване відповідно до наказу Мінпромполітики від 25.03.2003 № 116 шляхом перетворення Державного підприємства "Київський завод "Радар" у Відкрите акціонерне товариство та є правонаступником усіх майнових та особистих немайнових прав та обов'язків Відкритого акціонерного товариства "Київський завод "Радар".
Відповідно до статуту АТ «Київський завод «Радар» є акціонерним товариством, засновником та єдиним акціонером якого є держава в особі Державного концерну "Укроборонпром" як суб'єкта управління об'єктами державної власності та який здійснює управління корпоративними правами держави.
Крім того, відповідно до ст. 63 Господарського кодексу України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності); спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб'єктами співробітництва.
До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (ст. 80 ГК України).
З урахуванням викладеного та відповідно до положень статуту АТ «Київський завод «Радар», довідки з ЄДРПОУ, виданої головним управлінням статистики у м. Києві від 21.11.2012, відповідач не відноситься до суб'єктів у сфері управління державної або комунальної форми власності, а тому при встановленні працівникам окладів не вбачається правових підстав для застосування положень постанови Кабінету Міністрів України № 2 від 12.01.2022.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до табеля обліку використання робочого часу у березні 2022 була відсутня на робочому місці з нез'ясованих причин, при цьому, як вбачається з матеріалів справи на підприємстві в даний період простою не було.
Так, на день звільнення позивача їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата, у розмірі 55 812,32 грн, що підтверджується розрахунковим листом (табельний номер 133830) за червень 2022 року.
Судом встановлено, що 20.01.2023, 23.01.2023 та 24.01.2023 АТ «Київський завод «РАДАР» здійснило перерахунок ОСОБА_1 грошових коштів у загальному розмірі 55 812,32 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 .
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України)
Положеннями ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) /ст. 89 ЦПК України/.
Доводи позивача щодо неправильності розрахунку заробітної плати судом відхиляються, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на власному розумінні позивачем норм чинного законодавства про оплату праці.
При цьому, суд звертає увагу на те, що питання правомірності запровадження простою на підприємстві та встановлення одноденного робочого тижня не є предметом доказування у межах даної цивільної справи, оскільки відповідні накази відповідача у встановленому порядку не оскаржувались та не були скасовані.
Отже, з огляду на те, що позивачем не доведена сума заборгованості по заробітній платі у розмірі 42 471,54 грн, а відповідачем в січні 2023 була погашена заборгованість, яка відповідно до довідки від 06.07.2022 від 06/07-22 станом на 06.07.2022 складала 55 812,32 грн, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку
За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Конституційний Суд України в рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).
Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - від платність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Згідно з п. 2 Розділу ІІ Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Отже, для випадків, передбачених ч. 1 ст. 117 КЗпП України, обчислення середньої заробітної плати проводиться виходячи із виплат за останні 2 календарні місяці роботи працівника, що передують звільненню.
В свою чергу, п. 8 Розділу ІV Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно розрахункових листів ОСОБА_1 за травень 2022 року та червень 2022 року, кількість відпрацьованих позивачем днів в травні 2022 року - 5 та в червні 2022 року - 5. Нарахована заробітна плата в травні 2022 року становить 2 726,43 грн, а в червні 2022 року - 5 474,79 грн.
Таким чином, заробітна плата ОСОБА_1 яка береться для обрахунку середньоденної заробітної плати, за травень 2022 та червень 2022 року склала 2 726,43 грн та 5 474,79 грн відповідно, що разом становить 8 201,22 грн.
Отже, середньоденний заробіток позивача становить: 8 201,22 грн / 43 (робочих дні) = 273,37 грн.
З урахуванням норм ч. 1 ст. 117 КЗпП України з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, розмір якого становить 34 680,00 грн (273,37 грн х 182 дні /6 місяців/.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільнені, такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 34 680,00 грн.
Щодо стягнення компенсації втрати частини грошових доходів
Порядок нарахування та виплати компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати встановлено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
За змістом ст. 1 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею 3 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових коштів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений в коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з яким пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових коштів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у ст. 3 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна рахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових котів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
З наданих позивачкою письмових доказів - розрахункових листків за вересень 2019 року - червень 2022 року вбачається, що відповідач з вересня 2019 року по червень 2022 року щомісяця порушував графік виплати заробітної плати.
Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Згідно п. 4 вказаного Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період не виплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Враховуючи наведене, суд зробив перевірку розрахунків нарахувань компенсації:
Розрахунок здійснюється за формулою
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
......
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Останній період
IIc (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) = 1.07829506
Інфляційне збільшення:
55 812,32 x 1.07829506 - 55 812,32 = 4 369,83 грн.
За таких обставин, у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати з відповідача на користь позивача слід стягнути компенсацію втрати частини грошових коштів у сумі 4 369,83 грн.
Щодо стягнення моральної шкоди
Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
В свою чергу позивач посилається на те, що відповідач систематичною невиплатою заробітної плати, завдав їй моральну шкоду, яка обумовлюється моральним та фізичними стражданнями внаслідок порушення її законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням її прав, втратою нею престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів, оцінивши моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до п.п. 3,4 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.02.2023 у справі № 295/2725/21 (провадження № 61-8879св22), КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 /провадження № 61-1132св22/, постанову Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20 /провадження № 61-21130сво21/).
Враховуючи наведене, тривалість порушення права позивача на отримання заробітної плати, розмір невиплаченої заробітної плати та необхідність позивача в судовому порядку відновлювати свої права, суд приходить висновку про часткове задоволення даної позовної вимоги та стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.
Щодо судового збору
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 2 314,98 грн судового збору /1 322,58 грн - з вимогу про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та 995,40 грн - за вимогу про стягнення моральної шкоди/ (а.с. 53, 57).
З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 552,77 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог (29% по вимозі щодо стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку 383,55 грн та 17% по вимозі про стягнення моральної шкоди - 169,22 грн).
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Київський завод «Радар про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримання розрахунку, компенсації та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з акціонерного товариства «Київський завод «Радар» (ЄДРПОУ: 14307274; адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 35) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ):
- 34 680,00 грн (тридцять чотири тисячі шістсот вісімдесят гривень) середнього заробітку за час затримки розрахунку;
- 4 369,83 грн (чотири тисячі триста шістдесят дев'ять гривень вісімдесят три копійки) компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати;
- 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень) моральної шкоди;
- 552,77 грн (п'ятсот п'ятдесят дві гривні сімдесят сім копійок) судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич