Провадження № 2/760/6999/24
Справа № 465/10344/23
12 липня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 , e-mail представника: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП представника /для пошуку в системі «Електронний суд»/: НОМЕР_2 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» /далі - ТОВ «Веллфін»/ (код ЄДРПОУ: 39952398; адреса: 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, буд. 48; e-mail: office@creditup.com.ua), приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць Андрія Андрійовича /далі - приватний виконавець Пиць А.А./ (РНКОПП: НОМЕР_3; адреса: 79053, м. Львів, вул. Янева, 23, під'їзд 1, офіс 1; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про повернення грошових коштів, стягнутих за виконавчим написом, який визнано таким, що не підлягає виконанню,
Рух справи
26.12.2023 до Франківського районного суду міста Львова надійшла вказана позовна заява, датована 11.12.2023, за підписом представника позивача - адвоката Мацей М.М. (діє на підставі ордеру), в якій ставиться питання про:
- стягнення з ТОВ «Веллфін» на користь позивача безпідставно набутих коштів в розмірі 38 010,00 грн, які було стягнуто за виконавчим написом, виданим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай
Олегом Станіславовичем 28.01.2021, зареєстрованого в реєстрі за № 15782, який заочним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 27.09.2023 справі № 459/1905/23 визнано таким, що не підлягає виконанню;
- стягнення з приватного виконавця Пиця А.А. на користь позивача 3 801,00 грн основної винагороди приватного виконавця.
Ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 16.01.2024 справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва.
28.02.2024 така справа надійшла до Солом'янського районного суд міста Києва разом з супровідним листом Франківського районного суду міста Львова від 22.022.2024.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2024 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справу передано судді по реєстру 28.03.2024.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 01.04.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Обґрунтування позову
В позові вказується, що заочним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 27.09.2023, яке набрало законної сили 28.10.2023, у справі № 459/1905/23 задоволено позов ОСОБА_1 до ТОВ «Веллфін», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, головний державний виконавець Червоноградського ВДВС у Червоноградському районі Західного МРУМЮ (м. Львів) Кузьмів Христина Василівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню; визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 28.01.2021 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. зареєстрований в реєстрі за № 15782 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Веллфін», заборгованості за договором позики в розмірі 37 110,00 грн та 900,00 грн за вчинення виконавчого напису нотаріусом.
Як стверджується у позові, постановою приватного виконавця Пиць А.А. від 20.06.2023 закінчено виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого напису № 15782 від 28.01.2021 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, стягнуто основну винагороду приватного виконавця та витрати за проведення виконавчих дій.
Позивач вважає, що він має законні підстави для повернення грошових коштів, стягнутих за виконавчим написом, виданим приватним нотаріусом Горай О.С. 28.01.2021, зареєстрованим в реєстрі за № 15782 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Веллфін», заборгованості за договором позики в розмірі 37 110,00 грн, та 900,00 грн за вчинення виконавчого напису нотаріусом, який заочним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 27.09.223 було визнано таким, що не підлягає виконанню.
При цьому, позивач вказує, що за виконавчим документом з нього стягнуто 38 010,00 грн, а 10% винагороди приватного виконавця становить 3 801,00 грн, тому дана сума, на думку позивача підлягає стягненню з приватного виконавця на його користь.
Щодо правової позиції приватного виконавця Пиць А.А.
15.05.2024 через систему «Електронний суд» до суду від представника приватного виконавця Пиць А.А. - адвоката Репак В.В. надійшов відзив на позовну заяву, датований 14.05.2024, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с. 41-50).
При цьому, суд враховує, що матеріали справи містять рекомендоване повідомлення про вручення, з якого вбачається, що приватним виконавцем Пиць А.А. копія ухвали про відкриття провадження у справі, яка направлялась разом з копією позову та доданими до нього документами, була отримана 29.04.2024 (а.с. 40).
Отже, відзив подано в межах строку, встановленого в ухвалі суду від 01.04.2024.
В обґрунтування відзиву, зокрема, вказується, що 04.01.2022 на адресу приватного виконавця Пиць А.А. надійшла заява про відкриття виконавчого провадження та виконавчий напис № 15782 від 28.01.2021, виданий приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С.
Зазначається, що 05.01.2022 на підставі вказаної заяви та виконавчого документа приватним виконавцем Пиць А.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4, яку скеровано боржнику для виконання, а стягувачу - до відома.
У відзиві звертається увага на те, що 05.01.2022 приватним виконавцем Пиць А.А. винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, згідно якої визначено стягнути з боржника 191,38 грн.
Як стверджується у відзиві, 05.01.2022 приватним виконавцем Пиць А.А. винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 3 801,00 грн.
Зауважується, що 24.05.2023 приватним виконавцем Пиць А.А. винесено постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження згідно якої визначено стягнути з боржника загальну суму додаткових витрат в розмірі - 835,39 грн.
Крім того, вказується, що у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого напису 20.06.2023 приватним виконавцем Пиць А.А. на підставі п. 9 ч.1 ст. 39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідач вважає, що підстави для застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України для повернення коштів від приватного виконавця відсутні, оскільки, ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено підстав за яких стягнення суми основної винагороди приватного виконавця може вважатися коштами, які безпідставно набуті приватним виконавцем.
Як зауважується у відзиві, підставою для виникнення у боржника обов'язку зі сплати таких витрат є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого приватний виконавець виконує обов'язки, покладені на нього Законом України «Про виконавче провадження».
У відзиві наголошується, що основна винагорода приватного виконавця Пиць А.А. в сумі 3 801,00 грн стягнута на підставі постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 05.01.2022.
При цьому, звертається увага на те, що будь-які дії чи рішення приватного виконавця Пиць А.А. під час виконавчого провадження позивачем не оскаржувались; постанови, зокрема, про відкриття виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, про закінчення виконавчого провадження незаконними не визнавались.
Щодо правової позиції ТОВ «Веллфін»
Станом на день винесення рішення відзив на позовну заяву від ТОВ «Веллфін» не надійшов.
При цьому, суд враховує, що наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень підтверджується отримання відповідачем 26.04.2024 ухвали суду від 01.04.2024, яка направлялась відповідачу разом з копією позовної заяви та всіма додатками до неї (а.с. 39).
Зазначеним підтверджується, що станом на день винесення рішення відповідачу відомо про існування даного судового провадження.
Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву сплив (навіть з урахуванням строку поштового обігу). При цьому будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 27.09.2023 у справі № 459/1905/23 виконавчий напис № 15782 від 28.01.2021, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, за яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» заборгованість за договором позики в розмірі 37 110,00 грн та плату за вчинення виконавчого напису у розмірі 900,00 грн, визнано таким, що не підлягає виконанню (а.с. 4-6; https://reyestr.court.gov.ua/Review/113852755).
Як стверджує позивач та свідчить аналіз Єдиного реєстру судових рішень, зазначене рішення суду набрало законної сили.
В матеріалах справи міститься заява про відкриття виконавчого провадження (а.с. 53-54) та виконавчий напис № 15782 від 28.01.2021, виданий приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. (а.с. 52)
05.01.2022 на підставі вказаної заяви та виконавчого документа приватним виконавцем Пиць А.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 (а.с. 57-58), яку скеровано боржнику для виконання, стягувачу до відома, що підтверджується листом № 05.01.2022 від 359 (а.с.55-56) та списком рекомендованих листів № 211 (а.с. 59-60).
Як вбачається з матеріалів справи, 05.01.2022 приватним виконавцем Пиць А.А. винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, згідно якої визначено стягнути з боржника 191,38 грн (а.с. 62-63).
На а.с. 65-66 міститься копія постанови приватного виконавця від 05.01.2022 про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 3 801,00 грн.
До матеріалів справи долучено копію постанови приватного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (а.с. 68-69), відповідно до якої визначено стягнути з боржника загальну суму додаткових витрат в розмірі - 835,39 грн.
Постановою приватного виконавця Пиця А.А. від 20.06.2023 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого напису № 15782 від 28.01.2021 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, стягнуто основну винагороду приватного виконавця та витрати за проведення виконавчих дій (а.с. 71-72).
До матеріалів справи долучено копії платіжних доручень про перерахування заборгованості за виконавчим провадженням № НОМЕР_4: від 12.06.2023 на суму 25 670,05 грн (а.с. 73 ), від 13.06.2023 на суму 2 240,29 грн (а.с. 74), від 13.06.2023 на суму 22 402,99 грн (а.с. 75), від 13.06.2023 на суму 1 026,77 грн (а.с. 76), від 19.06.2023 на суму 17 167,72 грн (а.с. 77), від 20.06.2023 на суму 15 607,01 грн (а.с. 78).
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді справи та застосовані ним норми права
За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 201/6498/20 (провадження № 61-88св21) за правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Зі змісту ст. 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий
не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того,
чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Результат аналізу ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку,
що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ
є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі ст. 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким,
що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до ст. 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Відповідні правові висновки також викладено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18, від 28.01.2020 у справі № 910/16664/18.
Встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у сумі 38 010,00 грн, що стягнуті з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, суд констатує, що отримані відповідачем кошти у визначеній сумі підлягають поверненню позивачу відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Задовольняючі позовні вимоги в цій частині суд виходить з того, що відповідачем доказів повернення безпідставно набутих коштів, суду не надано.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що основна винагорода приватного виконавця у сумі 3 801,00 грн стягнута на підставі відповідної постанови приватного виконавця. Доказів, що відповідна постанова оскаржувалася позивачем у порядку, встановленому чинним законодавством, її скасування, визнання протиправними дій приватного виконавця щодо винесення зазначеної постанови, - суду не надано.
При цьому, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» до виконавчих документів, які підлягають окремому примусовому виконанню, серед іншого, належать: виконавчі написи нотаріусів, постанови державних чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Як зазначено у ч. 2 ст. 42 ЗУ «Про виконавче провадження», витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 42 ЗУ «Про виконавче провадження» витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Згідно з ч. 3 ст. 45 ЗУ «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця стягується у порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
При цьому, в силу положень ч. 3 ст. 45 ЗУ «Про виконавче провадження» основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
За змістом ч. 2 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду у порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою ч. 2 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06.06.2018 у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28.11.2018 у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13.03.2019 у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03.04.2019 та 10.04.2019 у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18).
Наведене, у свою чергу, свідчить про те, що питання про повернення боржнику стягнутої приватним виконавцем винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження має вирішуватися не в порядку стягнення безпідставно набутих коштів.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 у справі № 296/7644/17.
Відомості щодо звернення ОСОБА_1 до суду зі скаргою на рішення, дію або бездіяльність приватного виконавця під час виконавчого провадження та ухвалення стосовно вказаного питання судового рішення в матеріалах справи відсутні, а відтак відсутні будь-які підстави, за яких суд міг би встановити факт порушення приватним виконавцем вимог ЗУ «Про виконавче провадження».
Виходячи зі змісту наведених правових норм, слід зазначити, що постанови приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження та основної винагороди приватного виконавця є окремими виконавчими документами, виконання яких відбувається разом із стягненням заборгованості за основним виконавчим документом в межах виконавчого провадження.
З матеріалів справи вбачається, що основна винагорода приватного виконавця у розмірі 3 801,00 грн була стягнута з позивача на користь приватного виконавця Пиць А.А. в рамках виконавчого провадження на підставі постанови приватного виконавця, яка і є правовою підставою стягнення цих коштів з боржника.
Відповідна постанова приватного виконавця є чинною, у зв'язку із чим помилковим є посилання позивача на безпідставність набуття приватним виконавцем коштів у розмірі 3 801,00 грн.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування ст. 1212 ЦК України до правовідносин, які виникли у зв'язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження (див. постанову Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 201/1311/19, провадження № 61-15241св21).
Враховуючи наведене суд вбачає правові підстави для позову задоволення лише щодо вимог, скерованих до ТОВ «Веллфін».
Щодо судових витрат
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо судового збору
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 1 073,00 грн судового збору (а.с. 11).
З урахуванням результатів розгляду спору, на підставі ч.ч. 1, 9 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ТОВ «Веллфін» на користь позивача підлягає 1 073,00 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.
Щодо витрат позивача на правничу допомогу
В прохальній частині позову ОСОБА_1 , зокрема, ставиться питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат. При цьому, в прохальній частині позову конкретні суми таких витрат не конкретизовані. Натомість, у тексті позову міститься посилання на ту, що орієнтовний розмір судових витрат становитиме 20 000,00 грн.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 160/16902/20 (провадження № К/9901/24445/21) зазначення у прохальній частині позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір
Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Отже, наразі матеріали справи остаточного розміру витрат позивача на правничу допомогу та доказів на їх підтвердження не містять.
Суд зазначає, що ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14- 382цс19) зробила висновок, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні».
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20 (провадження №61-18451св20) вказано, що обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18). Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц та від 09.06.2020 у справі № 466/9758/16-ц.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 5019/1274/11 з огляду на те, що склад і розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, підлягають доведенню, то у разі ненадсилання копій відповідних доказів іншій стороні фактично матиме наслідком порушення принципу змагальності та неможливості іншим учасникам судового розгляду бути ознайомленим із їхнім змістом. Вказані обставини, у свою чергу, позбавляють можливості іншу сторону надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.
Суд також звертає увагу, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 915/606/21, суд порушує принцип змагальності сторін, якщо самостійно з власної ініціативи здійснює за сторону доведення обставин, що мають значення для вирішення питання розподілу судових витрат.
Оскільки наразі матеріали справи не містять визначення конкретного розміру та документів на підтвердження витрат на правничу допомогу, які позивач сплатив або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, то суд вважає передчасним вирішення питання щодо відшкодування позивачу таких судових витрат (на правничу допомогу).
Щодо витрат відповідача /приватного виконавця Пиць А.А./ на правничу допомогу
Згідно положень ч. ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:
«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».
Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, у прохальній частині відзиву приватний виконавець Пиць А.А. просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу (а.с. 50).
При цьому, до відзиву долучено заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 89-92) в якій ставиться питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Пиць А.А. 5 000,00 грн понесених ним по справі витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи відповідачем, зокрема, долучено копії:
- ордеру від 14.06.2024 № 1281720 (а.с. 51);
- договору від 14.05.2020 № 25 про надання правової допомоги (а.с. 84-87);
- додаткової угоди від 13.05.2022 № 1 до договору про надання правової допомоги від 14.05.2020 № 25 (а.с. 82);
- рахунку № 74 від 13.05.2024 за правничі послуги, що надані на підставі договору про надання правової допомоги від 14.05.2020 № 25 (а.с. 81), за змістом якого адвокатським бюро надано наступні послуги: 1) Аналіз та вивчення документів, консультування Клієнта, підготовка, складання та подання відзиву на позовну заяву у справі № 465/10344/23 за позовом представника ОСОБА_1 - адвокат Мацей Михайла Михайловича до товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць Андрія Андрійовича про повернення грошових коштів, стягнутих за виконавчим написом, який визнано таким, що не підлягає виконанню - 4 години, що становить до оплати 4 000, 00 грн; 2) Аналіз судової практики Верховного Суду для підготовки та складання відзиву на позовну заяву у справі № 465/10344/23 - 1 година, що становить до оплати 1 000,00 грн.
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).
Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
На необхідності врахування принципу пропорційності задоволених вимог при покладенні на сторін судових витрат звернуто увагу у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 206/4841/20, провадження № 14-55цс22.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (див. постанову Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 922/1583/23).
Суд враховує, що складання відзиву у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа розглянута у спрощеному провадженні. Надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання відзиву, з мінімальною кількістю доказів.
При цьому, суд зауважує, що виокремленні окремими пунктами в рахунку № 74 від 13.05.2024 послуги, а саме: «підготовка, складання та подання відзиву на позовну заяву» та «аналіз судової практики Верховного Суду для підготовки та складання відзиву на позовну заяву» фактично є однією послугою - складання відзиву на позовну заяву.
Позивач у відповіді на відзив (а.с. 100-107) просить відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу, при цьому, звертає увагу, зокрема, на те, що позовна вимога до відповідача становить в розмірі 3 801,00 грн основної винагороди приватного виконавця, однак останнім заявлено про стягнення 5 000 грн витрат на правову допомогу, що є неспівмірним з ціною позову саме до приватного виконавця.
Враховуючу результат розгляду, категорію справи, розмір позовних вимог, скерованих до приватного виконавця (3 801,00 грн) обсяг наданих адвокатом послуг, оцінивши подані приватним виконавцем докази на підтвердження понесених ним витрат, а також з урахуванням заяви позивача про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає, що заявлений приватним виконавцем розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 1 000,00 грн, що відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць Андрія Андрійовича про повернення грошових коштів, стягнутих за виконавчим написом, який визнано таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити в частині вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін».
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (код ЄДРПОУ: 39952398; адреса: 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, буд. 48; e-mail: office@creditup.com.ua) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ):
- 38 010,00 грн (тридцять вісім тисяч десять гривень) безпідставно набутих коштів;
-1 073,00 грн (одна тисяча сімдесят три гривні ) судового збору.
В задоволенні вимог позову, скерованих до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць Андрія Андрійовича, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць Андрія Андрійовича (РНКОПП: НОМЕР_3 ; адреса: 79053, м. Львів, вул. Янева, 23, під'їзд 1, офіс 1; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_3 ) 1 000,00 грн (одну тисячу гривень) витрат на правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич