Справа № 600/1007/24-а
Головуючий у 1-й інстанції: Маренич Ігор Володимирович
Суддя-доповідач: Залімський І. Г.
15 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27.12.2023 за № 4461/03 "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- визнати протиправним та скасувати Висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців категорії "Б" і "В" Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Чернівецькій області, у 2023 році затверджений наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 04.12.2023 за № 4161/03, в частині висновку щодо ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції поновити ОСОБА_1 на державній службі на посаді начальника Новоселицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Чернівецькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з 27 грудня 2023 року;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць;
- cтягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2023 року по день постановлення рішення у справі.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.03.2024 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з пропуском строків звернення до суду. Надано позивачу десятиденний строк для звернення з заявою про поновлення строку звернення до суду.
22.03.2024 позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду. Заява обґрунтована тим, що позивач з 20.01.2024 по 29.02.2024 перебувала на лікуванні. У зв'язку з наведеним просить поновити строк звернення.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.03.2024 позовну заяву залишено без руху. Продовжено позивачу строк для усунення недоліків до 03.04.2024 . В подальшому ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.04.2024 продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви вказаних в ухвалі до 15.04.2024.
18.04.2024 на адресу Чернівецького окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.04.2024 визнано неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду з вказаним адміністративним позовом, позовну заяву повернуто позивачу на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України.
Не погоджуючись із ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.04.2024, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати вказану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до необґрунтованого повернення позовної заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд ухилився від здійснення правосуддя, не врахував наведені позивачем обставини обставини, що свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2024, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В силу частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно із ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Таким чином, відлік місячного строку для звернення до суду з даною позовною заявою починається з 27.12.2023, дня звільнення позивача.
Вказану позовну заяву подано 01.03.2024, тобто з порушенням строку, встановленого ч.5 ст.122 КАС України.
В обґрунтування наявності поважних причин пропуску вказаного строку позивач зазначає, що в період з 20.01.2024 по 29.02.2024 ОСОБА_1 перебувала на лікуванні, що підтверджується довідкою № 647 КНП "Новоселицька районна лікарня". Окрім того вказане підтверджується актом опитуваних осіб, які долучені позивачем до заяви про поновлення строку звернення до суду. Також позивачем зазначено, що мати ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що у сукупності підтверджує наявність об'єктивних труднощів у позивача із своєчасним зверненням до суду.
Суд першої інстанції відхилив вказані доводи позивача та зазначив, що довідкою № 647 КНП "Новоселицька районна лікарня" зазначено наступні рекомендації: Уникати фізичних навантажень та переохолоджень, продовження прийом ліків (лібера). Тобто, вказана довідка не підтверджує жодним чином перебування позивача на лікарняному. Окрім того, позивачем не надано жодних документів, що її мати потребує постійного стороннього догляду, а згідно наявних матеріалів справи, у ОСОБА_2 - ІІІ група інвалідності.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" вказав, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Зазначене також суперечить Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17.07.97 №475/97. З тексту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо витікає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд.
У рішенні по справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 вказано, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі "Golder v.the United Kingdom" від 21.02.1975), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати закону мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення "Guerin v. France" від 29.07.1998). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розрахувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час, такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення "Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28.10.1998).
Отже, як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у зазначених справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що надані позивачем обґрунтування та докази не можуть свідчити про наявність беззаперечних підстав для висновку про наявність поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом.
Разом з цим, враховуючи наведене у сукупності із предметом спору, значенням судового розгляду даної справи для позивача та її поведінку, апеляційний суд вважає, що обмеження доступу позивача до правосуддя з підстав недотримання строку звернення до суду, за встановлених судом обставин не відповідач вимогам співмірності та справедливості.
Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Зважаючи на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, так як постановлена з порушення норм процесуального права, що призвело до необґрунтованого повернення позовної заяви, ухвалу суду першої інстанції належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.
Справу направити до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.