Справа № 240/5837/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Н.М.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
16 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Мойсюка М.І ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
25.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирського апеляційного суду, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив:
-визнати протиправним і скасувати наказ від 26.01.2024 №19-к у частині встановленого ОСОБА_1 з 01.01.2024 розміру надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 30% посадового окладу;
-зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплачувати ОСОБА_1 надбавку за вислугу років на державній службі з 01.01.2024 відповідно до ч.1 ст.52 Закону України "Про державну службу", а саме-на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто 50 відсотків від посадового окладу.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що зі спірним наказом Житомирського апеляційного суду від 26.01.2024 № 19-к, позивач ознайомився під підпис 31.01.2024, а з позовом про його оскарження звернувся до суду лише 25.03.2024.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків зокрема шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Вказана ухвала обґрунтована тим, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, визначений ч.5 ст.122 КАС України.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, ОСОБА_1 подав заяву, в якій зазначив, що Законом України від 01.07.202 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено в новій редакції "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні" (стаття 116). Позивач вважає, що нові строки звернення до суду у справах про оплату праці (3 місяці) застосовуються з дня набрання чинності Законом №2352-ІХ - з 19.07.2022.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми ч.5 ст.122 КАС України.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).
У абз.1 ст.3 КЗпП України закріплено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Так, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 01.07.2022) передбачалося, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Поряд з цим, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем заявлені позовні вимоги, які пов'язані з проходженням публічної служби у Житомирському апеляційному суді, а тому суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин повинен застосовуватись місячний строк звернення до суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України.
При цьому, оскільки спірні правовідносини стосуються оскарження наказу в частині встановленого з 01.01.2024 розміру надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 30% посадового окладу під час проходження ним публічної служби, положення статті 233 Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню при оцінці судом обставин щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Ч. 5 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відтак, з урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин повинен застосовуватись місячний строк звернення до суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Цей строк є спеціальним у спірних правовідносинах та починає обчислюватися з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з вимог позивача, підставою його звернення до суду стала незгода з наказом, яким останньому встановлено відповідачем надбавку за вислугу років.
Таким чином, відлік місячного строку на звернення позивача до суду з цим позовом розпочинається з наступного дня після ознайомлення з наказом.
Судом першої інстанції встановлено, що з наказом Житомирського апеляційного суду від 26.01.2024 № 19-к позивач ознайомився під підпис 31.01.2024, а з позовом про оскарження цього розпорядчого акту ОСОБА_1 звернувся до суду 25.03.2024.
Отже, вказане свідчить про пропуск позивачем місячного процесуального строку на звернення до суду, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не надано належних доказів наявності обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об'єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до правових висновків ЄСПЛ, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Також у рішенні ЄСПЛ у справі "Устименко проти України" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності.
ЄСПЛ у рішенні від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України" зазначив, що норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби .
Тобто, інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, звернення до суду.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Отже, у контексті забезпечення реалізації права на звернення до суду та вирішення питання поновлення строків на таке звернення поновлення строків може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об'єктивно незалежний від волі та поведінки особи. Заявляючи клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, позивач несе тягар доказування існування таких обставин, що передбачено ч. 1 ст. 77 КАС України.
Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 122, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Мойсюк М.І