Справа № 725/4169/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Піхало Н.В.
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
16 липня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 06 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління порядку та контролю за благоустроєм міста Чернівецької міської ради про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
позивач звернувся до Першотравневого районного суду міста Чернівці з адміністративним позовом до Управління порядку та контролю за благоустроєм Чернівецької міської ради, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення, складену у відношенні нього за ч.1 ст.152-1 КУпАП.
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 06 червня 2024 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Сторони в судове засідання не з'явилися, на адресу суду надіслали заяви про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.
Відповідно до ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з приписів п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою серії СЕ№0111796 від 27.03.2024 року, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.152-1 КУпАП.
Зокрема даною постановою встановлено, що 27.03.2024 року о 11 год. 06 хв. ОСОБА_1 на транспортному засобі марки «Ssang Yong» державний номерний знак НОМЕР_1 за адресою: м. Чернівці, вул. І. Франкка (від вул. Емінеску до вул. Університетської) скоїв адміністративні правопорушення, а саме: відповідальна особа не оплатив за послуги за користування майданчиком для платного паркування чим порушив Правила паркування транспортних засобів, й відповідно відносно ОСОБА_1 винесено постанову серії СЕ№0111796 від 27.03.2024 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.152-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 400 грн. 00 коп. (а/с 25).
Так, частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Пункт 1 статті 247 КУпАП визначає обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності наявність події і складу адміністративного правопорушення, а наявність такої події доводиться шляхом надання доказів.
На підставі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною 3 статті 283 КУпАП визначено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Положеннями ч.2 ст.291 КУпАП визначено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.
Так, в силу ч.1 ст.152-1 КУпАП, порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, є адміністративним правопорушенням, що тягне за собою накладення відповідного адміністративного стягнення.
Під неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в'їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика).
Статтею ст. 14-2 КУпАП передбачена можливість фіксації порушень правил зупинки, стоянки та паркування в режимі фотозйомки шляхом створення зображень транспортного засобу в момент вчинення правопорушення, а отже такі зображення є належним доказом його вчинення в розумінні ст. 251 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Як того вимагають приписи статті 283 КУпАП, спірна постанова містить посилання на технічний засіб, яким здійснено фіксацію правопорушення. З фотознімків, зроблених інспектором в порядку ст. 14-2 КУпАП, встановлено, що транспортний засіб позивача зафіксовано інспектором з паркування з різних ракурсів у відповідності до вимог ст. 142 КУпАП.
Згідно з п. 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1342 (далі - Правила паркування транспортних засобів) визначає, що паркування це - розміщення транспортного засобу на майданчику для паркування.
У пункті 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів», користувач зобов'язаний: поставити транспортний засіб на місце для паркування відповідно до дорожньої розмітки та дорожніх знаків, а також з дотриманням вимог цих Правил і Правил дорожнього руху; сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування; розмістити на час паркування на майданчиках для паркування, на яких не запроваджено автоматизовану систему, під лобовим склом транспортного засобу документ про оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування у спосіб, що забезпечує його видимість для перевірки; після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено.
З приводу тверджень позивача, що він є інвалідом 2-ї (другої) групи і звільнений законом від оплати паркування на майданчику для платного паркування, то суд зазначає наступне.
Так, Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Згідно ч.6 ст. 30 Закону, власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об'єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю", повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
Відповідно до п.7 ст.30 Закону, якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.
Отже, законодавець чітко вказав, що особа з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю можуть безоплатно розміщувати свої транспортні засоби лише на спеціально виділених та облаштованих в межах майданчиків місцях для безоплатного паркування транспортних засобів, які позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, а також за умов передбачених п.7 ст. 30 Закону.
Як вбачається із матеріалів справи на майданчику для платного паркування, який розташований за адресою в м. Чернівці по вул. І.Франка облаштоване місце для інвалідів й відповідно ОСОБА_1 будучи інвалідом ІІ групи мав право на безоплатне розміщення свого транспортного засобу лише на спеціально виділених та облаштованих в межах майданчика місцях для безоплатного паркування транспортних засобів, які позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, а не на будь-яку місці в межах майданчику для платного паркування.
Таким чином, суд відхиляє доводи позивача, що він звільняться від оплати за паркування через наявність ступеню інвалідності у нього, так як згідно з п. 5 Порядку надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортним засобам, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 585 від 25.05.2011, безоплатне паркування здійснюється шляхом розташування транспортного засобу на місці для безоплатного паркування з урахуванням дорожніх знаків та дорожньої розмітки, а також з дотриманням Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1342, і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Водночас з фотознімків на якому зображений вище зазначений транспортний засіб встановлено, що транспортний засіб розташовано на загальному, а не на спеціальному місці для осіб з інвалідністю (адже відсутні спеціальний знак та розмітка), а тому таке розміщення та отримання послуг з паркування мало бути сплачено позивачем на загальних підставах.
Отже, ОСОБА_1 зобов'язаний був оплатити за користування послугами майданчику для платного паркування, оскільки останнє не являється місце для безоплатного паркування транспортних засобів осіб із інвалідністю тому, що відповідно до ЗУ “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” власником майданчику за адресою вул. І.Франка (на ділянці від вул. М. Емінесіку до вул. Університетської) було передбачено (відповідне) одне місце для паркування транспортних засобів якими керують особи із інвалідністю, яке позначено як відповідним дорожнім знаком та дорожньою розміткою.
Крім того, приміткою статті 152-1 КУпАП вказано, що під неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в'їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика).
Суб'єктом правопорушення, передбаченого частинами першою і другою цієї статті 152-1 КУпАП, є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення (момент паркування), а в разі фіксації зазначеного правопорушення в режимі фотозйомки (відеозапису) - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладання адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб'єктом правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису).
В частині 1 статті 14-2 КУпАП вказано, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Приміткою статті 14-2 КУпАП зазначено, що режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.
Частиною 1 статті 279-1 КУпАП передбачено, що у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу. Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов'язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).
Відповідно до частини 3 статті 219 КУпАП від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою і третьою статті 122, частинами першою і другою статті 152-1 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Щодо позовних вимог в частині стягнення завданої моральної шкоди, то суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог КУпАП, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, яка звертається із таким позовом.
Разом з тим, позов не містить належних та допустимих доказів спричинення ОСОБА_1 будь-якої моральної шкоди діями відповідача, а також відсутнє й обґрунтування вказаного розміру шкоди чи інших обставин.
Крім того, ОСОБА_1 визнає той факт, що зупинився на майданчику для платного паркування загальному місці (не на інвалідному місці) і підтверджує, що не здійснював оплату за його користування.
Таким чином, ОСОБА_1 чітко усвідомлював, що він користується майданчиком для платного паркування, свідомо знав, що здійснює стоянку на загальному місці для паркування при цьому також свідомо не оплачував кошти за його користування.
Отже, в дотримання всіх вимог визначених КУпАП управлінням порядку та контролю за благоустроєм міської ради, інспекцією з паркування накладено стягнення і винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, а всі доводи позивача в даному випадку є лише його припущеннями.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки сама його незгода із встановленим правопорушенням не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.
За таких обставин, враховуючи, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП підтверджується належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про необґрунтованість позиції позивача щодо скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 06 червня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.