Справа № 120/15786/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк Алла Юріївна
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
16 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,
в жовтні 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 13.09.2023, яким йому відмовлено в перетинанні державного кордону України.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 26.03.2024 в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що недостатньо лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки згідно з пунктом 2-9 Правил перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю осіб, передбачених абзацом першим цього пункту, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим лише після здійснення усіх необхідних заходів прикордонного контролю у сукупності.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що відповідно до наказу ТОВ "Вайз Транс" №21-К від 12.09.2023 позивача було відряджено до Туреччини для отримання товару згідно міжнародного контракту №350 від 03.03.2023. ТОВ "Вайз Транс" було подано на погодження заявку в системі ДСБТ "Шлях" №1996146 на перетин кордону 13.09.2023 у пункті пропуску "Порубне-Сірет". Зазначену заявку було погоджено Укртрансбезпекою, персональні відомості позивача внесено вірно, тому вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в позові.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
Починаючи з 06.09.2023 позивач працює на посаді водія-експедитора у ТОВ "Вайз Транс".
Відповідно до наказу ТОВ "Вайз Транс" №21-К від 12.09.2023 позивача було відряджено до Туреччини для отримання товару згідно міжнародного контракту №350 від 03.03.2023.
У зв'язку з цим, ТОВ "Вайз Транс" було подано на погодження заявку в системі ДСБТ "Шлях" №1996146 на перетин кордону 13.09.2023 у пункті пропуску "Порубне-Сірет".
13.09.2023 позивач прибув до пункту пропуску "Могилів-Подільський" з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України.
Однак, 13.09.2023 майстер-сержантом прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип Б) Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 прийнято рішення №1846 про відмову в перетинанні державного кордону України, яким згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 з причин не підтвердженої мети поїздки, згідно п. 2-18 Правил №57.
Незгода позивача із прийнятим рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі Закон № 1710, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Приписами статті 14 Закону № 1710 передбачено, що громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону № 1710).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 3857).
За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Частиною 1 статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
При цьому, підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Приписами статтей 1, 2 Закону № 389 передбачено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону № 389 встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Крім того, пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Так, статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Із наведеного слідує, що право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Надалі Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено, такий діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення та діє й на сьогодні.
Слід також зазначити, що згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Зокрема, частиною 2 статті 3 Закону №3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
За змістом пункту 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до положень пункту 2-9 Правил № 57 у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати: один водій на вантажному транспортному засобі ліцензіата; два водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.
Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.
У разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».
Згідно з пунктами 8-10 Правил № 57 в'їзд/вхід на територію пункту пропуску громадян, які перетинають державний кордон, перебування у пункті пропуску та виїзд/вихід громадян з нього здійснюється за паспортними документами.
Громадяни, які перетинають державний кордон, зобов'язані пройти прикордонний, митний та інші види контролю відповідно до законодавства.
Пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.
Відповідно до абзаців 1-3 пункту 12 Правил № 57 для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.
Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє.
У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Вказані положення Правил № 57 кореспондують приписам частин першої-третьої статті 7 Закону № 1710, згідно з якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
В ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Аналіз викладених норм Правил № 57 дає підстави дійти висновку про те, що в умовах введеного в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека. У разі непідтвердження зазначеними особами мети поїздки, уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють їм у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону № 1710.
Як встановлено судом першої інстанції, із змісту пояснень заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип Б) Військової частини НОМЕР_1 майстер-сержанта ОСОБА_3 , оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у виїзді з України саме з причин непідтвердження ним мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану.
Як слідує зі встановлених судом обставин цієї справи, на виконання вищевказаних норм законодавства уповноваженою посадовою особою відповідача було здійснено перевірку паспортних та інших документів позивача, а також проведено його опитування з метою встановлення мети поїздки за кордон.
При цьому, як видно із пояснень заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип Б) Військової частини НОМЕР_1 майстер-сержанта ОСОБА_3 , які також були долучені представником відповідача до повторно поданого відзиву на позовну заяву, о 12 год. 45 хв. 13.09.2023 (в поясненнях наявна помилка, адже зазначено 13.10.2023, що не відповідає дійсності) від прикордонного наряду «Перевірка документів» на напрямку виїзд з України майстер-сержанта ОСОБА_4 надійшла доповідь про те, що на прикордонний контроль прибуло два громадянина України ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які намагалися перетнути державний кордон України в умовах мобілізації відповідно до наявності інформації про осіб в інформаційній системі «Шлях».
Також, із пояснень майстер-сержанта ОСОБА_3 видно, що під час співбесіди дані особи заявили, що прямують за кордон з гуманітарною метою для переміщення на територію України гуманітарної допомоги для потреб Збройних Сил України, а не для здійснення економічної діяльності, підтверджуючих документів про характер, кількість допомоги не надали, заявок від командирів військових частин не надали. Контактів осіб, які надаватимуть допомогу, місця отримання допомоги не надали. Також в подальшому було з'ясовано, що в заявках на виїзд в інформаційній системі "Шлях" пунктом контролю було вказано "Порубне", а не «Могилів-Подільський», куди вони прибули.
Наведені обставини слугували підставою для прийняття рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянина України ОСОБА_1 за №МП - 1846 від 13.09.2023 з підстав не підтвердження мети поїздки.
При цьому, суд першої інстанції зазначає, що події, які мали місце 13.09.2023 додатково підтверджують обґрунтованість висновку заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби "Вінниця" (тип А) відділу прикордонної служби "Могилів-Подільський" (тип Б) Військової частини НОМЕР_1 Анни Самбор про відмову в перетині позивачем державного кордону, адже 13.09.2023 позивач фактично змінив ціль поїзди зазначаючи про її гуманітарний характер.
Також слід врахувати, що у своїх поясненнях майстер-сержант Анна Самбор вказала про те, що документи щодо перетину кордону оформленні на пункт пропуску "Порубне", тоді як позивач прибув на пункт пропуску "Могилів-Подільський".
Поряд з цим, факт прибуття позивача на пункт пропуску "Могилів-Подільський" із документами щодо перетину кордону, оформленими на пункт пропуску "Порубне", безумовно може бути підставою для висновку про невірне внесення даних до БД "Шлях".
Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби, а наявність інформації про позивача у системі «Шлях», на чому також акцентовано увагу у позові, не є безумовною підставою для його виїзду за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів та за умови підтвердження мети поїздки за кордон.
Колегія суддів також погоджується із твердженнями відповідача про те, що недостатньо лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки згідно з пунктом 2-9 Правил № 57 є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю осіб, передбачених абзацом першим цього пункту, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим лише після здійснення усіх необхідних заходів прикордонного контролю у сукупності.
Отже, непідтвердження позивачем мети поїздки при перетинанні кордону, за умови формальної наявності необхідних підтверджуючих документів, є підставою для відмови у перетинанні державного кордону України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.