Справа № 120/18497/23
Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
16 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Залімського І. Г. Кузьмишина В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
в грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, в якому просив визнати протиправними діяння відповідача:
1. Надання недостовірної інформації у Листі відповідача від 06.06.2023 про те, що я звертався з запитом від 15.08.2023 і такий запит було переслано за належністю.
2. Ненадання запитуваної інформації в п. 2 мого запиту від 06.11.23 - які саме органи (установи) державної влади чи їх особи порушували мої права і свободи людини.
3. Ненадання запитуваної інформації в п. 3 запиту - які саме мої права і свободи людини були порушені суб'єктами та коли саме.
4. Надання на пункт 4 запиту не повної інформації в законний строк (не повідомив про складання 17.01.2023 протоколу про адміністративне правопорушення відносно голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області).
5. Ненадання запитуваної інформації в п.5 запиту (чи є інші окремі громадяни України чи іноземці, за інформацією Уповноваженого з прав людини, кількість державних органів як порушників їх прав людини за вказаний період більша ніж у моєму випадку їх порушення.
6. Надання на п. 7 запиту недостовірної інформації про те, що працівники Секретаріату Уповноваженого з прав людини не порушували законодавство при розгляді моїх звернень щодо порушення моїх прав людини і громадянина.
зобов'язати відповідача:
Надати достовірну інформацію зазначену у листі відповідача від 06.06.2023 про те, з яким я звертався з запитом (точна дата), який було в подальшому відправлено за належністю.
Надати достовірну та повну інформацію запитувану в п. 2 запиту від 06.11.23 - які саме органи (установи) державної влади чи їх особи порушували мої права і свободи людини; п. 3 запиту - які саме мої права і свободи людини були порушені суб'єктами та коли саме; п. 5 запиту (чи є інші окремі громадяни України чи іноземці, за інформацією Уповноваженого з прав людини за вказаний період більша ніж у моєму випадку їх порушення); п. 7 запиту (про порушення працівниками Секретаріату Уповноваженого з прав людини законодавства при розгляді моїх звернень щодо порушення моїх прав людини і громадянина).
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо надання недостовірної інформації в листі від 06.06.2023 про те, що ОСОБА_1 звертався з запитом від 15.08.2023 і такий запит було переадресовано за належністю, а також мало місце надання не повної інформації на запит ОСОБА_1 від 06.11.2023.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо надання недостовірної інформації (допущення технічної помилки у даті запиту) у листі від 06.06.2023 за №31204.4/К-20042.3/22/45.3 на інформаційний запит ОСОБА_1 від 28.11.2022.
Зобов'язано Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини надати достовірну інформацію зазначену у Листі від 06.06.2023 за №31204.4/К-20042.3/22/45.3, в частині того, з яким саме запитом (уточнити дату запиту) звертався ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, який листом Управління від 12.01.2023 було переслано за належністю до Управління патрульної поліції міста Києва Департаменту патрульної поліції.
В задоволенні решти вимог позову, - відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
07.11.2023 за вхідним №1167.13/23/ЗІ відповідачем було отримано поданий ОСОБА_1 інформаційний запит від 06.11.2023, в якому позивач просив надати наступну письмову інформацію:
"1. Чи було у відносинах між мною як громадянином та органами державної влади і їх посадовими та службовими особами у період з 01.01.2019 по теперішній час порушено мої права і свободи як людини з боку вказаних осіб?
2. Якщо так, то які саме органи (установи) чи їх особи порушували такі мої права і свободи людини?
3. Які саме мої права і свободи людини були порушені вказаними суб'єктами та коли саме?
4. Чи понесли законом встановлену відповідальність посадові чи службові особи вказаних органів за порушення таких моїх прав і свобод людини та чи притягувались вони до юридичної відповідальності?
5. Чи є інші окремі громадяни України чи іноземці, за інформацією Уповноваженого з прав людини, кількість державних органів як порушників їх прав людини за вказаний період більша ніж у моєму випадку їх порушення (так або ні)?
6. В скількох випадках порушення моїх прав і свобод людини Уповноважений з прав людини намагався встановити та притягнути до відповідальності винних посадових та службових осіб до відповідальності за порушення моїх прав і свобод людини? Чим закінчились провадження про таке притягнення винних до відповідальності?
7. Чи порушували працівники Секретаріату Уповноваженого з прав людини законодавство при розгляді моїх звернень щодо порушення моїх прав людини і громадянина? Чи звертався я про такі порушення до Уповноваженого? Чи були притягнуті до відповідальності такі працівники Секретаріату Уповноваженого ?.".
Листом від 14.11.2023 за №45.1/717.14/1167.13/23/ЗІ позивачу була надана відповідь на запит від 06.11.2023, мовою оригіналу: "На Ваш інформаційний запит від 06.11.2023 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений) стосовно отримання інформації про порушення Ваших прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, суб'єктами владних повноважень та їх посадовими і службовими особами повідомляємо.
Стосовно питання 5 Вашого запиту повідомляємо, що Секретаріат Уповноваженого не володіє запитуваною інформацією і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти такою інформацією, тому на підставі пункту 1 частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" повідомляємо Вам про відмову в задоволенні запиту в цій частині.
...
За результатами перевірки даних, внесених до СЕД, встановлено, що до Уповноваженого за період з 01.01.2019 по 14.11.2023 від Вас надійшло 43 звернення (додається).
...
Так, за результатами аналізу інформації, внесеної до СЕД, вбачається, що за 8 Вашими зверненнями були відкриті провадження Уповноваженого у справах про порушення прав і свобод людини і громадянина (далі - провадження Уповноваженого), у межах яких вживалися відповідні заходи.
Зважаючи на викладене, у відповідь на питання 1 повідомляємо, що Ваші "права і свободи як людини" порушувалися, в тому числі, органами державної влади. Водночас статистика по органах (установах), які порушили права конкретного заявника, а також облік порушених Ваших прав і свобод в Секретаріаті Уповноваженого не ведеться, тому на питання 2 та 3 не вбачається можливим надати інформацію за заданими Вами критеріями.
На питання 4 запиту повідомляємо, що 23.11.2022 за Вашим зверненням до Уповноваженого було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно директора комунального підприємства "Козятинський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Козятинської міської ради" ОСОБА_2 за частиною статті 2123 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а саме: надання недостовірної інформації.
Водночас інформацією щодо притягнення вказаної службової особи до юридичної відповідальності Секретаріат Уповноваженого не володіє.
У відповідь на питання 6 зазначаємо, що за 8 Вашими зверненнями, за якими були відкриті провадження Уповноваженого, вживалися заходи для перевірки отриманих відомостей про порушення відповідних прав і свобод людини і громадянина, передбачених розділом 3 Положення про порядок здійснення провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах про порушення прав і свобод людини і громадянина, з метою забезпечення здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захисту прав кожного на території України і в межах її юрисдикції, запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їx поновленню.
Стосовно питання про притягнення до адміністративної відповідальності інформуємо, що відповідно до пункту 8-1 частини першої статті 255 КУпАП уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого або представники Уповноваженого мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.
Водночас справи про адміністративні правопорушення розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (стаття 221 КУпАП).
З огляду на вказане уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого та представники Уповноваженого не наділені повноваженнями притягати осіб до адміністративної відповідальності.
На питання 7 Вашого запиту повідомляємо, що Ви зверталися до Уповноваженого із скаргами щодо незгоди з наданими відповідями на Ваші звернення. За результатом розгляду скарг Вам надано відповідні роз'яснення.
Водночас зазначаємо, що працівники Секретаріату Уповноваженого не порушували законодавство при розгляді Ваших звернень щодо порушення Ваших прав людини і громадянина, тому до відповідальності притягнуті не були.
У разі незгоди з наданою відповіддю Ви маєте право оскаржити її в порядку, визначеному статтею 18 Закону України "Про захист персональних даних"."
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача із бездіяльністю відповідача в частині порушення права ОСОБА_1 на інформацію, яка полягає, як стверджує позивач, у ненаданні повної та достовірної інформації на його запит від 06.11.2023, а також наданні недостовірної інформації в листі від 06.06.2023 про те, що ОСОБА_1 звертався з запитом від 15.08.2023 і такий запит було переадресовано за належністю, у зв'язку з чим позивач просить захистити його порушене право шляхом визнання таких дій протиправними та зобов'язання надати достовірну та повну інформацію на свої запити.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що лист від 06.06.2023 за №31204.4/К-20042.3/22/45.3, наданий у відповідь на запит від 28.11.2022, у розумінні вимог чинного законодавства України не може вважатися належною відповіддю на інформаційний запит, адже містить посилання на запит позивача (від 15.08.2023), який останнім не подавався, а тому такий розгляд звернення позивача є неналежним.
З метою відновлення прав позивача, порушення яких відбулось внаслідок відображення в листі від 06.06.2023 за №31204.4/К-20042.3/22/45.3 недостовірної інформації (допущення технічної описки в даті запиту), суд вважав за необхідне зобов'язати відповідача надати достовірну інформацію зазначену у Листі від 06.06.2023 за №31204.4/К-20042.3/22/45.3, в частині того, з яким саме запитом (уточнити дату запиту) звертався ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, який листом Управління від 12.01.2023 було переслано за належністю до Управління патрульної поліції міста Києва Департаменту патрульної поліції.
Суд також дійшов висновку, що звернення ОСОБА_1 від 06.11.2023 розглянуто відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян", позивачу надана змістовна та обґрунтована відповідь з наданням роз'яснень згідно з п.2 ч.3 ст.17 Закону №776/97-ВР, тому відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом №776/97-ВР та Законом України "Про звернення громадян", а тому відсутні підстави в цій частині для визнання його дій неправомірними.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року в частині визнання протиправним (допущення технічної помилки у даті запиту) змінити - виключити дану частину з другого речення резолютивної частини, а в частині відмови в задоволенні решти позову скасувати, позов в цій частині задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про безпідставність висновку суду, що зазначення недостовірної інформації в листі від 06.06.2023 про те, що ОСОБА_1 звертався з запитом від 15.08.2023, було помилкою.
Висновок суду про те, що змістовне наповнення запиту від 06.11.2023 є загальним та фактично вимагає здійснення порівняльного аналізу наявної інформації, що не входить до повноважень відповідача - створити інформацію якої у володінні розпорядника (Відповідача) немає, безпідставний, суперечить матеріалам справи та підтверджується доказами.
Доводи позову не перевірені, не співставлені з законом та фактичними обставинами справи, спростовані твердження відповідача не спростовані та не згадані.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та мотивованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.2 ст.34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів…Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) склався усталений підхід, що доступ до публічної інформації охороняється статтею 10 Конвенції (до прикладу, рішення ЄСПЛ від 10.07.2006 у справі "Співдружність матерів Південної Чехії проти Республіки Чехія" (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic), заява № 19101/03; від 14.04.2009 у справі "Угорське об'єднання громадських свобод проти Угорщини" (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary), заява № 37374/05; від 26.05.2009 у справі "Кенеді проти Угорщини" (Kenedi v. Hungary), заява № 31475/05).
У рішенні у справі "Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) Велика палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах, спір в яких стосувався права особи на доступ до публічної інформації, та виокремила такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості (критерій дає змогу встановити, чи особа бажає отримати доступ до інформації з метою інформування громадськості в якості "сторожового пса" демократії); 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).
Статтею 1 Закону № 2657-XII від 02.10.1996 №2657-XII (Закон №2657-XII) визначено, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до статті 2 Закону №2657-XII, основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Згідно із статтею 3 Закону №2657-XII, основними напрямами державної інформаційної політики є: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.
Відповідно до статті 4 Закону №2657-XII, суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень. Об'єктом інформаційних відносин є інформація.
Згідно із статтею 5 Закону №2657-XII, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно із статтею 7 Закону №2657-XII, право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Право на інформацію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб'єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняється в порядку, визначеному законом.
Відповідно до положень Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 року №2297-VI (далі - Закон № 2297), цей Закон регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Положеннями статті 2 Закону № 2297 визначено, що володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом.
При цьому, відповідно до зазначеної вище статті, персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон №2939-VI).
Так, відповідно до ст. 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону України 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
У ст.4 Закону України 2939-VI визначено, що доступ до публічної інформації здійснюється на принципах прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень, вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом, рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України 2939-VI, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень.
Отже, норми чинного законодавства надають будь-якій фізичній особі право звернутися до відповідного розпорядника публічної інформації із запитом про надання інформації.
Згідно ч.1 ст. 13 Закону України 2939-VI розпорядниками інформації визначаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Відповідно до статті 20 Закону України 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.
Приписами частини першої статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію визначений ч. 1 ст. 22 Закону України № 2939-VІ, а саме: розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Статтею 23 Закону № 2939 регулюється право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації.
Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Статтею 24 Закону № 2939 встановлена відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
Згідно зі ст.1 Закону України від 20.03.2020 №776/97 "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (далі - Закон № 776/97) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті десятої Закону № 776/97 встановлено, що для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.
Відповідно до частини 6 ст. 14 Закону № 776/97 Секретаріат Уповноваженого з прав людини за дорученням Уповноваженого забезпечує оприлюднення та надання інформації за запитами, адресованими Уповноваженому з прав людини, відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
За статтею 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
При розгляді звернення Уповноважений:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
Судом відповідно до матеріалів справи встановлено, що позивач 06.11.2023 звернувся до відповідача із інформаційним запитом, який зареєстрований відповідачем за вхідним №1167.13/23/ЗІ від 07.11.2023.
Зазначений інформаційний запит відповідач розглянув у відповідності до вимог ст. 20 Закону України 2939-VI та листом від 14.11.2023 №45.1./717.14/1167.13/23/ЗІ надано обґрунтовану відповідь.
Неповною є інформація, яка задовольняє лише частину запиту, без належно оформленої відмови у задоволенні решти запиту.
На переконання колегії суддів, ті обставини, що надана відповідачем відповідь не задовольнила очікування позивача, не може свідчити про протиправність та неповноту такої відповіді, оскільки по суті відповідачем надано запитувану позивачем інформацію та конкретизовано окремі деталі щодо кожного конкретного пункту запиту в листі, а також відмовлено в задоволенні пункту 5 запиту позивача з підстав того, що відповідач не володіє запитуваною інформацією у відповідній частині.
Суд зауважує, що в пункті 1 постанови Пленум Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Норми Закону № 2939-VI регулюють відносини щодо доступу до інформації, яка вже існує, і не вимагає у відповідь на запит створювати певну інформацію. Розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов'язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє.
Тобто, розпорядник може надати ту інформацію, яка була ним створена в процесі здійснення своїх владних управлінських функцій відповідно до законодавства, вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов'язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації.
Суд вважає, що розпорядник публічної інформації має обов'язок надати ту публічну інформацію, якою він володіє, і яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях. Вжиття заходів для того, щоби створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації. Тому розпорядник не може нести тягар відповідальності за ненадання запитувачу інформації, якої нема в його володінні
Схожу правову позицію висловлено Верховним судом також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 9901/22/20, від 19.10.2023 № 9901/337/21, від 25.06.2019 у справі № 9901/925/18 і від 10.12.2020 у справі № 9901/105/20, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Тобто розпорядник може і повинен надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, знаходиться поза площиною правового регулювання доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов'язань та/або відповідальності за надання / ненадання запитувачу такої інформації.
В той же час доводи позивача про неналежний розгляд його звернення, неповноту наданої відповідачем інформації фактично зводиться до його незадоволення отриманою відповіддю.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині.
Стосовно вимоги про визнання протиправними діяння відповідача щодо надання недостовірної інформації у Листі відповідача від 06.06.2023 про те, що позивач звертався з запитом від 15.08.2023 і такий запит було переслано за належністю та зобов'язання відповідача надати достовірну інформацію зазначену у листі відповідача від 06.06.2023 про те, з яким позивач звертався запитом (точна дата), який було в подальшому відправлено за належністю, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач зазначив, що 12.06.2023 засобами поштового зв'язку ним було отримано лист Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, в якому, окрім іншого, відповідач повідомив, мовою оригіналу: "У межах парламентського контролю та за сприяння Секретаріату Уповноваженого Ваш запит від 15.08.2023 листом Управління від 12.01.2023 було переслано за належністю до Управління патрульної поліції міста Києва Департаменту патрульної поліції. Про зазначене Секретаріат Уповноваженого було повідомлено листом Національної поліції України від 17.05.2023 (додається)."
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що з запитом від 15.08.2023 він до відповідача не звертався, а відтак наведена у листі від 06.06.2023 за №31204.4/К-20042.3/22/45.3 інформація є недостовірною.
Відповідач підтвердив те, що дійсно 28.11.2022 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини надійшла заява позивача, зареєстрована за вх. №К-20042.3/22 від 06.12.2022, якою позивач просив відповідача надати "інформацію про передачу матеріалів про правопорушення, вчинене полковником поліції ОСОБА_3 ", а також "притягнутих винних до встановленої законом відповідальності". Листом від 06.06.2023 за №31204.4/К-20042.3/22/45.3 позивачу було надано додаткову відповідь до раніше наданої інформації щодо провадження за його зверненням від 28.11.2022. При цьому, відповідач зазначив, що надана в листі від 06.06.2023 інформація є достовірною, проте містить технічну описку в даті запиту позивача, який переслано за належністю, а саме помилково зазначено "15.08.2023" замість вірної дати "15.08.2022".
При цьому недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності, тобто неповні або перекручені.
З огляду на те, що лист від 06.06.2023 за №31204.4/К-20042.3/22/45.3, наданий у відповідь на запит позивача від 28.11.2022, у розумінні вимог чинного законодавства України не може вважатися належною відповіддю на інформаційний запит, адже містить посилання на запит позивача (від 15.08.2023), який останнім не подавався, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволенні позову в цій частині та визнання таких дій відповідача протиправними.
Водночас, колегія суддів вважає, що суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог та обрав відмінний спосіб захисту порушеного права позивача від бажаємого ним самим.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal проти Об'єднаного королівства" (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України").
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Як слідує з позовної заяви, позивач просив суд визнати протиправними діяння відповідача щодо надання недостовірної інформації у Листі відповідача від 06.06.2023 про те, що позивач звертався з запитом від 15.08.2023 і такий запит було переслано за належністю та зобов'язання відповідача надати достовірну інформацію зазначену у листі відповідача від 06.06.2023 про те, з яким позивач звертався запитом (точна дата), який було в подальшому відправлено за належністю.
За встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що повний захист прав позивач можливий саме у спосіб, про який просив позивач.
Однак, суд першої інстанції зазначивши, що порушення прав позивача відбулось внаслідок відображення в листі від 06.06.2023 за №31204.4/К-20042.3/22/45.3 недостовірної інформації (допущення технічної описки в даті запиту), вважав за необхідне зобов'язати відповідача надати достовірну інформацію зазначену у Листі від 06.06.2023 за №31204.4/К-20042.3/22/45.3, в частині того, з яким саме запитом (уточнити дату запиту) звертався ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, який листом Управління від 12.01.2023 було переслано за належністю до Управління патрульної поліції міста Києва Департаменту патрульної поліції.
На думку колегія суддів, суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог та необґрунтовано, без належного дослідження того, чи дійсно у відповіді на запит була відповідачем допущена технічна описка в даті запиту, та обрав спосіб захисту порушеного права позивача, що не в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів доходить висновку про те, що належним способом захисту порушених прав позивача у відповідній частині є визнання протиправними дій Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо надання недостовірної інформації у листі від 06.06.2023 за №31204.4/К-20042.3/22/45.3 на інформаційний запит ОСОБА_1 від 28.11.2022 та зобов'язання Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини надати достовірну інформацію зазначену у Листі від 06.06.2023 за №31204.4/К-20042.3/22/45.3, в частині того, з яким саме запитом (уточнити дату запиту) звертався ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, який листом Управління від 12.01.2023 було переслано за належністю до Управління патрульної поліції міста Києва Департаменту патрульної поліції.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини у відповідній редакції.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року змінити.
Абзац другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:
"Визнати протиправними дії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо надання недостовірної інформації у листі від 06.06.2023 за №31204.4/К-20042.3/22/45.3 на інформаційний запит ОСОБА_1 від 28.11.2022."
В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Залімський І. Г. Кузьмишин В.М.