Справа № 560/5051/24
Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
16 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з червня 2019 року по 29 березня 2024 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
3) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що фактично остаточний розрахунок з ним здійснено 29 березня 2024 року. Вказує, що звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та виплату компенсації втрати частини доходів, однак відповідач повідомив про відсутність підстав. Вважає бездіяльність відповідача протиправною, тому звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.07.2019 по 29.03.2024 в сумі 5818,81 (п'ять тисяч вісімсот вісімнадцять гривень вісімдесят одна копійка) гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції у відповідній частині та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Так, в апеляційній скарзі позивачем наведено розрахунки свої розрахунки розміру середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, які, на його переконання, відповідають принципу справедливості та співмірності.
Щодо компенсації втрати доходів, то позивач посилається на практику Верховного Суду викладену у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20.
Із таким рішенням суду також не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог. Так, апелянт наполягає на тому, що у цій справі не можуть бути застосовані норми статті 117 КЗпП України.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу позивача - задовольнити частково, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансуванні військової частини НОМЕР_1 та з 08.07.2019 знятий з усіх видів забезпечення.
На виконання рішення суду по справі 560/8592/23 військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу 29.03.2024 індексацію грошового забезпечення в сумі 54881,23 гривень, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.
Позивач, вважаючи що має право на нарахування на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення та компенсацію втрати доходів звернувся до суду із даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог. Суд першої інстанції, з урахуванням норми ст.117 КЗпП України щодо шестимісячного строку нарахування, яка діє з 19.07.2022, та враховуючи, що за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача, який становить 1726 днів, дійшов висновку, що сума середнього заробітку в розрізі критерію співмірності вирахувана судом першої інстанції в розмірі 54881,23 грн., тому за 183 дня затримки розрахунку при звільненні належна сума середнього заробітку становить 5818,81 грн.
Щодо компенсації втрати доходів, то суд зазначив, що відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, оскільки позивач не звертався до відповідача з такою заявою, тому позовні вимоги є передчасними, і не підлягають задоволенню.
Колегія суддів лише частково погоджується з позицією суду першої інстанції, враховуючи наступне.
При вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача, що положення Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу, стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за невикористане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Отже, після ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.
Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Щодо частини періоду за який слід нарахувати та виплати середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, а саме з 08.07.2019 до 29.03.2024 (дата останньої виплати грошового забезпечення), то необхідно врахувати наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем шляхом виплати перерахованого грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), а саме виплати коштів:
- 29.03.2024 року у розмірі 54 881,23 грн. на виконання рішення суду справі №560/8592/23 (а.с.14);
Так, у постанові від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.
Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 р. №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі (05.11.2020 до 20.07.2023) умовно слід поділити на 2 частини: до набрання чинності змін до ст.117 КЗпП з 19 липня 2022 року і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Отже, враховуючи висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі варто умовно поділити на 2 частини: з 08.07.2019 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 29.03.2024 включно.
Згідно з довідкою-розрахунком №153 від 16.04.2024 року, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням, становить 619,89 грн. (18 906,75 грн. +18 906,75 грн. / 61 дні) (а.с. 96).
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.07.2019 (наступний день після звільнення) до 18.07.2022 (дата змін у законодавстві) складав би 685 598,34 грн. = (1106 день х 619,89 грн.).
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 справа №816/1640/17, зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19.
Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у даній справі.
Отже, враховуючи, що недоплачена сума індексації становить 54 881,23, яка є значно меншою, ніж середній заробіток за час затримки виплати (685 598,34 грн), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
При вирішенні справи суд з'ясував, що істотність частки невиплаченого грошового забезпечення позивача у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за 1106 (кількість днів затримки розрахунку в період з 09.07.2019 по 18.07.2022) становить 8,0 % (54 881,23 грн. х 100 / 685 598,34 грн).
Сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8,0 % розраховується наступним чином: (619,89 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 1106 (дні затримки розрахунку)) х 8,0% = 54 847,87 грн.
Отже, з урахуванням співмірності, колегія суддів також вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 09.07.2019 по 18.07.2022 має бути виплачений позивачу у розмірі 54 847,87 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Період стягнення з 19.07.2022 до 29.03.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 р. № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", на корить позивача (за період з 19.07.2022 до 19.01.2023) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 114 679,65 грн. (619,89 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 185 днів затримки).
Підсумовуючи викладене, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у справі №560/9586/22, колегія суддів вважає, що загальна сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період 09.07.2019 до 29.03.2024 становить 169527,52 грн. = 54 847,87 грн. (період з 09.07.2019 по 18.07.2022) + 114 679,65 грн. (період з 19.07.2022 по 19.01.2023).
Як наслідок, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів дійшла висновку про нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку в загальному розмірі 169527,52 грн.
Відтак доводи апеляційної скарги позивача є частково слушними та підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог із присудженням суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо компенсації втрати частини доходів колегія суддів зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (надалі - Закон № 2050-III).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту приведених норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
У випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
З матеріалів справи суд встановив, що остаточна виплата позивачу грошового забезпечення позивачу відбулася 29.03.2024 року.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо відсутності порушеного права позивача у зв'язку із невиплатою відповідних сум грошової компенсації при звільненні, з урахуванням наступного.
Під час судового розгляду вказаної категорії справ суд застосовує останню правову позицію, викладену Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 19.05.2022 у справі №200/3859/21, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Таким чином обов'язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Оскільки такий обов'язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 29.03.2024 не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.
Таким чином, враховуючи, що несвоєчасне нарахування належних сум грошового забезпечення та остаточний розрахунок з позивачем відбулися у зв'язку з неправомірним нарахуванням такого розрахунку відповідачем, тобто з його вини, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов'язок проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині, адже що бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у належному розмірі за період з 01.01.2016 по 29.03.2024, є протиправною, у зв'язку із чим слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, починаючи з 01.01.2016 по день фактичної виплати грошового забезпечення, а саме - 29.03.2024.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
у задоволенні апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 - відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо несвоєчасного остаточного розрахунку ОСОБА_1 при звільненні, а саме ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 09 липня 2019 року по 29 березня 2024 року, в загальному розмірі - 169527,52 грн. (сто шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот двадцять сім гривень п'ятдесят дві копійки).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 січня 2016 року по 29 березня 2024 року включно.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.