Справа № 240/4379/24
Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк Микола Федорович
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
16 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Мойсюка М.І Граб Л.С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 з наступними поовними вимогами:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 4 Постанови КМ України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (у первинній редакції), пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ при обчисленні йому, починаючи з 04.03.2022 року по 31.12.2022 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року № 1928-ІХ на 01.01.2022 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати йому, починаючи з 04.03.2022 року по 31.12.2022 року включно, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 року в розмірі 2481,00 гривень;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (у первинній редакції), пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ при обчисленні йому, починаючи з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 №2710-ІХ на 01.01.2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати, починаючи з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року включно, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2023 року в розмірі 2684,00 гривень;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити йому недоплачені протягом 2022 - 2023 років суми грошового забезпечення з урахуванням проведеного перерахунку (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, за період з 04.03.2022 року по 20.05.2023 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІП "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу без розгляду.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Так, предметом спірних відносин є право позивача на виплату з 04.03.2022 року по 20.05.2023 року включно щомісячного грошевого забезпечення, в якому розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткові та одноразові види грошового забезпечення визначені з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на відповідні періоди.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків, а саме: додати до позову заяву про поновлення строків звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
Вказана ухвала обґрунтована тим, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду згідно ст. 233 КЗпП України.
На виконання зазначеної ухвали позивачем надіслано до суду першої інстанції заяву, в якій зазначено, що ним не пропущено строк звернення до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу, оскільки на думку суду першої інстанції, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що саме створювало для позивача істотні перешкоди на протязі такого тривалого періоду в межах місячного строку звернутися про захист порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Вирішуючи питання застосування норм КАС України та КЗпП України, Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі №280/6779/22 зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
Отже, до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми частини 2 статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 02.02.2024 №35 виключений зі списку особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02.02.2024.
Таким чином, станом на час звільнення позивача зі служби стаття 233 КЗпП України діяла в редакції Закону від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яка визначала трьохмісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення належних при звільненні сум.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі №380/653/23.
Отже, даний позов мав бути поданий позивачем у тримісячний строк.
Таким чином, враховуючи, що позивач з 02.02.2024 виключений зі списку особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з позовом до суду звернувся 04.03.2024, то тримісячний строк звернення до суду не був пропущений.
На підставі вищезазначеного колегія суддів констатує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позову, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Враховуючи викладені обставини, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви позивачу, наявні підстави для скасування його ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
За змістом частини першої статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Підсумовуючи викладене, ухвала про повернення позовної заяви підлягає скасуванню в зв'язку з порушенням норм процесуального права з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Мойсюк М.І Граб Л.С.