Справа № 120/15175/23
Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О.
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
25 червня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Позивач 02.10.2023 звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки рахунку при звільненні, - період з 24.08.2019 по 13.09.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого1995 року № 100.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнення, - період з 24.08.2019 року по 13.09.2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.
ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.03.2024 позовну заяву в частині позовних вимог, що стосуються виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року залишено без розгляду.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення до суду з вимогою щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить один місяць з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав та інтересів. При цьому реалізувати своє право на звернення до суду протягом одного місяця позивач може після фактичного розрахунку за кожною складовою грошового забезпечення.
Наведене свідчить про те, що позивачем (його представником) пропущено місячний строк звернення до суду в частині вимоги, що стосується виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з невчасною виплатою індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що суд першої інстанції не врахував, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що строк звернення до суду з вимогою щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить один місяць з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав та інтересів. При цьому реалізувати своє право на звернення до суду протягом одного місяця позивач може після фактичного розрахунку за кожною складовою грошового забезпечення.
V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.03.2024 залишено позовну заяву без руху, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з позовом.
На виконання зазначеної ухвали суду позивач подав заяву, у якій зазначив, що фактична виплата всіх належних при звільненні позивачу сум здійснена відповідачем лише 14.09.2023, а тому саме з цієї дати слід рахувати строк для подання позову.
Тобто, 14.09.2023 є день фактичного розрахунку з позивачем та днем припинення триваючого правопорушення зі сторони відповідача. В свою чергу позивач в межах місячного терміну визначеного частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.03.2024 позовну заяву повернуто позивачеві.
VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Так, у справі, що розглядається спірним є питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки рахунку при звільненні.
При цьому підставою для залишення позовних вимог без розгляду, слугував висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частин першої, п'ятої статті 122 КАС України, становить один місяць й обчислюється з дати виплати заборгованості індексації грошового забезпечення.
Судом першої інстанції зазначено, що перебіг місячного строку звернення до суду з позовними вимогами про виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки рахунку при звільненні, необхідно обчислювати з 16.12.2020, тобто з дня виплати заборгованості індексації грошового забезпечення.
Перевіряючи правильність застосування судами норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, колегія суддів зазначає таке.
Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Варто зазначити, що на період звільнення позивача - 23.08.2019 частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Однак, судом помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення до суду із позовом.
Крім того, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 160/759/23, від 24 квітня 2024 року у справі № 580/4684/22, від 08 травня 2024 року у справі № 600/4133/22-а. та від 06 червня 2024 року у справі № 560/7712/22.
Водночас, фактична виплата всіх належних при звільненні позивачу сум здійснена відповідачем лише 14.09.2023, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банку про надходження коштів, а з позовом про виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки рахунку при звільненні позивач звернувся - 02.10.2023, тобто в межах встановлених ст. 233 КЗпП України в чиннійна час звернення до суду редакції.
Разом із тим, усі ці обставини залишилася поза увагою суду першої інстанції, оскільки питання дотримання позивачем строку звернення до суду крізь призму норм КЗпП України судом не досліджувалося.
При цьому не враховано, що відповідно до положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) строк звернення до суду не обмежено будь-яким строком, та враховуючи, що станом на час виникнення спірних відносин діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, то строк визначений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягав застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діяв до 30 червня 2023 року.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з постановлянням нової постанови про направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню, а матеріали адміністративного позову направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Частиною 3 ст. 312 КАС України вказано, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року - скасувати.
Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає згідно ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.