Справа № 735/660/24
16 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Конченко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2024 року, суддя Балаба О.А., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 звернувся до Коропського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просив:
- визнати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2016588 від 27.04.2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн за ч. 2 ст. 126 КУпАП, протиправною та скасувати її, а провадження по справі закрити за відсутністю події та складу правопорушення;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтувано тим, що оскаржувана постанова є незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків інспектора фактичним обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права.
Рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення задоволено частково.
Визнано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2016588 від 27.04.2024 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн за ч. 2 ст. 126 КУпАП протиправною, скасовано її та закрито провадження по справі.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 27 квітня 2024 року інспектором (смт. Короп) ВП № 1 Новгород-Сіверського РВП ГУНП в Чернігівській області майором поліції Плющем Андрієм Володимировичем винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2016588, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, 27.04.2024 року в с. Риботин, вул. Б. Шевченко, 11, о 22:45 год. водій ОСОБА_1 керував мотоциклом Tekken tuego не маючи права керування даним транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив п. 2.1, п. 2.1 а ПДР (керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом) та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Не погоджуючись із вищезазначеною постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, вважаючи її незаконною, з метою відновлення порушеного права, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції зазначив, що вина позивача в скоєні вищевказаного правопорушення не доведена, а тому інспектор неправомірно визнав його винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабміну від 10.10.2001 року №1306 (далі - ПДР). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із вимогами чиного законодавства.
Відповідно до ст. ст. 1,13 Закону України "Про Національну поліцію", поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23, п.1 ч. 1 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Нормами ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, передбачені статтями 121, 126 КУпАП).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року № 1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає справу. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
За положеннями статей 249, 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення.
Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 283 КУпАП постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи;відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати;правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно зі статтею 14 Закону України від 30 червня 1993 року N 3353-XII "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно п. 2.1. Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції, крім випадків встановлення проблискових маячків оранжевого кольору на сільськогосподарській техніці, ширина якої перевищує 2,6 м; г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог, встановлених Законами України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух" та "Про перевезення небезпечних вантажів" (далі - спеціальні правила); ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення); д) у разі встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" - документ, що підтверджує інвалідність водія або пасажира (крім водіїв з явними ознаками інвалідності або водіїв, які перевозять пасажирів з явними ознаками інвалідності).
Відповідно до пп. "а" пункту 2.4 Правил дорожнього руху, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Разом з тим, відповідно до статті 16 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353-XII, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Таким чином, на вимогу працівника поліції особа, що керує транспортним засобом має пред'явити документи на транспортний засіб.
Отже, у інспектора поліції були правові підстави для реалізації повноважень вимагати у позивача водійське посвідчення та реєстраційний документ на транспортний засіб.
Згідно з частиною 2 ст. 126 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частинами 1, 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що фідеофіксація вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП не проводилась, що не дає змоги суду перевірити та дослідити докази на підтвердження вчинення позивачем інкримінованого правопорушення.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області до відзиву на позовну заяву долучено диск з відеозаписами обставин події.
З відеофайлів, наданих відповідачем, а саме з відеозапису з нагрудної камери поліцейських (PSJ 0000000_000000 (20240427224559_001221, 20240427231546_001222 )), вбачається, що 27 квітня 2024 року о 22:45 інспектором ВП № 1 Новгород-Сіверського РВП ГУНП в Чернігівській області зупинено ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом мотоциклом Tekken tuego, без номерного знаку, та на вимогу поліцейського не надав документи на реєстрацію транспортного засобу та посвідчення водія.
Також на відеозаписі зафіксовано, що позивач зазначає те, що не має посвідчення водія, оскільки він лише навчається, а мотоцикл придбав нещодавно та ще не встиг його зареєструвати.
Таким чином, доводи позивача про те, що він 27 квітня 2024 року не керував транспортним засобом - мотоциклом Tekken tuego спростовуються матеріалами справи.
Так, пунктом 2 ч.1 ст.32 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Отже, органи Національної поліції мають право перевіряти наявність посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такий документ.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Спеціальною нормою, яка регламентує порядок застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису є ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до п. 2 частини 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що подані відповідачем відеозаписи з нагрудних камер поліцейських підтверджують факт керування позивачем транспортним засобом та не надання ОСОБА_2 працівникам поліції посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а отже є належними доказами у справі.
При цьому, незазначення у постанові про накладення адміністративного стягнення про те, що до неї додаються відповідні записи з бодікамер поліцейських та автомобільного відео реєстратора, не тягне за собою визнання постанови протиправною та спростування вчинення позивачем правопорушення.
Так, порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Разом з тим, певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact).
Водночас, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18.
Частинами 1, 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, поліцейським були дотриманні права особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності та на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів була винесена постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення в межах санкції статті.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки оскільки поліцейський діяв в межах своїх повноважень та правомірно виніс постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 126 КУпАП.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно з пунктом другим частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.
Згідно з ч. 1 ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення.
Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 271, 272, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області задовольнити.
Рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 27 травня 2024 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2016588 від 27 квітня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.
Постанову виготовлено: 16 липня 2024 року.