Справа № 620/3357/24 Головуючий у І інстанції - Непочатих В.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
15 липня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо незарахування вислуги років за час проходження служби ОСОБА_1 в підрозділах Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Чернігівській області з 10.08.2005 по 11.08.2009 до стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 вислугу років за час проходження ним служби в підрозділах Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Чернігівській області з 10.08.2005 по 11.08.2009 до стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилалася на те, що враховуючи тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в установі виконання покарань, діяльність Позивача, функції, які ним виконувались на момент проходження служби, стаж служби в Державній кримінально-виконавчій службі України має зараховуватись до стажу служби в поліції, що дає право, зокрема, на встановлення надбавки за вислугу років і як наслідок, в подальшому враховується при розрахунку видів грошового забезпечення, що подаються для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не зарахування ОСОБА_1 вислуги років за час проходження служби в Державному департаменті України з питань виконання покарань з 10.08.2005 по 11.08.2009 до стажу служби в поліції, для встановлення надбавки за вислугу років, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 вислугу років за час проходження ним служби в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань з 10.08.2005 по 11.08.2009 до стажу служби в поліції, для встановлення надбавки за вислугу років, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Чернігівській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована також тим, що при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції слід застосовувати приписи частини другої статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», якою встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби) такого стажу. У вказаному переліку служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби відсутня, тому спірний період не може бути зарахований Позивачу до стажу служби в поліції.
Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно послужного списку, ОСОБА_1 у період з 10.08.2005 по 11.08.2009 проходив службу в органах кримінально-виконавчої системи, а саме: навчався в Чернігівському юридичному училищі Державного департаменту України з питань виконання покарань (курсант).
11.08.2009 Позивача було звільнено з органів кримінально-виконавчої системи в запас за статтею 64 «ж» (за власним бажанням) «Положення про проходження служби рядового і начальницького складу ОВС України» у спеціальному званні «лейтенант внутрішньої служби» (а.с. 12-17).
Після звільнення з органів кримінальної виконавчої системи Позивач з 23.11.2009 продовжив проходження служби в органах внутрішніх справ, а саме у підрозділах УМВС України в Чернігівській області
Головному управлінню Національної поліції в Чернігівській області було направлено адвокатський запит від 01.02.2024 № 69 з проханням зарахувати час навчання та служби в системі органів Держаного департаменту України з питань виконання покарань до стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки (а.с. 10).
Листом від 19.02.2024 № К-88аз/124/02/20-2024 Головне управління Національної поліції в Чернігівській області відмовило Позивачу у задоволенні його запиту, посилаючись на те, що відповідно до статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» Державний департамент України з питань виконання покарань не входить до переліку органів, служба в яких зараховується до стажу в поліції (а.с. 11).
Вважаючи відмову Відповідача у зарахуванні вислуги років за час проходження служби в підрозділах Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Чернігівській області з 10.08.2005 по 11.08.2009 до стажу служби в поліції, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки протиправною, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що визначальною умовою для зарахування до стажу служби в поліції період проходження служби в Державному департаменті України з питань виконання покарань є присвоєння особі офіцерського (спеціального) звання у зв'язку з закінченням відповідного навчального закладу.
На підставі наказу від 10.07.2009 № 37о/с по закінченню навчання ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання середнього начальницького складу «лейтенант внутрішньої служби» (а.с. 12).
Враховуючи, що Позивачу у зв'язку із закінченням навчання присвоєно звання «лейтенант внутрішньої служби», тому період навчання підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції для встановлення надбавки, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки.
Отже, Відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не зарахуванні Позивачу до стажу служби в поліції вислуги років у Державному департаменті України з питань виконання покарань для встановлення надбавки, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до статті 2 Закону № 580-VIII завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Згідно з частинами 1, 2 статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 2 статті 78 Закону № 580-VIII встановлено, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Отже, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року № 1129-IV передбачено, що до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статтями 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Спеціальним Законом, який визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження, є Закон України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV).
Згідно з частиною 5 статті 23 Закону № 2713-IV (в редакції, чинній на час проходження Позивачем служби в органах кримінально-виконавчої служби з 10.08.2005 по 11.08.2009) на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII частину п'яту статті 23 Закону № 2713-IV викладено в наступній редакції: «на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України».
Верховним Судом у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/11127/20 зазначено, що системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV.
Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Крім того, частиною 1 статті 6 Закону № 2713-IV визначено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у вищевказаній постанові дійшов висновку, що всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Таким чином, служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби) має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» від 17.07.1992 № 393 передбачено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам, зокрема, Державної кримінально-виконавчої служби, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», під час призначення пенсії згідно з пунктом «а» частини першої статті 12 зазначеного Закону додатково зараховується час навчання в межах до п'яти років (незалежно від форми навчання) у цивільних закладах вищої освіти, а також в інших закладах освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби, Бюро економічної безпеки або до призначення на відповідну посаду із розрахунку - один рік навчання за шість місяців служби.
Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 200/5111/19 зазначив, що визначальною умовою для застосування наведеного законодавчого припису є присвоєння особі офіцерського (спеціального) звання у зв'язку з закінченням відповідного навчального закладу.
Як вбачається з послужного списку Позивача, на підставі наказу від 10 липня 2009 року № 37о/с по закінченню навчання ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання середнього начальницького складу «лейтенант внутрішньої служби» (а.с. 12).
Враховуючи, що Позивачу у зв'язку із закінченням навчання присвоєно звання «лейтенант внутрішньої служби», тому період навчання підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції.
Відповідно до частини 1 статті 78 Закону № 580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не зарахуванні Позивачу до стажу служби в поліції вислуги років у Державному департаменті України з питань виконання покарань для встановлення відповідної надбавки, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/16143/18.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк