15 липня 2024 року м. Київ № 320/24151/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 на підставі судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №640/20825/21 від 02.02.2022 року в розмірі 90% від сум грошового забезпечення, без обмеження максимального розміру, починаючи з 01.04.2019 по фактичну дату виплати, з врахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - протиправною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 на підставі судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №640/20825/21 від 02.02.2022 року в розмірі 90% від сум грошового забезпечення, без обмеження максимального розміру, починаючи з 01.04.2019 по фактичну дату виплати, з врахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, у відповідності до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів населення у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 №159, з урахуванням проведених раніше виплат, без виконання постанови №649.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він є військовим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач вважає, що при обчисленні пенсії відповідач протиправно обмежив пенсію максимальним розміром.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Посилаючись на приписи ч.7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» відповідач наголосив на тому, що розмір пенсії позивача не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Позивач не погоджуючись з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов подав до суду відповідь на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 у справі № 640/20825/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від №3104 від 24.05.2021, починаючи з 01.04.2019, з урахуванням проведених раніше виплат.
Відповідно до протоколу розрахунку пенсії за пенсійною справою позивача, пенсія останньому перерахована з 01.04.2019 у розмірі 70 % грошового забезпечення (вислуга років 34) у розмірі 17537,28 грн, з урахуванням доплати за особливі заслуги 25 % - 374,25 грн, підсумок пенсії 17911,53 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії 14970,00 грн.
При цьому, судом встановлено, що у вересні 2022 року на виконання рішення Окружного адміністративного су м. Києва від 02.02.2022 у справі №640/20825/21 Головним управлінням з 01.04.2019 проведено перерахунок пенсії позивача в порядку, встановленому судовим рішенням, здійснено нарахування коштів за період з 01.04.2019 по 30.09.2022 в сумі 224221,02 грн.
З матеріалів справи вбачається, що додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2022 у справі № 640/20825/21 заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі №640/20825/21 задоволено частково. Суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату його пенсії на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від №3104 від 24.05.2021, в розмірі 90% від сум грошового забезпечення, починаючи з 01.04.2019, з урахуванням виплачених сум.
Як вбачається зі змісту протоколу розрахунку пенсії позивача від 02.12.2022, позивачу пенсія обчислена у розмірі 90 % грошового забезпечення (вислуга років 34) у розмірі 22547,93 грн, з урахуванням надбавки за особливі заслуги (25%) - 374,25 грн, всього в розмірі 22922,18 грн. При цьому, до виплати визначено максимальний розмір пенсії 14970,00 грн.
Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з 01.04.2019 без обмеження пенсії максимальним розміром, в тому числі на виконання судових рішень, зокрема справа № 640/20825/21. Додатково позивач у зазначеному зверненні зазначив, що предметом спору у правовідносинах є обмеження максимального розміру пенсії та фіксованої суми проведених перерахунків доплат до пенсії позивача з врахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.04.2019 року по фактичну дату її виплати включно із застосуванням компенсації щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.12.2022 № 2600-0202-8/165853 на вказане звернення повідомлено позивачу, що з 01.04.2019 підсумок пенсії з надбавками, обчислений на виконання додаткового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2022 у справі № 640/20825/21 становить 22922,18 грн. Додатково відповідач зазначив, оскільки рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2022 у справі № 640/20825/21 та додатковим рішенням від 21.10.2022 у справі № 640/20825/21 не зобов'язано провести перерахунок пенсії без обмеження максимального розміру, розмір пенсійної виплати після проведеного перерахунку 01.04.2019 здійснюється з урахуванням статті 43 Закону та з 01.04.2019 становить 14970,00 грн.
Додатково відповідач зазначив, що статтею 2 Закону України «про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Враховуючи те, що нарахована у вересні 2022 року доплата в сумі 224 221,02 грн на виконання рішення суду від 02.02.2022 у справі № 640/20825/21 за період з 01.04.2019 по 30.09.2022 підлягає виплаті в межах бюджетних асигнувань, а з жовтня встановлено та виплачується визначений судовими рішеннями розмір пенсії, тому підстави для нарахування компенсації відсутні.
09.12.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести обчислення суми компенсації втрати частини грошового доходу (пенсії) у зв'язку з порушенням термінів їх виплати та виплатити йому компенсацію за втрату частини доходів (пенсії) у зв'язку з порушенням термінів їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.01.2023 № 1062-28991/К-02/8-2600/23 повідомлено позивачу про те, що враховуючи те, що нарахована у грудні 2019 році доплата в сумі 32 028, 83 грн на виконання рішення суду від 12.07.2019 у справі № 320/1412/19 за період з 01.01.2018 по 30.09.2019 та доплата на виконання рішення суду від 19.04.2021 у справі № 640/22676/19, яка нарахована у травні 2021 за період з 05.03.2019 по 31.12.2019 в сумі17295,16 грн, доплата на виконання рішення суду від 02.02.2022 у справі № 640/20825/21, яка нарахована у вересні 2022 за період з 01.04.2019 по 30.09.2022 в сумі 224 221,02 грн, доплата на виконання Додаткового рішення суду від 21.10.2022 у справі № 640/20825/21, яка нарахована у грудні 2022 за період з 01.07.2021 по 31.12.2022 в сумі 7068,01 грн підлягає виплаті в межах бюджетних асигнувань, а з січня 2020, жовтня 2022 та січня 2023 року встановлено та виплачується визначений судовими рішеннями розмір пенсії, тому підстави для нарахування компенсації відсутні.
22.12.2022 позивач втретє звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просив
Не погоджуючись з правомірністю таких дій відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання їх протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію.
Відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262 пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною вісімнадцятою статті 43 Закону № 2262 встановлено, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» встановлено, що призначення і виплата пенсій особам, зазначених у статті 12 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас, Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, можна дійти висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України” зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових “прогалин” щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» встановлено у 2019 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень
Суд зауважує, що обмеження пенсії позивача максимальним розміром у спірних відносинах передбачено частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ та статтею 2 Закону №3668-VI. Однак суд наголосив, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ визнані такими, що не відповідають Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного рішення, а тому не можуть застосовуватись у спірних відносинах.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладені у постановах від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 09.11.2020 у справі № 813/678/18, суд звертає увагу на те, що внесені Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини сьомої 43 Закону №2262-ХІІ, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону №2262- XII, зокрема у постановах від 09.02.2021 у справі № 1640/2500/18, від 10.09.2021 у справі №300/633/19 та від 24.09.2021 у справі №370/2610/17.
Крім того у постанові від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19 Верховний Суд наголосив про протиправність обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того як визначено частиною п'ятою статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Отже, наведені вище висновки Верховного Суду мали бути враховані пенсійним органом під час обчислення та виплати пенсії позивача з 01.04.2019, а також ураховуються судом у ході розгляду цієї справи.
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 06.12.2016 № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені ч. 7 ст. 43 Закону України № 2262-ХІІ, визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Як встановлено судом з розрахунку пенсії позивача за вислугу років до пенсії позивача протиправно застосовано обмеження максимального розміру.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФУ в м.Києві щодо обмеження максимальним розміром пенсії позивача з 01.04.2019 є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам частини другої статті 19 Конституції України.?
При цьому, не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 на підставі судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №640/20825/21 від 02.02.2022 року в розмірі 90% від сум грошового забезпечення, без обмеження максимального розміру, починаючи з 01.04.2019 по фактичну дату виплати, з врахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, оскільки позивачем не коректно сформульовано позовні вимоги. Суд зазначає, що бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта, а відмова - це активна поведінка суб'єкта, зокрема прийняття рішення про відмову у задоволенні заяви. При цьому, формулювання позивачем у одній вимозі предмету спору - визнання протиправною бездіяльності щодо відмови є алогічною вимогою, тобто взаємовиключною.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на вказане нормативно-правове регулювання, суд дійшов висновку що з метою належного захисту прав позивача слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 на підставі судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №640/20825/21 від 02.02.2022 року в розмірі 90% від сум грошового забезпечення, без обмеження максимального розміру, починаючи з 01.04.2019 по фактичну дату виплати.
При цьому, ефективний захист порушеного права також потребує задоволення похідної позовної вимоги та зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № 3104 від 24.05.2021 і судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі № 640/20825/21 від 02.02.2022 у розмірі 90 % від сум грошового забезпечення, без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01.04.2019 по фактичну дату виплати.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії з врахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України від 19.10.2000 №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон №2050-111) передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-111, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону №2050-111).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-ІІІ).
Відповідно до статті 7 Закону №2050-111, відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-111 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-111 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
Водночас суд зазначає, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-111, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі №240/186/20.
Крім того, частиною третьою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та обґрунтування.
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України, у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Як вбачається з позовної заяви, позивач у прохальній частині позову заявив вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у виплаті позивачу пенсії з врахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - протиправною.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що органами пенсійного фонду може бути нараховано та виплачено компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії за весь час затримки, однак не індексації грошового забезпечення, про яку просить позивач, оскільки виплату індексації грошового забезпечення здійснюють підприємства, установи, організації в залежності від виду отримуваного доходу.
Так, відповідно до статті 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці (грошове забезпечення).
З викладеного вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не є належним суб'єктом щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення, відтак не є уповноваженим органом щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
При цьому, позивач не скористався правом наведеним у статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України щодо зміни предмету або підстав позову, та не заявив вимог щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії за весь час затримки виплати.
Отже, враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо виплати позивачу пенсії з врахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
З огляду на викладене також не підлягає задоволенню похідна вимога ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача виплатити позивачу пенсію з врахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, у відповідності до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів населення у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 №159, з урахуванням проведених раніше виплат, без виконання постанови №649.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Враховуючи встановлені судом обставини справи, наведені положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій справі.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується відомостям квитанції наявної в матеріалах справи.
Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог а також ту обставину, що вимоги позивача носять немайновий характер та не надається за можливе встановити розмір задоволених вимог до розміру судового збору, суд дійшов висновку, що сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 на підставі судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі № 640/20825/21 від 02.02.2022 року в розмірі 90 % від сум грошового забезпечення, без обмеження максимального розміру, починаючи з 01.04.2019 по фактичну дату виплати.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № 3104 від 24.05.2021 та судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі № 640/20825/21 від 02.02.2022 у розмірі 90 % від сум грошового забезпечення, без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01.04.2019 по фактичну дату виплати.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.