Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 липня 2024 року Справа№200/1919/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України, в якому просила суд:
визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;
зобов'язати провести нарахування суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в сумі 3028,00 грн, щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 70% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року;
Позивач також просила зобов'язати відповідачів подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що працює суддею Слов'янського міськрайонного суду Донецької області. В період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року отримала суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення у розмірі меншому, ніж це передбачено статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402).
Позивач зауважила, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 положення частин 1, 3 статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Нараховуючи та виплачуючи суддівську винагороду із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач, як суб'єкт владних повноважень діяв всупереч приписам статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав та гарантій незалежності судді.
Ухвалою від 08 квітня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, в тому числі, розумні строки розгляду справи судом. Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. За визначенням пункту 11 частини першої статті 4 КАС України розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Тому, відповідно до наведених норм, справа розглянута впродовж розумного строку, необхідного для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, враховуючи обставини здійснення судочинства в умовах збройної агресії проти України.
Стосовно порядку розгляду справи суд зазначає, що за нормами частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Отже, ця адміністративна справа за позовом судді не відноситься до справ незначної складності. Проте, відповідно до частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною 1 статті 12 та статтею 257 КАС України визначена можливість розгляду у спрощеному провадженні не лише малозначних справ, а також інших справ, крім тих, щодо яких законом встановлена пряма заборона на розгляд в спрощеному провадженні, перелік яких міститься у частині 4 статті 257 КАС України.
З урахуванням предмету доказування та можливістю надання учасниками справи письмових доводів та заперечень, судом не встановлено необхідності заслуховувати усні пояснення. Враховуючи відсутність у цій справі ознак справ, перелік яких міститься у частині 4 статті 257 КАС України, відсутність необхідності призначати експертизу, викликати свідків тощо, а також пов'язану з воєнним станом небезпеку для учасників справи у разі їх виклику до суду за місцем його розташування у м. Слов'янську, суд дійшов висновку про недоцільність розгляду справи у загальному позовному провадженні чи призначення судового засідання з викликом учасників справи.
Верховний Суд у постанові від 28.02.2023 у справі № 480/7097/20 констатував, що справа, предметом якої є виплата суддівської винагороди у належному розмірі, не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України, однак заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження відсутні.
Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня складає 2102 грн. З огляду на це, з 01.01.2021 суддівська винагорода суддів місцевих судів відповідно до діючого законодавства обраховується від розміру посадового окладу судді, який складає 63060 грн, а доплати обчислюються із цього ж розміру. Враховуючи це, Територіальне управління ДСА України в Донецькій області не мало правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в розмірі, який зазначено у позові. Просив у задоволені позовних вимог відмовити. Зазначив, що позивачем порушено строк звернення до суду.
Державною судовою адміністрацією України надано відзив, в якому зазначено, що на виконання статті 34 Бюджетного кодексу України Міністерством фінансів України у листах від 29.07.2021 № 04110-08-2/23829 та від 11.08.2022 № 04110-08- 2/17626 щодо підготовки бюджетних запитів на 2022-2024 та 2023-2025 роки зазначено, що граничні обсяги видатків та надання кредитів з державного бюджету на 2022-2024 роки враховані на рівні показників Державного бюджету України на 2021 рік. Тобто головним розпорядникам бюджетних коштів при підготовці бюджетних запитів на відповідний рік слід було застосовувати для обрахунку суддівської винагороди розмір прожиткового мінімуму 2102 грн такий, який був встановлений у 2021 році.
Зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційними поданнями Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) від 11 березня 2010 року № 7- рп/2010 зазначив, що фінансування усіх судів в Україні, а також забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, який щорічно має затверджуватися парламентом виключно у формі закону. А також вказав, що від імені держави обов'язок забезпечувати фінансування органів судової влади за рахунок коштів Державного бюджету України в межах компетенції покладений на Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України.
Зокрема, відповідачем зазначено, що норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає визначення розміру суддівської винагороди у конкретно вираженому обчисленні, а лише встановлює алгоритм її розрахунку. З огляду на це необхідно враховувати положення інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. В межах бюджетних асигнувань здійснена виплата суддівської винагороди суддям з урахуванням прожиткового мінімуму 2024 році на рівні 2102 грн відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX.
Отже ні Державна судова адміністрація України, ні Територіальне управління не приймали жодних управлінських рішень щодо застосування встановленого прожиткового мінімуму, який передбачений в Законі України «Про державний бюджет України на 2024 рік» в розмірі 2102 грн, в зв'язку з чим просить у задоволені позовних вимог відмовити.
Державна казначейська служба України пояснень щодо суті спору не надала.
Ухвалою суду від 12.07.2024 відмовлено у задоволенні клопотань Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про залучення третіх осіб на стороні відповідача.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є суддею Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
Указом Президента України «Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов'язки голів цих судів» позивача переведено на посаду судді новоутвореного Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
Наказом голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 47-к від 22 липня 2022 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 22 липня 2022 року у розмірі 70% посадового окладу.
В період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року позивач отримала суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», із застосуванням прожиткового мінімуму в 2024 році на рівні 2102 грн
Фактичні обставини у справі не є спірними.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає, що в силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За приписами статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Положеннями частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII обумовлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX (далі - Закон № 3460-ІХ) встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Спірні правовідносини, які склались у даній справі, зводяться до питання щодо правомірності дій, які полягають в обчисленні та виплаті позивачу суддівської винагороди, виходячи з установленого у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 гривні.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII і норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у системному зв'язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).
Слід зазначити, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються відповідні регіональні коефіцієнти
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Слід відмітити, що до 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у цій справі, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
В подальшому Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «;Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Зазначені Закони про Державний бюджет України на 2021-2024 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
Така правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та статті 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року від 30 листопада 2021 року, від 22 червня 2023 року, від 12 липня 2023 року у справах №400/2031/21, № 360/503/21, № 400/4904/21, № 140/5481/22.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року 3028,00 грн, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) на підставі положень статті 7 Закону № 3460-IX була неправомірною.
При цьому належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду не дозволив Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Донецькій області виплатити суддівську винагороду в належному обсязі, відповідачі суду не надали.
Також суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку відповідач у даній справі вимушений вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Правовий режим воєнного стану, що триває у спірний період, не може виправдовувати наведене порушення, враховуючи, зокрема, що в Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не застосовані подібні обмеження для розрахунку оплати праці інших представників державної влади, зокрема, народних депутатів України.
За обставинами спірних відносин обов'язки щодо нарахування суддівської винагороди позивачу покладені на Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області. Водночас, незважаючи на зазначення в якості відповідача Державної судової адміністрації України, у справі не заявлені певні позовні вимоги саме до цього відповідача.
Тому суд дійшов висновку про часткове задоволення заявленого позову в частині, що стосується ТУ ДСАУ в Донецькій області.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до статті 382 КАС України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно певна міра впливу на той чи інший орган влади.
Позивачем не наведено аргументованих доводів того, що прийняте рішення суду у цій справі не буде виконуватись відповідачем та вимагає встановлення судового контролю.
Відносно вимоги позивача допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно до статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про:
1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць;
2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Предметом спору є питання розміру суддівської винагороди, яка виплачена за попередній період, але в сумі, з якою не погоджується позивач. Отже, вказані вимоги на час розгляду справи втратили ознаки стягнення періодичних платежів.
Через звільнення позивача від сплати судових витрат суд не здійснює їх розподіл.
Керуючись статтями 2, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (вул. Добровольського, 2, м. Слов'янськ, Донецька область, 84112, ЄДРПОУ 26288796), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021, ЄДРПОУ 26255795), третя особа - Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601), про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області (ЄДРПОУ 26288796) щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області (ЄДРПОУ 26288796) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за період з 01 січня 2024 року по 31 березня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
У задоволенні позову до Державної судової адміністрації України відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення виготовлений та підписаний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Г.А. Чекменьов