Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 липня 2024 року Справа№200/3242/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2020 року по 18.01.2023 року включно;
- зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2020 року по 18.01.2023 року включно у сумі 368924,42 гривень.
Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що з 22.07.2015 року по 25.03.2016 року проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з 13.11.2017 року по 27.01.2020 року проходив військову службу у Торецькому міському військовому комісаріаті. 27.01.2020 року позивача було звільнено з військової служби.
При цьому, за період служби з 01 грудня 2015 року по 27 січня 2020 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
23.10.2021 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року по справі № 200/1520/21-а у розмірі 23677,20 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується повідомленням про надходження коштів.
Додатково для виконання рішення суду у частині виплати індексації грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 27.01.2020 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 позивачем подано скаргу на Урядову гарячу лінію у відповідь на яку вищим штабом відповідача надано відповідь від 19.04.2023 року вих. №613/1379, в якій зазначено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року у справі №200/1520/21-а виконано у повному обсязі.
Таким чином, позивач був вимушений повторно звертатись до суду із окремим адміністративним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2023 року у справі №200/2653/23 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 4082 гривні 63 копійки в місяць у загальній сумі 93373 гривні 70 копійок за період з 01.03.2018 по 27.01.2020 включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
09.05.2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2023 року у справі №200/2653/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 4082 гривні 63 копійки в місяць у загальній сумі 91973,09 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Таким чином, повідомленнями про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні.
Тобто, 09.05.2024 року відповідачем проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме було нарахована на картковий рахунок суму індексації грошового забезпечення за період з 28.01.2020 року по 08.05.2024 року на 1563 дні.
Таким чином, позивач вважає, що має право відповідно до положень статей 116,117 Кодексу законів про працю України на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2020 року по 18.01.2023 року включно у сумі 368924,42 гривень.
З зазначених підстав позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року вказаний позов залишено без руху у зв'язку із невідповідністю вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження).
Відповідачем надано письмовий відзив від 19.06.2024 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що відповідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» - компенсація середнього заробітку здійснюється в разі не розрахунку по заробітній платі.
Для військовослужбовців, тотожним значенням оплати за військову службу є грошове забезпечення.
Наголошує, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Законодавець свідомо не передбачив в спеціальному законодавстві дублювання норм КЗпП, а саме ст.116,117.
Вважає, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати індексації грошового забезпечення, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від27.04.2016 року у справі № 6-113цс16, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.04.2020 по справі 822/3307/17.
З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1
Позивач проходив військову службу з 22.07.2015 року по 25.03.2016 року в ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з 13.11.2017 року по 27.01.2020 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , а 27.01.2020 року позивача було звільнено з військової служби, що не спростовується сторонами.
При цьому, за період за період проходження військової служби йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, тому позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
23.10.2021 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року по справі № 200/1520/21-а у розмірі 23677,20 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується повідомленням про надходження коштів.
Додатково для виконання рішення суду у частині виплати індексації грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 27.01.2020 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 позивачем подано скаргу на Урядову гарячу лінію у відповідь на яку вищим штабом відповідача надано відповідь від 19.04.2023 року вих. №613/1379, в якій зазначено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року у справі №200/1520/21-а виконано у повному обсязі.
З зазначених обставин, позивач повторно звернувся до суду в новим адміністративним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2023 року у справі №200/2653/23 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 4082 гривні 63 копійки в місяць у загальній сумі 93373 гривні 70 копійок за період з 01.03.2018 по 27.01.2020 включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
09.05.2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2023 року у справі №200/2653/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 4082 гривні 63 копійки в місяць у загальній сумі 91973,09 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Згідно з статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд робить висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок №100).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року у справі № 200/1520/21-а позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.12.2015 по 25.03.2016 та з 13.11.2017 по 28.02.2018 включно у розмірі 23677,20 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2023 року у справі №200/2653/23 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 4082 гривні 63 копійки в місяць у загальній сумі 93373 гривні 70 копійок за період з 01.03.2018 по 27.01.2020 включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
09.05.2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2023 року у справі №200/2653/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення у загальній сумі 91973,09 грн.
Відтак, з матеріалів справи судом встановлено, що фактично повний розрахунок при звільненні з позивачем здійснено 09.05.2024 року.
Водночас, суд бере до уваги зміни, внесені 01 липня 2022 року до статті 117 КЗпП України стосовно обмеження стягнення строком в шість місяців, оскільки спірні правовідносини щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2020 року по 18.01.2023 року включно між сторонами виникли після цих змін.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за 6 місяців за період з 18.07.2022 року по 18.01.2023 року, тобто 185 днів: - липень 2022 року - 14 днів; - серпень 2022 року - 31 день; - вересень 2022 року - 30 днів; - жовтень 2022 року - 31 день; - листопад 2022 року - 30 днів; - грудень 2022 року - 31 день; - січень 2023 року - 18 днів.
Відповідно до архівних відомостей (довідки) відповідача про розмір грошового забезпечення позивача за 2021 рік сума грошового забезпечення за листопад 2022 року складає 11222,25 гривень за 30 днів, за грудень 2022 року - 10898,57 гривень (оскільки в розрахунок не включається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) за 31 день. Отже, середній заробіток за день складає 362,64 гривень (22120,82/61=362,64), у зв'язку з чим сума середнього заробітку складає 67088,40 гривень (185 днів х 362,64 гривень середньоденне грошове забезпечення).
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19.
Водночас, суд бере до уваги зміни, внесені 01 липня 2022 року до статті 117 КЗпП України стосовно обмеження стягнення строком в шість місяців.
Таким чином, з врахуванням внесених змін, суд вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а саме, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 28.01.2020 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 09.05.2024 року, становить 67088,40 гривень (185 днів*362,64 гривень середньоденне грошове забезпечення), тобто за шість місяців (період з 18.07.2022 по 18.01.2023).
Зазначена правова позиція підтримана Першим апеляційним адміністративним судом у постанові від 16 травня 2024 року у справі № 200/421/24.
Враховуючи вищезазначене, суд не приймає до уваги розрахунок здійснений представником позивача в позовній заяві, оскільки розрахунок здійснений на помилкових даних, які направленні на штучне збільшення суми середнього заробітку навіть враховуючи принцип співмірності.
Відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню враховуючи п.10 ч.2 ст.245 КАС України, шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2022 року по 18.01.2023 року включно;
- стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 18.07.2022 року по 18.01.2023 року в розмірі 67088,40 гривень.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.
За вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
На підставі положень ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2022 року по 18.01.2023 року включно.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 18.07.2022 року по 18.01.2023 року в розмірі 67088 (шістдесят сім тисяч вісімдесят вісім) гривень 40 копійок.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з судового збору у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 56 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 16 липня 2024 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.Б. Голубова