28 лютого 2024 рокуСправа №160/33980/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку,-
26.12.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час розрахунку при звільненні;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців у розмірі 67 539,90 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що з нею не було проведено своєчасного розрахунку при звільненні, а тому має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 28.12.2023 ркоу звільнено позивача по справі №160/33980/23 від сплати судового збору. Прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
12.02.2024 року через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог. Окрім іншого, відповідачем наголошено, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення статті 116 та 117 КЗпП не застосовуються.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Згідно наказу командира в/ч № НОМЕР_2 від 11.11.2019 року позивача звільнено з військової служби, та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року по справі №160/3051/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 11.11.2019 року включно.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2022 року по справі №160/10055/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням базового місяця січня 2008 року, з урахуванням вже виплачених сум індексації.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2018 року по 11.11.2019 року включно із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням вже виплачених сум індексації.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.06.2023 року по справі №160/10055/22 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задоволено частково.
Абзаци 4, 5, 6, 7 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2022 року в адміністративній справі №160/10055/22 - вважати абзацами 4 та 5, які викладено в наступній редакції.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 11.11.2019 року із застосуванням базового місяця березень 2018 року та щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзацу 4 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.11.2019 року включно із застосуванням базового місяця березня 2018 року, та щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзацу 4 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням вже виплачених сум індексації.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2022 року в адміністративній справі №160/10055/22 - залишено без змін.
31.10.2023 року позивач звернувся до в/ч НОМЕР_1 з заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.11.2019 року по день фактичного розрахунку - 17.10.2023 року, а також просила надати довідку про доходи за останні два місяці проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 , довідку*розрахунок середнього грошового забезпечення згідно ПКМУ №100 від 08.02.1995 року, копії платіжних інструкцій про виплату індексації на виконання рішень по справах №160/3051/21 та №160/10055/22.
Листом від 04.12.2023 року №1035/49/3254 в/ч НОМЕР_1 повідомила позивача, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення статті 116 та 117 КЗпП не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Щодо поширення КЗпП на військовослужбовців зазначено, що: відповідно до Закону України від 25.03.1992 року №2232-ХП «Про військовий обов'язок і ,військову службу» військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань.
Стаття 3 Кодексу законів про працю України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно правовими актами.
Виходячи з наведеного повідомляємо, що на військовослужбовців які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
До вказаного листа долучено Довідку про середнє грошове забезпечення - на 1 аркуші та платіжні інструкції №2147, 2060, 1799.
Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої (у редакції, чинній з 19.07.2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 року у справі №816/1640/17.
При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток, суд зазначає таке.
Позивач просить визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за період затримки остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки у розмірі 67539,90 грн.
Згідно з матеріалами справи, з 11.11.2019 року позивача звільнено з військової служби та знято з усіх видів забезпечення.
Відповідно до пункту 242 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати належить рахувати з 06.11.2021 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 , що надана відповідачем позивачу на запит останнього, та яка наявна у матеріалах справи, грошове забезпечення позивача за два останні місяці (повні) перед звільненням складає 22513,30 грн, а саме:
- грошове забезпечення за вересень 2019 року складає 11256,65 грн;
- грошове забезпечення за жовтень 2019 року складає 11256,65 грн.
Середньоденне грошове забезпечення з урахуванням вимог Порядку №100 від 08.02.1995 року складає: (22513,30)/61 добу = 369,07 грн.
Затримка розрахунку при звільненні становить 1436 календарний день (період з 11.11.2019 року по 16.10.2023 року (дата здійснення останнього платежу).
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України (у редакції чинній на час звернення з цим позовом) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Зміни у ст. 116, 117 та 233 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків коли порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. Із урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору про виплату йому заробітної плати (грошового забезпечення), адже по-перше, він усвідомлює скорочені строки для звернення до суду із таким позовом та ймовірні негативні наслідки їх пропуску, а по - друге розуміє, що зволікання із тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме йому підстави в подальшому претендувати на виплату в його користь усієї суми середнього заробітку за весь період впродовж якого триває порушення його прав на своєчасне отримання заробітної плати (грошового забезпечення).
При цьому, враховуючи суму, яка має бути стягнута з відповідача, суд враховує принцип співмірності, а також застосовує максимальний період (6 місяців), за який, за змістом ч.1 ст.117 КЗпП України може бути стягнутий середній заробіток.
Тому, враховуючи принцип розумності, справедливості та співмірності, суд вбачає підстави для присудження в користь позивача суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у розмірі 67539,81 грн (369,07 грн. (середньоденний заробіток позивача) * 183 (кількість днів за пів року).
Обраховуючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За умовами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат у вигляді судового збору не здійснюється, так як позивач звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців у розмірі 67 539,81 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко