10 липня 2024 рокуСправа №160/10580/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області , в якому просить:
визнати рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.03.2024 року №046850014824 протиправним та скасувати;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 28 лютого 2024 року, з урахуванням трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що Пенсійним фондом протиправно не здійснено призначення пенсії за віком, посилаючись на недостатність необхідного стажу, тоді як вважає, позивач його трудовий стаж підтверджений належним документами і є достатнім для призначення пенсії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі №160/10580/24. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
13.06.2024 через систему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 р. затверджено «Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників» (далі Інструкція).
Відповідно до п.2.4. Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
В рішенні про відмову позивачу було рекомендовано надати уточнюючу довідку за періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала позивач, які будуть виданні на підставі первинних документах.
Головним управлінням правомірно було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з врахуванням ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж, а саме 21 рік.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся 28.02.2024 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення їй пенсії за віком. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.03.2024 за №046850014824 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.
Пенсійним фондом встановлено, що вік заявника становить 63 роки 24 дні.
Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 28 років.
У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2024 по 31.12.2024 - від 21 до 31 року.
Страховий стаж особи становить 19 років 7 місяців 23 дні.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 29.12.1984 по 25.10.1990 згідно записів до трудової книжки НОМЕР_4 від 26.06.1979, оскільки записи внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: дата звільнення та дата наказу на звільнення містить розбіжності більше року. Для зарахування до стажу вищевказаного періоду необхідно долучити уточнюючу довідку з місця роботи.
ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу 21 рік.
Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправним та таким, що порушує законне право особи на отримання пенсії за віком.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-VI (Закон № 1058-VI).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 8 Закону № 1058-VI право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-VI особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до ч. 2. ст. 26 Закону № 1058-VI у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону України № 1058-IV.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України від 54.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58).
До трудової книжки вносяться, зокрема:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (п. 2.2.Інструкції №58).
За вимогами пунктів 2.3., 2.4. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.14. Інструкції №58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ( Порядок №637).
За п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Приписами п. 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У даній справі спірним є питання не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи: з 29.12.1984 по 25.10.1990.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 26.06.1979 вбачається, що він:
29.12.1984 прийнятий до цеху №2 ВО «Укрелектрочермет» електромонтером 3 розряду, зайнятим безпосередньо і постійно ремонтом електрообладнання у загальних цехах металургійних заводів відповідно до розпорядження №30 від 29.12.1984 82 (запис №6);
10.10.1985 звільнений відповідно до розпорядження №26 від 16.10.1985 (запис №7);
27.03.1986 прийнятий до комбінату «Днепротяжстрой» відповідно до наказу №92 від 27.03.1986 (запис №7);
25.10.1990 звільнений відповідно до наказу №87 від 13.11.1991 (запис №12).
Системний аналіз наведених вище положень Порядку №637 дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, з метою визначення права на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 10.12.2020 року у справі №372/403/17.
Копія трудової книжки, яка є первинним джерелом інформації про стаж позивача і підтверджує його роботу у спірні періоди.
Діючим законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед іншими відомостями.
Щодо посилання відповідача на недоліки заповнення трудової книжки, то суд зазначає наступне.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідно до ч. 5ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказав, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права, а відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії, особи, яка звернулася за такою.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а викладено правову позицію, за якою працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, недоліки трудової книжки, відповідальність за заповнення якої покладено на керівника підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Суд наголошує, що визначальним для призначення пенсії є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Крім того, згідно ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Аналогічні норми наведені і у ч. 3 ст. 44 Закону України від «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За приписами ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За вищевстановлених обставин і наведених правових норм для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 29.12.1984 по 25.10.1990.
За приписами ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі не надали.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду із даним позовом було сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією ІD 1003-7493-3887-6804 від 17.05.2024.
Суд, керуючись положеннями ст. 139 КАС України, враховуючи задоволення позову вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, буд. 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити.
Визнати рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.03.2024 року №046850014824 протиправним та скасувати.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, буд. 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) період роботи з 29.12.1984 по 25.10.1990.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, буд. 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) про призначення пенсії від 28 лютого 2024 року, з урахуванням трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, буд. 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати з оплати судового збору у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона