м. Вінниця
15 липня 2024 р. Справа № 120/8881/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Дончик Віталій Володимирович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
08.07.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладеної у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 21.02.2020 року у справі №340/1019/19.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не здійснення перерахунку та виплати пенсії по втраті годувальника за період з 01.01.2015 року по 30.06.2021 року виходячи із 10 мінімальних пенсій за віком пенсії годувальника;
- стягнути з держави Україна матеріальну шкоду у сумі 3555596,94 грн. заподіяної прийняттям неконституційного правового акту, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету.
Судом з'язовано, що Рішенням Конституційного Суду України №1-р(ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі № 3-333/2018(4498/18), на яке посилається позивач, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 4 вказаного рішення визначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII.
Таким чином, з 08.07.2021 (тобто через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р(ІІ)2021 від 07.04.2021) виникли підстави для звернення до суду щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому саме з цієї дати розпочинає перебіг шестимісячного строку звернення до суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що звернувся до відповідача із заявою від 30.05.2024 року, в якій просив відшкодувати матеріальну шкоду, яка виникла внаслідок обмеження максимального розміру виплачуваної пенсії в період з 01.01.2015 року до 01.07.2021 року. Однак, відповідач листом від 04.06.2024 року відмовив у відшкодуванні йому матеріальної шкоди.
З цього приводу суд зауважує, що звернення до відповідача із заявою від 30.05.2024 року та отримання відповіді на неї листом від 04.06.2024 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, право на яке позивач реалізував лише у липні 2024 року.
Водночас, варто наголосити, що при наявності об'єктивної неможливості вчасного звернення до суду із відповідним позовом, саме на позивача покладається процесуальний обов'язок навести переконливі доводи щодо існування певних обставин, які слугували перешкодою для вчасного звернення до суду із наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх доводів.
В постанові від 21.09.2023 року у справі №340/341/23 Верховним Судом зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Однак, із цим позовом позивач звернувся до суду лише 08.07.2024 року, тобто з істотним пропуском строку передбаченого статтею 122 КАС України.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позивачем не наведено жодних аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду протягом встановленого законом строку.
Згідно ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 6 статті 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Однак, в порушення зазначених вище положень, до матеріалів позовної заяви не додано клопотання про поновлення строку звернення до суду із доказами поважності причин його пропуску.
За правилами визначеними частиною 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене вважаю, що дану позовну заяву необхідно залишити без руху, надавши особі, яка її подала, строк для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Надати позивачу 10-денний строк, з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформленої у відповідності до статті 167 КАС України, із наданням відповідних доказів поважності причин пропуску такого строку.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Дончик Віталій Володимирович