Унікальний номер справи 754/9001/23
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/2369/2024
Головуючий у суді першої інстанції К. В. Машкевич
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
16 липня 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Авєлін А. О.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Чернявського Сергія Володимировича на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року, постановлену у складі судді Машкевич К. В., в примішенні Голосіївського районного суду м.Києва,
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , у якому просила суд розірвати попередній договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 24 вересня 2021 року та стягнути з відповідача сплачені грошові кошти за попереднім договором у сумі 1 057 533,36 грн. Також просила стягнути з відповідача пеню в сумі 158 630,00 грн. (1,5%) від загальної суми 1 057 533,36 грн попереднього договору за 6 місяців, починаючи з грудня 2022 року по червень 2023 року.
04 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила забезпечити поданий нею позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,8096 кадастровий номер 8000000000:79:241:0190, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок літ. А, загальною площею 23 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , які належать відповідачу.
В обгрунтування заяви зазначено, що предметом спору є розірвання попереднього договору про майбутнє підписання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , та повернення грошових коштів, сплачених позивачем за квартиру, яка не будується. Відповідач не виконує умови договору та не бажає повертати кошти, сплачені позивачем, а також виконати свої договірні зобов'язання, у добровільному порядку мирним шляхом вирішити питання не вбачається можливим через небажання відповідача. Посилаючись на існування ризиків відчуження відповідачем належного йому майна з метою ухилення від відповідальності в разі задоволення позову, вказала на необхідність застосування заходів забезпечення позову.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про розірвання попереднього договору та стягнення коштів.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на житловий будинок літери А, загальною площею 23 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 . В іншій частині відмовлено.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2023 року виправлено описку допущену в резолютивній частині ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 09.10.2023. Зазначено в резолютивній частині ухвали вірно прізвище « ОСОБА_2 » у відповідних відмінках.
Не погоджуючись з ухвалою суду представник ОСОБА_2 - адвокат Чернявський С. В. подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд не звернув увагу на відсутність доказів на підтвердження того, що житловий будинок може бути відчужений найближчим часом або доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій щодо відчуження майна, а також відсутні докази на підтвердження існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову. Судом не взято до уваги, що вартість житлового будинку, розташованого на земельній ділянці у м. Києві і вартість квартири в будинку є неспівмірними. Вказав, що саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви.
Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористалася.
У судове засідання апеляційного суду учасники справи не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від учасників справи (їх представників) не надходило.
З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про забезпечення позову.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Враховуючи те, що учасники судового процесу були повідомлені про розгляд справи апеляційним судом, беручи до уваги ч.2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки неявка вказаних осіб не перешкоджає вирішенню питання про забезпечення позову, та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 10.07.2024.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Застосувавши захід забезпечення позову у цій справі, такий як накладення арешту на нерухоме майно (житловий будинок) відповідача, суд першої інстанції урахував предмет та підстави спору, який виник між сторонами, обяг майна та вважав співмірним обраний позивачем вид забезпечення позову заявленим позовним вимогам, що повною мірою забезпечить та відповідатиме меті забезпечення позову, принципам розумності та співрозмірності, та достатньою мірою гарантування досягнення дієвості такого заходу забезпечення у даному спорі.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам процесуального права, з огляду на таке.
Так, згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У статті 150 ЦПК Українивстановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, ціну позову, про забезпечення якого просить заявник. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів, (пункти 3-5 частини першої, частина п'ята статті 151 ЦПК України).
Суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексузобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу (частина десята статті 153 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.[…] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постановіВеликої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 рокуу справі № 754/5683/22 зазначено, що: Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другустатті 149 ЦПК Українивикладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК Українизаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».
Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 просила суд застосувати вид забезпечення позову - накладення арешту на нерухоме майно належне відповідачу на праві власності, а саме: земельну ділянку, площею 0,8096, кадастровий номер 8000000000:79:241:0190, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок літ. А, загальною площею 23 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 22.08.2023 ОСОБА_2 є одноосібним власником земельної ділянки, площею 0,8096, кадастровий номер 8000000000:79:241:0190, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку літ. А, загальною площею 23 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір щодо зобов'язань відповідча за укладеним 24.09.2021 між сторонами попереднім договором про зобов'язання у майбутньому укласти договір купівлі - продажу квартири, що знаходитиметься на 4 поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що фактично заявник просить вжити заходи забезпечення позову з метою можливості зберегти свої права на повернення сплаченої за попереднім договором суми грошових коштів у розмірі 1 057 533,36 грн в разі, якщо відповідач не зможе виконати свої зобов'язання за рішенням суду у добровільному порядку, урахувавши, що розмір загальної суми грошових коштів є досить великим, а забезпечення позову є необхідною мірою для гарантування виконання рішення суду в разі, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, але відповідач не виконає цього рішення добровільно.
Розглядаючи заяву позивача про застосування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції, правильно встановив, що між сторонами дійсно виник спір й існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову, тому з метою запобігання ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у випадку задоволення позову, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування заявленого позивачем заходу (способу) забезпечення позову, а саме накладення арешту на житловий будинок, власником якого є відповідач, та правильно вважав, що такі заходи забезпечення позову є співмірними з позовними вимогами.
Вжитий захід забезпечення позову є необхідним та забезпечать поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в разі задоволення позову, забезпечать баланс прав та обов'язків сторін у цій справі та усуне можливі подальші судові спори.
Суд наголошує, що забезпечення позову є лише тимчасовим обмеженнямі його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на випадок, коли відповідач діятиме недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
За обставин цієї справи такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами, які спрямовані на збереження існуючого становища у спірних правовідносинах до завершення розгляду справи. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки такі обмеження у користуванні правом є тимчасовими.
Суд апеляційної інстанці вважжає, що можливе подальше відчуження відповідачем належного йому як одноосібному власнику на праві власності житлового будинку об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача.
Суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки житловий будинок залишається в його володінні та користуванні.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів.
Отже, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчився, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясував обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. А тому суд обгрунтовано наклав арешт на житловий будинок належний на праві власності відповідачу, посилаючись на те, що забезпечення позову у заявлений позивачем спосіб в цій частині є співмірним із заявленими позовними вимогами та відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, є такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду. Подана позивачем заява містить обґрунтовані посилання та відповідні докази щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
При цьому необхідно зазначити, що оцінка законності та обґрунтованості позовних вимог має бути надана судом під час вирішення спору по суті. Застосовані у справі заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і не перешкоджають користуванню житлом, а за наявності, передбачених законом підстав (стаття 159 ЦПК України), відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому апеляційний суд залишає її без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Чернявського Сергія Володимировича залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна