Справа №755/13531/23 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/3299/2024 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
11 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07.03.2024,
за участю:
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого (в режимі ВКЗ) ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.03.2024 клопотання прокурора задоволено та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців, тобто до 05 травня 2024 року включно, без визначення розміру застави.
Визначено строк дії ухвали - до 05.05.2024
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд першої інстанції, врахувавши, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти громадського порядку та моральності, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винним у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, вік та стан здоров'я, майновий стан, міцність соціальних зв'язків, репутацію обвинуваченого, ризик повторення чи продовження ним протиправної поведінки та, не вирішуючи питання на даному етапі кримінального провадження про оцінку доказів з точки зору їх допустимості і достатності для визнання обвинуваченого винуватим чи невинуватим у вчиненні злочину, дійшов висновку, що вказані обставини, а також підвищена суспільна небезпека злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 дають підстави для висновку, що з боку обвинуваченого існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення. При цьому, дані про зменшення або зникнення вказаних ризиків відсутні. Крім того, дане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, докази судом на даний час в повному обсязі не досліджені.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07.03.2024 та обрати йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що справа відносно нього була сфабрикована на досудовому розслідуванні прокурорами Дніпровської окружної прокуратури м. Києва, які крім того затягують судовий розгляд, оскільки в них немає прямих доказів вчинення ним кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 296 КК України.
Апелянт зазначає, що він перебуває у ДУ «Київський слідчий ізолятор» вже восьмий місяць без вироку суду, та вказує, що таке тривале перебування у СІЗО являється тортурами з боку прокурорів та суду першої інстанції, які навмисно затягують розгляд справи і переслідують злий намір, щоб нашкодити його здоров'ю.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисників, які просили задовольнити апеляційну скаргу з підстав наведених у ній, думку прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, вивчивши надані судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження за № 12023100040002625 від 21.07.2023 по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.03.2024 клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою, до 05 травня 2024 року включно.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини за яких таке продовження можливе.
Так, судом першої інстанції, були заслухані пояснення прокурора, обвинуваченого та його захисників для з'ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
При розгляді питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на даний час виключають можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З врахуванням характеру висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину проти громадського порядку та моральності, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, який не одружений, має малолітню дитину 2017 року народження, його майновий стан, а саме те, що обвинувачений не працює, тобто офіційного джерела доходу не має, вік, стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, репутацію, а також ризик повторення чи продовження ним протиправної поведінки, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 , з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення, такі ризики не зменшились і виправдовують подальше його тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_6 впливати на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення, яке інкриміноване обвинуваченому, на даному етапі провадження, яке наразі триває, докази сторони обвинувачення досліджуються, існують достатні підстави вважати, що обвинувачений з метою мінімізації негативних наслідків для себе може впливати на свідків та потерпілих.
Посилання в апеляційній скарзі на фактичні обставини справи та докази, з якими не погоджується обвинувачений, колегія суддів до уваги не бере, оскільки це є предметом судового розгляду суду першої інстанції та наступної їх оцінки, тоді як під час розгляду питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого обставини кримінального правопорушення не досліджуються та оцінка доказам не надається.
Посилання обвинуваченого на тривалість його перебування під вартою не може бути безумовною підставою для зміни йому запобіжного заходу, оскільки вказана обставина, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, не враховується при обранні запобіжного заходу та вирішенні питання доцільності тримання під вартою особи, щодо якої існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про його особу підтверджують на даному етапі провадження потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає.
Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
Будь - яких істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інший запобіжний захід, як про це просить обвинувачений, має забезпечити виконання останнім процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07.03.2024, якою клопотання прокурора задоволено та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, на строк, що не може перевищувати двох місяців, тобто до 05 травня 2024 року включно, без визначення розміру застави - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4