Справа № 753/20084/21 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2291/2024 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
11 червня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Дарницької окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вознесенськ Миколаївської області, громадянина України, із середньою освітою студента І курсу коледжа, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 липня 2021 року за ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185 КК України,-
Визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення,-
Як вбачається з вироку суду першої інстанції, 29 серпня 2021 року, о 02 год. 20 хв., за адресою: м. Київ, вул. Тростянецька, 121, прибув екіпаж автопатруля «ІНФОРМАЦІЯ_2» Дніпровського РВ УПО у складі молодшого інспектора ОСОБА_10 та поліцейського водія ОСОБА_11 щодо виклику з приводу вчинення адміністративного правопорушення. Перебуваючи за вказаною адресою, працівники поліції виявили громадян, серед яких був ОСОБА_7 , зробили зауваження присутнім з приводу порушення тиші, та запропонували розійтись, на що ОСОБА_7 ніяким чином не реагував та став сперечатись та нецензурно виражатися в бік поліцейських. На пропозицію надати документи, що підтверджують особу, ОСОБА_7 в категоричній формі відмовився та при спробі молодшого інспектора Дніпровського РВ УПО ОСОБА_10 наблизитись, зробив поштовх поліцейського.
У подальшому, 29 серпня 2021 року, приблизно о 02 год. 27 хв., під час спроби працівника поліції здійснити адміністративне затримання, ОСОБА_7 , достовірно знаючи та усвідомлюючи, що перед ним знаходяться працівники поліції у форменому одязі із розпізнавальними знаками Національної поліції України, та виконують свої службові повноваження, продовжив вести себе агресивно і реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заподіяння легких тілесних ушкоджень працівнику поліції, наніс один цілеспрямований удар в область обличчя поліцейського ОСОБА_10 , спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження у вигляді садна в правій брівній ділянці, синця на верхній повіці правого ока. Після вчинення злочину ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник.
Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
Вироком Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вироку Дарницького районного суду м. Києва у зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставин кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінально процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальністю.
Та, ухвати новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України та призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі.
В обґрунтування, зазначає, що висновки суду про відсутність в діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.345 КК, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження,встановлених безпосередньо в суді.
Прокурор зазначає, що за результатами розгляду суд першої інстанції дійшов висновку, що усі присутні (обвинувачений та свідки) розуміли, що спілкування відбувалося саме з працівниками поліції, однак, не знайшов свого підтвердження прямий умисел в діях ОСОБА_7 на заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, оскільки, на думку суду, дії обвинуваченого носили спонтанний та рефлекторний характер, у зв'язку з непрофесійними діями потерпілого. Тому, при ухваленні виправдувального вироку не взято до уваги показання обвинуваченого, який заперечив свою вину у вчиненні злочину, та відхилено усі вище перелічені докази сторони обвинувачення як такі що не підтверджують вину ОСОБА_7 , у вчиненні інкримінованого злочину.
Зокрема, судом першої інстанції вказано, що відеозапис з нагрудної камери поліцейського не підтверджується наявність складу злочину, оскільки на ньому не зафіксовано момент удару. Однак., прокурор вважає, що такі висновки суду суперечать фактичним обставинам дослідженими в судому засіданні, зокрема відображені у вироку суду цитати спотворюють дійсні обставини зафіксовані у вказаному доказі. При цьому, повністю проігнорованими залишилися зафіксовані на відеозаписі поведінка ОСОБА_7 , який тривалий час ігнорував вимоги працівників поліції припинити вчиняти адміністративне правопорушення, факт поштовху ОСОБА_7 . поліцейського, подальше ігнорування ОСОБА_7 вимог поліцейського зупинитися та здійснення ОСОБА_7 нецензурної лайки в бік працівників поліції після спричинення ОСОБА_10 тілесних ушкоджень.
Також, слід зауважити, що вказаний доказ є найбільш достовірним, без спотворень відображає фактичні обставини і на його основі можна висновки про достовірність інших доказів, зокрема показань свідків, обвинуваченого потерпілого.
Так, судом першої інстанції визнано достовірними та правдивими показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та обвинуваченого ОСОБА_7 , при цьому, не надано їм належної оцінки у сукупності з іншими доказами.
Зокрема, не враховано, що такі показання частково суперечать вищевказаному відеозапису, щодо неправомірної поведінки працівників поліції, при цьому, їх показання про те, що вони не бачили момент нанесення ОСОБА_7 удару потерпілому не спростовують показань ОСОБА_10 щодо факту завдання умисного удару обвинуваченим.
Також, поза увагою суду залишилося те, що свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 були попередньо знайомими та перебувають у дружніх відносинах із ОСОБА_7 , а тому, при наданні показань явно намагалися виправдати поведінку обвинуваченого.
Прокурор, зазначає, що свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні взагалі змінила свої показання, по відношенню до наданих на стадії досудового розслідування, в частині обставин нанесення удару ОСОБА_7 поліцейському, а також ствердно запевнила, що після того як потерпілий повернувся до автомобіля на його обличчі будь-які тілесні ушкодження були відсутні,що суперечить висновкам судово-медичних експертиз, показанням решти учасників процесу та іншим матеріалам кримінального провадження.
Крім того, в основу виправдувального вироку судом покладено показання обвинуваченого ОСОБА_7 та визнано їх правдивими і послідовними.
При цьому, безпідставно відхилено показання свідка ОСОБА_11 , лише вказавши, що такі не доводять вину обвинуваченого у вчиненому злочині.
Щодо, показань ОСОБА_10 судом вказано, що їх сприймає критично, зазначивши, що це є суто особиста позиція потерпілого і його власне бачення подій, оскільки, на думку суду, вони повністю спростовуються дослідженим відеозаписом та показами усіх учасників події.
Однак, в порушенні норм закону, судом доручено здійснювати прямий допит свідків захисту ОСОБА_12 та ОСОБА_14 прокурором, таким чином обмеживши сторону обвинувачення в можливості використання тактики перехресного допиту, та безпідставно надавши таку можливість стороні захисту.
Вказує на те що відповідно, ч. 2 статті 86 КПК України визначено, що недопустимий доказ не межа бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Проте, при ухваленні рішення показання вказаних свідків судом безпідставно покладено в основу виправдувального вироку.
Також, судом визнано, що слідчий експеримент за участі потерпілого та висновок судово-медичної експертизи не несуть по пред'явленому обвинуваченню доказового значення оскільки, на думку суду, під час відтворення обставин потерпілий та статист не здійснювали відповідних рухів. Однак, під час слідчого експерименту потерпілий повідомив, що чітко момент удару не бачив у зв'язку з темною порою доби, при цьому, із використанням статиста відтворив положення обвинуваченого в момент коли той наносив удар, а саме обличчям до себе, і вказав місце нанесення удару.
Окрім того, судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення вказано, що в основу вироку можуть бути покладені тільки достовірні докази, досліджені в судовому засіданні й коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
Таким чином, маючи сумніви у належності та достовірності доказів, судом без вжиття жодних заходів для їх перевірки, прийнято рішення про їх неспроможність на доведення обставин вчинення кримінального правопорушення.
Прокурор вважає, що судом вибірково надано оцінку доказам при розгляді справи по суті, неналежно оцінено докази сторони обвинуваченням у їх сукупності, при цьому надано перевагу одним доказам та безпідставно відхилені інші.
Крім того, апелянт вказує, що явно неправдивими вбачаються показання обвинуваченого про те, що він не здійснював поштовх поліцейського, а лише прибрав свою руку. Так, згідно з відеозапису з нагрудної камери, показань потерпілого та свідка ОСОБА_15 , вбачається, що попередньо, незважаючи на неодноразові вимоги працівника поліції припинити вчиняти адміністративне правопорушення, ОСОБА_7 вперто не бажав залишати місцевість. Проте, обвинувачений миттєво змінив свою принципову позицію - різко почав відходити із з вказаного місця, що підтверджує факт здійснення ним поштовху в тулуб поліцейського та послідуючі дії з метою уникнення адміністративного затримання.
Більше того, ОСОБА_7 розуміючи наслідки здійснення поштовху відносно поліцейського, та ігноруючи його законні вимоги зупинитися, бажаючи уникнути адміністративного затримання, свідомо вживав активних заходів по відношенню до поліцейського, нанісши потерпілому удар, саме у в зв'язку з виконанням ОСОБА_10 своїх службових обов'язків.
В тому числі, не виключається, що ОСОБА_7 до нанесення тілесних ушкоджень працівнику поліцій спонукав той факт, що обвинувачений на час вказаних подій був засуджений вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02.07.2021 за ч. 2 ст. 289, ч. З ст. 185, ст. 70 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. ст. 75, 76, 104 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим терміном на 1 рік, відповідно, у разі притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, він міг бути направлений для реального відбування покарання на підставі ст. 78 КК України.
Таким чином, показання ОСОБА_7 ,, є суперечливими і спрямованими на уникнення кримінальної відповідальності.
Показання потерпілого повністю узгоджуються з відповідним фрагментом відеозапису, висновками судово-медичних експертиз та показаннями свідка ОСОБА_11 . Більше того, після нанесення працівнику поліції удару, на відеозаписі чітко чутно викрики нецензурної лайки ОСОБА_7 в бік працівників поліції із конкретизацією саме їхньої професійної приналежності, що спростовує версію захисту про те, що ОСОБА_7 не усвідомлював, що перед ним знаходяться працівники правоохоронного органу при виконанні службових обов'язків, та неумисність його дій.
Відповідно, під час проведення судово-медичної експертизи було враховано продемонстроване під час слідчого експерименту взаємне розташування потерпілого та статиста і надано висновок про те, що отримані потерпілим тілесні ушкодження могли утворитись за відтворених ним обставин. Вказані докази повністю підтверджують показання потерпілого ОСОБА_10 , спростовуючи версію захисту про необережне нанесення тілесних ушкоджень.
В свою чергу, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку та безпідставність доводів сторони обвинувачення щодо невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок Дарницького районного суду міста Києва від 02.02.2024 щодо ОСОБА_7 без змін.
Заслухавши доповідь судді,
пояснення прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити,
пояснення захисника ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просив залишити вирок суду першої інстанції без змін,
пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , який також заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора,
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього ж Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвалюючи вирок, суд, у відповідності зі ст. 368 КПК України, повинен вирішити питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
При цьому, положеннями ст. 94 КПК України встановлено обов'язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів ? з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: 1) було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; 3) у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку відповідності нормам кримінального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок за недоведеністю вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, в повній мірі дотримався наведених приписів закону.
Так, суд першої інстанції, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, допитавши свідків у кримінальному провадженні, дослідивши письмові докази, оцінивши кожний доказ, наданий як стороною обвинувачення, так і стороною захисту на предмет належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов висновку про виправдання ОСОБА_7 за висунутим обвинуваченням на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки встановив, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції законним, обґрунтованим та вмотивованим, з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 345 КК Українипередбачена відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 345 КК України, а саме умисно заподіяв працівникові правоохоронного органу легкі тілесні ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
За висунутим ОСОБА_7 обвинуваченням, 29 серпня 2021 року, о 02 год. 20 хв., за адресою: АДРЕСА_3 , прибув екіпаж автопатруля «ІНФОРМАЦІЯ_2» Дніпровського РВ УПО у складі молодшого інспектора ОСОБА_10 та поліцейського водія ОСОБА_11 щодо виклику з приводу вчинення адміністративного правопорушення. Перебуваючи за вказаною адресою, працівники поліції виявили громадян, серед яких був ОСОБА_7 , зробили зауваження присутнім з приводу порушення тиші, та запропонували розійтись, на що ОСОБА_7 ніяким чином не реагував та став сперечатись та нецензурно виражатися в бік поліцейських. На пропозицію надати документи, що підтверджують особу, ОСОБА_7 в категоричній формі відмовився та при спробі молодшого інспектора Дніпровського РВ УПО ОСОБА_10 наблизитись, зробив поштовх поліцейського.
У подальшому, 29 серпня 2021 року, приблизно о 02 год. 27 хв., під час спроби працівника поліції здійснити адміністративне затримання, ОСОБА_7 , достовірно знаючи та усвідомлюючи, що перед ним знаходяться працівники поліції у форменому одязі із розпізнавальними знаками Національної поліції України, та виконують свої службові повноваження, продовжив вести себе агресивно і реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заподіяння легких тілесних ушкоджень працівнику поліції, наніс один цілеспрямований удар в область обличчя поліцейського ОСОБА_10 , спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження у вигляді садна в правій брівній ділянці, синця на верхній повіці правого ока. Після вчинення злочину ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник.
Таким чином, як вбачається із висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, він наніс один цілеспрямований удар в область обличчя поліцейського ОСОБА_10 , спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження у вигляді садна в правій брівній ділянці, синця на верхній повіці правого ока.
В суді першої та апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, при обставинах, викладених в обвинувальному акті не визнав та показав, що того дня він зустрівся із ОСОБА_16 , присіли й грали в нарди, потім приїхав до них ОСОБА_17 із дівчатами. Надалі приїхала охорона і почала з ними грубо розмовляти, але вони нічого не робили і йому така розмова не сподобалась. Потім потерпілий перейшов з ним у розмові на «ти» й у них почався словесний конфлікт, в ході чого потерпілий вийшов з автомобіля і сказав, що їдемо у відділення. Надалі потерпілий підійшов до нього з кайданками, але він прибрав руки. Він від потерпілого відійшов, але останній його наздогнав і почав заливати балоном, на що він відвернувся й побіг.
Також ОСОБА_7 зазначив, що до них під'їхав автомобіль марки «Peugeot», білого кольору, схожий на авто охорони. У нього було інше бачення ситуації, хотів розібратися, бо причин так розмовляти не було, просили їх показати документи, але вони не показали, тому він навіть не знав хто це. Він відійшов на певну відстань, але його наздогнали й почали заливати балоном, від чого він побіг. Одразу як під'їхали, то звернулись надто грубо, не представившись, сказали покинути це місце, бо він сержант. Цей сержант (потерпілий) також ображав дівчат, хапався за зброю, показував, що у нього є пістолет. Зачепив потерпілого несподівано, це була така реакція. Умисно потерпілого не бив і не хотів цього. Він відвертав очі, коли його потерпілий заливав балоном, у цей же час потерпілий тримав його за плечо й намагався розвернути, але він викрутився і можливо у цей момент його зачепив. Моменту, як він зачепив потерпілого, не бачив. Речовина з балону потрапила йому на потилицю, обличчя, одяг. Про застосування балону його не попереджали. Бачив проведення слідчого експерименту, але не міг подумати, що може щось бути у потерпілого, тим більше на відеозаписі з нагрудних камер нічого не видно. У той час, коли під'їхав автомобіль, то нагрудну камеру потерпілий не вмикав, сказав, щоб вони звідти розбіглися, бо на них надійшла скарга. Про те, що потерпілий поліцейський, дізнався вже на Кошиця (в поліції), бо потерпілий відмовився показувати документи. Йому було невідомо куди його тоді збирались відвезти, йому невідомо як себе треба вести в такій ситуації, але він вів себе правильно, а потерпілий ні.
Вказані показання обвинувачений ОСОБА_7 підтримав і в суді апеляційної інстанції.
Допитаний в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_10 суду показав, що у день події вони отримали виклик, що надійшов на «102», про порушення тиші на АДРЕСА_3 , о 3-ій годині ночі. Прибувши за цією адресою виявили п'ять осіб, зробили з автомобіля зауваження, на що останні почали агресивно відповідати. Після чого вони вийшли з автомобіля й він увімкнув нагрудну камеру, відбувся конфлікт. Щодо зброї, то повідомляв, що вона у нього є, оскільки один з них підійшов до нього ззаду. ОСОБА_7 його штовхнув, після чого почав йти у невідомому напрямку. Говорив йому «стій», після чого отримав удар в обличчя. Діставав газовий балончик, тому що вони поводили себе агресивно для забезпечення своєї безпеки згідно зі ст. 45 ЗУ «Про національну поліцію». Газом по ньому не попав, тому що він тікав у цей момент. Надалі повернувся до колеги і сказав викликати слідчо-оперативну групу, потім викликав швидку.
Також потерпілий ОСОБА_10 зазначив, що молоді люди розпивали спиртні напої, до них вони під'їхали на службовому автомобілі марки «Peugeot» зі знаками та мигалками. На ньому були розпізнавальні шеврони, жетон. Спочатку розпочалась розмова з автомобіля, потім коли вийшли з автомобіля сказали їм, щоб перейшли в інше місце, оскільки вчиняють правопорушення за КУпАП - порушення тиші, але вони вели себе агресивно. ОСОБА_7 сидів позаду, потім встав перед ним й штовхнув в область тулуба руками. Після поштовху ОСОБА_7 сам відлетів й пішов у невідомому напрямку, він пішов за ним й дістав газовий балончик й тримав у руці. Після слів «стій» він різко розвернувся, вдарив і почав тікати, коли тікав, то говорив нецензурні слова у бік усіх поліцейських. Тоді там було темно, він йшов за ним і ОСОБА_7 розвернувся й вдарив кулаком у праву брів. Думали, що все буде спокійно як завжди, агресія була з іншої сторони. Посвідчення своє не діставав, бо не знав, що буде. ОСОБА_7 створював небезпеку, своїми небезпечними діями міг завдати шкоду. Не пам'ятає чи застосовували кайданки. Не завжди треба робити попередження про застосування спеціальних засобів. Не прописано, що кайданки не можна тримати в руках, у них був конфлікт, деякі особи були позаду від нього. Він говорив, щоб до нього не підходили, бо у нього є зброя. Після удару натиснув на балончик, не попереджав, бо він спочатку ударив його, на відео цього не видно, бо було темно, у цей час він не рухався, а стояв. Після того як наніс тілесні ушкодження, почав тікати. Це ОСОБА_7 кричав та порушив гідність поліцейського. Точно пам'ятає, що ОСОБА_7 був одягнений у спортивні штани. Він йшов за ОСОБА_7 , а той різко повернувся і вдарив. Він один був біля ОСОБА_7 , інші були позаду приблизно метра три. Він був зорієнтований саме на ОСОБА_7 , за іншими не дивився. Там, де відбувся удар, то це було метрів п'ять від тих, хто стояв з його колегами, але він не міряв ці відстані. Іншого учасника посадили в кайданках в автомобіль, бо не знали чи буде він себе вести агресивно.
Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_11 суду показав, що під час допиту свідка останній суду повідомив, що у той день вони отримали виклик про порушення тиші, було темно, приїхали за адресою й виявили компанію молодих людей, які розпивали спиртні напої та поводили себе гучно. Вони зробили їм зауваження і виник конфлікт. Зауваження зробили ще в автомобілі. Потім вийшли і попросили ще раз розійтися і виник словесний конфлікт. Його напарника штовхнули, потім вдарили.
Також додав, що було темно, час не пам'ятає, після 12 ночі, на службовому автомобілі є наклейки, що це поліція. Були з шевронами. Сказали їм, що на них скаржаться, тому залиште це місце, але вони ніяк не відреагували, тому довелось вийти з автомобіля. Вони їм відповідали чого вони мають піти, що вони нічого не порушують. Він бачив як обвинувачений штовхнув потерпілого, що було далі не бачив. У той момент, коли потерпілий та обвинувачений зближались, останній його штовхнув руками від себе, в тулуб. Поштовх був від себе. Після того, як обвинувачений почав відходити, то його колега пішов за ним. Він чув крики, нецензурну лайку від напарника та обвинуваченого. Потім почув, що треба викликати допомогу, не треба було пояснювати, все було видно, кров над оком. Потім приїхав наряд, який він викликав по рації. Потім залишилось дві дівчини, один хлопець, а двоє хлопців втекли. Відеореєстратор працював коли вже вийшли з автомобіля. Тоді застосовували кайданки і газовий балончик, пістолети у них також були. Напарник був на відстані від нього, а він піклувався про своє життя і здоров'я, тому застосував кайданки до друга підозрюваного, щоб він не втік. Напарник казав, щоб не підходили до нього, бо мав зброю. Самого удару не бачив, був біля автомобіля.
Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_12 суду показав, що того дня він зустрівся із ОСОБА_7 , грали з ним в нарди, надалі зателефонував ОСОБА_17 , який прийшов з двома дівчатами, потім сходили в магазин й повернулись. Надалі до них під'їхав автомобіль, з якого їм сказали «зваліть звідси» та почали ображати дівчат. ОСОБА_19 на це почав сперечатись, намагались одягти кайданки, але убрав руку й відскочив. Після цього до ОСОБА_19 підійшов ОСОБА_20 й сказав, щоб вони уходили. Потерпілий наздогнав ОСОБА_19 й почав заливати балоном, на що ОСОБА_19 хотів закритись, розвернувся і втік. ОСОБА_17 був попереду, ОСОБА_19 за ним.
Також додав, що подія відбулась вночі, біля першої години приблизно, автомобіль, який до них під'їхав сприйняли як автомобліль охорони, в якому було два чоловіка, одягнені у чорну форму, й було темно. ОСОБА_17 питав у них хто вони, на що отримав відповідь «сержант», який у свою чергу повідомив, що вони щось порушують. Потім без жодних пояснень почав одягати кайданки. Просили у них документи, вони відмовились їх показувати. Питав у них про причину, відповідали, що вони порушують громадський порядок, хоча вони просто стояли на місці. Надалі ОСОБА_17 забрав ОСОБА_19 й вони почали йти у сторону смітників. До нього ніхто не підходив, на відстані п'яти кроків ці чоловіки розмовляли з ОСОБА_19 та ОСОБА_17 . Далі потерпілий побіг за хлопцями й почав їх заливати балоном. ОСОБА_19 хотів розвернутись й убігти. Газовий балон застосовувався без попередження. До того потерпілий намагався одягти на ОСОБА_19 кайданки. Як він зрозумів, то ОСОБА_19 просто не очікував, що його будуть заливати балоном, тому він намагався закрити обличчя, від нього це було на відстані приблизно шести метрів. Далі чув, що треба когось викликати, він весь цей час стояв на місці. Надалі почув у свою сторону «пакуй цього» і тоді він зрозумів, що це поліція. Надалі його заламали та засунули в автомобіль. Потім приїхала «швидка», на обличчі потерпілого бачив лише ватку на брові. Один представився як сержант, інший чоловік взагалі мовчав, тому він засумнівався, що це поліція. Потерпілий тримав кайданки одразу як вийшов з автомобіля, дівчат обзивав «бичками», тримався за кабуру, але позаду нього нікого не було. ОСОБА_17 зробив зауваження за пістолет. ОСОБА_19 не міг вдарити, навіть якщо заливали. У ОСОБА_19 був спір з поліцейським через те, що одразу як той вийшов з авто, то образив дівчат, за що він намагався одягти на ОСОБА_19 кайданки, але він убрав руку, але потім заливав його балоном. Незважаючи на те, що він мовчав та стояв, його вдарили в груди, лягли на нього та запхнули в авто.
Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_14 суду показав, що того дня він зателефонував ОСОБА_22 , потім ОСОБА_16 і домовились зустрітись, потім до них приєдналась ОСОБА_23 й вони пішли до хлопців, які грали в нарди. Він запропонував сходити в магазин, після чого вони повернулись, а через 10 хвилин до них вже під'їхав автомобіль та чоловік через вікно сказав їм, що вони щось порушують й вони мають піти, потім він почав їх вигоняти. Через це він до нього підійшов і спитав чого вони мають лишати це місце, але потерпілий до них підійшов й почав казати, що можна - що не можна, одразу почав ображати дівчат. ОСОБА_19 цим чоловікам намагався пояснити, що тут була інша компанія, тому вони не до них приїхали й почався словесний конфлікт. Потерпілий погрожував кайданками, але ОСОБА_19 забрав руку і відскочив. Потім він сказав ОСОБА_19 , що треба йти звідси, але потерпілий догнав ОСОБА_19 й почав запшикувати його балоном, на що ОСОБА_19 вирвався і побіг.
Також додав, що подія відбулась близько третьої ночі, вони були схожі на охорону і форму таку саму мали. Він у них питав хто вони, отримав відповідь «сержант» і це все. Потерпілий казав, що вони щось порушують, грубо розмовляв з ними, грубив дівчатам. ОСОБА_19 на цю грубість сказав не «ти», а «ви», на що потерпілий взяв кайданки й намагався їх одягнути на ОСОБА_19 , але останній прибрав руку й відскочив. Він казав ОСОБА_19 , що треба відійти, потерпілий кричав їм нецензурною лайкою, потім до них підбіг з лайкою й схопив ОСОБА_19 за плече і почав заливати балоном, але ОСОБА_19 відвернувся й побіг, просто від нього відмахнувся. Заливати балоном поліцейський почав без будь-яких слів попередження, мовчки і він в цьому впевнений. Вони не знали хто це до них під'їхав, так поставились до дівчат, хвилювались за них, намагались одягти на них кайданки, вони потерпілого також питали на що збираєшся застосувати пістолет. У момент, коли ОСОБА_19 заливали балоном, то він намагався закрити очі, вирвався й відмахнувся. Він стояв біля ОСОБА_19 й у той момент був зациклений на тому, щоб вони пішли подалі.
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_13 суду показала, що приїхала до ОСОБА_16 , який був з ОСОБА_19 , грали в нарди, потім вони сходили в магазин. Повернулись, посиділи біля години й до них під'їхало авто, з якого їм сказали піти. Хлопці сказали їм чого не представились, вони нічого не порушували, на що ті вийшли з автомобіля, включили відео і підійшли до них. Потім поліцейський показав пістолет, вони у нього запитали - а навіщо це він зробив, вони нічого не робили, але він також дістав кайданки, показував їм їх, а вони питали навіщо. Потім поліцейський хотів одягнути кайданки на ОСОБА_19 , але останній його відштовхнув, поліцейський пішов за ним, дістав балончик, схопив ОСОБА_19 за руку, але ОСОБА_19 його відштовхнув і хлопці побігли. Поліцейський повернувся до них й почав комусь дзвонити.
Також додала, що були компанією біля бетонних блоків, коли під'їхав автомобіль, то з вікна їм крикнули, що вони порушують тишу, щоб вони звалювали звідси, а то їх упакують і відвезуть у відділок. Один чоловік підійшов до них ближче, інший стояв. Бачила, що коли підходили, то на грудях нажали відео. Візуально розуміла, що це поліцейські. Вони спочатку показали пістолет, потім кайданки, коли пішли за ОСОБА_19 , то були на відстані 20 метрів. Поліцейський щось кричав ОСОБА_19 , щось «йди сюди». Бачила як поліцейський схопив ОСОБА_19 , повернув його і почав задувати балончиком. Поліцейський повернувся до машини, почав комусь дзвонити, кашляв. Зранку була у відділенні, давала показання.
Щодо показань, наданих під час досудового розслідування слідчому, то вона їх не пам'ятає, говорила російською, це перекладали на українську, була тоді налякана. Вона не казала, що був удар, бо вона цього не бачила. Це все сталося ввечері, зранку була у відділенні з мамою, було страшно.
З ОСОБА_7 познайомилась півроку назад, бачила 2-3 рази, просто знайомі. Хлопці питали у них хто вони, чому не представляються, чому звертаються на «ти», але з ними грубо розмовляли, посвідчення не показували, ображали, хоча причин до цього не було. Про застосування газового балону попереджень не було, й коли ОСОБА_19 заливали балоном, він просто відмахнувся рукою. Поліцейські поводили себе надто агресивно. Вона тоді мовчала. Того вечора вони поводили себе тихо, грали, розмовляли. На тому ж місці до них там була галаслива компанія. Потім, коли до них повернувся поліцейський, вона обличчя його бачила, але жодних ушкоджень на обличчі поліцейського не було.
У свою чергу, сторона обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України надала такі докази, як:
- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 29.08.2021;
- рапорт оперативного чергового Дарницького УП ГУНП у м. Києві від 29.08.2021;
- протокол огляду місця події від 29.08.2021;
- копія посвідчення працівника поліції на ім'я ОСОБА_10 ;
- протокол огляду документів від 22.09.2021;
- копія та оригінал довідки № 10269 «КМКЛ ШМД» від 29.08.2021, видана ОСОБА_10 ; та постанова про визнання цієї довідки речовим доказом від 22.09.2021;
- висновок експерта від 30.08.2021 № 042/1-485-2021, за підсумками якої виявлено у ОСОБА_10 садно в правій брівній ділянці та синець на верхній повіці правого ока, що відносяться до легких тілесних ушкоджень;
- висновок експерта від 23.09.2021 № 042-1184-2021, за підсумками якої встановлено, що під час судово-медичного огляду, проведеного 30.08.2021, у ОСОБА_10 мали місце наступні тілесні ушкодження: садно - у правій брівній ділянці, синець - на верхній повіці правого ока. Вказані ушкодження спричинені тупим предметом (предметами), могли утворитись 29.08.2021 за обставин, на які вказує потерпілий під час проведення з ним слідчого експерименту 08.09.2021 та відносяться до легких тілесних ушкоджень (за критерієм тривалості розладу здоров'я);
- протокол слідчого експерименту від 08.09.2021 із відеозаписом до нього;
- витяг з наказу про призначення на посаду сержанта поліції ОСОБА_10 , копія функціональних обов'язків та розстановка наряду реагування, де ОСОБА_10 29.08.2021 ніс службу;
- протокол огляду відеозапису від 29.08.2021 із долученим відеозаписом;
- постанова про визнання диску із цим відеозаписом речовим доказом від 06.09.2021;
- протокол затримання ОСОБА_7 29.08.2021 о 11:05;
- ухвала слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 30.08.2021 про обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час доби до 28.10.2021 включно;
- копія вироку Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02.07.2021, яким засуджено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185 КК України, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років та на підставі статей 75, 76, 104 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю один рік;
- копія паспорта ОСОБА_7 та розписка про отримання паспорта громадянина України; сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду від 17.09.2021, медична довідка про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 17.09.2021; довідки про те, що не перебуває під наглядом лікарів нарколога чи психіатра, вимога управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП у м. Києві від 02.09.2021 щодо притягнення ОСОБА_7 до відповідальності.
Дослідивши вказані докази безпосередньо разом з іншими матеріалами кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що у діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК Україн, оскільки за наслідками судового розгляду не знайшло свого підтвердження прямий умисел в діях обвинуваченого на заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків.
В апеляційній скарзі прокурора прокурор заявив клопотання про повторне дослідження доказів, повторний допит потерпілого ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_14 . Разом з тим, під час перегляду вироку в суді апеляційної інстанції, прокурором було заявлено клопотання про повторне прослуховування показань потерпілого ОСОБА_10 та про повторне дослідження доказів, а саме: протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28.08.2021; рапорт оперативного чергового Дарницького УП від 29.08.2021; протокол огляду місця події від 29.08.2021; довідку №10269 КНП «КМКЛ ШМД» від 29.08.2021 та протокол огляду вказаного документу від 22.09.2021; висновок судово-медичної експертизи № 042/1-485-2021 від 30.08.2021;протокол слідчого експерименту від 08.09.2021; висновок судово-медичної експертизи № 042-1184-2021 від 23.09.2021, відеозаписи з нагрудної камери поліцейського; протокол огляду відеозапису з нагрудної камери поліцейського від 29.08.2021, матеріали кримінального провадження, що характеризують обвинуваченого ОСОБА_7 .
Заслухавши в судових засіданнях 23 травня 2023 року та 17 жовтня 2023 року позиції прокурора ОСОБА_6 , який підтримав клопотання та просив його задовольнити, захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення клопотання та обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав позицію захисника, вивчивши доводи заявленого клопотання, колегія суддів прийшла до висновків про необхідність задоволення клопотання прокурора про повторне прослуховування показань потерпілого та повторне дослідження доказів.
У судовому засіданні 19.03.2024 колегією суддів було повторно досліджено:
- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28.08.2021 ( Т.1 а.с. 40-41);
- рапорт оперативного чергового Дарницького УП від 29.08.2021 (Т. 1 а.с. 42);
- протокол огляду місця події від 29.08.2021 (Т. 1 а.с.43-44);
- довідку №10269 КНП «КМКЛ ШМД» від 29.08.2021 та протокол огляду вказаного документу від 22.09.2021 (Т. 1 а.с. 46-48);
- висновок судово-медичної експертизи № 042/1-485-2021 від 30.08.2021 (Т. 1 а.с. 50-52);
- протокол слідчого експерименту від 08.09.2021 (Т. 1 а.с. 56-58);
- висновок судово-медичної експертизи № 042-1184-2021 від 23.09.2021 (Т.1 а.с. 53-55).
У судовому засідання 11.06.2024 колегією суддів було повторно досліджено:
- відеозаписи з нагрудної камери поліцейського (Т. 1 а.с. 74)
- протокол огляду відеозапису з нагрудної камери поліцейського від 29.08.2021 (Т. 1 а.с. 71-73);
- матеріали кримінального провадження, що характеризують обвинуваченого ОСОБА_7 (Т. 1 а.с. 85-100);
- повторно досліджено звукозапис судового засідання від 18.01.2022, а саме показання потерпілого ОСОБА_10 .
За результатами повторного дослідження за клопотанням прокурора доказів судом апеляційної інстанції, не було встановлено будь-яких нових фактичних даних, які могли б поставити під сумнів правильність висновків суду першої інстанції.
Зміст досліджених судом першої інстанції доказів правильно відображено у оскаржуваному вироку, а висновки суду з приводу оцінки цих доказів відповідають фактичним обставинам.
Щодо доводів прокурора про неправдивість показів обвинуваченого ОСОБА_7 , то вони були ретельно перевірені як судом першої інстанції так і апеляційним судом та, відповідно, встановлено, що покази обвинуваченого ОСОБА_7 не є суперечливими, узгоджуються з показаннями інших допитаних осіб у кримінальному провадженні, є детальними, та в сукупності з іншими доказами не дають підстав сумніватись в їх правдивості.
Доводи прокурора про те, що судом першої інстанції повністю проігнорованими залишилися зафіксовані на відеозаписі поведінка ОСОБА_7 , який тривалий час ігнорував вимоги працівників поліції припинити вчиняти адміністративне правопорушення, факт поштовху ОСОБА_7 . поліцейського, подальше ігнорування ОСОБА_7 вимог поліцейського зупинитися та здійснення ОСОБА_7 нецензурної лайки в бік працівників поліції після спричинення ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, є такими, що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, та не підтверджують, зокрема, нанесення ОСОБА_26 умисного цілеспрямованого удару потерпілому ОСОБА_10 .
Доводи прокурора про те, що судом першої інстанції визнано достовірними та правдивими показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та обвинуваченого ОСОБА_7 , при цьому, не надано їм належної оцінки у сукупності з іншими доказами, а також те, що поза увагою суду залишився факт того, що свідки ОСОБА_12 ,| ОСОБА_13 , ОСОБА_14 були попередньо знайомими та перебувають у дружніх відносинах із ОСОБА_7 , а тому, при наданні показань явно намагалися виправдати поведінку обвинуваченого, не ґрунтуються на матеріалах провадження.
Так, під час допиту в суді першої інстанції свідок ОСОБА_12 зазначив, що обвинуваченого ОСОБА_7 знає, в дружніх стосунках з останнім не перебуває, зустрів його вечері, коли той запропонував йому пограти в нарди.
Свідки ОСОБА_27 та ОСОБА_13 суду показали, що обвинуваченого ОСОБА_7 , можливо колись бачили, напевно відповісти не змогли, у дружніх стосунках не перебувають, приїхали до свого приятеля ОСОБА_12 , оскільки домовлялись про зустріч.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що вищевказані свідки були попередженні про кримінальному відповідальність за надання неправдивих показань.
Доводи прокурора, про те, що свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні взагалі змінила свої показання, по відношенню до наданих на стадії досудового розслідування, в частині обставин нанесення удару ОСОБА_7 . поліцейському, є необґрунтованими, оскільки матеріали кримінального провадження не містять будь яких на підтвердження даних обставин, у зв'язку з чим, суд керувався показаннями наданими свідком безпосередньо під час допиту.
На противагу доводам апеляційної скарги прокурора про неправомірне відхилення судом першої інстанції показань свідка ОСОБА_11 , як таких, що не доводять вину обвинуваченого у вчиненому злочині, на думку колегії суддів є законними, достатніми та такими, що знайшли належне обґрунтування в оскаржуваному судовому рішенні.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи прокурора в частині критичного ставлення до показань потерпілого ОСОБА_10 , оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції вони повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження, зокрема, дослідженим відеозаписом та показами усіх учасників події.
Будь яких даних про обмеження сторони обвинувачення в можливості використання тактики перехресного допиту, та безпідставного надання такої можливості стороні захисту, матеріали кримінального провадження не містять та не було встановлено під час апеляційного перегляду судового рішення. Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор не заперечував проти порядку допиту свідків в судовому засіданні.
Щодо посилань прокурора про безпідставність визнання судом слідчого експерименту за участі потерпілого, як такого, що не несе по пред'явленому обвинуваченню доказового значення, колегія суддів зазначає наступне.
Як судом першої інстанції так і апеляційним судом під час повторного дослідження вказаного доказу, встановлено, що висновок експерта за участі потерпілого, не підтверджує висунуте обвинувачення, зокрема у частині умисного заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому.
Колегія суддів критично ставиться до доводів прокурора про те, що не виключається, що ОСОБА_7 до нанесення тілесних ушкоджень працівнику поліцій спонукав той факт, що обвинувачений на час вказаних подій був засуджений вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02.07.2021 за ч. 2 ст. 289, ч. З ст. 185, ст. 70 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. ст. 75, 76, 104 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим терміном на 1 рік, відповідно, у разі притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, він міг бути направлений для реального відбування покарання на підставі ст. 78 КК України, оскільки зазначене є нічим іншим, як припущенням прокурора.
Доводи прокурора про те, що показання потерпілого повністю узгоджуються з відповідним фрагментом відеозапису, висновками судово-медичних експертиз та показаннями свідка ОСОБА_11 є неспроможними, оскільки повністю спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи. Крім того, як вірно констатовано судом першої інстанції, показами потерпілого та іншими наведеними прокурором доказами, які було повторно досліджені судом апеляційної інстанції, не підтверджується вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_7 , а саме умисного заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
В цілому, доводи прокурора про те, що судом першої інстанції вибірково надано оцінку доказам при розгляді справи по суті, неналежно оцінено докази сторони обвинуваченням у їх сукупності, при цьому надано перевагу одним доказам та безпідставно відхилені інші, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Всі інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі прокурора не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Згідно ст. 62 Конституції Україниособа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи повинні тлумачитися на її користь.
Суд зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини.
За змістом п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенції) кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено із законом. Європейський суд неодноразово зазначав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (справа "Нечипорук і Йонкало проти України".
Оцінивши всі докази, надані стороною обвинувачення, на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а в сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, враховуючи положення ст.62 Конституції України, статті 17 КПК України, суд першої інстанції обґрунтовано, вмотивовано та на законних підставах дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_7 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Його зміст сформульовано в п. 43 рішення ЄСПЛ від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», відповідно до якого доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення, що в даному випадку стороною обвинувачення дотримано не було.
Виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Відповідно до ч.1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає, обставин та фактів, які б могли вплинути на обґрунтованість прийнятого судом першої інстанції рішення щодо визнання невинуватим та виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 345 КК України.
Цим самим спростовуються апеляційні доводи прокурора про те, що оскаржуваний вирок суду є необґрунтованим та невмотивованим, оскільки суд не дав належну оцінку дослідженим доказам та не встановив всіх фактичних обставин кримінального провадження.
З огляду на викладене, апеляційним переглядом не встановлено істотних порушень судом вимог кримінального процесуального закону при розгляді даного провадження та неправильного застосування норм матеріального права, як на це посилається прокурор у поданій апеляційній скарзі, а його висновки відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
З урахуванням наведеного, колегія суддів залишає виправдувальний вирок суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Дарницького районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4