08 липня 2024 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/9529/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Шебуєвої В. А., Поливач Л. Д.
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі представника позивача - адвоката Мещанінова А. М.,
представника третьої особи - адвоката Кругленка М. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кругленка Миколи Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Голосіївського районного суду м. Києва у складі судді Мазура Ю. Ю.
від 27 лютого 2024 року
у цивільній справі № 752/12849/22 Голосіївського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_2
до Київської міської ради,
третя особа: ОСОБА_1
про визначення додаткового строку достатнього для прийняття спадщини
У вересні 2022 року позивач ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_4 , звернулася в Голосіївський районний суд м. Києва із позовом до Київської міської Ради про визначення додаткового строку достатнього для прийняття спадщини.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , бабуся позивача. На момент смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
04.11.2011 року державним нотаріусом першої Київської державної нотаріальної контори Василевською О. П. за реєстровим номером 7-1033 посвідчено заповіт.
Позивач зазначала, що про смерть бабусі дізналась вже після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини, оскільки позивачу про смерть ОСОБА_5 їй ніхто не повідомляв і можливості дізнатися про смерть позивач не мала, так як вона є громадянкою Федеративної Республіки Німеччини та мешкає там з 1994 року.
Після того, як позивач дізналась про смерть бабусі одразу прилетіла до України та 23.08.2012 року звернулась до першої державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Проте на вказану заяву отримала відповідь від 23.08.2012 року, якою їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, в зв'язку із пропуском шестимісячного строку на прийняття спадщини та вказано на можливість звернення до суду з відповідним позовом.
Також зазначала, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12.06.2015 року у справі № 752/2803/15-ц позов задоволено та визначено ОСОБА_6 додатковий тримісячний строк для прийняття спадщини за заповітом, яка залишилася після смерті ОСОБА_5 .
Після винесення вказаного рішення суду та набрання ним законної сили, позивач звернулась до першої державної нотаріальної контори та 13.11.2015 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 . Проте, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21.02.2017 року за апеляційною скаргою сестри померлої - ОСОБА_1 , рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12.06.2015 року скасоване та відмовлено в задоволенні позовних вимог. Рішення суду апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд мотивоване тим, що позивачем пред'явлено позов до неналежного відповідача, тобто скасовано в зв'язку з недотриманням процесуальних норм.
Враховуючи викладене, позивач просила визначити їй додатковий строк у три місяці для прийняття спадщини за заповітом, яка залишилася після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року позов задоволено.
Визначено громадянці Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_2 додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом, яка залишилась після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили.
В апеляційній скарзі адвокат Кругленко М. С., в інтересах ОСОБА_1 , просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апелянт вказує, що судом першої інстанції ухвалено рішення про задоволення позову до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для скасування такого рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову. Пред'явлення вказаного позову порушує права апелянта ОСОБА_1 , як спадкоємця, яка прийняла спадщину і за якою судом визнано право власності на квартиру в порядку спадкування, а тому саме належним відповідачем у даній справі повинна саме бути ОСОБА_1 , а не територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (Київська міська рада). Також вказував, що у цій справі шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 сплинув 17 липня 2012 року, а з позовом до суду позивачка звернулась у вересні 2022 року, тобто більше ніж через 10 років, при цьому поважних обставин для визначення додаткового строку для прийняття спадщини позивачкою не доведено.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Мещанінов А. М., інтересах ОСОБА_7 , посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Вважає, що позов пред'явлено до належного відповідача, як визначено у рішення апеляційного суду від 21.02.2017 року у справі №752/2803/15, а строк прийняття спадщини пропущений з поважних причин, оскільки позивач проживала на далекій відстані та не була обізнана про існування заповіту.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокат Кругленко М. С. апеляційну скаргу підтримав із викладених у скарзі доводів, просив рішення суду скасувати у задоволенні позову відмовити. Представника позивача адвокат Мещанінов А. М. проти задоволення скарги заперечив, з підстав викладених у відзиві, просив рішення суду залишити без змін.
Київська міська рада представника у судове засідання не направила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином засобами електронного суду.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, та відзиву до неї, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації смерті у м. Києві від 18.01.2012 року, про що зроблений відповідний актовий запис № 1130.
04.11.2011 року державним нотаріусом першої Київської державної нотаріальної контори Василевською О.П. за реєстровим номером 7-1033 посвідчено заповіт, яким померла заповідала все своє майно де б воно не знаходилось, з чого б воно не складалось, що буде належати їй на день смерті - своїй онуці ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто позивачу по даній справі.
Листом Першої Київської державної нотаріальної контори № 6826/02-14 від 23.08.2012 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, в зв'язку із пропуском шестимісячного строку на прийняття спадщини та вказано на можливість звернення до суду з відповідним позовом.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12.06.2015 року у справі № 752/2803/15-ц позов задоволено та визначено ОСОБА_6 додатковий тримісячний строк для прийняття спадщини за заповітом, яка залишилася після смерті ОСОБА_5 .
Після винесення вказаного рішення суду та набрання ним законної сили, позивач звернулась до першої державної нотаріальної контори та 13.11.2015 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 .
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21.02.2017р. за апеляційною скаргою рідної сестри померлої - ОСОБА_1 , рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12.06.2015 року скасоване та відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 23.01.2019 р. касаційну скаргу представника ОСОБА_9 - ОСОБА_11 залишено без задоволення, рішення Апеляційного суду м. Києва від 21.02.2017 залишено без змін.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03.08.2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права власності в порядку спадкування та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину - задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане 13.11.2015 року Першою Київською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_12 . В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Враховуючи наведені обставини суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що у позивача виникли цивільно-правові відносини щодо спадкування за законом на майно після смерті ОСОБА_5 та наявні підстави для визначення позичці додаткового строку, достатнього для подання нею заяви про прийняття спадщини.
З такими висновками колегія суддів не погоджується з огляд на наступне.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідачами у справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Статтями 1261-1262 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері
Відповідно до правил спадкування за правом представлення, визначених ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Позивачка є спадкоємцем за заповітом й спадкоємцем за правом представлення після смерті батька, у разі спадкування за законом.
ОСОБА_1 є рідною сестрою спадкодавця, а отже є спадкоємцем другої черги й одержала право на спадкування, оскільки позивачка ОСОБА_7 не прийняла спадщину у встановлений строк.
Станом на момент звернення позивачки із позовом, у вересні 2022 року, Голосіївським районним судом вже була розглянуто справу №752/12045/17 за позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права власності в порядку спадкування та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину й постановлено відповідне рішення, за змістом якого (а.с. 21-24, т.1) у червні 2017 року позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_8 звернулася до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначала, що проживала у квартирі по АДРЕСА_2 із спадкодавцем, яка є її рідною сестрою, із січня 2011 року та на момент відкриття спадщини, й по теперішній час. Оскільки відповідач після 17.01.2012 року (з дня відкриття спадщини) і протягом наступних шести місяців не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_1 вважала, що є такою, що прийнята спадщину на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України.
У справі №752/2803/15 за першим позовом позивача про надання додаткового строку для прийняття спадщини, погоджуючись із рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21.02.2017 року, Верховний Суд у постанові від 23.01.2019 року зазначив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Об'єктом судового захисту відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Саме така особа, яка спричинила ці наслідки для позивача щодо його права є стороною у спірному правовідношенні.
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (пункти 4, 5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (ст. 175 ЦПК України).
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Визначення відповідача, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах, зокрема, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).
Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.
Учасниками такого правовідношення є позивачка ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , а не Київська міська рада, як помилково вважав суд першої інстанції, не надавши належної оцінки доводам третьої особи щодо неналежності відповідача й прийняття спадщини ОСОБА_1 , та не взявши до уваги постанову апеляційного суду від 21.11.2023 року у справі №752/12045/17, якою задоволено позов ОСОБА_1 як спадкоємця, який прийняв спадщину.
Відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Враховуючи те, що позов у цій справі пред'явлений до неналежного відповідача, а апеляційна скарга є обґрунтованою, рішення суду першої інстанцій необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати із сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1489 грн 50 коп.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Кругленка Миколи Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Київської міської ради, про визначення додаткового строку достатнього для прийняття спадщини відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1489 грн 50 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 15 липня 2024 року.
Судді Є. П. Євграфова
Л. Д. Поливач
В. А. Шебуєва