Головуючий у суді першої інстанції: Кордюкова Ж.І.
Єдиний унікальний номер справи № 755/20790/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7461/2024
11 липня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
секретар - Кролівець О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «ДЕІБУ») про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав, що він з 08.07.2020 працював на посаді директора Департаменту банківської безпеки в АТ «ДЕІБУ».
Наказом від 12.11.2021 №1967-К його було звільнено з займаної посади у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню даної роботи на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Його звільнення з зазначених підстав відбулось без врахування показників його роботи та інших обставин, що підлягають з'ясуванню при звільненні працівника за п.2 ч. 1 ст.40 КЗпП України.
Позиція відповідача сформована лише з власного суб'єктивного бачення того, що він не здатний належним чином виконувати обов'язки, передбачені посадовою інструкцією, внаслідок, начебто нерозуміння ним вимог та положень Кодексу етики, корпоративних цінностей Банку. Відповідач вважає, що саме цей факт свідчить про його невідповідність займаній посаді і виконуваній роботі, нібито внаслідок недостатньої кваліфікації.
Члени Наглядової ради в основу прийняття рішення про його звільнення поклали власне суб'єктивне бачення того, що подальше його перебування на займаній посаді «створює загрозу для всієї системи безпеки банку та для його стабільної та безперервної діяльності в цілому, що створює істотні операційні, комплаєнс та репутаційні ризики».
При прийняті рішення у нього не було відібрано пояснення, не надано можливості останньому довести, що він виконує свої обов'язки професійно, добросовісно та з докладанням належних зусиль і старанності відповідно до посадової інструкції, норм та правил, встановлених Банком, корпоративних цінностей і принципів Банку.
В порушення норм ч. 2 ст. 40 КЗпП України йому не було запропоновано переведення на іншу роботу, не було запропоновано жодної вакансії, яка б відповідала його кваліфікації, спеціальності, досвіду трудової діяльності або стану здоров'я, що також свідчить про недотримання відповідачем при винесенні оскаржуваного наказу вимог чинного законодавства, упереджене ставлення до нього та намагання в будь-який, в тому числі і неправомірний, спосіб звільнити його з роботи без законних підстав.
Наказ від 12.11.2021 №1967-К є незаконним, оскільки виданий з порушенням норм трудового законодавства, а відповідачем не було дотримано законодавства про працю при його звільненні.
Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.11.2021 по день поновлення його на роботі.
Також йому була спричинена моральна шкода, обумовлена моральними та фізичними стражданнями внаслідок порушення його законного права на заробітну плату, приниження честі, гідності, ігнорування його прав, втратою престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів.
В результаті порушення його трудових прав внаслідок повного та, можливо, навіть навмисного ігнорування та паплюження норм законодавства про працю, з мотивів неприязного ставлення, йому була заподіяна моральна шкода, що виразилася у стражданнях та переживаннях як через втрату засобів для існування та нормальних життєвих зв'язків, так і через життєві незручності, що вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, та вимушеністю відстоювати свою позицію, направлену на відновлення його порушених прав, в судовому порядку.
Крім того, посилання у трудовій книжці, як на підставу для звільнення, на недостатність кваліфікації спаплюжило його бездоганну ділову репутацію, що в подальшому призведе до негативних наслідків в працевлаштуванні.
Так, зазначене підтверджується негативними публікаціями у засобах масової інформації, до яких мали доступ необмежене коло осіб (видання «Українська правда», «Фінансовий клуб», BBC NEWS Україна, офіційний веб-сайт Відповідача тощо) та різними публікаціями, які, до речі, мали здебільшого образливий характер, у соціальних мережах. Досі до нього надходять численні запити та дзвінки від представників громадськості та засобів масової інформації з провокативними питаннями та вимогами надати інформацію про ситуацію, що склалась.
Тобто, завдана моральна шкода обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення його законного права на працю та заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням його прав, втратою у зв'язку з цим престижу та ділової репутації.
Вирішуючи питання про розмір завданої моральної шкоди, він виходить із характеру правопорушення і його наслідків, тривалості страждань і переживань, беззаперечної зміни укладу його життя, оцінивши усі чинники завданої моральної шкоди, вважає, що з відповідача на його користь слід стягнути 200000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди. Проте її остаточний розмір буде додатково встановлено за результатами проведення відповідної судової експертизи.
Просив суд:
визнати незаконним та скасувати наказ АТ «ДЕІБУ» від 12.11.2021 №1967-К про звільнення його з посади директора Департаменту банківської безпеки в АТ «ДЕІБУ»;
поновити його на посаді директора Департаменту банківської безпеки в АТ «ДЕІБУ»;
стягнути з АТ «ДЕІБУ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.11.2021 до дня поновлення на роботі по день постановлення судового рішення;
стягнути з АТ «ДЕІБУ» на його користь моральну шкоду в розмірі 200000 грн.;
допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць;
вирішити питання про судові витрати.
Представник відповідача адвокат Галич І.Л. 27 січня 2022 року надала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначила, що доводи позивача про незаконність звільнення є необґрунтованими, оскільки для звільнення працівника на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України визначальним та достатнім є саме наявність фактичних даних, які підтверджують, що через брак кваліфікації працівник не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов'язки.
Вчинені ОСОБА_1 дії свідчать про наявність фактичних обставин недостатності його кваліфікації.
Відповідно до п. 3.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників системи «Укрексімбанк», затверджених Конференцією трудового колективу (протокол від 18 січня 2002 року №4) (далі - Правила), посадові обов'язки працівників банку зазначаються у відповідних посадових інструкціях.
Згідно з вимогами п. 2.5 Правил при прийнятті на роботу працівників ознайомлюють під підпис з їх посадовими інструкціями.
При прийнятті на роботу на посаду директора Департаменту банківської безпеки ОСОБА_1 був ознайомлений зі своєю посадовою інструкцією, що підтверджується його підписом на цьому документі.
Серед іншого посадова інструкція покладала на ОСОБА_1 такі обов'язки: здійснення контролю за дотриманням корпоративних цінностей банку, які базуються на здійсненні бізнесу на законних та етичних принципах та принципах добросовісності й чесності (п. 2.24 Посадової інструкції); забезпечення дотримання процедур з питань комплаєнсу та управління комплаєнс-ризиками на рівні підпорядкованого підрозділу, вжиття необхідних заходів з метою зменшення комплаєнс-ризиків до прийнятного рівні та/або запобігання їх негативного впливу на банк, поточне управління комплаєнс-ризиками, що виникають під час щоденної поточної діяльності відповідно до функціональних обов'язків (п. 2.26 Посадової інструкції).
У своїй роботі директор Департаменту банківської безпеки, окрім посадової інструкції і чинного законодавства України також керується внутрішніми нормативними та розпорядчими документами банку, що регулюють діяльність, яка належить до завдань і обов'язків працівників (п. 1.4 Посадової інструкції).
Основні морально-етичні і ділові норми, стандарти та принципи, корпоративні цінності та правила корпоративної поведінки, якими керуються керівники та працівники АТ «Укрексімбанк» закріплені в Кодексі поведінки (етики), що затверджений протоколом Наглядової ради АТ «Укрексімбанк» №7 від 16 квітня 2021 року .
Положеннями п. 2.2 Кодексу етики передбачено, що всі працівники банку зобов'язані добросовісно і професійно виконувати свої посадові обов'язки з докладанням належних зусиль і старанності відповідно до норм, правил, встановлених банком, корпоративних цінностей і принципів банку, дотримуватись вимог чинного законодавства України, нормативних та розпорядчих документів банку, загально прийнятих стандартів етики та поведінки, не брати участь в будь-яких діях, що можуть бути розцінені як неприйнятна поведінка та можуть спричинити для банку фінансові, репутаційні та інші ризики.
Відповідно до п. 2.6 Кодексу етики для того, щоб встановити чи відповідають дії працівників банку законодавству «необхідно дотримуватись простих принципів, які визначають доречність або припустимість їх вчинків і рішень, які вони приймають». Окрім іншого працівники банку повинні не допускати неприйнятної поведінки, що відповідно до вимог п. 3.1 Кодексу етики, за своєю суттю передбачають недопущення вчинення злочинів та порушення цього кодексу й інших внутрішніх документів банку.
ОСОБА_1 , обіймаючи посаду директора Департаменту банківської безпеки та виконуючи покладені на нього професійні обов'язки, перш за все був зобов'язаний дотримуватися основоположних вимог законодавства, в т.ч. не вчиняти дії, які містять ознаки кримінальних правопорушень, та положень Кодексу етики. При цьому, критерієм визначення правомірної поведінки працівника, яка підтверджує необхідний рівень його базової кваліфікації, у розумінні Кодексу етики, є доречність та припустимість дій цього працівника у кожній конкретній ситуації.
Водночас , 04 жовтня 2021 року , під час інтерв'ю колишнього голови правління АТ «Укрексімбанк» ОСОБА_3 позивач вчинив дії, які мають ознаки перешкоджання законній журналістській діяльності. Вказані дії в подальшому стали підставою для початку досудового розслідування у кримінальному провадженні №12021105010001903 та кваліфіковані за ч.ч. 1, 3 ст. 171 КК України (перешкоджання законній професійній діяльності журналістів) і ч. 1 ст. 126 КК України (побої і мордування).
Зазначені дії ОСОБА_1 суперечать Кодексу етики, посадовій інструкції та містять ознаки кримінальних злочинів.
Пунктом 4.1 Посадової інструкції визначено, що директор Департаменту банківської безпеки несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на посадовою інструкцією обов'язків (п.п. 4.1.1) та за недотримання норм етики і правил поведінки працівників, що визначені Кодексом поведінки (етики) банку (п.п.4.1.11).
Невиконання вказаних обов'язків є підставою для притягнення працівника, до дисциплінарної відповідальності згідно з п. 4.2 посадової інструкції, а різновидом такої відповідальності відповідно до ст. 147 КЗпП України є звільнення.
Недотримання вимог Кодексу етики є серйозним порушенням, оцінка якого здійснюється керівництвом банку відповідно до вимог п. 6.4 Кодексу етики.
Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 14 Положення про наглядову раду АТ «Укрексімбанк», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 646, саме на Наглядову раду банку покладено функції контролю за реалізацією корпоративної культури АТ "Укрексімбанк", орієнтованої на норми відповідальності та етичної поведінки, а також за дотримання корпоративних цінностей банку, які базуються веденні бізнесу на законних та етичних принципах, та постійно підтримувати високу культуру управління ризиками.
Саме Наглядова рада АТ «Укрексімбанк» наділена повноваженнями контролю щодо виконання працівниками банку вимог Кодексу етики, а тому може і повинна подавати оцінку достатньої чи недостатньої кваліфікації працівників в частині дотримання етичних стандартів при виконанні професійних обов'язків на будь-якій посаді в АТ «Укрексімбанк».
Підставою для видачі наказу для звільнення позивача стало рішення Наглядової ради АТ «Укрексімбанк» та рішення Правління АТ «Укрексімбанк» щодо схвалення його звільнення із займаної посади за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оформлене протоколом засідання Наглядової ради.
Вищевказане рішення Наглядової ради містить опис обставин та зібраних фактичних даних, які підтверджують недостатність кваліфікації позивача, а саме порушення його діями Кодексу етики та Посадової інструкції в частині дотримання етичних стандартів у роботі на посаді директора Департаменту банківської безпеки.
Зазначене рішення Наглядової ради містить посилання на обставини виникнення спору між банком та ОСОБА_1 , зокрема, щодо інцидентів, які мали місце в Головному офісі банку 04 жовтня 2021 року та 11 листопада 2021 року за участю ОСОБА_1 , під час яких він продемонстрував повну необізнаність та порушив норми Кодексу етики, а також положення посадової інструкції, що полягало в перешкоджанні діяльності журналістів, а саме: вилученні у журналістів камери та накопичувачів інформації (касет) з метою знищення відео - інформації, записаної під час інтерв'ю; знищення (видалення) відео - інформації, записаної під час інтерв'ю, застосування фізичної сили до оператора ОСОБА_2 в процесі вилучення камер та накопичувачів інформації (касет), обмеженні можливості журналіста та оператора вільно вийти з кабінету голови Правління та будівлі Банку, негативними висловлюваннями, направленими в бік банку, після припинення простою та повернення до виконання своїх обов'язків.
За таких обставин, враховуючи поведінку ОСОБА_1 щодо перешкоджання професійній журналістській діяльності із застосування фізичної сили у приміщенні банку, очевидним є факт, що позивачу бракує кваліфікації для належного виконання ним трудових обов'язків.
Крім того, банк переконаний, що під час другого інциденту позивач діяв в умовах конфлікту інтересів, а саме, суперечності між своїми особистими інтересами (відновлення власної репутації та самоствердження серед колективу) та посадовими і професійними обов'язками (щодо дотримання Кодексу етики та Посадової інструкції).
З огляду на вказане, Наглядова рада, виконуючи функції контролю за дотриманням етичних стандартів працівниками банку, встановила недостатність кваліфікації ОСОБА_1 та рекомендувала Правлінню прийняти рішення про його звільнення з роботи за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Станом на день звільнення ОСОБА_1 були відсутні вакантні посади, на які можна було б перевести позивача, що підтверджується витягом зі штатного розкладу банку. Банк не міг запропоновувати позивачу переведення на іншу роботу, оскільки він не мав кваліфікації для роботи на жодній із вакантних посад банку.
Підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні, оскільки припинення трудових відносин відбулось на законних підставах, позивач не надав доказів спричинення йому моральної шкоди, не обґрунтував належним чином розмір моральної шкоди.
Підстави для поновлення позивача на роботі відсутні, оскільки його звільнення відбулось на законних підставах. Виходячи з цього, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Представник позивача адвокат Ленська Т.І. 02 вересня 2022 року надала відповідь на відзив, в якій зазначила, що конференцією трудового колективу ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» затверджено Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (Протокол від 18.01.2002 року №4).
Відповідно до п.п. 1 п.2.1. Правил внутрішнього трудового розпорядку, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу в банку (у Головному банку, філії, філії на балансі філії (ТВБВ), представництві.
Відповідно до п.п.3-4 п.2.2. Правил внутрішнього трудового розпорядку при прийнятті на роботу, яка вимагає спеціальних знань, уповноважений державою орган (далі - адміністрація) має право вимагати від кандидата надання диплома або іншого документа про освіту, професійну підготовку.
Адміністрація має право провести тестування працівників, що працевлаштовуються на роботу в банк, з метою визначення відповідності індивідуальних характеристик специфічним ділянкам банківської роботи.
Згідно п.п.1 п.2.4. Правил внутрішнього трудового розпорядку, при укладені трудового договору за згодою сторін обумовлюється термін випробування (крім випадків, коли це заборонено законодавством) з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна передбачатися в наказі про прийняття на роботу.
Згідно наказу №342-к від 08 липня 2020 року «Про прийом роботу ОСОБА_1 » його прийнято з 08 липня 2020 року на посаду директора Департаменту банківської безпеки.
Даним наказом позивачу не було встановлено випробувального терміну, тобто останній відповідав всім кваліфікаційним вимогам, що ставилась для працівника на дану посаду, перевірка відповідності працівника займаній посаді не проводилась.
Згідно Розділу 6 «Кваліфікаційні вимоги» Посадової інструкції директор Департаменту повинен відповідати таким кваліфікаційним вимогам: п.6.1. вища освіта (магістр, спеціаліст); п.6.2. стаж роботи в банківських або фінансових установах, структурах безпеки не менше 3 років, у тому числі на керівних посадах - не менше 2 років.
Позиція відповідача сформована лише з власного суб'єктивного бачення того, що позивач не здатний належним чином виконувати обов'язки, передбачені посадовою інструкцією, внаслідок, начебто нерозуміння останнім вимог та положень Кодексу етики, корпоративних цінностей Банку. Відповідач вважає, що саме цей факт свідчить про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді і виконуваній роботі, нібито внаслідок недостатньої кваліфікації.
Разом з тим, невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров'я. Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації може бути визнана за результатами атестації працівника. Висновок атестаційної комісії про кваліфікацію працівника є одним із доказів його відповідності займаній посаді чи виконуваній роботі і підлягає перевірці та оцінці у сукупності з іншими доказами.
Однак, згідно тієї ж посадової інструкції, яка і визначає кваліфікаційні вимоги до посади директора Департаменту банківської безпеки, остання не містить кваліфікаційної вимоги щодо необхідності знання положень Кодексу поведінки (етики) АТ та не передбачає періодичного встановлення графіку для перевірки знань працівниками Кодексу поведінки (етики) АТ «Укрексімбанк».
Комісія з етики банку, утворена Наглядовою радою, не проводила перевірку знань (атестацію) позивачем положень Кодексу поведінки (етики).
Недостатня кваліфікація працівника для зайняття певної посади чи виконання певної роботи - це його об'єктивна нездатність систематично виконувати трудові обов'язки за спеціальністю чи посадою, яка обумовлена трудовим договором, що об'єктивно перешкоджає належному продовженню даної роботи, за відсутності винних дій бездіяльності працівника у такому їх виконані.
Зазначені відповідачем доводи щодо неналежного виконання (недостатня кваліфікація) ОСОБА_1 його роботи є загальною оцінкою роботодавцем якості виконання позивачем своїх трудових обов'язків і не доводять, що таке неналежне виконання зумовлене недостатньою кваліфікацією.
Підстав для звільнення не було, позивач займаній посаді відповідає, має достатню кваліфікацію, достатній рівень знань для виконання роботи за своєю посадовою інструкцією, оскільки за час роботи зауважень до роботи не мав.
Відповідач належними й допустимими доказами не довів законності звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України.
Частиною другою статті 40 КЗпП України законодавець визначив, що звільнення з підстав, зазначених, зокрема, у пункті другому частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Тобто, частина друга статті 40 КЗпП України покладає на роботодавця чи уповноваженого ним органу обов'язок щодо працевлаштування особи, трудовий договір з якою розірвано внаслідок виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджають подальшому виконанню даної роботи.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому, мова йде про те, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
У той же час, при звільненні позивачу не було надано списку вакантних посад в банку станом на 12 листопада 2021 року (дата звільнення).
Як зазначає представник відповідача, станом на 12 листопада 2021 року в банку були відсутні вакантні посади, на які б можна було перевести позивача , та вказує, що це нібито підтверджується витягом зі штатного розкладу працівників АТ «Укрексімбанк» станом на 12 листопада 2021 року та посадовими інструкціями щодо вакантних посад, які містять обов'язкові вимоги стосовно дотримання етичних стандартів.
Так, згідно наданого витягу із штатного розпису працівників АТ «Укрексімбанк» станом на 12 листопада 2021 року вакантними були посади -
начальника управління протидії легалізації кримінальних доходів та фінансування тероризму Департаменту з комплаєнс-контролю,
директора Департаменту реструктуризації та стягнення, керівника судового центру, начальника управління методології та звітності,
директора Юридичного департаменту,
начальника управління безпеки діяльності та захисту інтересів банку Департаменту банківської безпеки,
начальника Управління інформаційної безпеки,
начальника Управління планування і звітності Фінансового департаменту;
начальника Управління організації та підтримки обслуговування корпоративних клієнтів,
начальника Управління електронних банківських сервісів Департаменту цифрового банкінгу,
директора Департаменту інформаційної політики,
директора Департаменту Операційного департаменту,
начальника управління реєстраційно-операційної підтримки розрахунків,
начальника управління матеріально-технічного та транспортного забезпечення.
Відповідач порушив процедуру звільнення позивача, звільнення як дисциплінарне стягнення може застосуватись за систематичне невиконання працівником без поважних причин, обов'язків, визначеними посадовими інструкціями.
Службове розслідування встановило, що перешкоджання законній професійній діяльності журналістів є кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 171 КК України.
Службове розслідування відповідно до розпорядження банку від 08 жовтня 2021 року №159-р було призначено в частині можливого перешкоджання професійній діяльності журналістів, службове розслідування з приводу невідповідності позивача займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації не проводилось. Порушення кримінального провадження відносно позивача не є підставою для звільнення.
Оскільки звільнення ОСОБА_1 було незаконним, то він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У трудових спорах саме роботодавець повинен довести відсутність своєї вини, тому існують усі чотири складові для відшкодування моральної шкоди.
Представник відповідача адвокат Галич І.Л. надала заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначила, що розірвання трудового договору на підставі п. 2 ч.1 ст. 40 КЗпП України можливе і без проведення атестації, якщо фактичними даними підтверджується, що внаслідок недостатньої кваліфікації працівник не може належним чином виконувати покладені на нього обов'язки.
Вчинені позивачем дії свідчать про недостатність у нього кваліфікації.
Посадові інструкції вакантних посад містили вимоги стосовно дотримання етичних стандартів, що зумовило неможливість переведення позивача на такі посади.
На думку представник відповідача представник позивача пропустила строк для подання відповіді на відзив.
В подальшому, 24 травня 2023 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив:
визнати незаконним та скасувати наказ АТ «ДЕІБУ» від 12 листопада 2021 року №1967-К про звільнення його з посади директора Департаменту банківської безпеки в АТ «ДЕІБУ»;
поновити його на посаді директора Департаменту банківської безпеки в АТ «ДЕІБУ»;
стягнути з АТ «ДЕІБУ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі по день постановлення судового рішення;
стягнути з АТ «ДЕІБУ» на його користь моральну шкоду в розмірі 361800 грн.;
допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць;
вирішити питання про судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Визнанонезаконним та скасовано наказ Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» від 12.11.2021 №1967-К про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту банківської безпеки Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України».
ПоновленоОСОБА_1 на посаді директора Департаменту банківської безпеки Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України».
Стягнуто з Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.11.2021 по день ухвалення судового рішення в розмірі 7 954 842 грн 50 коп. без утримання податків та інших обов'язкових платежів, моральну шкоду в розмірі 200000, судовий збір в розмірі 8116 грн 36 коп.
Допущенонегайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.
Відмовленов задоволенні решти позовних вимог.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на користь держави судові витрати в розмірі 15 567 грн 20 коп.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач АТ «ДЕІБУ» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не дослідив наявних у матеріалах справи доказів та не надав належну оцінку обставинам, що свідчать про неналежну поведінку позивача та недостатність його кваліфікації для продовження роботи на займаній посаді, що і стало підставою для його звільнення. Стверджує, що звільнення ОСОБА_1 відбулося із дотриманням норм законодавства про працю.
Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, де зазначив, що рішення суду є законним і обґрунтованим, доводи скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року залишити без змін, а апеляційну скаргу АТ «ДЕІБУ» - без задоволення.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи, заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Представники сторін брали участь у судових засіданнях у апеляційному суді.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що ОСОБА_1 в період з 08.07.2020 по 12.11.2021 працював в АТ «ДЕІБУ» на посаді директора Департаменту банківської безпеки.
В АТ «ДЕІБУ» 04.10.2021 відбувся інцидент за участю журналістів та позивача.
Після цього, 08.10.2021 відбулось інтерв'ю ОСОБА_1 з членами Другої палати Комісії з етики АТ «ДЕІБУ», на якому комісія надавала оцінку інциденту, який стався 04.10.21 з точки зору порушення етичних стандартів.
Наглядовою радою АТ «ДЕІБУ» 12.11.2021 було прийняте рішення, оформлене протоколом від 12.11.2021 №25 щодо невідкладного прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту банківської безпеки на підставі п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України на підставі виявленої невідповідності цього працівника займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Правлінням АТ «ДЕІБУ» 12.11.2021 було прийняте рішення, оформлене протоколом від 12.11.2021 №88, про схвалення звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту банківської безпеки на підставі п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України на підставі виявленої невідповідності цього працівника займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, які перешкоджають продовженню даної роботи та зобов'язано голову Правління забезпечити видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту банківської безпеки на підставі п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
При цьому, Правлінням АТ «ДЕІБУ» під час прийняття зазначеного рішення було враховано результати службового розслідування, про те, що перешкоджання законній професійній діяльності журналістів з боку ОСОБА_1 , яке мало місце 04.10.2021 в приміщенні банку, є кримінальним проступком, передбаченим ст.171 КК України.
Комісією з проведення службового розслідування констатована ймовірність настання репутаційного ризику банку, що передбачає можливість понесення банком збитків через формування у думці суспільства негативної інформації про банк, яка є наслідок інциденту 04.10.2021. При цьому зазначений збиток не є прогнозованим за звичайних обставин.
Також Правлінням АТ «ДЕІБУ» обговорювався другий інцидент, до планування якого є причетним ОСОБА_1 , який своїми діями (заохочувальними рухами та висловлюваннями) надав чіткі сигнали співробітникам банку стосовно невизнання важливості всебічного розслідування інциденту, фактично підриваючи довіру до існуючих у банку процедур службових розслідувань та перевірок. Витік відеозапису другого інциденту завдав значної шкоди інтересам та репутації банку.
Своїми діями під час другого інциденту ОСОБА_1 довів, що він не здатний належним чином виконувати свої обов'язки, передбачені посадовою інструкцією, через нерозуміння вимог та положень Кодексу етики та корпоративних цінностей банку, що свідчить не його невідповідність займаній посаді та виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню ним роботи.
Також встановлено, що 12.11.2021 позивач був звільнений з займаної посади на підставі наказу від 12.11.2021 №1967-к в зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню даної роботи.
Середньоденна заробітна плата позивача становить 14 463,35 грн, що підтверджується довідкою АТ «ДЕІБУ» від 22.05.2023 №0022600/355.
Станом на 12.11.2021 в АТ «ДЕІБУ» вакантними були посади начальника управління протидії легалізації кримінальних доходів та фінансування тероризму Департаменту з комплаєнс-контролю, директора Департаменту реструктуризації та стягнення, керівника судового центру, начальника управління методології та звітності, директора Юридичного департаменту, начальника управління безпеки діяльності та захисту інтересів банку Департаменту банківської безпеки, начальника Управління інформаційної безпеки, начальника Управління планування і звітності Фінансового департаменту; начальника Управління організації та підтримки обслуговування корпоративних клієнтів, начальника Управління електронних банківських сервісів Департаменту цифрового банкінгу, директора Департаменту інформаційної політики, директора Департаменту Операційного департаменту, начальника управління реєстраційно-операційної підтримки розрахунків, начальника управління матеріально-технічного та транспортного забезпечення.
Згідно з посадовою інструкцією директора Департаменту банківської безпеки, затвердженою 07.07.2020, директор Департаменту повинен відповідати таким кваліфікаційним вимогам - вища освіта (магістр, спеціаліст), стаж роботи в банківських або фінансових установах, структурах безпеки не менше 3 років, у тому числі на керівних посадах - не менше 2 років.
ОСОБА_1 був ознайомлений з цією посадовою інструкцією 08.07.2020.
Рішенням Наглядової ради АТ «ДЕІБУ» від 18.03.2021 затверджено положення про Департамент банківської безпеки.
Крім цього, 16.04.2021 Наглядовою радою банку (протокол від 16.04.2021 №7) затверджено Кодекс поведінки (етики) АТ «Укрексімбанк».
Відомості про ознайомлення позивача з Кодексом поведінки (етики) АТ «Укрексімбанк» та проведення його щорічного навчання відповідно до п.7.4 Кодексом поведінки (етики) АТ «Укрексімбанк» відсутні. Про те, що ОСОБА_1 не ознайомлювали з Кодексом поведінки (етики) АТ «Укрексімбанк» він повідомив 08.10.2021 на засіданні Другої палати Комісії з етики АТ «ДЕІБУ».
Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників системи «Укрексімбанк» були затверджені 18.01.2002 (протокол конференції трудового колективу від 18.01.2002 №4).
Відомості про ознайомлення позивача з цими Правилами відповідно до п. 2.5. Правил, відсутні.
Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Пунктом 2 ч.1, ч.2 ст.40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Абзацом 1 пункту 21 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 зі змінами визначено, що при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі.
Суд першої інстанції установив, що Правлінням АТ «ДЕІБУ» було прийняте рішення, оформлене протоколом від 12.11.2021 №88, про схвалення звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту банківської безпеки на підставі п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України на підставі виявленої невідповідності цього працівника займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, які перешкоджають продовженню даної роботи та зобов'язано голову Правління забезпечити видання наказу про звільнення позивача на підставі п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
При цьому Правлінням АТ «ДЕІБУ» під час прийняття зазначеного рішення було враховано результати службового розслідування про те, що перешкоджання законній професійній діяльності журналістів з боку ОСОБА_1 , яке мало місце 04.10.2021 в приміщенні банку, є кримінальним проступком, передбаченим ст.171 КК України, та в подальшому стали підставою для початку досудового розслідування у кримінальному провадженні №12021105010001903.
Також Правлінням АТ «ДЕІБУ» обговорювався другий інцидент (повернення позивача в листопаді 2021 року на робоче місце в банку після закінчення строку відсторонення від посади), до планування якого очевидно є причетним ОСОБА_1 , який своїми діями (заохочувальними рухами та висловлюваннями) надав чіткі сигнали співробітникам банку стосовно невизнання важливості всебічного розслідування інциденту, фактично підриваючи довіру до існуючих у банку процедур службових розслідувань та перевірок. Витік відеозапису другого інциденту завдав значної шкоди інтересам та репутації банку.
Аналізуючи докази, надані учасниками справи на підтвердження заявлених вимог та заперечень проти них, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що докази неналежного виконання трудових обов'язків ОСОБА_1 внаслідок його недостатньої кваліфікації відсутні.
Суд урахував правовий висновок Верховного суду, викладений у постанові від 04.12.2020 по справі № 335/7435/18, де вказано, що невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров'я.
Так, на момент укладання з ОСОБА_1 трудового договору щодо виконання ним роботи на посаді директора Департаменту банківської безпеки, відповідачу було відомо про його кваліфікацію та він був прийнятий на роботу на зазначену посаду.
Як встановлено із матеріалів справи, причиною звільнення позивача з роботи стало вчинення ним 04.10.2021 дій, які мали ознаки кримінального правопорушення, та через порушення 12.11.2021 вимог та положень Кодексу етики та корпоративних цінностей банку, що, на думку відповідача, викладену у рішенні Правління АТ «ДЕІБУ», оформленого протоколом від 12.11.2021 №88, яким схвалено звільнення ОСОБА_1 , свідчить про його невідповідність займаній посаді та виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню ним роботи.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав такі висновки відповідача помилковими, адже фактично позивач був звільнений з роботи за вчинення кримінального проступку, що не є підставою для звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, яка передбачає звільнення з роботи за неналежне виконання трудових обов'язків з причин, що не залежать від працівника та не можуть бути поставлені йому в вину.
Крім того, суд зауважив, що звинувачуючи позивача у порушенні Кодексу поведінки (етики), відповідач не надав жодних доказів того, що позивач був ознайомлений з його змістом та відповідно до п.7.4 цього Кодексу відповідач забезпечував проведення щорічного навчання позивача.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції не було встановлено неналежного виконання позивачем своїх трудових обов'язків, визначених посадовою інструкцією, внаслідок недостатньої кваліфікації. Докази, які б доводили протилежне і спростовували зазначені висновки суду, відповідач не надав.
Не додано таких доказів і до апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконне звільнення позивача з роботи, що має насідком його поновлення на посаді директора Департаменту банківської безпеки АТ «ДЕІБУ».
Суд також звернув увагу, що відомості про те, що ОСОБА_1 є членом профспілки АТ «ДЕІБУ» жодна зі сторін суду не надала.
Оскільки суд дійшов висновку про поновлення позивача на роботі, то застосуванню підлягають приписи ч.2 ст. 235 КЗпП України, згідно з якими при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено правовий висновок, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Такий висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18), яка не вбачала підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (у справі № 6-511цс16).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року у справі №234/15372/17 (провадження № 61-4998св20), зазначено, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
Як видно із матеріалів справи, судові засідання по справі відбувались із значним інтервалом, матеріали справи передавались до апеляційного суду для розгляду апеляційних скарг як позивача, так і відповідача, на процесуальні ухвали суду, представник позивача систематично брав участь у судових засіданнях, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляв.
Тому суд правильно урахував, що розгляд справи триває понад один рік, проте не з вини позивача, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто за період з 12.11.2021 по 26.12.2023, включно, в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За відомостями, наданими відповідачем, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 14 463,35 грн.
За період з 12.11.2021 по 26.12.2023 кількість робочих днів вимушеного прогулу становить 550.
Загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 7 954 842,50 грн (визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів вимушеного прогулу, тобто 14463,35 грн х 550 робочих днів вимушеного прогулу = 7 954 842,50 грн), яка розрахована судом без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
І така сума підлягає стягненню з відповідача.
Правильними є також висновки суду першої інстанції про відшкодування моральної шкоди.
Так, статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 (з відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).
Враховуючи, те що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин, то вимоги позивача є законними і обґрунтованими.
Суд зауважив, що компенсація завданої моральної шкоди має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Аналізуючи наведені норми права у сукупності з доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу була спричинена моральна шкода через незаконне звільнення, що призвело до втрати позивачем заробітної плати, страждань та переживань через втрату засобів для існування, нормальних життєвих зв'язків, життєвих незручностей, що вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, та вимушеністю відстоювати свою позицію, направлену на відновлення його порушених прав, в судовому порядку.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував конкретний характер порушення прав позивача, погіршення його матеріального стану, тяжкість, істотність і тривалість впродовж майже двох років вимушених змін у житті позивача після незаконного звільнення після невиплати належних сум та дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування за рахунок відповідача моральної шкоди в розмірі 200000 грн, оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивача на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено 16 липня 2024 року.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова