Провадження № 11-кп/824/3610/2024 Категорія: ч. 4 ст. 358 КК України
ЄУН: 939/2936/23 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
10 липня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали у кримінальному провадженні № 12023116120000342, внесеному до ЄРДР 3 листопада 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 і ч. 4 ст. 358 КК України, за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Бородянського районного суду Київської області від 26 лютого 2024 року, яким
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сари Гадяцького району Полтавської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, неодруженого, який працює на посаді тракториста - машиніста в ТОВ «Агро-Край» (м. Гадяч Полтавської області), проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358; ч. 4 ст. 358 КК України, і призначено покарання:
- за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень;
- за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 70 КК України шляхом повного складання покарань визначено ОСОБА_6 за сукупністю кримінальних правопорушень покарання у виді штрафу в розмірі 9350 (дев'ять тисяч триста п'ятдесят) гривень,
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_8
Вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим в тому, що в порушення вимог ст. 68, 92 Конституції України, п. 2, 5-1, 16-18 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, п. 1.10, 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 2001 року № 1306, у невстановленому місці та у невстановлений час, але не пізніше 3 листопада 2023 року, діючи умисно, з метою незаконного отримання права керувати транспортними засобами, виконуючи роль пособника, надав невстановленій особі свої персональні дані та власне фотозображення в електронній формі, за допомогою яких вказана невстановлена особа у невстановленому місці та у невстановлений час, але не пізніше 3 листопада 2023 року, виготовила на ім'я ОСОБА_6 та передала йому підроблене посвідчення водія категорій «А, В1, В, С1, С, СЕ» серії НОМЕР_1 , номер з лицьової сторони НОМЕР_4, номер на зворотній стороні НОМЕР_3 від 15 серпня 2020 року.
В подальшому, обвинувачений ОСОБА_6 , в порушення вимог ст. 68, 92 Конституції України, п. 2, 5-1, 16-18 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 року № 340, п. 1.10, 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 2001 року № 1306, 3 листопада 2023 року, о 16.35 год., керуючи транспортним засобом - автомобілем «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_2 , маючи при собі підроблене посвідчення водія категорій «А, В1, В, С1, С, СЕ» серії НОМЕР_1 , номер з лицьової сторони НОМЕР_4, номер на зворотній стороні НОМЕР_4 на власне ім'я, нібито, видане ТСЦ № 8042 15 серпня 2020 року, рухався автодорогою М-07 сполученням «Київ-Ковель», де на 58 км поблизу с. Волиці Бучанського району Київської області, на підставі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» був зупинений інспектором БПП в с. Чайки УПП в Київській області ОСОБА_9 за порушення правил дорожнього руху і, достовірно знаючи, що посвідчення водія серії НОМЕР_1 , номер з лицьової сторони НОМЕР_4, номер на зворотній стороні НОМЕР_3 на його ім'я у встановленому законом порядку він не отримував, діючи умисно, пред'явив працівнику поліції ОСОБА_9 підроблене посвідчення водія, тобто використав завідомо підроблений документ.
Цим же вироком вирішено питання процесуальних витрат та доля речових доказів.
Не погоджуючись з вироком суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок в частині призначеного обвинуваченому покарання у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність; вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн, а також за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. На підставі ч. ч. 1, 2 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом повного складання призначених покарань, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 550 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 9350 грн. В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Прокурор зазначає, що оскаржуваним вироком після засудження ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн., а також за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., суд призначив йому остаточне покарання на підставі ч. ч. 1, 2 ст. 70 КК України у виді штрафу в розмірі 9350 грн.
Таким чином, остаточно призначене судом покарання ОСОБА_6 на підставі ч. ч. 1, 2 ст. 70 КК України у виді штрафу тільки із його визначенням у грошовій сумі, із перерахуванням розміру у гривнях, без визначення його розміру у певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, є неправильним застосуванням кримінального закону.
Обвинувачений ОСОБА_6 , належним чином повідомлений про день, час та місце апеляційного розгляду, до суду апеляційної інстанції не з'явився, будь-яких заяв та клопотань не подавав.
Враховуючи позицію прокурора, зважаючи на положення ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає можливим проведення апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі обставини, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дотримався наведених вимог закону не у повному обсязі.
Перевіркою матеріалів судового провадження встановлено, що фактичні обставини кримінального правопорушення під час судового розгляду ніким не оспорювалися і докази відносно них відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК Українине досліджувалися. Фактичні обставини кримінального правопорушення не оспорюються як в апеляційній скарзі, так і ніким з учасників апеляційного розгляду кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин згідно з ч. 2 ст. 394 КПК України перевірці апеляційним судом не підлягають.
Дії обвинуваченого за встановлених судом першої інстанції обставин правильно кваліфіковані:
- за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України, як пособництво у підробленні посвідчення, яке видається установою, яка має право видавати такі документи, і який надає права, з метою використання його іншою особою,
- за ч. 4 ст. 358 КК України, як використання завідомо підробленого документа,
та йому призначено покарання за кожне кримінальне правопорушення:
- за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень;
- за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Висновки суду в частині доведення винуватості, кваліфікації дій обвинуваченого, призначеного обвинуваченому окремо за кожне кримінальне правопорушення покарання в апеляційній скарзі прокурора та під час апеляційного розгляду не оскаржуються.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому на підставі ст. 70 КК України остаточного покарання, то колегія суддів вважає їх слушними.
За вироком суду обвинуваченому відповідно до ч. 1 і 2 ст. 70 КК України шляхом повного складання покарань визначено за сукупністю кримінальних правопорушень покарання у виді штрафу в розмірі 9350 (дев'ять тисяч триста п'ятдесят) гривень.
Порушене прокурором в апеляційній скарзі питання стосується питання призначення остаточного покарання обвинуваченому у виді штрафу та необхідності визначення його розміру в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду сформулювала висновок у постанові від 1 березня 2018 року (справа № 607/7119/16-к, провадження за касаційною скаргою № 51-369км17), зазначивши, що при призначенні покарання у виді штрафу, його розмір повинен бути визначений у певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із перерахунком у грошову суму в гривнях, виходячи з вимог закону, яким встановлена сума одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Відповідно до вимог ст. 53 КК України розмір штрафу визначається судом в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу. Положення ч. 5 цієї статті, які регулюють порядок заміни несплаченої суми штрафу покаранням іншого виду, розраховують таку заміну, виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тобто, кримінальний закон сформульовано однозначно, він чітко і послідовно вказує на єдиний вимір розміру покарання у виді штрафу - неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
У даному кримінальному провадженні суд першої інстанції, ухваливши відносно ОСОБА_6 обвинувальний вирок, призначив обвинуваченому покарання за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 та ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із перерахунком у грошову суму в гривнях, виходячи з вимог закону, яким встановлена сума одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Проте, призначаючи обвинуваченому остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ст. 70 КК України, не визначив його у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян, як того вимагають положення кримінального закону, вказавши тільки грошовий еквівалент призначеного покарання.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Враховуючи те, що визначення розміру штрафу у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян у кримінальному провадженні, де такого визначення зроблено не було, та усунення такого неправильного застосування кримінального закону не погіршує становища обвинуваченого, колегія суддів доходить висновку, що вирок суду відносно ОСОБА_6 у частині призначеного йому остаточного покарання на підставі ст. 70 КК України підлягає зміні з визначенням розміру штрафу обвинуваченому у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян з застосуванням принципу призначення остаточного покарання, застосованого судом першої інстанції.
За встановлених обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду на підставі ст. 407, 408 КПК України в частині призначення обвинуваченому остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ст. 70 КК України - зміні.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_7 - задовольнити.
Вирок Бородянського районного суду Київської області від 26 лютого 2024 року щодо ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 і ч. 4 ст. 358 КК України - змінити в частині призначеного покарання на підставі ст. 70 КК України.
Вважати ОСОБА_6 засудженим до остаточного покарання, призначеного на підставі ст. 70 КК України, шляхом повного складання покарань, до штрафу у розмірі 550 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 9350 грн.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді:
______________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4