Унікальний номер справи 369/10214/23
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/11677/2024
Головуючий у суді першої інстанції Н. С. Пінкевич
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
10 липня 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Авєлін А. О.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Києво - Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2024 року, постановлену у складі судді Пінкевич Н. С., в примішенні Києво - Святошинського районного суду Київської області,
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, у якій просила накласти арешт на спірне майно: - транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ» модель «Е 350», 2016 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу: НОМЕР_1 ; - квартиру загальною площею 34 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №2313559032224; - на 1/2 частки ОСОБА_2 , на нежитлове приміщення, комплекс складів, загальною площею 484,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1817904018109; - земельну ділянку кадастровий номер 3210400000:07:007:0006, площею 0,0616 га, яка розташована в АДРЕСА_3 ; кадастровий номер 3221281201:01:065:0038, площею 0.12 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; - земельну ділянку кадастровий номер 3210400000:07:007:0026, загальною площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , земельну ділянку 66; - земельну ділянку кадастровий номер 3222485800:03:008:5005, загальною площею 0,0794 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Петрівське; - на будівлю артсвердловину, нежитлова будівля, загальною площею 5,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1482256832244; - на нежитлову будівлю, артсвердловина, загальною площею 55,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1482063632244.
В обгрунтування заяви зазначила, що під час спільного проживання сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, набули право власності на нерухоме та рухоме майно, а також корпоративні права, що є об'єктом спільної сумісної власності. Відповідач є власником спірного майна, а тому з моменту звернення до суду може відчужити дане майно. Вважає, що лише вжиття заходів забезпечення позову спроможне забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Ухвалою Києво - Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, у якій просила суд накласти арешт на спірне майно: -транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ» модель «Е 350», 2016 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу: НОМЕР_1 ; - квартиру загальною площею 34 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2313559032224; - 1/2 частки ОСОБА_4 на нежитлове приміщення, комплекс складів, загальною площею 484,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1817904018109; - земельну ділянку кадастровий номер 3210400000:07:007:0006, площею 0,0616 га, яка розташована в АДРЕСА_3 ; - земельну ділянку кадастровий номер 3221281201:01:065:0038, площею 0,12 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; - земельну ділянку кадастровий номер 3210400000:07:007:0026, загальною площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; - земельну ділянку кадастровий номер 3222485800:03:008:5005, загальною площею 0,0794 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Петрівське; - будівлю артсвердловину, нежитлова будівля, загальною площею 5,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1482256832244; - нежитлову будівлю, артсвердловина, загальною площею 55,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1482063632244.
В обгрунтування необхідності застосування заходів забезпечення даного позову посилалась на те, що предметом позову є поділ спільного майна сторін, яке вони набули у власність під час спільного проживання, що є об'єктом спільної сумісної власності. Після звернення у липні 2023 року позивача із позовом до суду про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна відповідачем вжито активні дії з метою приховування майна шляхом його переоформлення на третіх осіб, а саме: спірне майно за договорами дарування було відчужене матері відповідача - ОСОБА_5 . Вважає, що лише вжиття заходів забезпечення позову спроможне забезпечити виконання судового рішення в разі задоволення позову, оскільки ОСОБА_5 , як новий власник може розпоряджатися цим майном на свій розсуд, зокрема відчужити його на користь третіх осіб.
Ухвалою Києво - Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2024 рокувідмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з ухвалою суду про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, позивачем надано належні докази на обґрунтування необхідності застовування судом заходів забезпечення позову, вказаних у заяві, чого судом враховано не було. Судом було помилково відмовлено у задоволенні заяви з підстав належності спірного нерухомого майна особі, яка на час вирішення питання про забезпечення позову не є учасником справи, оскільки не враховано, що разом із заявою про забезпечення позову позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, питання про прийняття якої судом було відкладено. Зокрема судом не було враховано, що разом з позовною заявою позивачем було надано суду докази належності на праві власності спірного автомобіля відповідачу, який станом на тепер відчужено на користь інших осіб з метою уникнення майнової відповідальності у разі задоволення позову. Відмовляючи у забезпеченні позову суд також не врахував, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно колишнього подружжя, що на час розгляду справи судом вибуло із власності відповідача, призведе до порушення вимог щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача та унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Дацюк О. В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила їх задовольнити з викладених підстав.
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився. Від його представника - адвоката Криштофа Р. С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому сторона відповідача заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи їх безпідставними та необгрунтованими, у задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві. Також адвокат вказав про неможливість прибуття у судове засідання до суду апеляційної інстанції через зайнятість в іншому судовому процесі. Заяв, клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача та його представника до суду не надходило.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Враховуючи те, що відповідач та його представник були повідомлені про розгляд справи апеляційним судом, представник відповідача ОСОБА_6 подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, беручи до уваги ч.2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності відповідача та його представника.
Заслухавши пояснення представника заявника ОСОБА_7 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення не відповідає.
Так, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне нерухоме майно, яке є предметом спору належать на праві власності ОСОБА_5 , яка не є учасником даної цивільної справи на час вирішення питання про забезпечення позову. Оскільки питання про прийняття заяви про зміну предмету позову станом на дату розгляду заяви про забезпечення позову вирішено не було, тому накладення арешту буде порушувати права третіх осіб, які на даний момент не є учасниками даної цивільної справи. Також суд відмовив у накладенні арешту на 1/2 частку ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, комплекс складів, загальною площею 484,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки відповідно до інформаційної довідки з реєстру речових прав, право власності на вказане нежитлове приміщення зареєстровано за ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , які станом на момент розгляду заяви не є учасниками даної цивільної справи. Відмовляючи у задоволенні заяви в частині накладення арешту на спірний транспортний засіб, стороною позивача до заяви не було долучено актуальних доказів належності вищевказаного майна на праві власності особі, як то фізичній чи юридичній особі, що у разі задоволення заяви може призвести до порушення прав третіх осіб.
Проте із такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодитися не може, оскільки вони суперечать матеріалам справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК Українизакріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 виснувала, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.
Тобто, необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Отже, ключовим євстановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач просила суд застосувати захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, що є спірним, право власності на яке на час звернення ОСОБА_1 до суду із позовом (липень 2023 року) належало відповідачу ОСОБА_2 .
Так, заявник просила забезпечити поданий нею позов вдруге, оскільки заява про забезпечення позову, подана разом із позовною заявою була залишена судом без задоволення через недоведеність заявником необхідності застосування заходів забезпечення та вчинення відповідачем дій щодо відчуження спірного майна, право власності на яке було зареєстровано за ним. Однак наразі таке відчуження вже здійснено відповідачем на користь третьої особи (його матері), шляхом укладення договорів дарування, а належний йому на праві власності автомобіль було відчужено на користь інших осіб.
Із матеріалів справи вбачається, що на час подання у липні 2023 року ОСОБА_1 позовної заяви до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу та поділ майна, рухоме та нерухоме майно, яке є предметом спору належало на праві власності відповідачу ОСОБА_2 .
У позові позивач вказує на те, що зазначене майно належить до спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які проживали однією сім'єю без шлюбу, а поділ цього майна є предметом позову.
Після подання ОСОБА_1 позову до суду їй стало відомо, що 25.07.2023 відповідачем було здійснено відчуження майна, яке є спірним та право власності на яке було зареєстровано за ним, на користь його матері, про що між ними було укладено договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С., зареєстровані в реєстрі за номерами 912, 4441, 4442, 4456, 4457, 4458, 4459, 4562.
Оскільки відбулося відчуження спірного майна та відбулася зміна власника цього майна, у зв'язку з чим можливість захисту порушеного права позивача на частку такого майна ускладнилася, так як виникла необхідність в оспорюванні в судовому порядку відповідних договорів дарування земельних ділянок та іншого нерухомого майна, що потребує значного часу та докладання додаткових зусиль для відновлення порушеного права.
У зв'язку із зазначеним ОСОБА_1 було подано до суду заяву про зміну предмету позову, у якій вона збільшила кількість відповідачив у справі та зазначила відповідачами ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , вона просить суд встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу в США в період з травня 2014 року по 08.10.2018, визнати недійсними договори дарування спірного нерухомого майна та застосувати наслідки недійсності правочинів, визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказані вище транспортний засіб та нерухоме майно. У порядку поділу майна визнати право приватної власності по частки за кожним на спірне майно та у порядку поділу майна стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію частки у спільному майні із розрахунку частки розміру ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «ВАВІДЕН», ТОВ «ІТАЛ ГРУП», ТОВ «БІЗНЕС ТРЕВЕЛ ГРУПП».
Тобто ОСОБА_1 має на меті захистити своє право власності на указане в заяві про забезпечення позову майно, яке вважає порушеним.
У справі, яка переглядається, колегія суддів установила наявність реального спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі у випадку задоволення позову; співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами.
Крім того, дійсна мета звернення ОСОБА_1 до суду з заявою про забезпечення позову підтверджується тим, що майно, яке є спірним, після відкриття провадження у цій справі (05.07.2023) було відчужене 25.07.2023 ОСОБА_2 (право власності на яке було зареєстровано за ним як одноосібним власником) на користь третіх осіб. Таке звернення позивача не спрямоване на зловживання нею своїми правами. Навпаки, підставами повторного подання заяви про забезпечення позову у цій справі ОСОБА_1 зазначила необхідність забезпечення їй можливості ефективного захисту та поновлення права на спірне майно, яке вона вважає порушеним та віджудження якого проводить відповідач після її звернення до суду з позовом.
Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.
Колегією суддів враховує усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд не урахував докази, надані заявником на підтвердження своїх вимог, не пересвідчився, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник реальний спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не з'ясував обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Суд не вирішив питання про прийняття обо відмову у прийнятті заяви ОСОБА_1 про зміну предмета позову (в якій позивач залучила до участі у справі в якості відповідачів осіб, які є власниками спірного майна), а тому суд безпідставно відмовив заявнику у вжитті заходів забезпечення позову, посилаючись на те, що накладення арешту на майно, яке є предметом спору, порушить права теперішніх власників, які на час вирішення питання про забезпечення позову не є учасником справи.
Ураховуючи те, що предметом заявленого позову є вимоги про поділ майна, яке до вирішення даної справи по суті вже відчужене відповідачем на користь своєї матері за договорами дарування, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішив порушене заявником питання щодо забезпечення позову без дотримання практики ЄСПЛ щодо ефективного способу захисту прав позивача у національному законодавстві та безпідставно відмовив у застосуванні заходів забезпечення позову ОСОБА_1 .
Та обставина, що на час вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, яке є предметом позову, право власності на це майно зареєстроване за ОСОБА_5 , яка не є учасником справи, не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки на час звернення ОСОБА_1 до суду із даним позовом таке право власності на спірне майно було зареєстроване за відповідачем - ОСОБА_2 зазначене стосується і спірного трансопртного засобу, оскільки у матеріалах справи міститься свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «MERCEDES-BENZ» модель «Е 350», 2016 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу: НОМЕР_1 , власник ОСОБА_2 .
Колегія суддів, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, вважає за необхідне застосувати вид забезпечення позову як накладення арешту на спірне майно, що є предметом позову, оскільки такий вид забезпечення позову співмірний заявленим позовним вимогам, та є єдиним ефективним способом захисту прав позивача.
Апеляційний суд вважає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування такого виду забезпечення позову, оскільки таке майно після подання позивачем позову до суду та відкриття провадження у справі було відчужене відповідачем на користь інших осіб. Такий захід забезпечення позову може гарантувати виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог, оскільки, як свідчать матеріали справи, спірне майно, вибуло з володіння відповідача за договорами дарування. При цьому апеляційний суд бере до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких зачипляються таким забезпеченням позову. А тому вказані особи мають бути залучені до участі у даній справі.
Вказаний вид забезпечення позову колегія суддів вважає найефективнішим заходом захисту прав позивача, оскільки він пов'язаний з предметом позову, співмірний із позовними вимогами, і цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Зокрема колегія суддів зазначає, що згідно ч.4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується, а також спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Враховуючи викладене, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття такого заходу забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв'язку із вжиттям такого заходу, відчужуючи спірне майно на користь своєї матері за безоплатними договоромаи відповідач усвідомлював значення своїх дій та їх ризики, будучи обізнаним про наявний спір у суді з приводу даного майна.
Також слід відмітити, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті спору, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Слід відмітити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Окрім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
З огляду на викладене колегія суддів, з'ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність заходу забезпечення позову, який просить застосувати позивач, заявленим позовним вимогам, а також оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого позивач звернулася до суду, дійшла висновку, що захід забезпечення позову, обраний позивачем, є співмірними із вимогами позовної заяви та позивачем достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову.
Інтереси та права третіх осіб таким забезпеченням не будуть порушені або обмежені, оскільки заходи забезпечення позову мають виключно тимчасовий характер і після вирішення спору по суті, вони будуть скасовані і у випадку ухвалення рішення не на користь позивача, власники майна і надалі зможуть реалізувати свої права стосовно майна, яке на цей момент є спірним.
Стороною позивача належними та допустимими доказами доведено, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення, у випадку ухвалення на її користь.
За таких обставин, враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин, обраний вид забезпечення є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що, в силу положень статей 149-153 ЦПК України, свідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову.
Оскільки апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції, задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_1 та подану нею заяву про забезпечення позову, тому на підставі положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги на ухвалу суду у загальному розмірі 1 211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити.
Ухвалу Києво - Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на майно, а саме:
- транспортний засіб марки «MERCEDES-BENZ», модель «Е 350», 2016 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу: НОМЕР_1 , що належав на праві власності ОСОБА_2 ;
- квартиру АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №2313559032224, що належить на праві власності ОСОБА_5 ;
- 1/2 частку нежитлового приміщення, комплекс складів, загальною площею 484,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1817904018109, що належить на праві власності ОСОБА_5 ; - земельну ділянку кадастровий номер 3210400000:07:007:0006, площею 0,0616 га, яка розташована в АДРЕСА_3 , що належить на праві власності ОСОБА_5 ;
- земельну ділянку кадастровий номер 3221281201:01:065:0038, площею 0.12 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , що належить на праві власності ОСОБА_5 ;
- земельну ділянку кадастровий номер 3210400000:07:007:0026, загальною площею 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на праві власності ОСОБА_5 ;
- земельну ділянку кадастровий номер 3222485800:03:008:5005, загальною площею 0,0794 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Петрівське, що належить на праві власності ОСОБА_5 ;
- будівлю, артсвердловину, нежитлову будівлю, загальною площею 5,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1482256832244, що належить на праві власності ОСОБА_5 ;
- будівлю, господарську будівлю, нежитлову будівлю, загальною площею 55,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1482063632244, що належить на праві власності ОСОБА_5 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_7 .
Боржник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_8 .
Боржник: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_8 .
Постанова підлягає негайному виконанню.
Строк пред'явлення постанови до виконання три роки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 16 липня 2024 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна