19 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_7 ,
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12021110000000347 стосовно
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гавронщина Макарівського району Київської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, за апеляційними скаргами представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_9 на вирок Макарівського районного суду Київської області від 28 червня 2023 року,
Вироком Макарівського районного суду Київської області від 28 червня 2023 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, та йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років.
Справа №11-кп/824/2086/2024 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_11
Категорія: ч. 3 ст. 286-1 КК України Доповідач ОСОБА_1 .
Також цим вироком частково задоволено цивільні позови ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ухвалено стягнути:
- з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 200 000 грн. моральної шкоди;
- з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на користь ОСОБА_7 23 333,33 грн. моральної шкоди;
- з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 1 000 000 грн. моральної шкоди;
- з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на користь ОСОБА_6 23 333,33 грн. моральної шкоди та 30 160,00 грн. витрат на поховання, а разом 53 493,33 грн.;
- з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 200 000 грн. моральної шкоди;
- з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на користь ОСОБА_7 23 333,33 грн. моральної шкоди.
Цивільний позов ОСОБА_12 задоволено та ухвалено стягнути:
- з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_12 50 000 грн. моральної шкоди, 48 532,61 грн. матеріальної шкоди, 5 600 грн. судових витрат, а разом 104 132,61 грн.;
- з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на користь ОСОБА_12 130 000 грн. матеріальної шкоди.
Цим же вироком вирішено питання арешту майна, речових доказів та процесуальних витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Суд визнав доведеним, що 09 травня 2021 року близько 06 години водій ОСОБА_10 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в порушення вимог пункту 2.9 а) «водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин», Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року (далі - ПДР України), керуючи автомобілем «Hyundai Sonata», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі С101407 сполученням «Липівка-Березівка» між селами Колонщина та Березівка в межах Бучанського району Київської області, зі сторони села Березівка, в порушення вимог пунктів 2.3 б) «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, реагувати на її зміну» та 2.3 д) «водій повинен не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху» ПДР України, проявив злочинну самовпевненість, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, чим створив загрозу безпеці дорожнього руху, а також в порушення вимог п. 10.1 ПДР України «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, у результаті чого виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_13 , який рухався в зустрічному напрямку.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_13 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події.
Смерть ОСОБА_13 настала внаслідок поєднаної травми голови, грудної клітки, обох верхніх кінцівок і лівої нижньої кінцівки, ведучою серед яких є закрита черепно-мозкова травма у вигляді масивних крововиливів під оболонки і в шлуночки головного мозку.
Порушення водієм ОСОБА_10 вимог пунктів 2.9 а), 2.3 б), д), 10.1 ПДР України перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті ОСОБА_13 .
В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 , посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання обвинуваченому та стягнення з нього моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_6 та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_10 у виді позбавлення волі строком на 7 років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 7 років, та стягнути моральне відшкодування з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 в розмірі позовних вимог - 2 976 666,67 грн.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд, хоч і призначив обвинуваченому покарання в межах санкції статті, однак застосував мінімальні строки, передбачені санкцією даної статті, і таке покарання, на думку потерпілої ОСОБА_6 , не відповідає обставинам кримінального правопорушення.
Зокрема, зазначає, що у суді першої інстанції під час допиту ОСОБА_10 зазначив, що, сідаючи за кермо в день ДТП, вважав себе тверезим, адже вживав напередодні алкогольні напої в кількості 300-350 гр. Також під час допиту ОСОБА_10 , ухиляючись від прямої відповіді, намагаючись виправдатись, неодноразово зазначав, що після ДТП він втратив свідомість, а коли прийшов «в себе», то йому давали щось невідоме пити. Таким чином, ОСОБА_10 намагався ввести суд в оману та доказати суду хибну думку про те, що він під час ДТП був тверезий, а вживав алкоголь вже після ДТП.
Разом з тим, зауважує, що, згідно висновку судово-токсикологічної експертизи №193 від 13.05.2023, у крові обвинуваченого виявлено етиловий спирт в розмірі 2,13 проміле, що, з урахуванням затвердженої норми в кількості 0,2 проміле, свідчить про те, що ОСОБА_10 під час ДТП перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння. Тому висновок повністю спростовує показання обвинуваченого, а також доводить факт невідповідності висновків суду щодо вчинення злочину обвинуваченим, викладеному у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, бо вказує, що під час вчинення злочину останній перебував у несвідомому стані внаслідок вживання алкогольних напоїв, що могло істотно вплинути на призначення покарання обвинуваченому.
Крім того, зазначає, що судом першої інстанції було враховано як пом'якшувальну обставину - щире каяття. Однак, про яке щире каяття може бути мова, якщо після вчинення злочину ані ОСОБА_10 , ані його захисник чи близькі родичі не зв'язувалися ані з потерпілою ОСОБА_6 , ані з іншими потерпілими. ОСОБА_10 жодного разу за весь час з моменту ДТП (а це більше 2-х років) навіть не просив вибачення у потерпілих за свій кримінальний вчинок. Під час допиту у суді ОСОБА_10 також не виявляв жодних дій, які б слугували підставою для висновку про його щире каяття. Лише під час крайнього судового засідання у суді першої інстанції, розуміючи невідворотність покарання у вигляді позбавлення волі, слухаючи підказки свого захисника, намагаючись ввести суд в оману, ОСОБА_10 «видавив» із себе слова щодо нібито каяття. Однак, на думку апелянта, це не є щирим каяттям в розумінні п.1 ч. 1 ст. 66 КК України.
Також вказує на те, що, як під час допиту обвинуваченого, так і під час інших судових засідань в рамках даного провадження у суді першої інстанції, ОСОБА_10 та його захисник неодноразово говорили, що обвинувачений буде перераховувати потерпілим завдану ним шкоду, однак жодної копійки ОСОБА_10 до цього часу не відшкодував.
Таким чином, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, неврахування судом першої інстанції висновку експерта, нещирість ОСОБА_10 під час судового розгляду, відсутність як такого щирого каяття, вважає за необхідне призначити покарання обвинуваченому у вигляді 7 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 7 років. При цьому прокурор у суді першої інстанції також вважав за необхідне застосувати до обвинуваченого саме таке покарання, яке також підтримали всі потерпілі та цивільний позивач.
Окрім цього, вказує й на те, що судом першої інстанції під час прийняття рішення про стягнення моральної шкоди не було враховано того, що ОСОБА_14 є дружиною загиблого внаслідок ДТП ОСОБА_15 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, і як наслідок вона втратила найріднішу людину, з якою проводила фактично все своє свідоме життя, разом вонипрожили більше 40 років та виховали спільно двох дітей, а також разом виховували онуків. Після отримання звістки про смерть чоловіка, ОСОБА_6 була саме не своя - не знала куди себе подіти, була в нервовому шоці і морально подавлена, а також зазнала величезних душевних страждань, які дуже важко переживає до цього часу. Тривалий час, а особливо перший час після вищезазначеного ДТП, ОСОБА_6 перенесла неабияке психологічне навантаження та моральні страждання, відбулося погіршення сну, декілька днів після важкої звістки про смерть чоловіка просто не могла навіть їсти. Внаслідок перенесеного душевного болю та нервового перенапруження ОСОБА_6 постійно вживає пігулки для пониження артеріального тиску, періодично згадує все добре, що було протягом її спільного з чоловіком життя та тихенько плаче, щоб полегшити свої моральні страждання.
При цьому внаслідок смерті чоловіка ОСОБА_6 змушена була змінити свій звичний уклад життя, докладати додаткових зусиль для організації свого життя, адже вона з 2010 року є інвалідом третьої групи, що підтверджується довідкою від 13.10.2010 року до акта огляду МСЕК. У ОСОБА_6 проблема з опорно-руховим апаратом, вона фактично не може сама пересуватися і її чоловік зажди їй в цьому допомагав, приносив продукти харчування до дому, піклувався у побуті і був для неї справжньою опорою, а після смерті чоловіка від нервового перенапруження у ОСОБА_6 опустилися руки, і жодна майнова компенсація не в змозі відновити попередній стан, який існував до вищезазначеної ДТП, повернути до життя її чоловіка.
Окрім цього, ОСОБА_6 внаслідок ДТП змушена відстоювати своє право на відшкодування шкоди в суді, їздити на регулярні судові засідання, які тривали майже два роки, що приносить додаткові моральні страждання.
Також сам факт того, що ОСОБА_10 після ДТП жодного разу «по-людськи» не попросив вибачення, морально травмує потерпілу, адже фактично ОСОБА_10 «щиро покаявся» лише під час крайнього засідання у липні 2023 року, хоча насправді це було не каяття, а лише «показуха» для суду з метою зменшення міри покарання.
Таким чином, вважає, що враховуючи характер заподіяння моральної шкоди, характер і об'єм моральних страждань потерпілої, необхідно стягнути моральне відшкодування з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 в розмірі позовних вимог 2 976 666,67 грн.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 , не оскаржуючи встановлені судом обставини справи, призначення обвинуваченому покарання та відшкодування матеріальної шкоди, просить вирок суду змінити в частині призначення сум моральної шкоди, які підлягають стягненню, а саме: стягнути з ОСОБА_10 на користь: - ОСОБА_7 50 000 грн. моральної шкоди; - ОСОБА_7 50 000 грн. моральної шкоди; - ОСОБА_6 150 000 грн. моральної шкоди; - ОСОБА_12 5 000 грн. моральної шкоди. Звільнити ОСОБА_10 від покарання на підставі ч. 2 ст. 84 КК України.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що свою вину в інкримінованому злочині ОСОБА_10 визнав повністю, цивільні позови щодо моральної шкоди визнав частково, щодо матеріальної шкоди визнав повністю, та як і під час досудового розслідування справи, щиро розкаювався та сприяв розкриттю кримінального правопорушення, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, докази щодо обставин вчинення кримінального правопорушення судом не досліджувалися.
Разом з тим, вважає, що цивільні позови до ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди заявлені потерпілими є безпідставними і нічим не підтвердженими, оскільки потерпілі не надали суду жодного доказу (медичних документів із зазначенням причинного зв'язку захворювань чи перенесених страждань чи інших доказів) щодо спричиненої шкоди і правомірність відшкодування саме такої суми для її відновлення.
При цьому представники Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ», яке визнано судом відповідачами у справі, жодного разу у судовому засіданні участі не приймали.
Крім того, звертає увагу на те, що ОСОБА_10 раніше не судимий, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, та те, що відповідно до довідки до акта огляду МСЕК ДОЗ Київської ОДА КЗ КОР «Обласне бюро МСЕК», висновки медико-соціальних експертних комісій про умови і характер праці інвалідів є обов'язковими для адміністрації підприємств, установ і організацій серії НОМЕР_3 від 27.10.2022, ОСОБА_10 повторно встановлено другу групу інвалідності та рекомендовано оперативне лікування в плановому порядку (тотальне ендопротезування), тобто операцію з встановленням ендопротеза лівого культьового суглобу, у зв'язку з чим, до суду було надано відповідні документи та заявлено усне клопотання щодо звільнення ОСОБА_10 від відбування покарання на підставі ч. 2 ст. 84 КК України, а у разі необхідності призначити судову медичну експертизу у зв'язку з тяжкою хворобою, яка перешкоджає відбуванню покарання.
Однак судом не було розглянуто дане клопотання та не взято вище наведене до уваги, хоча обвинуваченого ОСОБА_10 у судові засідання привозили в інвалідному візку та відкладалися планові операції з метою швидшого розгляду справи, про що маються відповідні документи.
При цьому зазначає, що одним із конституційних прав громадян є право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Не є виключенням засуджені особи, яким таке право гарантується ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Звільнення від відбування покарання у зв'язку із тяжкою хворобою є процедурою, яка покликана забезпечити право засудженого на належне лікування та можливість зберегти своє життя.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Представник потерпілої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 у запереченнях з доповненнями до них на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , не погоджуючись із доводами апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні в повному обсязі.
Захисник ОСОБА_9 у запереченнях на апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_19 , вважаючи вимоги апеляційної скарги нічим необґрунтованими, просить залишити її без задоволення, а вирок суду в частині призначення ОСОБА_10 покарання - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_10 на підтримку доводів апеляційної скарги сторони захисту та їх заперечення проти апеляційної скарги представника потерпілої, представника потерпілих - адвоката ОСОБА_8 та потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 на підтримку доводів апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 та їх заперечення проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 , а також заперечення прокурора проти всіх апеляційних скарг, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_10 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого, що відповідає юридичній кваліфікації діяння ч. 3 ст. 286-1 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Крім того, фактичні обставини справи та правильність кваліфікації дій ОСОБА_10 за обставин, викладених у вироку, перевірці колегією суддів не підлягають, оскільки вони учасниками судового провадження в суді першої інстанції не оспорювалися і докази щодо них, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувались. За змістом поданих апеляційних скарг не заперечуються вони і захисником ОСОБА_9 та представником потерпілої ОСОБА_6 - адвокатом ОСОБА_8 і в апеляційному провадженні.
При цьому колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині.
Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_10 покарання, то вони є непереконливими.
Так, відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Водночас положення ст. 50 КК Українивизначають, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Як вважає колегія суддів, цих вимог закону, при здійсненні судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_10 , суд першої інстанції дотримався.
Так, призначаючи ОСОБА_10 покарання, як це слідує з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, особу винного, наявність обставин, які пом'якшують покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують. Зокрема, судом враховано, що ОСОБА_10 раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має сім'ю, а також, що у нього на утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, є інвалідом ІІ групи, обставинами, що пом'якшують його покарання, суд визнав щире каяття, а обставин, які його обтяжують, судом не встановлено.
З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що необхідним та достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень буде покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років, з чим погоджується і колегія суддів з урахуванням як ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, так і конкретних обставин кримінального провадження, які полягають в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом саме у стані алкогольного сп'яніння, і це спричинило смерть потерпілого, та даних про особу обвинуваченого, зокрема того, що ОСОБА_10 раніше не судимий, має сім'ю, трьох неповнолітніх дітей на утриманні, свою вину у вчиненому визнав повністю, з цього приводу надав показання, в яких не оспорював й факту вживання алкогольних напоїв напередодні події у кількості 300-350 г, у зв'язку з чим судом першої інстанції провадження було розглянуто на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце реєстрації і проживання, де характеризується позитивно. Також враховує колегія суддів і наявність обставини, яка пом'якшує ОСОБА_10 покарання - щире каяття, та відсутність обставин, які його обтяжують. Відтак, на підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_10 покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років є достатнім для виправлення і перевиховання обвинуваченого, попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень та здатне досягти його мети.
Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 про те, що судом першої інстанції безпідставно визнано ОСОБА_10 обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття, то слід зазначити наступне.
Правову позицію щодо застосування щирого каяття як обставини, яка пом'якшує покарання висловив Касаційний кримінальний суд у справі № 283/2169/19, зокрема Верховний Суд зазначив, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об'єктивно підтверджують щире каяття особи.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, ОСОБА_10 з самого початку досудового розслідування свою вину визнавав повністю, активно сприяв досудовому розслідуванню і органом досудового розслідування в обвинувальному акті було визнано, що обставиною, яка пом'якшує його покарання, є щире каяття.
Також ОСОБА_10 сприяв і судовому слідству, а саме в суді першої інстанції свою вину в інкримінованому йому правопорушенні визнав повністю та надав показання про те, що 09 травня 2021 року близько 06 години він їхав на роботу у с. Гавронщина. З'їхав з траси Київ-Чоп у с. Березівка, рухався у напрямку с. Колонщина та, доїхавши до спуску, помітив авто, яке їхало на зустріч. Потім, коли автомобіль наблизився, відчув сильний поштовх та втратив свідомість. Також пояснив, що напередодні вживав алкогольні напої у кількості 300-350 гр. Про вчинене дуже шкодує. Цивільні позови потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 він визнає частково, а саме у межах страхової суми, яка станом на 09 травня 2021 року становить 72 000,00 грн. та з урахуванням трьох позивачів, на яких розподілити зазначену страхову суму. Що стосується цивільного позову ОСОБА_12 , то він не визнав його повністю та просив у його задоволенні відмовити.
У зв'язку із повним визнанням ОСОБА_10 своєї вини у скоєному, а також згодою із кваліфікацією його дій за ч. 3 ст. 286-1 КК України та доказами, на які посилався орган досудового розслідування, суд першої інстанції, за згодою інших учасників процесу, розглянув справу відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, без дослідження інших доказів щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.
Вказані обставини, всупереч доводам апеляційної скарги представника потерпілої, свідчать, що повне визнання ОСОБА_10 своєї вини було не вимушеним, а його поведінка, як під час досудового розслідування, так і судового слідства, свідчить про щирий жаль з приводу вчинених дій та їх осуд, що дає підстави вважати про наявність у засудженого щирого каяття, а відтак, суд першої інстанції обґрунтовано встановив це як обставину, яка пом'якшує покарання.
При цьому, всупереч доводам апеляційної скарги представника потерпілої, щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (наприклад, при з'явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Відповідну позицію висловила колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року по справі №283/2169/19. Згідно вказаного рішення Верховного Суду, для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, вирішальним є встановлення факторів, які б свідчили про справжність, щирість визнання вини, шляхом відповідного ставлення до скоєного, що передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, і має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Надані суду матеріали не містять даних, які б давали підстави вважати, що визнання ОСОБА_10 своєї вини та щире каяття у вчиненому є лише способом захисту з метою уникнення відповідальності, як на те вказує адвокат ОСОБА_17 , а тому щире каяття підлягає врахуванню у відповідності до ст. 66 КК України, як обставина, яка пом'якшує його покарання.
Ті обставини, про які зазначили потерпілі під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_10 , маючи трьох неповнолітніх дітей, проживає лише з одним не є підставою для призначення останньому більш суворого покарання, оскільки це жодним чином не збільшує рівень його суспільної небезпеки. Крім того, факт проживання обвинуваченого окремо від дітей не спростовує висновків суду щодо їх утримання обвинуваченим.
Поряд з цим і те, що обвинувачений ОСОБА_10 не здійснив виплат по відшкодуванню шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, з урахуванням наявності спору щодо її розміру, не може бути підставою для призначення йому більш суворого покарання.
Зважаючи на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_10 покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 років, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, відповідає меті покарання, є співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам. Крім того, воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК. Підстав для призначення ОСОБА_10 покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 7 років, яке є наближеним до максимального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України, як про те просить представник потерпілої, колегія суддів, виходячи з даних про особу обвинуваченого та конкретних обставин справи, не вбачає.
Разом з тим колегія суддів не вбачає і підстав для застосування стосовно ОСОБА_10 положень ст. 84 КК України та звільнення його від відбування покарання за хворобою, про що просить в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 .
Відповідно до ч. 2 ст. 84 КК України, особа, яка після вчинення кримінального правопорушення або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
З аналізу положень ст. 84 КК України слідує, що факт захворювання засудженого на тяжку хворобу сам по собі не тягне обов'язкового звільнення від відбування покарання. Звільнення обвинуваченого від відбування покарання за хворобою є правом, а не обов'язком суду.
При цьому перелік хвороб, які є підставою для звільнення від відбування покарання на підставі ст. 84 КК України, міститься у додатку № 13 до наказу Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства юстиції України № 1348/5/572 від 15 серпня 2014 року «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі».
З вище наведених норм закону слідує, що застосування положень ст. 84 КК України можливе до осіб, які вже відбувають покарання, а не до осіб, відносно яких вироки не вступили в законну силу.
За доводами апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 обвинувачений є інвалідом другої групи, йому рекомендовано оперативне лікування з встановленням ендопротеза.
ОСОБА_10 засуджений за вчинення тяжкого злочину, внаслідок якого настала смерть потерпілого, йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 років, тобто є мінімальним покаранням передбаченим санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України.
На переконання колегії суду, такий вид і розмір призначеного обвинуваченому покарання за вчинене ним діяння з невідворотними наслідками - смерть людини, з урахуванням того, що ОСОБА_10 , у відповідності до вимог закону, може отримувати безкоштовне лікування у спеціалізованій лікарні в разі виникнення такої необхідності, виходячи з виду та тяжкості захворювання, на яке хворіє ОСОБА_10 , колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав у звільненні ОСОБА_10 від покарання за хворобою.
Також, перевіряючи законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційних скаргах представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_9 , щодо вирішення цивільних позовів заявлених в рамках даного кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 128 КПК України, потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов, який розглядається за правилами визначеними цим Кодексом з дотриманням норм і положень Цивільного процесуального кодексу України та Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Частиною третьою зазначеної норми передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За загальним правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода (в тому числі моральна), завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
У даному кримінальному провадженні було заявлено цивільні позови, зокрема:
- потерпілим ОСОБА_7 заявлено до обвинуваченого ОСОБА_10 цивільний позов про відшкодування моральної шкоди у сумі 976 66,67 грн. Крім того, ОСОБА_7 звернувся з цивільним позовом до ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» про відшкодування 23 333,33 грн. моральної шкоди;
- потерпілою ОСОБА_6 заявлено до обвинуваченого ОСОБА_10 цивільний позов про відшкодування моральної шкоди у сумі 2 976 66,67 грн. Крім того, ОСОБА_6 звернулася з цивільним позовом до ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ», про відшкодування 23 333,33 грн., моральної шкоди та витрат на поховання в розмірі 30 160 грн.;
- потерпілим ОСОБА_7 заявлено до обвинуваченого ОСОБА_10 цивільний позов про відшкодування моральної шкоди у сумі 976 66,67 грн. Крім того, ОСОБА_7 звернувся з цивільним позовом до ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» про відшкодування витрат на поховання і розмірі 1 905 грн. та 23 333,33 грн. моральної шкоди;
- цивільним позивачем ОСОБА_12 заявлено до обвинуваченого ОСОБА_10 цивільний позов про відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000 грн., матеріальної шкоди в розмірі 48 532,61 грн., а також судових витрат у розмірі 5 600 грн. Крім того, ОСОБА_12 звернулася з цивільним позовом до ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 130 000 грн.
Позовні вимоги потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 суд першої інстанції задовольнив частково, а саме ухвалив стягнути:
- з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 200 000 грн. моральної шкоди;
- з ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на користь ОСОБА_7 23 333,33 грн. моральної шкоди;
- з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 1 000 000 грн. моральної шкоди;
- з ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на користь ОСОБА_6 23 333,33 грн. моральної шкоди та 30 160 грн. витрат на поховання, а разом 53 493,33 грн.;
- з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 200 000 грн. моральної шкоди;
- з ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на користь ОСОБА_7 23 333,33 грн. моральної шкоди.
Цивільний позов ОСОБА_12 судом першої інстанції задоволено повністю та ухвалено стягнути:
- з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_12 50 000 грн. моральної шкоди, 48 532,61 грн. матеріальної шкоди, 5 600 грн. судових витрат, а разом 104 132,61 грн.;
- з ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на користь ОСОБА_12 130 000 грн. матеріальної шкоди.
При вирішенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та цивільного позивача ОСОБА_12 в частині відшкодування кожному з них моральної шкоди, завданої злочинними діяннями обвинуваченого ОСОБА_10 , суд першої інстанції, у відповідності зі ст. 23 ЦК України, врахував, що в результаті вчинення злочину кожен з вказаних потерпілих зазнав непоправних моральних страждань, які вплинули на психологічний та загальноемоційний стан кожного з них.
Так, вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_6 суд врахував характер, ступінь та обсяг моральних переживань потерпілої у зв'язку із втратою чоловіка ОСОБА_13 , наявність причинного зв'язку між вчиненим і моральною шкодою, яка настала, роль і ступінь участі обвинуваченого у її заподіянні, який своїми діями позбавив життя чоловіка потерпілої, з яким вона прожила 40 років разом, порушення життєвих сімейних зв'язків, які поновити неможливо, тяжкість вимушених змін у житті потерпілої, яка залишилася сама, час і зусилля необхідні для відновлення її душевного стану, і виходячи із принципу розумності та справедливості, на противагу доводам захисника, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення її цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди на суму 1 000 000 грн.
Колегія суддів вважає, що такий розмір моральної шкоди є співмірним із заподіяною шкодою потерпілій ОСОБА_6 , і відповідає характеру та обсягу тих фізичних та душевних страждань і переживань, які вона понесла в результаті дій ОСОБА_10 , зокрема її душевних переживань з приводу втрати чоловіка, ступеню та обсягу моральних переживань, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у житті потерпілої тощо.
Що стосується посилань представника потерпілої щодо неврахування судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди ОСОБА_6 тієї обставини, що обвинувачений не вибачився і не відшкодував шкоди, то вони не заслуговують на увагу, оскільки ці обставини не є вирішальними при визначенні розміру моральної шкоди, який визначається, відповідно до положень ст. 23 ЦК України, виходячи з вимог розумності і справедливості.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, визнаючи обґрунтованою суму моральної шкоди, що присуджена судом першої інстанції до стягнення з ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_6 , оскільки саме таким критеріям, визначеним у ст. 23 ЦК України - розумності і справедливості, відповідає визначений розмір моральної шкоди в 1 000 000 грн., вважає твердження представника потерпілої ОСОБА_18 - адвоката ОСОБА_8 щодо необхідності стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої моральної шкоди в розмірі 2 976 666, 67 грн. безпідставними.
З цих же підстав не погоджується колегія суддів і з доводами апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 , що розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_6 має становить 150 000 грн., оскільки такий розмір моральної шкоди є явно несправедливим і не співмірним з глибиною душевних страждань, які переживає ОСОБА_6 у результаті втрати чоловіка, з яким спільно прожила 40 років, і який був підтримкою в побуті та інших життєвих обставинах.
Також, на противагу посиланням захисника, обґрунтованим є рішення суду першої інстанції і про стягнення з ОСОБА_10 на користь потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_7 моральної шкоди в розмірі по 200 000 грн. кожному, яка визначена з урахуванням характеру, ступеню та обсягу моральних переживань потерпілих у зв'язку із втратою батька, їх тривалості, наявності причинного зв'язку між вчиненим і моральною шкодою, яка настала, ролі і ступеню участі обвинуваченого у її заподіянні, порушення життєвих зв'язків, тяжкості вимушених змін у житті потерпілих, часу і зусиль необхідних для відновлення їх душевного стану.
Колегія суддів вважає, що такий розмір моральної шкоди є співмірним із заподіяною шкодою потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_7 і відповідає, відносно кожного з них, характеру та обсягу тих душевних страждань і переживань, які вони понесли в результаті дій ОСОБА_10 і зокрема - відповідає глибині душевних страждань кожного з них, що спричинені втратою батька, відсутністю можливості повернутися до звичного способу життя, а також, відповідно до положень ст. 23 ЦК України, критеріям виваженості, розумності і справедливості.
З аналогічних підстав, на переконання колегії суддів, обґрунтовано визначено і розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_10 на користь цивільного позивача ОСОБА_12 , у розмірі 50 000 грн., що відповідає характеру, ступеню та обсягу її моральних переживань у зв'язку із втратою родича - чоловіка її рідної сестри ОСОБА_6 , а також і фізичного знищення її майна - пошкодження в результаті дорожньо-транспортної пригоди її автомобіля «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_2 , їх тривалості, порушенням життєвих зв'язків, тяжкості вимушених змін у житті, часу і зусиллям необхідним для відновлення її душевного стану.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, визнаючи обґрунтованими суми моральної шкоди, що присуджені судом першої інстанції до стягнення з ОСОБА_10 на користь кожного з вказаних потерпілих та цивільного позивача, вважає протилежні тому твердження захисника ОСОБА_9 безпідставними, адже вочевидь, що ситуація, пов'язана з дорожньо-транспортною пригодою, яка виникла внаслідок недотриманням ОСОБА_10 під час керування ним, та ще й в стані алкогольного сп'яніння, транспортним засобом правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_13 , була психотравмуючою для кожного з потерпілих - ОСОБА_7 і ОСОБА_7 та цивільного позивача ОСОБА_12 і мала наслідком значні моральні переживання, у зв'язку з непоправною втратою близької людини та порушенням нормальних життєвих зв'язків.
У зв'язку з цим апеляційні вимоги захисника ОСОБА_9 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_7 по 50 000 грн. кожному та на користь цивільного позивача ОСОБА_12 5 000 грн. моральної шкоди є безпідставними.
Таким чином, за викладеним вище, не маючи інших приводів та підстав для скасування чи зміни вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_9 без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Макарівського районного суду Київської області від 28 червня 2023 року стосовно ОСОБА_10 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
___________________ ___________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3