Ухвала від 11.07.2024 по справі 569/3885/13-к

Рівненський апеляційний суд

УХВАЛА

Іменем України

11 липня 2024 року м. Рівне

Справа № 569/3885/13-к

Провадження № 11-кп/4815/365/24

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,

прокурора - ОСОБА_5 ,

захисників - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 23 квітня 2024 року про продовження ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12012190020000004 стосовно ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п.6, 9, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289 КК України та ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п.6, 9, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 квітня 2024 року задоволені клопотання прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_5 та продовжено обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів до 21 червня 2024 року включно.

У поданих апеляційних скаргах:

Захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_9 вказує, що ухвала суду є незаконною, ухваленою за умов неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що прокурор не довів суду, що заявлені ризики з числа передбачених ч.1 ст.177 КПК України наявні, не зменшилися на сьогодні та виправдовують подальше тримання ОСОБА_9 під вартою. Зазначає, що останній вже зараз фактично відбув покарання у виді строкового позбавлення волі, оскільки строк попереднього ув'язнення ОСОБА_9 у разі засудження його до позбавлення волі, підлягає зарахуванню з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, тобто тривалість строку фактично відбутого ним покарання у виді позбавлення волі з урахуванням вказаного зарахування на сьогодні вже складає більше 15 років. Просить ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 23 квітня 2024 року скасувати. Відмовити в задоволенні клопотання прокурора і негайно звільнити ОСОБА_9 з-під варти.

Захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_10 вказує, що ухвала суду першої інстанції містить формальний виклад обставин, мотивована лише тяжкістю злочину та наявністю ризиків, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зазначає, що обвинувачений утримується в ДУ «Рівненський СІ» більше 11 років та, перебуваючи під вартою, зарекомендував себе з позитивної сторони, умов запобіжного заходу не порушує, вимоги режиму тримання та правил внутрішнього розпорядку виконує в повному обсязі, а також підтримує соціально-корисні зв'язки з рідними шляхом отримання передач та шляхом побачень. Наголошує, що ОСОБА_10 раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався. Крім того, звертає увагу на стан здоров'я обвинуваченого, який є незадовільний, а перебування в стінах установи попереднього ув'язнення позбавляє останнього можливості отримувати необхідну для нього медичну допомогу. Тому просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою обрати ОСОБА_10 більш м'який запобіжний захід.

Обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в апеляційних скаргах зазначають, що вважають судове рішення неправомірним, оскільки суд першої інстанції допустив суттєві порушення норм кримінального процесуального закону. Наголошують, що загальна тривалість кримінального провадження перевищила 11 років та 7 місяці, протягом яких обвинувачені безперервно утримуються під вартою, що не відповідає вимогам розумного строку, передбаченого ст.28 КПК України.

Просять ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 23 квітня 2024 року скасувати. Також обвинувачені просять здійснювати розгляд поданих апеляційних скарг за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисників на підтримання поданих апеляційних скарг, думку прокурора та представника потерпілого, які заперечили проти їх задоволення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч.5 ст.9 КПК України.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.

При розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку судового розгляду і тримання особи під вартою, чи не допущено безпідставного тривалого судового розгляду, інші обставини, що вплинули на невиправдано тривале тримання особи під вартою, чи не з'явилися до моменту розгляду подання причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо.

Стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожному право на свободу та особисту недоторканність.

Цих вимог закону судом першої інстанції дотримано не в повному обсязі, оскільки ані в клопотаннях прокурора, ані в ухвалі суду не вмотивовано, на підставі яких наявних у справі фактичних даних можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинувачених.

З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебуває кримінальне провадження за №12012190020000004 стосовно ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п.6, 9, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289 КК України та ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.п.6, 9, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289 КК України.

Апеляційним судом встановлено, що у вересні 2012 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, при цьому строк дії запобіжного заходу неодноразово продовжувався.

Обґрунтовуючи рішення про продовження строку тримання під вартою суд першої інстанції в ухвалі зазначив, що обвинувачені не мають постійного місця проживання та джерела прибутку, розгляд кримінального провадження на даний час не завершено з поважних причин, з врахуванням періоду воєнного стану, запровадженого по всій території України у зв'язку з триваючою масштабною збройною агресією російської федерації проти України, а ризики, визначені ст.177 КПК України, не зменшилися, тому застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим.

Вимогами ст.ст.176,178,183 КПК України визначено, що тримання під вартою є виключним запобіжним заходом і застосовується лише, якщо жоден із інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Однак, під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотань про продовження строків тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не були дотримані в повному обсязі.

Так, продовживши обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 найбільш суворий запобіжний захід судом не з'ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити їх належної процесуальної поведінки та запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

При цьому, слід звернути увагу на позиції Європейського Суду з прав людини, які згідно ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК України є частиною національного законодавства щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою як протягом досудового слідства, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (справа Руденко проти України).

В контексті п.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду, в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризиків, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 р. зазначено, що «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи, причини, про які йдеться у рішенні національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення, продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості перевалює над принципом поваги до свободи особистості».

Аналізуючи викладене, а також враховуючи положення ч.4 ст.194 КПК України, апеляційний суд визнає, що хоча матеріали клопотань і містять дані, які вказують на обґрунтованість обвинувачення та наявність ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, однак прокурором не доведено недостатності застосування більш м'якого запобіжного заходу, у зв'язку з чим продовження відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням викладеного, є невиправданим.

Наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.

Колегія суддів вважає, що подані прокурором до суду клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не відповідають вимогам чинного законодавства, містять формальний виклад обставин, мотивовані лише тяжкістю злочину та наявністю ризиків, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених.

Так, при обранні обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було зазначено про тяжкість інкримінованого обвинувачення та ризики можливості переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, продовжити свою злочинну діяльність, тобто вчинити інше кримінальне правопорушення, чим перешкоджати кримінальному провадженню, проте з плином часу це обґрунтування не змінилося при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ..

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв'язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі «Харченко проти України»).

Так, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бакчиєв проти Молдови»).

Вважаючи за доцільне продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суд першої інстанції погодився з доводами, викладеними в клопотанні прокурора, посилаючись на раніше встановлені під час обрання та продовження обвинуваченим запобіжного заходу ризики, проте суд не навів обставин, які б переконливо виправдовували подальше тримання обвинувачених під вартою, оскільки їх актуальність на момент продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурором не підтверджена.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що судом безпідставно продовжено обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 строк тримання під вартою. Крім того, сама по собі тяжкість кримінальних правопорушень не може слугувати підставою для тримання особи під вартою, що слідує із усталеної практики Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів зазначає, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебуває за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення їх належної поведінки на цей період, оскільки до обвинувачених даний запобіжний захід був застосований ще з вересня 2012 року, тобто обвинувачені перебувають під вартою понад одинадцять років. У зв'язку з чим, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є не співрозмірним меті заходу, тому під час вирішення питання продовження строків тримання під вартою не було забезпечено виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур Глави 18 КПК України, внаслідок чого судове рішення не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.

У даному кримінальному провадженні, зваживши всі обставини у їх сукупності, в тому числі і відомості щодо особистості обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які раніше не судимі, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення.

Враховуючи вказані обставини і те, що в ухвалах суду про продовження обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 строку тримання під вартою протягом понад одинадцять років містяться посилання, фактично, на ті самі обставини, які слугували підставами для застосування запобіжного заходу у 2012 році, тобто без належного доведення підстав продовження відносно них виняткового запобіжного заходу та без урахування зменшення ризиків з плином часу, колегія суддів приходить до висновку, що таку тривалість тримання особи під вартою не можна вважати виправданою.

Стороною обвинувачення не було надано будь-яких доказів на підтвердження доцільності продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під вартою.

Разом з тим, строк дії оскаржуваної ухвали суду закінчився 21 червня 2024 року, а тому Рівненський апеляційний суд не надсилає дану ухвалу для виконання.

Керуючись ст.ст.405, 407, 409, 422-1 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задовольнити частково.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 23 квітня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12012190020000004 стосовно ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6, п.9, п.12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289 КК України та ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6, п.9, п.12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289 КК України скасувати.

Відмовити в задоволенні клопотання прокурора Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_5 про продовження обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2