Справа № 553/5641/22 Номер провадження 22-ц/814/2627/24Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В. М. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
11 липня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Карпушина Г.Л., суддів: Кузнєцової О.Ю., Прядкіної О.В., при секретарі судового засідання: Буйновій О.П.,-
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 березня 2024 року по справі за позовною заявою Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №2» Полтавської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-
У жовтні 2022 року КП « ЖЕО № 2» звернулося до суду із вказаним позовом в якому просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 солідарно заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг за період з 01.11.2018 по 28.02.2022 у розмірі 26244,19 грн., та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01.03.2022 по 30.09.2022 у розмірі 3820,08грн, а також вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування позову вказувало, що КП «ЖЕО № 2» обслуговує гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 є наймачем кімнати № 319 у вищевказаному гуртожитку та є споживачем житлово- комунальних послуг. Вказувало, що окрім квартиронаймача у кімнаті зареєстровані ОСОБА_1 , разом із своїми малолітніми дітьми.
У зв'язку із невиконанням зобов'язання по оплаті комунальних послуг утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11 березня 2024 року позов КП « ЖЕО № 2» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 солідарно заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг адресою: АДРЕСА_2 за період з 01.11.2018 по 28.02.2022 у розмірі 26244,19 грн., та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01.03.2022 по 30.09.2022 у розмірі 3820,08 грн.
Вирішено питання судових витрат.
З рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення районного суду скасувати та в задоволенні позову відмовити. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що за період з 01.11.2018 року по 10.03.2021 року жодного договору з позивачем не укладала, а тому вважає, що правовідносини за цей період між сторонами не виникли.
Окрім того вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності. Також не погоджується з розрахунком боргу.
Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що КП «ЖЕО № 2» обслуговує гуртожиток за адресою: м. Полтава вул. Б. Хмельницького, 7.
ОСОБА_1 є наймачем кімнати № 319 у вищевказаному гуртожитку та є споживачем житлово- комунальних послуг. Із матеріалів справи вбачається. що окрім квартиронаймача у кімнаті зареєстровані ОСОБА_1 , разом із своїми малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
У зв'язку із невиконанням зобов'язань за адресою АДРЕСА_2 за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з 01.11.2018 року по 28.02.2022 року заборгованість склала 26244,19 грн. та за період з 01.032022 року по 30.09.2022 року - 3820,08 грн.
Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що оскільки зобов'язання перед позивачем належним чином не виконувалось, наявні підстави для стягнення заборгованості із відповідачів.
Колегія суддів вважає такий висновок районного суду вірним з наступних підстав.
Права та обов'язки мешканців гуртожитків як споживачів житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про електроенергетику», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року №1357, Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2008 року №1070, та іншими законами та нормативними актами з питань надання окремих видів таких послуг.
Згідно п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572 встановлено, що власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний, зокрема, оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом;
Наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку, зобов'язані, зокрема, своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановлені договором або законом.
Плата за проживання у гуртожитку включає: витрати на оплату житлово-комунальних послуг (послуги з управління гуртожитком, послуги з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, постачання та розподілу природного газу, електричної енергії, послуги з поводження з побутовими відходами); інші витрати, необхідні для забезпечення створення належних умов для проживання (утримання майна гуртожитку, зазначеного в абзаці першому пункту 14 цього Положення) та організації побуту (заміна, прання, дезінфекція постільних речей тощо у разі їх видачі).
Із матеріалів справи вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1 - квартиронаймач, її донька ОСОБА_1 та онуки 0 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с.8).
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
У рішенні Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі №6-59цс13 зроблено правовий висновок щодо застосування положень пункту 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносно відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати житлово-комунальних послуг та роз'яснено, що споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати за надані послуги.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15, він є незмінним.
Виходячи із вищевикладеного та враховуючи, що відповідачі зареєстровані у кімнаті №319 вказаного гуртожитку, акту про неотримання відповідних послуг матеріали справи не містять, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо фактичного користування відповідачами наданими житлово-комунальними послугами з утримання будинку.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не укладала договору з позивачем на отримання комунальних послуг за період з 01.11.2018 року по 10.03.2021 року не беруться до уваги, оскільки факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності не заслуговую на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (набрав чинності 02.04.2020) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020, який тривав до 30.06.2023.
Отже, строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у період з листопада 2018 року в силу приписів пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
Доводи апеляційної скарги щодо невірного розрахунку заборгованості не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем на спростовання даних доказів не надано свого розрахунку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Разом з тим, суд першої інстанції, стягуючи судові витрати з відповідачів в солідарному порядку, не врахував, що чинним цивільним процесуальним законодавством такий вид стягнення щодо витрат зі сплати судового збору не передбачений.
Так, солідарне зобов'язання є інститутом цивільного права і на нього поширюється дія норм ЦК України, який визначає це поняття через "солідарну вимогу" та "солідарний обов'язок" відповідно ст.ст. 541-544 ЦК України.
Солідарне зобов'язання є різновидом цивільно-правових зобов'язань із множинністю осіб, які характеризуються тим, що у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний з них має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі, а у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо.
Солідарна відповідальність у зобов'язальному праві це - відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов'язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.
При цьому, як солідарне зобов'язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.
Судове рішення не може бути підставою виникнення солідарності, оскільки судовим рішенням утверджуються права осіб, а не створюються заново. Судове рішення не може створювати й солідарну відповідальність там, де вона не випливає з самого правовідношення, яке зумовило виникнення спору.
Отже, слід дійти висновку, що районним судом у даній справі було помилково ототожнено інститут розподілу судових витрат (судового збору), закріплених в ЦПК України, з солідарним обов'язком та відповідальністю, які є інститутами цивільного права і виникають лише у випадку передбаченому законом або договором згідно ст. 541 ЦК України.
Таким чином, якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати розподіляються між відповідачами у визначених частках. Солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати по оплаті судового збору, законом не передбачено.
Враховуючи викладене рішення районного суду в частині солідарного стягнення судових витрат слід скасувати та ухвалити в цій часині нове рішення про стягнення судових витрат з ОСОБА_1 , ОСОБА_1 по 1127 грн. з кожного.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 березня 2024 року в частині стягнення судових витрат -скасувати.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організації №2» Полтавської міської ради по 1127 грн. судового збору з кожного.
В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Повний текст постанови виготовлено 12 липня 2024 року.
Головуючий суддя : _______________________ Г.Л. Карпушин
Судді: ___________________ О.Ю. Кузнєцова __________________ О.В. Прядкіна