вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"10" липня 2024 р. Справа № 918/397/24
Господарський суд Рівненської області у складі: суддя Романюк Р.В.,
за участю секретаря судового засідання Шандалюк А.А.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області
до ОСОБА_1
до Фермерського господарства "Валентина"
про витребування земельної ділянки
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача (Гончарової Л.М.): Мельничук С.В. (ордер серія ВК №1129768 від 15.05.2024р.);
від відповідача (ФГ "Валентина"): Янчук В.В. (ордер серія ВК №1129447 від 13.05.2024 р.);
прокурор: Гарбарук В.А.
Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - Відповідач 1) та до Фермерського господарства "Валентина" (далі - Відповідач 2), в якій просить витребувати з володіння ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Валентина" у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради земельну ділянку площею 3,1893 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1271 (реєстраційний номер: 592207656246).
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації № 13 від 13.01.2009 р. (із змінами внесеними розпорядженням Рівненської РДА № 690 від 13.09.2011 р.) надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки за рахунок земель ФГ "Валентина" у розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради громадянам, у т.ч. ОСОБА_1 . Наказом Головного управління Держземагенства у Рівненській області № 17-153/16-15-СГ від 17.02.2015 р. передано у власність земельні ділянки загальною площею 33,8584 га для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як членам фермерського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.
Прокурор зазначає, що згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 10.03.2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1271 площею 3,1892 га (реєстраційний номер: 592207656246).
За твердженням прокурора, ОСОБА_1 будучи членом ФГ "Валентина", яка не є засновником ФГ "Валентина" та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність земельну ділянку площею 3,1893 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1271, яка перебувала у користуванні фермерського господарства. У подальшому, ОСОБА_1 . фермерську діяльність не здійснювала, земельну ділянку передала в оренду ФГ "Валентина" (договір оренди від 11.11.2022 р.) строком на 10 років.
Прокурор вказує, що метою отримання спірної земельної ділянки було не створення та ведення фермерського господарства відповідачем одноосібно або з членами родини, а отримання її безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів. Відтак, наказ Головного управління Держземагенства у Рівненській області № 17-153/16-15-СГ від 17.02.2015 р. "Про передачу земельних ділянок у власність" прийнятий всупереч положенням ст. 32 ЗК України та ст. 13 ЗУ "Про фермерське господарство", а спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5624682700:01:001:1271 площею 3,1893 га, яка незаконно вибула з власності держави, підлягає витребуванню у комунальну власність Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької міської ради.
06.05.2024 року до господарського суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву в якому вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, та просить суд врахувати наведенні у ньому доводи та заперечення при вирішенні справи по суті, та застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в задоволенні позову Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області.
Відповідач у вказаному відзиві зазначає про те, що після отримання ОСОБА_2 у встановленому законодавством України порядку в користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства 02 лютого 1993 року створено ФГ "Валентина". З моменту державної реєстрації ФГ "Валентина" є фактичним користувачем земельної ділянки, отриманої в користування ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства. Обов'язки землекористувача здійснювало ФГ "Валентина", а не його засновник. Тому право користування земельною ділянкою належало усьому фермерському господарству, тобто всім його членам у рівній мірі, незалежно від часу набуття такого членства. 15.12.2008 року до Рівненської районної державної адміністрації звернулась ОСОБА_1 із заявою про виділення їй в натурі на місцевості земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) 3,50 га за рахунок земель фермерського господарства "Валентина" на території Верхівської сільської ради. В подальшому на підставі заяв членів ФГ "Валентина", розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 13.01.2009 № 13 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки за рахунок земель ФГ "Валентина" у розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради громадянам: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Наказом ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17.02.2015 № 17-153/16-15-СГ, передано у власність земельні ділянки загальною площею 33,8584 га для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як членам фермерського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.
За твердженням відповідача 2, член ФГ "Валентина" ОСОБА_10 набула право власності на земельну ділянку на законних підставах відповідно до вимог земельного законодавства, натомість, на думку ФГ "Валентина" прокурор не довів факту порушення прав та інтересів держави, а позбавлення відповідача 1 права на земельну ділянку є явно непропорційним, оскільки тягне позбавлення особи власності та можливості вести діяльність, яка б забезпечила потреби і його, і членів її сім'ї, тому вважаємо, що позов прокурора задоволенню не підлягає. ФГ "Валентина" вважає, що член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні фермерського господарства.
Відповідач 2 вказує, що завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання (надання) земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі - Наказ ГУ Держземагенства у Рівненській області від 17.02.2015 № 17-153/16-15-СГ. Отже, саме з цієї дати прокурор міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави. Відповідно від вказаної дати слід обраховувати початок перебігу позовної давності, оскільки саме з нею пов'язується незаконне набуття, на думку прокурора, у власність відповідачем-1 спірної земельної ділянки та момент, коли довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Отже, перебіг позовної давності розпочався 17.02.2015 і, відповідно, мав закінчитися 17.02.2018. Водночас з даним позовом прокурор звернувся у квітні 2024 року, тобто за межами строку, встановленого ст. 257 ЦК України. ФГ "Валентина" вважає, що строк позовної давності для витребування земельної ділянки був пропущений прокурором без поважних причин, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
10.05.2024 року до господарського суду від керівника Рівненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідно до якої вказує, що відзив подано з порушенням встановленого судом строку, у відзиві відсутні будь - які докази відповідача щодо поважності причини неподання відзиву у встановлений судом строк, тому він підлягає залишенню без розгляду.
При цьому прокурор посилається на те, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 ЗУ "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Член фермерського господарства, який не отримував земельну у користування для створення фермерського господарства, може отримати таку земельну ділянку у власність виключно на загальних підставах.
Прокурор зазначає, що 11.11.2022 р. ОСОБА_1 , не створивши фермерське господарство, відповідно до договору оренди землі земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1271 площею 3,1893 га передала в оренду ФГ "Валентина", у постійному користуванні якого раніше перебувала оспорювана земельна ділянка, що, на думку прокурора, свідчить про недобросовісність поведінки ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки.
Разом з тим, прокурор вказує, що з огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах як ГУ Дерземагенства у Рівненській області, так і ОСОБА_1 , втручання у право останньої на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи зазначені в позові обставини справи, не становитимуть для ОСОБА_1 надмірного тягаря.
Крім того, прокурор зазначає, що позовна давність прокурором та позивачем не пропущена, оскільки про факт порушення інтересів держави він дізнався лише після вивчення матеріалів ГУ Держгеокадастру у Рівненській області (у лютому 2024 року), а уповноважений у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування - лише з листа Рівненської окружної прокуратури, яким повідомлено про виявлені порушення при передачі земельної ділянки у приватну власність.
06.05.2024 року до господарського суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву в якому просить суд залишити позовну заяву керівника Рівненської окружної прокуратури без розгляду, у випадку розгляду справи по суті, відмовити в задоволенні позову з підстав наведених у відзиві, або застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в задоволенні позову. При цьому, відповідач посилається на те, що оскільки вимоги Закону України "Про прокуратуру" прокурором дотримані не були, тому відсутні підстави для представництва прокурором інтересів у суді.
Разом з тим, відповідач зазначає, що з обставин, які склались між учасниками спору, вбачається добросовісність відповідачів, які належним чином реалізували належні їм права щодо розпаювання земель фермерського господарства та отримання у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Прокурором не доведено підстав, за яких може бути виправдано втручання у право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, наданої для ведення фермерського господарства, оскільки таке втручання є непропорційним тому заходу, якого вимагає прокурор та несумісним із вказаним гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
На думку відповідача, з 17.02.20215 року починається перебіг позовної давності - з моменту отримання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки на підставі наказу ГУ Держземагенства у Рівненській області № 17-153/16-15-СГ від 17.02.2015 р., відповідно, просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в задоволенні позову.
20.05.2024 року до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача 1 відповідно до якої вказує, що відзив подано з порушенням встановленого судом строку, у відзиві відсутні будь - які докази відповідача щодо поважності причини неподання відзиву у встановлений судом строк, тому він підлягає залишенню без розгляду.
При цьому прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5624682700:01:001:1271 знаходиться в межах Дядьковицької територіальної громади. Метою вказаного позову є забезпечення введення власника (Дядьковицької територіальної громади) у володінні майном, якого він був незаконно позбавлений. Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області не є ні власником, ні розпорядником спірної земельної ділянки. Таким чином, суб'єктом владних повноважень уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах є Дядьковицька територіальна громада в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району.
Прокурор зазначає, що ОСОБА_1 не являється членом ФГ "Валентина" від 22.12.2015 року. 11.11.2022 р. ОСОБА_1 , не створивши фермерське господарство, відповідно до договору оренди землі земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1271 площею 3,1893 га передала в оренду ФГ "Валентина", у постійному користуванні якого раніше перебувала оспорювана земельна ділянка, що, на думку прокурора, свідчить про недобросовісність поведінки ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки.
За твердженням прокурора, для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 ЗУ "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства. Лише після припинення прав останнього на таку ділянку. Член фермерського господарства, який не отримував земельну у користування для створення фермерського господарства, може отримати таку земельну ділянку у власність виключно на загальних підставах.
Крім того, прокурор зазначає, що позовна давність прокурором та позивачем не пропущена, оскільки про факт порушення інтересів держави він дізнався лише після вивчення матеріалів ГУ Держгеокадастру у Рівненській області (у лютому 2024 року), а уповноважений у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування - лише з листа Рівненської окружної прокуратури, яким повідомлено про виявлені порушення при передачі земельної ділянки у приватну власність.
02.07.2024 року до господарського суду від Рівненської окружної прокуратури надійшли додаткові пояснення щодо заявлених сторонами у справі заяв про застосування строків позовної давності в яких зазначено, що у органу прокуратури та позивача були відсутні об'єктивні можливості дізнатися про порушення інтересів держави раніше, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, підставними, у зв'язку з чим, порушене право держави підлягає захисту.
03.07.2024 року до господарського суду від представника відповідача - ОСОБА_1 надійшло клопотання про приєднання доказів відповідно до якого просить суд долучити до матеріалів справи 918/397/24 Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) членам фермерського господарства "Валентина", для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, розроблену Державним підприємством "Рівненській науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (19.03.2014 Інв.№212-1), яку отримано (остаточно достатню кількість) на адвокатський запит від Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області 02.07.2024 р. В зв'язку з тим, що зазначені матеріали, про обізнаність органу місцевого самоврядування з одночасним погодженням передачі у приватну власність спірної земельної ділянки отримано 02.07.2024 р. на адвокатський запит, тому неподання до Суду раніше цих доказів прошу вважати з поважних причин.
Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19.04.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначити на "15" травня 2024 р.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15.05.2024 року відкладено підготовче засідання на "05" червня 2024 р.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.06.2024 року закрито підготовче провадження у справі № 918/397/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на "03" липня 2024 р.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03.07.2024 року відкладено розгляд справи на "10" липня 2024 р.
09.07.2024 року до суду від Рівненської окружної прокуратури надійшло заперечення на клопотання про приєднання доказів в якому, у зв'язку з пропуском строку на подання доказів та відсутністю клопотання про його продовження (поновлення) і не наведенням поважних причин несвоєчасного подання доказів, просить суд залишати без розгляду докази, які подано відповідачем 03.07.2024 року.
Суд, вказані заперечення, на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України, протокольною ухвалою від 10.07.2024 року залишено без розгляду.
Прокурор в судовому засіданні 10.07.2024 року підтримала позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві та з урахуванням відповідей на відзиви.
Представник відповідача - Гончарової Л.М. в судовому засіданні 10.07.2024 року позовні вимоги не визнає з підстав, зазначених у відзиві.
Представник відповідача - Фермерського господарства "Валентина" в судовому засіданні 10.07.2024 року позовні вимоги не визнає з підстав, зазначених у відзиві.
Представник позивача - Дядьковицької сільської ради в судове засідання 10.07.2024 року не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить Довідка Господарського суду Рівненської області про доставку електронного листа, відповідно до якої документ в електронному вигляді (Ухвала від 03.07.2024 р.) надіслано одержувачу Дядьковицькій сільській раді в її електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету 04.07.2024 року.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, враховуючи, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Відповідно до Державного акту на право користування землею, серії Б № 050068, виданого 1993 року, ОСОБА_2 , який мешкає в м. Рівне, надано 25,7 га землі для ведення сільського (фермерського) господарства у постійне користування на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02.02.1993 року № 58.
ОСОБА_2 створено Фермерське господарство "Валентина", яке зареєстроване як юридична особа 02.02.1993 року та внесено відомості до Єдиного державного реєстру за № 16021200000000445.
Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації № 122 від 28.02.1997 року "Про відведення земельних ділянок в постійне користування громадянину ОСОБА_2 для розширення селянського (фермерського) господарства", надано в постійне користування громадянину ОСОБА_2 земельні ділянки загальною площею 24,9 га, в тому числі: з земель радгоспу "Маяк" - 20,0 га, з них 19,4 га ріллі, 0,6 га лісових площ і з земель запасу Верхівської сільської ради - 4,9 га ріллі для розширення селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до п. 1.4. Статуту Фермерське господарство "Валентина" (викладеного в новій редакції), затвердженого головою фермерського господарства "Валентина" ОСОБА_2 09.12.2008 року, викладення та реєстрацію статуту фермерського господарства "Валентина" проведено в зв'язку зі вступом у члени фермерського господарства слідуючих родичів та членів сім'ї засновника: ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_18
ОСОБА_2 звернувся до Рівненської районної державної адміністрації із заявою (вих. № 17 від 19.12.2008 р.) з проханням надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою по виготовленню державних актів на право власності на землю в розмірі земельної ділянки (паю) за рахунок земель фермерського господарства "Валентина" на території Верхівської сільської ради, слідуючим членам фермерського господарства: ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_18
ОСОБА_1 звернулася до Рівненської районної державної адміністрації із заявою (вих. від 15.12.2008 р.) з проханням виділити в натурі на місцевості земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) 3,50 га за рахунок земель фермерського господарства "Валентина" на території Верхівської сільської ради.
Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації № 13 від 13.01.2009 року "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради" надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_18 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель фермерського господарства "Валентина" на території Верхівської сільської ради.
Змінами до Статуту фермерського господарства "Валентина", затвердженими головою фермерського господарства "Валентина" Вограліком В.О. 15.03.2011 року, викладено п. 1.4. розділу 1 в наступній редакції: Членами господарства є: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації № 690 від 13.09.2011 року "Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 13.01.2009 року № 13", внесено зміни до розпорядження голови районної державної адміністрації від 13.01.2009 року № 13 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради", виклавши пункт 1 в такій редакції: надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель фермерського господарства "Валентина" на території Верхівської сільської ради.
ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держземагенства у Рівненській області із заявою від 21.01.2015 року в якій просив затвердити т.д. із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж зем. ділянок в натурі (на місцевості) членам ФГ "Валентина": ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , яка розташована на території Верхівської с/р Рівненського району та надати її у власність.
Наказом Головного управління Держземагенства у Рівненській області № 17-153/16-15-СГ від 17.02.2015 р. "Про передачу земельних ділянок у власність", передано у власність земельні ділянки загальною площею 33,8584 гектара для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як членам фермерського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.
Відповідно до списку громадян, яким передано у власність земельні ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області (додаток до наказу Головного управління Дерземагенства у Рівненській області), надано, у тому числі, ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,1893 га, кадастровий номер земельної ділянки 5624682700:01:001:1271.
Змінами до Статуту фермерського господарства "Валентина", затвердженими головою фермерського господарства "Валентина" Вограліком В.О. 22.12.2015 року, викладено п. 1.4. розділу 1 в наступній редакції: Членами господарства є: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 .
Відповідно до п. 1.4. Статуту Фермерське господарство "Валентина" (викладеного в новій редакції), затвердженого Рішенням Голови (Засновника) фермерського господарства "Валентина", рішення № 1 від 25.10.2019 року, членами фермерського господарства є: ОСОБА_23 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 .
Згідно з інформаційної довідки № 366723240 від 21.02.2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 10.03.2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1271, площею 3,1893 га для ведення фермерського господарства (номер відомостей про речове право: 8982422), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 592207656246.
Згідно з інформаційних довідок № 365051554 від 08.02.2024 р. та № 366723240 від 21.02.2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1271 загальною площею 3,1893 га передано в оренду (дата реєстрації - 11.11.2022 року) Фермерському господарству "Валентина" згідно договору оренди земельної ділянки від 11.11.2022 року (номер запису про інше речове право: 48430901).
За змістом п. 1 та п. 2 Договору оренди земельної ділянки від 11.11.2022 року, укладеного між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ФГ "Валентина" (Орендар), орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства (товарного сільськогосподарського виробництва) без зміни її цільового призначення, яка знаходиться на території Дядьковицької ОТГ Рівненського району Рівненської області. Кадастровий номер 5624682700:01:001:1271. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,1893 га, у тому числі: рілля 3,1893 га. Межі земельної ділянки перенесені в натуру в установленому порядку.
Згідно п. 6 Договору оренди земельної ділянки від 11.11.2022 року, договір укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Відповідно до Акту приймання - передачі об'єкта оренди, земельної ділянки переданої в оренду фермерському господарству "Валентина" для товарного виробництва сільськогосподарської продукції, на виконання умов укладеного договору оренди землі від 11.11.2022 року, між орендодавцем ( ОСОБА_1 ) та орендарем (ФГ "Валентина") проведено приймання - передачу об'єкта оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства (товарного сільськогосподарського виробництва) на території Дядьковицької ОТГ Рівненського району.
Враховуючи вищевикладене, між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов'язані із приватизацією земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земельної ділянки, що перебувала на праві постійного користування у фермерського господарства, з подальшим переданням такої земельної ділянки в оренду цьому ж фермерському господарству (у постійному користуванні якого дана земельна ділянка була до отримання її у власність фізичною особою), регулювання яких здійснюється ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" тощо.
Щодо участі прокурора у цій справі, оцінка обґрунтованості порушення інтересів держави в особі органу, визначеного прокурором позивачем.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами 3 та 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
За змістом ч. 1, ч. 3, ч. 4 та ч. 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи № 806/1000/17).
Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками визначаються законами.
Належне (законне) розпорядження земельними ділянками державної/комунальної власності, які відповідно до ст. 14 Конституції України, є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, а право власності на які набувається виключно відповідно до закону, безумовно є складовою питання державного (загального) інтересу.
Витребування у власність територіальної громади земельної ділянки, приватизованої всупереч вимогам закону, сприятиме реалізації зазначених конституційних положень.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 викладено таку правову позицію:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;
- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.
При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов'язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області, вказав, що суб'єктом владних повноважень уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах є Дядьковицька територіальна громада в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області. Разом з тим, незважаючи на встановлені порушення та тривалість їх існування, Дядьковицька сільська рада будь - яких заходів на усунення порушень до цього часу не вжила, а тому наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Суд погоджується з доводами прокурора щодо правомірності визначення Дядьковицької сільської ради позивачем по справі, як суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави, і в особі яких прокурор може звертатися до суду.
Судом враховано, що уповноваженим органом у вказаних правовідносинах є Дядьковицька сільська рада, оскільки відповідно до положень ст. 122 Земельного кодексу України, є власником та розпорядником даної земельної ділянки.
Рівненська окружна прокуратура листом № 50-56-10398ВИХ-23 від 18.12.2023 року звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області з проханням надати інформацію щодо земельних ділянок загальною площею 33,8584 га, які перебували у постійному користуванні ОСОБА_2 та розташовані на території Верхівської сільської ради.
У відповідь на вказаний лист прокуратури, Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області листом № 10-17-0.2-261/2-24 від 16.01.2024 року "Про надання інформації", надано документи та зазначено про можливість ознайомитися з документацією із землеустрою, яка наявна у паперовій формі в Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель.
Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області листом № 10-17-0.3,1-947/2-24 від 13.02.2024 року "Щодо розгляду листа", у відповідь на лист прокуратури від 09.02.2024 року № 50-56-1141ВИХ-24, повідомило про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області, як розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності, наказом від 17.02.2015 р. № 17-153/16-15-СГ "Про передачу земельних ділянок у власність", передано у власність громадян земельні ділянки загальною площею 33,8584 гектара для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_2 , розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району.
Рівненська окружна прокуратура листом № 50-56-1468ВИХ-24 від 21.02.2024 року звернулася до Дядьковицької сільської ради в якому повідомила про встановлені порушення з метою вжиття належних заходів реагування. При цьому, у вказаному листі прокуратура просила повідомити про вжиті заходи та про проведену претензійно - позовну роботу.
У відповідь на вказаний лист прокуратури, Дядьковицька сільська рада листом № 140/01-10 від 22.02.2024 року повідомила, що Дядьковицька сільська рада, в інтересах громади не заперечує щодо звернення Рівненської окружної прокуратури до суду для реалізації повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування, в тому числі, в частині дотримання вимог чинного законодавства при приватизації земель Фермерського господарства "Валентина".
Рівненська окружна прокуратура листом № 50-56-3363ВИХ-24 від 12.04.2024 року звернулася до Дядьковицької сільської ради в якому зазначила, що для виконання ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Рівненською окружною прокуратурою прийнято рішення про звернення до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області до ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Валентина" про витребування з володіння ОСОБА_1 та ФГ "Валентина" у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради земельної ділянки площею 3,1893 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1271 (реєстраційний номер: 592207656246).
У постановах Верховного Суду від 23.03.2021 р. у справі № 917/665/20, 07.04.2021 р. у справі № 913/124/20, 09.06.2021 р. у справі № 916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку ст. 23 Закону "Про прокуратуру", та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:
- суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт не звернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;
- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;
- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону "Про прокуратуру"; такий підхід є занадто формалізованим, критерій "розумності" строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.
У п. 55-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18. Так, у п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов'язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК передбачає такі правила:
- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову прокурора в інтересах держави;
- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначає Закон України "Про фермерське господарство". Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 10.03.2015 року), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (ч. 1 та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство").
Частиною 1 статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").
Згідно ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство", землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Нормами Закону № 973-IV запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.
Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.
Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов'язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.
Зі змісту положень статті 12 Закону № 973-IV вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.
З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, його спори щодо користування землями, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, з фермерським господарством, розглядаються господарськими судами.
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 388/1103/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 691/1148/17 та від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 02.10.2019 року у справі № 922/538/19.
Після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу вищенаведених норм Закону № 973-IV прав і обов'язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства. При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов'язковим.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі № 927/79/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18 викладено: Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
Частиною 1 ст. 32 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 10.03.2015 року) передбачено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 та ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.08.2023 року у справі № 633/409/18 викладено правову позицію:
"З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного статтею 32 ЗК України та статтею 13 Закону № 973-IV, фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.
Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 ЗК України.
Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) виснувала про те, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства."
Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 мала право на отримання спірної земельної ділянки у загальному порядку після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством.
Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).
Така правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 року у справі № 633/409/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц викладено правовий висновок: особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верхового Суду від 08.07.2019 року у справі № 48/340, від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц.
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16).
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; п.58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не отримувала спірну земельну ділянку у користування та не передавала її до фермерського господарства для його створення та здійснення відповідної підприємницької діяльності, проте скористалася правом на безоплатне отримання її у приватну власність в порядку розпаювання, наданого членам сільськогосподарського підприємства. З огляду на зазначене, суд констатує, що безоплатна приватизація Гончаровою Л.М. спірної земельної ділянки відбулась з порушенням вимог ч. 1 - 2 ст. 13 та ст. 32 Закону України "Про фермерське господарство" та за відсутності правових підстав, визначених ст. 116 Земельного кодексу України.
Крім того, як встановлено під час судового розгляду справи, ОСОБА_1 не займалася фермерським господарством до та після набуття у власність земельної ділянки, а отримавши спірну земельну ділянку у власність, передала її в оренду.
За таких обставин, враховуючи, що процедура передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не була дотримана, відповідно остання здійснює правомочності власника щодо неї неправомірно. Відтак, неправомірним є і передача зазначеної земельної ділянки у користування ФГ "Валентина".
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог керівника Рівненської окружної прокуратури в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області про витребування з володіння ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Валентина" у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради земельної ділянки площею 3,1893 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1271.
Разом з тим, до прийняття рішення у справі представниками відповідачів заявлено про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин як на підставу для відмови у позолві.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Згідно з ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (строк, визначений статтею 257, продовжується на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу, враховуючи зміни, внесені Законом України від 15.03.2022 р. N 2120-IX).
З даним позовом прокурор звернувся до суду 15.04.2024 року (про що свідчить відмітка (штамп) АТ "Укрпошта" від 15.04.2024 року на конверті).
Як встановлено з пояснень прокурора та представників сторін, присутніх в судовому засіданні та підтверджується інформаційною довідкою № 366723240 від 21.02.2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 10.03.2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624682700:01:001:1271, площею 3,1893 га для ведення фермерського господарства (номер відомостей про речове право: 8982422), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 592207656246.
Отже, в даному випадку офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття речових прав відповідача на нерухоме майно (земельну ділянку) відбулось з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто з 10.03.2015 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, саме від дати державної реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 , слід обраховувати початок перебігу позовної давності, оскільки саме з нею пов'язується набуття у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та момент, коли довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах чи прокурор.
Перебіг позовної давності розпочався 11.03.2015 року і, відповідно, закінчився 10.03.2018 року.
Згідно з частинами 3-5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з спливом строку позовної давності - на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що в задоволенні позову судом відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 056,00 грн покладаються на прокурора який ініціював судовий розгляд справи.
Керуючись ст. ст. 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 16 липня 2024 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Р.В. Романюк