65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"16" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1306/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу №916/1306/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ФРУКТ” (60230, Чернівецька обл., Дністровський р-н, с. Сербичани, вул. Садова, буд. 2, код ЄДРПОУ 43096398)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕПЛОЛЮКС-ЮГ” (65000, Одеська обл., м. Одеса, Лютеранський провулок, буд. 7, кв. 14, код ЄДРПОУ 38295642)
про стягнення 516742,32 грн., -
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю “АГРО-ФРУКТ” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕПЛОЛЮКС-ЮГ” про стягнення 516742,32 грн., з яких: 367495,90 грн. основного боргу, 124847,10 грн. інфляційних втрат та 24399,32 грн. 3% річних.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ФРУКТ” обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом №01-07/21-П від 01.07.2021.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1306/24; визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; роз'яснено сторонам про можливість подання відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи; запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 було доставлено відповідачу до його електронного кабінету 01.04.2024. Відповідно до п.2 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Відтак, господарський суд констатує, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
Справа №916/1306/24 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.
Жодних заяв та/або клопотань, пов'язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв'язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надійшов, з огляду на що суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами в порядку ч.9 ст. 165 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:
01.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “АГРО-ФРУКТ” (перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТЕПЛОЛЮКС-ЮГ” (замовник, відповідач) був укладений договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №01-07/21-П.
Відповідно до п.1.1 договору перевізник за умовами даного договору зобов??язується власними та/або залученими силами та засобами приймати і доставляти до пунктів призначення за маршрутом, визначеним на підставі погоджених сторонами заявок, вантаж, який замовник та/або за його вказівкою інший вантажовідправник надає перевізнику до перевезення, а замовник зобов?язується сплачувати перевізнику провізну плату у розмірі та порядку, визначеному даним договором.
Згідно з п.п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 договору перевезення вантажу автомобільним транспортом здійснюється за договірними цінами; вартість послуг, які надає перевізник замовнику (провізна плата), вказується у рахунках та в актах виконаних робіт (наданих послуг) відповідно до погодженої додатком №1 ціни на перевезення. За вимогою будь-якої зі сторін чи додаткового погодження передбачено підписання специфікацій/додатків в іншій прийнятній формі із зазначенням договірних цін; у всіх випадках підтвердженням згоди замовника з цінами перевізника є підписання останнім специфікацій/додатків до договору; загальна вартість послуг (провізної плати) за кожною заявкою зазначається в акті виконаних робіт (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін у день виконання перевізником зобов?язання з перевезення вантажу а також товаро-транспортних накладних (ТТН); у разі систематичних перевезень загальна вартість послуг (провізної плати) за кожний звітній період зазначається в акті виконаних робіт (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін в останній день періоду; загальна вартість послуг за цим договором не обмежується сторонами та визначається сумою всіх актів виконаних робіт (наданих послуг); перевізник передає замовнику на кожну партію вантажу товарно-транспортні накладні, що оформлені у відповідності до вимог статті 11 Наказу Міністерства транспорту України “Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні” №363 від 14.10.1997 згідно заявок до договору.
У відповідності до п.п. 2.7, 2.8 договору замовник сплачує вартість послуг (провізну плату) в безготівковому порядку на поточний рахунок перевізника протягом 7 (семи) банківських днів з моменту підписання виконаних робіт (наданих послуг) та після отримання всіх екземплярів ТТН за відповідний період і реєстрів перевезень; сторони додатково передбачають можливість за попередньої домовленості здійснення часткової чи повної передоплати на перевезення вантажу; в такому випадку передоплата здійснюється в безготівковому порядку на поточний рахунок перевізника протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення перевізником рахунку; у випадку здійсненням перевізником будь-яких додаткових платежів в інтересах та за завданням (чи з відома) замовника, замовник зобов?язаний компенсувати такі витрати протягом 5 (п?яти) банківських днів з моменту отримання від перевізника відповідного листа з обгрунтування платежів та відповідних підтверджуючих документів; у випадку вимоги будь-якої зі сторін за наслідками діяльності за певні періоди сторони зобов?язуються проводити звірку взаєморозрахунків, результати якої оформляються відповідним актом звірки взаєморозрахунків; дані, підтверджені сторонами в акті звірки, є підставою для остаточних взаєморозрахунків; замовник, що отримав акт звірки від перевізника, зобов?язується у строк до 7 (семи) робочих днів (включно)з дня отримання такого акта підписати його зі свого боку та надіслати (передати) підписаний примірник акта звірки перевізнику; у випадку незгоди замовника з даними, що зазначені в акті звірки перевізника, замовник зобов?язується у строк до 7 (семи) робочих днів (включно) з дня отримання такого акта надіслати (передати) свій варіант акта звірки; у разі не підписання (не надсилання) замовником чи ненадання свого варіанту акта звірки у зазначений строк сторони вважають дані, викладені в акті звірки перевізника, підтвердженими (погодженими).
За п.3.1.2 договору перевізник зобов'язується своєчасно доставляти вантаж, наданий до перевезення замовником, до пунктів призначення, зазначених у відповідних заявках.
У відповідності до п.4.1.5 договору замовник зобов'язується своєчасно здійснювати платежі за надані перевізником послуги за умовами даного договору.
Згідно з п.5.1 договору за невиконання або неналежне виконання обов'язків за даним договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства.
Відповідно до п.п. 6.1, 6.2, 6.6 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021, а в частині грошових зобов?язань - до їх повного виконання сторонами; після закінчення строку, на який було укладено договір, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, але кожна із сторін має право припинити його дію, попередивши про це іншу сторону у відповідності до п.п. 6.3, 6.4, 6.5 договору; закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору.
Додаток №1 до договору №01-07/21-П визначає узгоджені сторонами автомобілі для здійснення перевезень вантажу.
Додаток №2 до договору №01-07/21-П визначає узгоджені сторонами ціни перевезення вантажу.
В матеріалах справи наявні:
- підписані обома сторонами та скріплені печатками акти наданих послуг до договору 01-07/21-П, а саме: №122 від 31.07.2021 на загальну суму 570709,19 грн.; №130 від 31.08.2021 на загальну суму 550353,91 грн.; №132 від 30.09.2021 на загальну суму 750309,60 грн.; №142 від 31.10.2021 на загальну суму 371962,05 грн; №148 від 30.11.2021 на загальну суму 374699,40 грн.; №164 від 31.12.2021 на загальну суму 320673,75 грн.; всього на суму 2938707,90 грн.;
- підписані обома сторонами реєстри перевезення вантажів за період липень 2021 року - грудень 2021 року;
- платіжні доручення про сплату відповідачем на користь позивача коштів за договором 01-07/21-П на загальну суму 2571212 грн.;
- картка рахунку 361 за 01.01.2021-19.03.2024, в якій також відображені сплати відповідача.
У вимозі №1 від 11.08.2022 №8 позивач вимагав від відповідача протягом семиденного строку з моменту отримання вимоги сплатити суму боргу у розмірі 367495,90 грн. В матеріалах справи наявні докази направлення вимоги засобами поштового зв'язку.
Також, в матеріалах справи наявний акт звірки за договором 01-07/21-П за період з 01.01.2021 по 11.08.2022, який підписаний з боку позивача та в якому відображені розрахунки сторін та вказано, що заборгованість на користь позивача становить 367495,90 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором 01-07/21-П: 367495,90 грн. - сума основного боргу; 24399,32 грн. 3% річних (з 01.01.2022 по 18.03.2024); 124847,10 грн. інфляційних втрат (з 01.01.2022 по 18.03.2024).
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором перевезення №01-07/21-П щодо повної та своєчасної сплати вартості послуг стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом про стягнення 367495,90 грн. основного боргу, 124847,10 грн. інфляційних втрат та 24399,32 грн. 3% річних.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).
В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є принцип верховенства права.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Згідно з ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Реалізовуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч.1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
За ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
За ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Салов проти України” від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Надточий проти України” від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Проаналізувавши наявні у справі докази, господарським судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору перевезення вантажу автомобільним транспортом №01-07/21-П від 01.07.2021 було надано відповідачу відповідні послуги на загальну суму 2938707,90 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами актами наданих послуг та реєстрами перевезень вантажів, проте, відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом №01-07/21-П від 01.07.2021 в частині повної та своєчасної сплати за надані послуги, відповідачем було частково сплачено позивачу 2571212 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та карткою рахунку, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 367495,90 грн. (2938707,90 грн.- 2571212 грн.) яка підтверджується за наявними матеріалами справи та відповідачем не спростована, за таких обставин господарський суд дійшов висновку про правомірність, доведеність, підставність та необхідність задоволення заявлених ТОВ “АГРО-ФРУКТ” позовних вимог про стягнення з відповідача 367495,90 грн. основного боргу.
Іншого відповідачем не доведено.
Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід зазначити наступне.
За вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть визначатися у рішенні суду. Аналогічного ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц.
З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, які передбачають відповідальність за порушення грошового зобов'язання (ч.2 ст. 625 цього Кодексу).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Господарським судом враховуються висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд дійшов висновку, що враховуючи факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором щодо повної та своєчасної сплати за надані послуги, приймаючи до уваги право позивача на відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманням компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, перевіривши розрахунки позивача за визначений ним період та встановивши їх обґрунтованість та відповідність вимогам чинного законодавства, а також приймаючи до уваги відсутність контррозрахунків нарахованих сум з боку відповідача, господарський суд дійшов висновку про правомірність, підставність та необхідність задоволення заявлених позовних вимог ТОВ “АГРО-ФРУКТ” про стягнення з відповідача 24399,32 грн. 3% річних та 124847,10 грн. інфляційних втрат.
За таких обставин господарський суд дійшов висновку про правомірність, підставність та необхідність задоволення заявлених позовних вимог ТОВ “АГРО-ФРУКТ” в повному обсязі.
Іншого відповідачем не доведено.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ФРУКТ” задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕПЛОЛЮКС-ЮГ” (65000, Одеська обл., м. Одеса, Лютеранський провулок, буд. 7, кв. 14, код ЄДРПОУ 38295642) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ФРУКТ” (60230, Чернівецька обл., Дністровський р-н, с. Сербичани, вул. Садова, буд. 2, код ЄДРПОУ 43096398) 367495 /триста шістдесят сім тисяч чотириста дев'яносто п'ять/ грн. 90 коп. основного боргу, 24399 /двадцять чотири тисячі триста дев'яносто дев'ять/ грн. 32 коп. 3% річних, 124847 /сто двадцять чотири тисячі вісімсот сорок сім/ грн. 10 коп. інфляційних втрат та 7751 /сім тисяч сімсот п'ятдесят одну/ грн. 13 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повний текст рішення складено 16 липня 2024 р. у зв'язку з введенням в м. Одесі графіків відключень електроенергії через масовані атаки країни-агресора, обстріл об'єктів критичної інфраструктури, періодичну відсутність електроенергії у суді.
Суддя Ю.С. Бездоля