5119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"01" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5280/23
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Босової Ю.С.
За участю представників сторін:
Від прокурора: Страхова А.М на підставі посвідчення;
Від позивачів: не з'явились;
Від відповідачів: не з'явились;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом виконувача обов'язки керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, Південного офісу Держаудитслужби до комунального закладу вищої освіти "Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради", товариства з обмеженою відповідальністю "Веста девелоп" про визнання недійсним рішення, договору та стягнення, -
Виконувач обов'язки керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси (далі по тексту - прокурор) звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, Південного офісу Держаудитслужби з позовною заявою до комунального закладу вищої освіти "Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради" (далі по тексту - Заклад), товариства з обмеженою відповідальністю "Веста девелоп" (далі по тексту - ТОВ "Веста девелоп") про визнання недійсним рішення тендерного комітету Закладу, оформленого протоколом від 21.11.2018 № 24, про визнання переможцем і акцепт пропозиції ТОВ "Веста девелоп"; про визнання недійсним договору № 59-2018 від 07.12.2018 на закупівлю робіт щодо ремонту будівлі-пам'ятки Закладу за адресою: пров. Нахімова, буд. 8, м. Одеса, укладеного між відповідачами; про стягнення з ТОВ "Веста девелоп" на користь Закладу грошових коштів у розмірі 7 801 412,11 грн., які слід стягнути в дохід державного бюджету.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані наявністю у поведінці ТОВ "Веста девелоп" антиконкурентних узгоджених дій, що призвело до спотворення результатів торгів, проведених Закладом, відповідно до встановлених Адміністративною колегією Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України обставин у рішенні №65/19-р/к від 03.12.2020 по справі №22-02/2019. Вказане, за переконанням прокурора, свідчить про наявність підстав для визнання недійсним рішення тендерного комітету Закладу, визнання недійсним договору на закупівлю робіт №59-2018 від 07.12.2018 та стягнення з ТОВ "Веста девелоп" на користь Закладу грошових коштів у розмірі 7 801 412,11 грн., сплачених у рахунок оплати вартості виконаних робіт за договором.
Ухвалою суду від 08.01.2024 дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.
06.02.2024 до суду від Південного офісу Держаудитслужби надійшли пояснення щодо заявленого прокурором позову, а також заява про розгляд справи за відсутності представника позивача.
22.03.2024 до суду від прокурора надійшла заява про зміну предмета позову, відповідно до якої прокурор просить суд визнати недійсним договір № 59-2018 від 07.12.2018 та стягнути з ТОВ "Веста девелоп" на користь Закладу грошових коштів у розмірі 7 801 412,11 грн., які слід стягнути в дохід державного бюджету. Таким чином, прокурором було виключено із змісту прохальної частину позову вимогу про визнання недійсним рішення тендерного комітету Закладу, оформленого протоколом від 21.11.2018 № 24. Заява про зміну предмета позову була прийнята судом до розгляду.
Одеська обласна рада та Заклад були повідомлені про розгляд судом даного спору шляхом доставлення ухвал до їх електронних кабінетів в підсистемі «Електронний суд». Проте, позивач та відповідач жодного разу в судові засідання по даній справі не з'явились про причини неявки суд не повідомляли, будь-які заяви по суті спору до суду від зазначених учасників також не надходили.
ТОВ "Веста девелоп", яким не було виконано процесуального обов'язку щодо реєстрації електронного кабінету, було повідомлено про розгляд даної справи шляхом направлення ухвал суду на його юридичну адресу: (вул. Транспортна, буд. 5/1, м. Одеса, Одеська обл., Одеський р-н, 65039). Проте, направлені на адресу відповідача ухвали суду були повернуті до суду, зокрема, з відмітками про відсутність адресата за вказаною адресою, що, згідно з вимогами ст. 242 ГПК України, свідчить про належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Оскільки відповідачами не було надано відзиву на позов справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 178 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення прокурора, господарський суд встановив наступне.
23.10.2018 Закладом було розміщено оголошення про проведення відкритих торгів, предметом закупівлі яких був ремонт будівлі-пам'ятки за адресою: пров. Нахімова, буд. 8, м. Одеса.
15.11.2018 на засіданні тендерного комітету Закладу щодо розгляду тендерної пропозиції ТОВ "Веста девелоп" було прийнято рішення, оформлене протоколом №24, про визнання пропозиції ТОВ "Веста девелоп" такою, що відповідає вимогам тендерної документації та визнання відповідача переможцем процедури закупівлі.
07.12.2018 між Закладом (Замовник) та ТОВ "Веста девелоп" (Генпідрядник) було укладено договір про закупівлю робіт за рахунок бюджетних коштів № 59-2018, відповідно до п. 1.1 якого Замовник доручає, а Генпідрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання будівельних робіт по ДК 021:2015:45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи.
Згідно з п. 3.1 договору про закупівлю робіт №59-2018 від 07.12.2018 договірна ціна робіт визначається на основі кошторису, що є невід'ємною частиною договору (додаток 1), і складає 7 801 412,11 грн. Бюджетні зобов'язання Замовника по даному договору виникають у разі наявності бюджетних призначень на відповідний рік, а бюджетні фінансові зобов'язання - в межах фактичних надходжень коштів на реєстраційний рахунок Замовника.
Умовами п. 12.7 договору про закупівлю робіт №59-2018 від 07.12.2018 Замовник здійснює оплату виконаних робіт за договором після підписання акта та довідки при наявності бюджетного фінансування. Всі виплати здійснюються після отримання Замовником відповідних бюджетних призначень. У разі затримки бюджетного фінансування та/або нездійснення платежів не з вини Замовника, оплата за виконані роботи здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання Замовником відповідного бюджетного фінансування та/або можливості здійснити платежі. У разі зміни бюджетного фінансування Замовника, він письмово повідомляє про це Генпідрядника.
Згідно з п. 18.2 договору про закупівлю робіт №59-2018 від 07.12.2018 договір набуває чинності з моменту його укладання у частині зобов'язань щодо будівництва об'єкта діє до 31.12.2019, в інших частинах до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору.
Календарний графік виконання робіт на 2018- 2019 роки, договірна ціна та план фінансування робіт є додатками №№1-3 до договору №59-2018 від 07.12.2018.
Шляхом укладення додаткових угод №1 від 07.12.2018, №2 від 17.12.2018, №3 від 18.03.2019, №4 від 27.11.2019 відповідачами було внесено зміни до окремих умов договору №59-2018 від 07.12.2018.
ТОВ "Веста девелоп" було виконано прийняті на себе зобов'язання за договором №59-2018 від 07.12.2018, що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання виконаних будівельних робіт №1 від 28.05.2019, №2 від 28.05.2019, №3 від 28.05.2019, №4 від 28.05.2019, №5 від 28.05.2019, №6 від 24.06.2019, №7 від 09.07.2019, №8 від 09.08.2019, №9 від 01.10.2019, довідками про вартість виконаних робіт.
Вартість виконаних ТОВ "Веста девелоп" робіт була сплачена Закладом на суму 7 801 412,11 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №27 від 20.03.2019 на суму 2 340 423,63 грн., №27 від 29.05.2019 на суму 2 262 721,55 грн., №28 від 25.06.2019 на суму 415 377,32 грн., №29 від 10.07.2019 на суму 1 389 755,75 грн., №30 від 12.08.2019 на суму 1 057 340,89 грн., №31 від 01.10.2019 на суму 335 792,97 грн.
03.12.2020 Адміністративною колегією Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було прийнято рішення №65/19-р/к по справі №22-02/2019, яким визнано, що ТОВ «Веста Девелоп» та ТОВ «СВЄТСТРОЙ» вчинили порушення, передбачене ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю підрядних робіт «Ремонт (реставраційний) будівлі-пам'ятки комунального закладу вищої освіти Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» за адресою: провулок Нахімова, 8» [UA-2018-10-23-002556-b], проведених Закладом, накладено на ТОВ «Веста Девелоп» та ТОВ «СВЄТСТРОЙ» штраф за вчинене порушення.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.05.2021 по справі №916/421/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021, у задоволенні позову ТОВ «СВЄТСТРОЙ» до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним в частині рішення Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65/19-р/к від 03.12.2020 по справі №22-02/2019 було відмовлено.
Листом №1263/0/03-14/23/773 від 27.03.2023 Одеська обласна рада у відповідь на звернення прокурора повідомила, що Заклад не включений до мережі обласної ради як головного розпорядника коштів, тобто кошти з бюджету через обласну раду не виділялись. Так, за інформацією Закладу фінансування закупівель проводилось за кодом 602400 - кошти, що передаються із загального фонду до бюджету розвитку (спеціального фонду).
До позовної заяви прокурором також було надано листування з Південним офісом Держаудитслужби, запити, направлені Одеській обласній раді, повідомлення у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Предметом заявленого прокурором в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Південного офісу Держаудитслужби позову до Закладу, ТОВ «Веста девелоп» є вимоги про визнання договору на закупівлю робіт № 59-2018 від 07.12.2018 недійсним та стягнення з ТОВ "Веста девелоп" на користь Закладу грошових коштів у розмірі 7 801 412,11 грн., які слід стягнути в дохід державного бюджету.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64, 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Відповідно до ст. ст. 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).
Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц виснувала про те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Водночас об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пункті 48 постанови від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулювала висновок про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача".
Таким чином, вимога про визнання недійсним виконаного правочину має бути заявлена одночасно з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину.
Господарський суд, першочергово, зазначає, що особливістю заявленого прокурором позову є формулювання прохальної частини позову таким чином, що вона передбачає стягнення коштів з одного відповідача на користь іншого, а вже потім до державного бюджету. При цьому, зі змісту позову неможливо встановити одержувача коштів, на рахунок якого мають бути перераховані кошти, які підлягають стягненню з рахунку Закладу. Наведене, за переконанням суду, є підставою для оцінки ефективності застосованого прокурором способу захисту, оскільки у випадку встановлення судом підстав для визнання договору недійсним перед судом постане питання можливості стягнення коштів за позовом прокурора з одного відповідача (ТОВ) на користь іншого (комунального закладу).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 69))
При цьому, склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (аналогічний висновок викладено в постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 10.13), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.12)).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 по справі № 904/192/22 погодилась з висновком судів попередніх інстанцій в тій частині, що застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину на користь позивача (Міністерства) при застосуванні запропонованої прокурором процесуальної конструкції, коли грошові кошти стягуються з відповідача-2 на користь відповідача-1, є помилковим, оскільки не відповідає положенням ГПК України, позаяк для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені кошти повинні повертатися (стягуватися) саме на користь держави.
Згідно з ч. ч. 1, 3, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
У постанові від 15.03.2024 по справі № 904/192/22 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також дійшла висновку, що стягнення коштів з одного відповідача на користь іншого відповідача не призведе до відновлення інтересів держави в особі відповідного позивача; прокурор по суті намагається захистити інтереси підприємства (одного з відповідачів), хоча не має права вимагати стягнення на користь юридичної особи, яка не уособлює державу. Для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу (міністерства) як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету.
Крім того, у зазначеній вище постанові суд касаційної інстанції також дійшов висновку про фактичне звернення прокурора в інтересах відповідача, що не відповідає викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3337/16-ц, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 16.08.2022 у cправі № 905/820/21 висновку про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
Господарський суд зазначає, що у межах даної справи також фактично має місце пред'явлення прокурором позовної вимоги про стягнення коштів в інтересах Закладу, тобто юридичної особи, яка не уособлює державу, що не узгоджується з вимогами Закону України "Про прокуратуру" та положеннями процесуального законодавства. По тексту рішення вище вже було зазначено, що запропонована прокурором конструкція передбачає стягнення коштів із Закладу до державного бюджету.
Проте, слід вказати, що у позові не вказано ні рахунку державного бюджету, на який слід стягнути кошти, ні особи, на користь якої слід стягнути кошти (Одеської обласної ради або Південного офісу Держаудитслужби), що, з урахуванням встановлених у Законі України «Про виконавче провадження» вимог до виконавчого документа, навіть на дозволяє суду видати наказ про стягнення коштів із Закладу до державного бюджету, оскільки такий наказ не міститиме всіх необхідний реквізитів, визначених законом, що, відповідно, виключатиме можливість його виконання.
Наведене дозволяє суду дійти висновку, що прокурор, пред'являючи вимогу майнового характеру, не оцінив не лише ефективність обраного способу захисту, а також можливість виконання рішення в принципі.
Крім того, суд додаткового зазначає, що у межах даної справи прокурором заявлено лише одну вимогу майнового характеру (про стягнення коштів з одного відповідача на користь іншого відповідача). Формулювання змісту цієї вимоги, згідно якої прокурор просить суд стягнути одержані кошти до державного бюджету, не може бути визначено самостійною вимогою, оскільки вказане формулювання не встановлює особу, на користь якої слід стягнути кошти. При цьому, суд не наділений правом на самостійне визначення особи, на рахунок якої слід стягнути кошти.
Слід також наголосити, що за звернення до суду з даним позовом прокурором було сплачено судовий збір лише за одну вимогу майнового характеру, тобто за позовну вимогу про стягнення коштів з одного відповідача на користь іншого відповідача.
Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, підстави для надання оцінки позовним вимогам прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю з підстав порушення вимог чинного законодавства під час його укладення відсутні. Суд знову наголошує, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача. Так, в межах даної обставини судом було встановлено, що спірний правочин був виконаний відповідачами у повному обсязі.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі неподання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд доходить висновку щодо правомірності та законності відмови у задоволенні заявлених виконувачем обов'язки керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, Південного офісу Держаудитслужби позовних вимог до комунального закладу вищої освіти "Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради", товариства з обмеженою відповідальністю "Веста девелоп" про визнання недійсним договору № 59-2018 від 07.12.2018, укладеного між відповідачами, та стягнення з одного відповідача на користь іншого відповідача грошових коштів у розмірі 7 801 412,11 грн., які слід стягнути в дохід державного бюджету.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на прокурора відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 238, 240 ГПК України, суд, -
1. В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення складено 11 липня 2024 р.
Суддя С.П. Желєзна