79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
16.07.2024 Справа № 914/1225/24 Господарський суд Львівської області у складі судді З.П. Гоменюк, розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло», м. Київ, Київська область
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , м. Новий Розділ, Львівська область
про стягнення 51580,80 грн заборгованості.
Без участі сторін.
ПРОЦЕС.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 51580,80 грн заборгованості з яких: 46263,72 грн - заборгованість за теплову енергію, 2152,77 грн - заборгованість за гарячу воду, 1988,04 грн - інфляційні втрати та 1176,27 грн - 3% річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2024, справу №914/1225/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..
Ухвалою від 17.05.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та постановив здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно з положеннями частини 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
16.07.2024, дослідивши наявні у справі докази та викладені у заявах по суті спору пояснення, врахувавши, що сторони належним чином повідомлені про розгляд даного спору, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи підписав рішення без його проголошення.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
Аргументи позивача.
Позивач зазначає про те, що ТОВ «Нафтогаз Тепло» визнано виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії та виконавцем комунальних послуг з постачання гарячої води на території міста Новий Розділ Львівської області відповідно до Рішення Виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 19.11.2019 №329.
Враховуючи вище викладене, позивач на виконання зазначеного Рішення з листопада 2019 року забезпечував постачання теплової енергії та гарячої води для міста Новий Розділ Львівської області.
Як зазначає позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є споживачем комунальних послуг, які надає ТОВ «Нафтогаз Тепло», адже веде свою діяльність у під'єднаних до системи централізованого теплопостачання нежитлових приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 85,30 кв.м). Вказані приміщення належать на праві власності відповідачу.
Також позивач повідомив про те, що неодноразово звертався до відповідача як споживача з метою укладення договору про надання теплової енергії, однак будь-якої відповіді не отримав.
З огляду на те, що позивач на виконання Рішення Виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 19.11.2019 №329 забезпечував надання теплової енергії до приміщень відповідача упродовж опалювальних сезонів 2019-2020 років, 2020-2021 років, 2021-2022 років, 2022-2023 років та 2023-2024 років, зважаючи на факт отримання відповідачем послуги, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 48155,99 грн заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії та 2152,77 грн - з постачання гарячої води.
Окрім основної заборгованості, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач здійснив відповідачу нарахування на суму простроченої заборгованості інфляційних втрат у розмірі 1988,04 грн та 1176,27 грн -3% річних.
Аргументи відповідача.
Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 17.05.2024 року п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів, заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не подавав.
Ухвала про відкриття провадження у справі скеровувалась відповідачу на юридичну адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ( АДРЕСА_2 ). Однак, зазначена ухвала була повернута на адресу суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові конверти з довідкою Ф.20
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі №904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі №910/15442/17, від 10.09.2018 у справі №910/23064/17, від 24.07.2018 у справі №906/587/17).
З вище наведених норм слід вважати, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов'язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.
Лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У відповідності до п. 116 Правил надання послуг поштового зв'язку у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
18.10.2023 введено в дію положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами «№3200-IX від 29.06.2023».
Зазначеним законом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, в обов'язковому порядку зобов'язано зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, відповідач, як фізична особа-підприємець, згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України реєструє свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами добровільно.
Одночасно, суд враховує приписи частини 7 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов'язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Ухвалою від 17.05.2024 року про відкриття провадження суд роз'яснив право відповідача щодо можливості реєстрації свого електронного кабінету та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Додатковим способом інформування про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надання інформації з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія. Програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі мобільного застосунку Порталу Дія, може бути також забезпечено додаткове інформування сторін спору, авторизованих через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний застосунок Порталу Дія, шляхом відображення в електронній формі судового рішення у справі, виконавчого документа. Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов'язків.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» (надалі - позивач; постачальник) визначено виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії та виконавцем комунальних послуг з постачання гарячої води на території міста Новий Розділ Львівської області відповідно до Рішення Виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 19.11.2019 №329. Зазначеним Рішенням також погоджено ТОВ «Нафтогаз Тепло» застосування тарифів на теплову енергію на послуги з постачання теплової енергії та на послуги з постачання гарячої води.
На виконання Рішення Виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 19.11.2019 №329 з листопада 2019 року ТОВ «Нафтогаз Тепло» забезпечило постачання теплової енергії та гарячої води для міста Новий Розділ. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальні періоди безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Рішенням Виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 12.10.2021 №438 затверджено нову структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання послуги з постачання теплової енергії.
Нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 85,30 кв.м.) належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон-відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за номером інформаційної довідки: 123084802.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 проводить свою діяльність у місті Новий Розділ у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 . Нежитлове приміщення за вказаною адресою приєднано до системи централізованого теплопостачання.
Відповідач є споживачем теплової енергії, оскільки отримує такі послуги та, відповідно, користується тепловою енергією. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.
Позивачем на виконання рішення Виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 19.11.2019 № 329 забезпечено надання теплової енергії до приміщень, у яких ФОП ОСОБА_1 проводить свою господарську діяльність упродовж опалювальних сезонів 2019-2020 років, 2020-2021 років, 2021-2022 років, 2022-2023 років та 2023-2024 років.
04.03.2022 року ТОВ «Нафтогаз Тепло» зверталось до відповідача з листом №126/1.11/19-256 до якого позивач долучив індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії у двох примірниках.
Проте відповідач не підписав запропонований позивачем індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що послуга з постачання теплової енергії та гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Законодавство України, зокрема, Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання» не передбачає безоплатного споживання теплової енергії та зобов'язує споживачів здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію та гарячу воду щомісячно. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
На момент подачі теплоносія до нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 та впродовж наступних періодів до ТОВ «Нафтогаз Тепло» не надходило жодне повідомлення та докази (копії відповідної проектної документації), які б засвідчували факт відключення приміщення від мереж центрального теплопостачання та ненадання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води.
Житловий будинок АДРЕСА_4 , не оснащений загальнобудинковим приладом комерційного обліку теплової енергії визначено розрахунково. Нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 (площа 85,3 кв.м) оснащене індивідуальним засобом обліку теплової енергії (лічильник теплової енергії марки PollCon EX, заводський номер НОМЕР_1 ). За результатами повірки втановлено, що даний засіб вимірювальної техніки відповідає вимогам ДСТУ EN1434-1:2014, ДСТУ EN 1434-5:2014, на підтвердження чого долучено свідоцтво про повірку від 23.06.2021 року. Даний прилад комерційного обліку теплової енергії опломбовано та прийнято на комерційний облік, на підтвердження чого долучено Акт опломбування приладу комерційного обліку теплової енергії від 01.10.2021 року.
Покази розподільного лічильника відповідача зафіксовано в акті-обстеженні від 23.04.2021, від 27.12.2022, від 26.01.2023 та у довідках за січень 2022 року, березень 2022 року підписаних споживачем.
На підтвердження того, що впродовж опалювальних сезонів 2021/2022, 2022/2023 та 2023/2024 років ТОВ «Нафтогаз Тепло» забезпечило подачу теплової енергії до будинку АДРЕСА_1 , у нежитловому приміщенні, яке знаходиться у власності відповідача, позивач долучає рахунки на оплату наданих послуг, які вручаються споживачам, насамперед:
1. По нежитловому приміщенню за адресою АДРЕСА_1 постачальником теплової енергії виставлено споживачу- рахунки на оплату:
- 000000463 від 24.12.2021 на суму 3775,62 грн, у тому числі ПДВ 629,27 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у листопаді 2021 року становить 0,7257 Гкал;
- №64 від 20.01.2022 року на суму 5195,84 грн, у тому числі ПДВ 699,31 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у грудні 2021 року становить 1,0842 Гкал;
- № 000000079 від 22.02.2022 року на суму 11141,59 грн, у тому числі ПДВ 1855,93 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у січні 2022 року становить 1,0124 Гкал;
- №000000235 від 12.03.2022 року на суму 5774,79 грн, у тому числі ПДВ 962,47 грн. Згідно рахунку на обсяг спожитої теплової енергії у лютому 2022 року становить 0,765299 Гкал;
- №000000440 від 11.04.2022 року на суму 5999,94 грн, у тому числі ПДВ 999,99 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у березні 2022 року становить 0,8915 Гкал;
- №000000567 від 12.05.2022 року на суму 3026,78 грн, у тому числі ПДВ 504,46 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у квітні 2022 року становить 0,0,3969 Гкал;
- №000000711 від 13.06.2022 року на суму 33,63 грн, у тому числі ПДВ 5,61 грн за абонентське обслуговування у травні 2022 року;
- №000000846 від 13.07.2022 року на суму 33,63 грн, у тому числі ПДВ 5,61 грн за абонентське обслуговування у червні 2022 року;
- №000000978 від 15.08.2022 року на суму 33,63 грн, у тому числі ПДВ 5,61 грн за абонентське обслуговування у липні 2022 року;
- № НОМЕР_2 від 12.09.2022 року на суму 33,63 грн, у тому числі ПДВ 5,61 грн за абонентське обслуговування у серпні 2022 року;
- № НОМЕР_3 від 06.10.2022 року на суму 33,63 грн, у тому числі ПДВ 5,61 грн за абонентське обслуговування у вересні 2022 року;
- № НОМЕР_4 від 07.11.2022 року на суму 33,63 грн, у тому числі ПДВ 5,61 грн за абонентське обслуговування у жовтні 2022 року;
- №000001603 від 12.12.2022 року на суму 1109,35 грн, у тому числі ПДВ 184,89 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у листопаді 2022 року становить 0,544896 Гкал;
- №000000010 від 11.01.2023 року на суму 1509,10 грн, у тому числі ПДВ 251,52 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у грудні 2022 року становить 0,74386 Гкал;
- №000000243 від 08.02.2023 року на суму 1303,65 грн, у тому числі ПДВ 217,28 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у січні 2023 року становить 0,843316 Гкал.
- №000000467 від 06.03.2023 року на суму 1630,55 грн, у тому числі ПДВ 271,76 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у лютому 2023 року становить 0,808909 Гкал;
- №000000777 від 05.04..2023 року на суму 1453,73 грн, у тому числі ПДВ 242,29 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у березні 2023 становиться 0,716282 Гкал.
- №000000979 від 05.05.2023 року на суму 804,97 грн, у тому числі ПДВ 134,16 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у квітні 2023 року становить 0,387758 Гкал;
- №000001224 від 06.06.2023 року на суму 39,47 грн, у тому числі ПДВ 6,58 грн за абонентське обслуговування у серпні 2023 року;
- №000002039 від 05.10.2023 року на суму 39,47 грн, у тому числі ПДВ 6,58 грн за абонентське обслуговування у вересні 2023 року;
- №000002231 від 02.11.2023 року на суму 39,47 грн, у тому числі ПДВ 6,58 грн за абонентське обслуговування у жовтні 2023 року;
- №000002486 від 08.12.2023 року на суму 3103,64 грн, у тому числі ПДВ 517,27 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у листопаді 2023 року становить 0,732138 Гкал;
- № 000000010 від 09.01.2024 року на суму 2893,51 грн, у тому числі ПДВ 482,25 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у грудні 2023 року становить 0,733855 Гкал;
- №000000412 від 14.02.2024 року на суму 2924,70 грн, у тому числі ПДВ 487,45 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у січні 2024 року становить 0,769248 Гкал.
- №000000463 від 05.03.2024 року на суму 2137,38 грн, у тому числі ПДВ 356,23 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у лютому 2024 року становить 0,580743 Гкал.
- №000000877 від 15.04.2024 року на суму 1892,27 грн, у тому числі ПДВ 315,38 грн. Згідно рахунку обсяг спожитої теплової енергії у березні 2024 року становить 0,533296 Гкал.
Загальна сума заборгованості відповідача за надання послуг з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 становить - 48155,99 грн, у тому числі ПДВ.
2. По нежитловому приміщенню за адресою АДРЕСА_1 постачальником теплової енергії виставлено споживачу- рахунки на оплату за постачання гарячої води:
- №000001187 від 10.05.2023 року на суму 39,47 грн, у тому числі ПДВ 6,58 грн за абонентське обслуговування у квітні 2023 року;
- №000001223 від 06.06.2023 року на суму 39,47 грн, у тому числі ПДВ 6,58 грн за абонентське обслуговування у травні 2023 року;
- №000001467 від 05.07.2023 року на суму 39,47 грн, у тому числі ПДВ 6,58 грн за абонентське обслуговування у червні 2023 року;
- № НОМЕР_5 від 03.08.2023 року на суму 39,47 грн, утому числі ПДВ 6,58 грн за абонентське обслуговування у липні 2023 року;
- № НОМЕР_6 від 05.09.2023 року на суму 39,47 грн, у тому числі ПДВ 6,58 грн за абонентське обслуговування у серпні 2023року;
- № НОМЕР_7 від 05.10.2023 року на суму 39,47 грн, у тому числі ПДВ 6,58 грн за абонентське обслуговування у вересні 2023;
- №000002232 від 02.11.2023 року на суму 39,47 грн, у тому числі ПДВ 6,58 грн за абонентське обслуговування у жовтні 2023 року;
- №0000002663 від 11.12.2023 року на суму 269,94 грн, у тому числі ПДВ 44,99 грн за постачання гарячої води у листопаді 2023року та за абонентське обслуговування;
- №000000011 від 09.01.2024 року на суму 405,22 грн, у тому числі ПДВ 67,54 грн за постачання гарячої води у грудні 2023 року та за абонентське обслуговування;
- № НОМЕР_8 від 13.02.2024 року на суму 421,83 грн, у тому числі ПДВ 70,31 грн за постачання гарячої води у січні 2024 року та за абонентське обслуговування;
- № НОМЕР_9 від 05.03.2024 року на 384,09 грн, у тому числі ПДВ 64,02 грн за постачання гарячої води у лютому 2024 року та за абонентське обслуговування;
- № НОМЕР_10 від 15.04.2024 року на суму 395,грн, у тому числі ПДВ 68,90 грн за постачання гарячої води у березні 2024 року та за абонентське обслуговування.
Відповідачу додатково за період: липень 2023 року, березень 2024 року, сформовано акти надання послуг з постачання гарячої води, які разом з рахунками на оплату надавалися відповідачу. Перераховані вище рахунки на оплату та акти надання послуг втручалися відповідачу кожного місяця, що вбачається з долучених копій.
Загальна сума заборгованості відповідача за надання послуг з постачання гарячої води становить - 2152,77 грн, у тому числі ПДВ. Розрахунок заборгованості по особовому рахунку НОМЕР_11 долучено до матеріалів позовної заяви.
На підтвердження того, що впродовж опалювальних сезонів 2021/2022, 2022/2023 та 2023/2024 років ТОВ «Нафтогаз Тепло» забезпечено подачу теплової енергії до будинку АДРЕСА_1 , у якому знаходиться у власності відповідача нежитлове приміщення, долучено копії Паспортів готовності до роботи в опалювальні періоди 2021/2022 та 2023/2024 років будинку АДРЕСА_1 , які складено КП «Розділжитлосервіс» та копії актів готовності до опалювального періоду.
На момент подачі теплоносія до нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 та впродовж наступних періодів до ТОВ «Нафтогаз Тепло» не надходило жодне повідомлення та докази, які б засвідчували факт відключення приміщення від мереж центрального теплопостачання та ненадання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води.
Відповідач фактично використав послуги з постачання теплової енергії, однак такі не оплатив у повному обсязі.
ТОВ «Нафтогаз Тепло» вживало заходи для досудового врегулювання спору, шляхом надіслання вимоги про сплату заборгованості від 19.10.2022 року №126/1.11/20-1068, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено копію фіскального чеку та поштового повідомлення про вручення.
Вимога позивача про сплату заборгованості від 19.10.2022 року №№126/1.11/20-1068 на суму 28023,42 грн була отримана відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення.
Однак, станом на дату звернення до суду відповідачем не погашено заборгованість у повному обсязі.
Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до приписів статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:
- власні (самоврядні) повноваження щодо прийняття рішення про початок та закінчення опалювального періоду з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами та іншими нормативними документами (підпункт 24 пункту «а»);
- делеговані повноваження щодо здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв'язку (підпункт 1 пункту «б»).
Між сторонами виникли правовідносини по наданню та споживанню комунальних послуг з теплопостачання, які врегульовано Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про теплопостачання» до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать: регулювання діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання в межах, віднесених до відання відповідних рад; здійснення контролю за забезпеченням споживачів тепловою енергією відповідно до нормативних вимог; встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством.
Пунктом 3 частини 1 та пункту 3 частини 2 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є, серед іншого, споживачі та виконавці комунальних послуг.
Виконавчий комітет Новороздільської міської ради Львівської області прийняв рішення №329 від 19.11.2019 «Про визначення виконавцем послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води». Згідно з цим Рішенням ТзОВ «Нафтогаз Тепло» визначено виконавцем послуг з постачання теплової енергії на території міста Новий Розділ та погоджено ТзОВ «Нафтогаз Тепло» застосування тарифів на теплову енергію, на послуги з постачання теплової енергії та на послуги з постачання гарячої води рівні тарифів.
На виконання Рішення Виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 19.11.2019 №329 з листопада 2019 ТзОВ «Нафтогаз Тепло» забезпечило постачання теплової енергії та гарячої води для міста Новий Розділ. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальні періоди безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Отже, ТОВ «Нафтогаз Тепло» є виконавцем комунальної послуги постачання теплової енергії на території міста Нового Роздолу за відповідними тарифами.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є споживачем комунальних послуг, які надає ТзОВ «Нафтогаз Тепло», адже проводить свою діяльність у під'єднаних до системи централізованого теплопостачання нежитлових приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 85,30 кв.м). Зазначене приміщення належать на праві власності відповідачу, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом №123084802
Абзацом 20 статті 1 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
ТзОВ «Нафтогаз Тепло» та ФОП ОСОБА_1 не уклали письмового договору про постачання теплової енергії, хоча позивач звертався з такою пропозицією листом від 04.03.2022 №12/1.11/19-256.
ТзОВ «Нафтогаз Тепло» супровідними листами неодноразово скеровувало відповідачу (на адресу: АДРЕСА_5 ) підписані позивачем та скріплені печаткою «Нафтогаз Тепло» акти прийму-передачі теплової енергії, рахунки на оплату спожитої теплової енергії (№126/1.11./19-270 від 09.03.2022; №126/1.11/20-1083 від 12.05.2023).
Доказів припинення постачання теплової енергії до приміщень відповідача ( АДРЕСА_1 ) у матеріалах справи немає, відповідачем не надано.
Згідно пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач). Істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є: 1) перелік послуг; 2) вимоги до якості послуг; 3) права і обов'язки сторін; 4) відповідальність сторін за порушення договору; 5) ціна послуги; 6) порядок оплати послуги; 7) порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги; 8) строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання.
Частинами 1-3 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що одиниця виміру обсягу спожитої споживачем теплової енергії визначається правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом. Виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Параметри якості теплової енергії повинні відповідати нормативним документам у сфері стандартизації. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період.
Відповідно до ч. 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Виконавець послуги з постачання гарячої води повинен забезпечити її постачання безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, температури та величини тиску. Послуга з постачання гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання гарячої води, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом (ч. 1, ч. 4 ст. 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Поряд із цим вказаний обов'язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг.
Так, Закони України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про теплопостачання» не передбачають безоплатного споживання теплової енергії та зобов'язують споживачів здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію та гарячу воду щомісячно. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг, не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.
З вищенаведеного слідує, що питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі №750/12850/16-ц.
На переконання суду, докази надані позивачем у сукупності підтверджують отримання споживачем послуг з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води за період опалювальних сезонів 2019-2020 років, 2020-2021 років, 2021-2022 років, 2022-2023 років та 2023-2024 років у сумі 48155,00 гривень - за надання послуг з постачання теплової енергії; 2152,77 гривень за надання послуг з постачання гарячої води. в сумі 160582,19 грн за адресою: АДРЕСА_1 .
Зважаючи на вище викладене, позивач довів, що відповідач є споживачем теплової енергії, якому ТзОВ «Нафтогаз Тепло» надавало послуги з її постачання. При цьому немає значення, використовував фактично відповідач приміщення в опалювальний сезон, чи не використовував. Адже теплова енергія подавалася в будинок/будинки у цілому. Відповідач не використав механізмів, передбачених законодавством, для припинення теплопостачання в приміщення, не вчинив дій для оформлення договірних стосунків з позивачем.
Відповідачем не заперечується факт отримання послуг теплопостачання. Доказів зворотнього до матеріалів справи не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» передбачено, що до встановлення вузла (вузлів) комерційного обліку відповідно до вимог частини другої статті 3 цього Закону: 1) обсяг споживання теплової енергії визначається за нормою споживання, встановленою органом місцевого самоврядування, що підлягає щомісячному коригуванню виконавцем послуги за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря; 2) обсяги споживання гарячої чи питної води визначаються за показаннями вузлів розподільного обліку, а у разі їх відсутності - за нормами споживання, встановленими органом місцевого самоврядування. Загальний обсяг споживання гарячої або питної води у такій будівлі визначається як сума обсягу, визначеного за допомогою вузлів розподільного обліку та розрахункового обсягу, визначеного за нормою споживання для споживачів, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Доказів виконання в повному обсязі зобов'язань з оплати наданих послуг з постачання теплової енергії та гарячої води відповідачем до справи не подано, а відтак суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення 46263,72 грн заборгованості за теплову енергію та 2152,77 грн заборгованості за гарячу воду підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача 1988,04 грн інфляційних втрат та 1176,27 грн 3% річних.
Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасної сплати заборгованості, суд приходить до переконання, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, а відтак повинен сплатити на користь позивача інфляційні нарахування та 3% річних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, яких зазнав позивач, повідомляє що такі підлягають до задоволення у повному обсязі, а саме: 1988,04 грн - інфляційних втрат та 1176,27 грн - 3% річних.
Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцію №1368 від 30.04.2024.
З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача підлягає до стягнення 3028,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_12 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Тепло» (04116, Київська область, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; ідентифікаційний код 42399765) 51580,80 грн заборгованості, з яких: 46263,72 грн - заборгованість за теплову енергію, 2152,77 грн - заборгованість за гарячу воду, 1988,04 - інфляційні втрати, 1176,27 грн - 3% річних та 3028,00 грн витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 16.07.2024.
Суддя Гоменюк З.П.