ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.06.2024Справа № 910/2530/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 2 320 776,44 грн,
за участю представників:
позивача: Мінько Я.С.;
відповідача: Димової О.І.;
У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Компанія) 2 320 776,44 грн, з яких: 1 547 890,78 грн - основна заборгованість, 641 075,25 - інфляційні втрати, 131 810,41 - три проценти річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Компанією покладених на неї зобов'язань щодо оплати поставленого товару за укладеним між сторонами договором поставки продукції від 24 грудня 2020 року (11 грудня 2020 року) № 479(7)20УК/53-121-01-20-10012.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
12 березня 2024 року на адресу суду від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшли документи для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 березня 2024 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2530/24, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18 квітня 2024 року.
27 березня 2024 року через систему "Електронний суд" від Компанії надійшов відзив на позовну заяву від цієї ж дати, у якому відповідач проти позовних вимог заперечував. На думку Компанії, строк оплати поставленого позивачем за договором товару не настав, оскільки останній не надав зареєстрованої у передбаченому законодавством та договором порядку податкової накладної на спірну суму боргу. Крім того, відповідач вказував на те, що внаслідок дії постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2023 року № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації" (далі - Постанова № 187), він позбавлений можливості проводити розрахункові операції з позивачем за товар, виробником якого є підприємства, соверені та розташовані на території російської федерації. Окрім того, відповідач зазначав, що неналежне виконання покладених на нього зобов'язань за договором зумовлене дією форс-мажорних обставин - введенням воєнного стану на всій території України. Також Компанія просила про зменшення розміру компенсаційних виплат, заявлених до стягнення позивачем, з огляду на їх надмірний розмір.
10 квітня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшла відповідь відзив від цієї ж дати разом із клопотанням про поновлення процесуального строку на подання вказаної заяви по суті справи. У відповіді на відзив позивач зазначив, що обов'язок відповідача оплатити поставлений йому товар у повному обсязі не може ставитись у залежність від надання доказів оформлення позивачем податкової накладної та її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН). При цьому, передбачений договором обов'язок Товариства направити докази реєстрації податкової накладної на електронну пошту Компанії є лише додатковим повідомленням про таку реєстрацію, а тому відсутність такого повідомлення не може вважатися порушенням порядку реєстрації податкових накладних і, тим більше, не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати поставленого за договором товару. Крім того, заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати та три проценти річних не є штрафними санкціями і нараховуються незалежно від вини боржника, а прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати обумовленої продукції виникло ще до початку повномасштабної військової агресії російської федерації. Товариство також зазначило, що закупівля та поставка спірного товару здійснювалась позивачем відповідно до умов укладеного договору в період з 30 грудня 2020 року по 29 червня 2021 року, жодних законодавчих обмежень щодо поставки та оплати даного товару до 24 лютого 2022 року не існувало. У свою чергу, позивач не є особою, пов'язаною з державою-агресором та не відноситься до юридичних осіб, за рахунками яких передбачено зупинення здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій.
12 квітня 2024 року через систему "Електронний суд" від Компанії надійшли заперечення на відповідь на відзив та на заяву про поновлення строку на її подання від цієї ж дати. У вказаних запереченнях відповідач просив відмовити у задоволенні заяви Товариства про поновлення строку на подання відповіді на відзив, а також навів свої доводи на спростування викладених позивачем у відповіді на відзив аргументів.
У підготовчому засіданні 18 квітня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні заяви Товариства про поновлення строку на подання відповіді на відзив, про продовження з власної ініціативи суду строку на подання вказаної заяви по суті справи до 10 квітня 2024 року та про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23 травня 2024 року.
У судовому засіданні 23 травня 2024 року оголошено перерву до 20 червня 2024 року.
11 червня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшла заява від 10 червня 2024 року про проведення засідання, призначеного на 20 червня 2024 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку задоволено ухвалою суду від 12 червня 2024 року.
13 червня 2024 року через систему "Електронний суд" від Компанії надійшли заяви від цієї ж дати про участь її представника в призначеному засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи "Easycon". Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 червня 2024 року вказану заяву Компанії задоволено частково.
У судовому засіданні 20 червня 2024 року представник Товариства підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача у цьому ж судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
24 грудня 2020 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (яке 11 січня 2024 року змінило свою організаційно-правову форму на Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", далі - Підприємство) та Товариством укладено договір поставки продукції № 479(7)20УК/53-121-01-20-10012, за умовами якого останнє зобов'язалося поставити визначену в пункті 1.1. договору продукцію на загальну суму 1 547 902,28 грн з ПДВ, а Підприємство - прийняти і оплатити вказаний товар.
Цей правочин підписаний уповноваженим представниками його сторін, а також скріплений печатками зазначених суб'єктів господарювання.
У пункті 1.4. договору сторони визначили підприємства-виробників обумовленої договором продукції, а саме: Акціонерне товариство "Алюміній Металлург Рус" та Акціонерне товариство "Уральська Фольга".
Строк поставки товару: для позицій №№1- 3 пункту 1.1. договору - грудень 2020 року; для позиції № 4 пункту 1.1. договору - грудень 2020 року - вересень 2021 року (пункт 1.2. вищевказаного правочину в редакції додаткової угоди від 12 квітня 2021 року № 1).
Відповідно до пункту 2.4. договору, у разі виявлення невідповідностей виробництва та/або товару визначеним в даній угоді стандартам, нормам і правилом, покупець має право відмовитись від товару, якщо такі невідповідності не будуть усунуті в строк, який дозволить здійснити його постачання у термін, визначений умовами даного договору.
Оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60-ти календарних днів з дати поставки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Товариства. Оплата покупцем частини вартості товару в розмірі суми ПДВ здійснюється у строки, визначені пунктом 3.2 цього правочину, за умови реєстрації Товариством належним чином оформленої податкової накладної в ЄРПН (пункти 3.2. та 3.3. вищевказаного правочину).
Поставка товару відбувається на умовах DDP - місто Енергодар згідно з правилами Інкотермс 2010 року. Вантажоодержувач - Запорізьке відділення відокремленого підрозділу "Складське господарство", місто Енергодар, вулиця Промислова, 133, склад № 3 (пункт 4.1. договору).
Згідно з пунктом 4.5. договору Товариство зобов'язане скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".
Приймання товару за якістю і кількістю здійснюється покупцем відповідно до вимог СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС" (пункт 6.1. договору).
Відповідно до пункту 12.1. вказаного правочину останній вважається укладеним з моменту підписання його сторонами і діє протягом 12-ти місяців з дати підписання.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив у власність відповідача погоджений товар на загальну суму 1 547 902,28 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: видаткових накладних: від 30 грудня 2020 року № 1702 на суму 678 037,37 грн, від 11 березня 2021 року № 637 на суму 621 959,08 грн, від 29 червня 2021 року № 1383 на суму 247 894,33 грн; товарно-транспортних накладних: від 30 грудня 2021 року № Р1702, від 11 березня 2021 року № Р637, від 29 червня 2021 року № Р1383.
Вказані товаророзпорядчі документи підписані з боку уповноваженого представника відповідача без жодних зауважень чи заперечень, а також скріплені печатками вищенаведених юридичних осіб. Докази, які свідчать про невідповідність поставленого позивачем товару вимогам договору, у матеріалах справи відсутні.
Судом також встановлено, що за результатами проведення вищевказаної господарської операції, на виконання приписів пункту 4.5. договору, позивач склав та зареєстрував у встановленому законом порядку податкові накладні: від 30 грудня 2020 року № 276, від 11 березня 2021 року № 51 та від 29 червня 2021 року № 96. Ці накладні були прийняті контролюючим органом та зареєстровані в ЄРПН, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії відповідних квитанцій: від 15 січня 2021 року № 1, від 31 березня 2021 року № 1 та від 12 липня 2021 року № 1.
Про належне виконання позивачем умов вказаного договору свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Товариством своїх зобов'язань за цим правочином.
Товариство також виставило відповідачу відповідні рахунки на оплату поставленого товару, а саме: від 20 грудня № 1740 на суму 678 037,37 грн, від 11 березня 2021 року № 643 на суму 621 959,08 грн, від 29 червня 2021 року № 1388 на суму 247 894,33 грн. Проте з матеріалів справи вбачається, що Компанія вказані рахунки не оплатила, заборгувавши таким чином останньому 1 547 902,28 грн.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що в нього відсутній обов'язок з оплати поставленого товару на суму ПДВ.
Разом із цим, ні пунктом 4.5. договору, на який посилався відповідач у своєму відзиві, ні жодним інших пунктом договору не передбачений обов'язок Товариства надіслати відповідачу зареєстровану в ЄРПН копію податкової накладної. У вказаному пункті договору визначено лише загальний обов'язок позивача зареєструвати таку накладну в установленому законом порядку та зазначено електронну пошту відповідача для листування в рамках адміністрування ПДВ.
У свою чергу, пунктом 3.3. договору сторони прямо передбачили строк оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ - протягом 60-ти календарних днів з дати поставки, за умови реєстрації Товариством податкової накладної.
Тобто, перебіг вказаного строку пов'язується не з фактом отримання відповідачем від Товариства повідомлення та доказів здійснення ним реєстрації відповідної податкової накладної, а з самим фактом її реєстрації в установленому податковим законодавством порядку.
Разом із цим, суд звертає увагу відповідача на те, що настання строку виконання зобов'язання з оплати частини вартості поставленого в розмірі суми ПДВ після отримання Компанією від позивача податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН, не є подією, яка неминуче має настати в силу вимог статті 530 ЦК України, і не є визначеним строком виконання зобов'язання, оскільки залежить від дій та волевиявлення інших осіб - контролюючого податкового органу.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про те, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, у тому числі на суму ПДВ, є таким, що настав.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Оскільки сума боргу відповідача, яка складає 1 547 890,78 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед Товариством, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, а відтак позов у цій частині підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, Товариство просило суд стягнути з Компанії 641 075,25 грн інфляційних втрат та 131 810,41 трьох процентів річних, нарахованих на суми основного боргу у відповідні періоди прострочення, згідно наданого позивачем розрахунку.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір вказаних компенсаційних виплат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаних сум також підлягає задоволенню.
Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на наявність підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання покладених на нього зобов'язань за договором у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.
Разом із цим, за умовами пунктів 9.1.- 9.5. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даною угодою, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язань є наслідком непередбачених і непереборних за даних умов обставин (повінь, пожежа, землетрус і інші стихійні лиха, а також війна або військові дії, що виникли після укладення договору, рішення (постанови) уряду, що обмежують діяльність учасників договору, страйки або стихійні масові заворушення не з вини учасників даного договору. У разі настання форс-мажору зобов'язання сторін за даною угодою пропорційно відстрочуються на час його дії. Сторона, що потрапила під дію форс-мажору, зобов'язана не пізніше 10-ти днів з моменту його настання або припинення сповістити другу сторону про настання або припинення обставин, що перешкоджають виконанню договору. Якщо форс-мажор продовжуватиметься більше 30-ти днів, то кожна із сторін має право відмовитися від виконання зобов'язань за даною угодою і жодна із сторін не матиме права вимагати від іншої сторони відшкодування можливих збитків. Дія форс-мажорних обставин підтверджується відповідно до чинного законодавства.
Частиною 1 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.
У свою чергу, повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили в розумінні вищевказаних приписів чинного законодавства.
Крім того, судом встановлено, що всупереч вказаних пунктів договору в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин.
При цьому, судом враховано, що договір між сторонами був укладений у період дії карантину, введеного на усій території України, а спірна заборгованість відповідача виникла до початку активної фази агресії російської федерації проти України, на яку відповідач посилався як на підставу звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язань за договором (до 24 лютого 2022 року).
Слід також зазначити, що за частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Крім того, за змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відбувається незалежно від вини боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.
Відповідач також у своєму відзиві заявив клопотання про зменшення розміру нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Водночас суд звертає увагу на те, що інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16-ц.
З огляду на зазначене, три проценти річних та інфляційні втрати не відносяться до неустойки, а тому до цих компенсаційних виплат не застосовуються положення статі 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
За таких обставин суд відмовляє в задоволенні клопотання Компанії про зменшення суми нарахованих позивачем трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Суд критично ставиться до тверджень відповідача про неможливість виконанням ним свого грошового обов'язку на користь Товариства з огляду на закупівлю останнім товарів, виробництво яких відбувалося на території російської федерації, оскільки пунктом 1.4. договору сторони прямо визначили, що виробниками обумовленого товару є: Акціонерне товариство "Алюміній Металург Рус" та Акціонерне товариство "Уральська фольга".
Слід також зазначити, що закупівля та поставка вказаного товару, як, зокрема, і укладання договору між сторонами в порядку, визначеному Законом України "Про публічні закупівлі", здійснювалась у період з 24 грудня 2020 року по 29 червня 2021 року, що жодним чином не суперечило приписам чинного на той час законодавства.
У свою чергу, мораторій на здійснення зобов'язань на користь контрагента передбачено лише положеннями Постанови № 187.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 вказаної Постанови для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією російської федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором): громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації. Зазначене обмеження не застосовується до юридичних осіб, утворених та зареєстрованих відповідно до законодавства України: які є банками або за рахунками яких на підставі нормативно-правових актів або рішень Національного банку дозволяється здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій; визначених розпорядженням Національного центру оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій, прийнятим відповідно до Порядку оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2004 року № 812 "Деякі питання оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану"; щодо яких за поданням міністерства, іншого державного органу, у зв'язку з провадженням такими юридичними особами діяльності, необхідної для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України або подолання її наслідків, Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про тимчасове управління державою відповідними акціями, корпоративними правами або іншими правами участі (контролю), що належать російській федерації або особі, пов'язаній з державою-агресором.
Положення Постанови № 187 застосовуються судами: за ініціативою суду при відкритті провадження; за ініціативою суду на підставі даних, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР); самостійно учасниками розгляду справи під час подання відзивів/пояснень/заперечень тощо. В останньому випадку заявник повинен надати відповідні докази на підтвердження вказаних обставин, інакше такі доводи не приймаються судом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 травня 2023 року в справі № 925/1248/21.
Разом із цим, судом встановлено, що позивач у даній справі не належить до жодної з категорій осіб, на яких поширюється дія вищевказаного мораторію, і відповідач не надав жодних доказів наявності підстав для застосування його наслідків до Товариства.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що Постанова № 187 набрала чинності 3 березня 2022 року, тоді як спірний товар відповідач мав оплатити: за видатковою накладною від 30 грудня 2020 року № 1702 на суму 678 037,37 грн - до 1 березня 2021 року; за видатковою накладною від 11 березня 20221 року № 637 на суму 621 959,08 грн - до 10 травня 2021 року, за видатковою накладною від 29 червня 2021 року № 1383 на суму 247 894,3 грн - до 27 серпня 2021 року, тобто, до моменту встановлення відповідного мораторію.
Крім того, ані Постановою № 187, ані іншими чинними нормативно-правовими актами не визначено механізму застосування мораторію до контрагента у відповідних договірних правовідносинах.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову Товариства.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин позов Товариства підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" (02141, місто Київ, вулиця Олександра Мишуги, будинок 2, офіс 416; ідентифікаційний код 37017486) 1 547 890 (один мільйон п'ятсот сорок сім тисяч вісімсот дев'яносто) грн 78 коп. основної заборгованості, 641 075 (шістсот сорок одну тисячу сімдесят п'ять) грн 25 коп. інфляційних втрат, 131 810 (сто тридцять одну тисячу вісімсот десять) грн 41 коп. трьох процентів річних та 34 811 (тридцять чотири тисячі вісімсот одинадцять) грн 65 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 15 липня 2024 року в зв'язку з перебуванням судді Павленка Є.В, у відпустці в період з 26 червня 2024 року по 14 липня 2024 року.
Суддя Є.В. Павленко