майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"08" липня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/156/22
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Шніт А.В.
секретар судового засідання: Малярчук Р.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Левченко О.В. - ордер серія АІ № 1331021 від 09.01.2023 (в режимі відеоконференції);
від відповідача: Приведьон В.М. - дов. № 08/32602 від 26.12.2023;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Товкачівський Гірничо-Збагачувальний Комбінат"
до Акціонерного товариства "Житомиробленерго" в особі Овруцького Району Електричних Мереж
про визнання дій неправомірними
Приватне акціонерне товариство "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Акціонерного товариства "Житомиробленерго" в особі Овруцького РЕМ про визнання неправомірними дій щодо видання (оформлення) попередження про припинення постачання (розподілу) електричної енергії №674 від 14.02.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність видання (оформлення) відповідачем попередження про припинення постачання (розподілу) електричної енергії №674 від 14.02.2022 з причин існування заборгованості ПАТ "Товкачівський Гірничо-Збагачувальний Комбінат" перед АТ "Житомиробленерго" в особі Овруцького РЕМ з авансових платежів та за розподіл електричної енергії.
В якості правових підстав позивач зазначає, зокрема, ст.55 Конституції України, відповідні положення Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018.
Ухвалою суду від 17.02.2022 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання.
Ухвалою суду від 17.02.2022 постановлено заборонити Акціонерному товариству "Житомиробленерго" в особі Овруцького району електричних мереж вчиняти дії щодо припинення постачання (розподілу) електричної енергії повністю та/або частково по об'єктах ПАТ "Товкачівський Гірничо-Збагачувальний Комбінат" до набрання законної сили рішенням суду.
Ухвалою суду від 18.04.2023 постановлено зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/27570/21.
Ухвалою суду від 05.03.2024 провадження у справі поновлено та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 17.04.2024, зокрема, закрито підготовче провадження та призначено справу №906/156/22 до судового розгляду по суті.
23.05.2024 до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00грн.
28.05.2024 до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про стягнення судових витрат.
Ухвалою суду від 28.05.2024 постановлено продовжити строк розгляду справи по суті; відкласти розгляд справи по суті на 02.07.2024 о 10:00.
У судовому засіданні 02.07.2024 оголошено перерву до 08.07.2024 о 16:00.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд
Фактичні обставини справи.
19.12.2018 між Приватним Акціонерним Товариством "Товкачівський Гірничо-Збагачувальний Комбінат" (споживач, позивач) та Акціонерним Товариством "Житомиробленерго" (оператор системи, відповідач) в особі Овруцького Району Електричних Мереж укладено договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №15-007 (далі - Договір) (а.с. 10-14, т.1).
Відповідно до п.1.1 Договору він є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам як послуги оператора системи. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору.
Умови Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018 (далі - ПРРЕЕ) та є однаковими для всіх споживачів (п.1.2 Договору).
За змістом п.2.1 Договору оператор системи надає споживачу послуги з розподілу (передачі) електричної енергії, параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309, та Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №310, за об'єктом, технічні параметри якого фіксуються в Паспорті точки розподілу за об'єктом споживача, який є додатком 2 до цього договору, та в особовому рахунку споживача, облікових базах даних оператора системи.
Згідно з Додатком №2 до Договору "Паспорт точки (точок) розподілу за об'єктом споживача", ступінь напруги приєднання об'єкту позивача за адресою: смт Першотравневе, вул.Залізнична,9, становить 35 кВ. (а.с. 16, т.1).
Відповідно до Додатку №3.1 до Договору "Відомості про засоби вимірювання обсягу електричної енергії, що використовується на об'єктах споживача" об'єкт споживача "ГЗК» за адресою: смт.Першотравневе, вул.Залізнична, 9" віднесено до 1 класу напруги зі ступенем напруги приєднання - 35кВ (а.с. 17, т.1).
За розділом 5 Договору ціною договору є вартість послуг з розподілу (передачі) електричної енергії на об'єкт (об'єкти) споживача, зазначені у паспорті точки (точок) розподілу за об'єктом споживача. Тариф (ціна) на послугу з розподілу (передачі) електричної енергії та терміни оплати послуги зазначаються у додатку 4 до договору.
Відповідно до Додатку №4 до Договору "Порядок розрахунків" (а.с. 18-19, т.1) оплата послуг з розподілу (передачі) електричної енергії здійснюється споживачем за виставленим платіжним документом або самостійно у формі 100 % попередньої оплати у розмірі вартості послуг з розподілу очікуваних обсягів електричної енергії, що передається оператором системи розподілу та споживається споживачем, згідно з Додатком №10 до Договору, на відповідний розрахунковий період поетапно наступним чином:
- 1-й платіж - 50 % до 15-го числа місяця, що передує розрахунковому;
- 2-й платіж - 50 % до 25-го числа місяця, що передує розрахунковому.
У разі зміни тарифу сума оплаченої послуги зараховується споживачу на його особовий рахунок як авансовий платіж за новими тарифами в наступному розрахунковому періоді.
Оператор системи зобов'язується надавати споживачу інформацію про зміну тарифу (ціни) на послугу з розподілу (передачі) електричної енергії не пізніше ніж за 20 днів до введення її в дію (п.6.1 Договору).
Цей договір набирає чинності з дня приєднання споживача до умов цього договору і діє протягом 1 року, якщо інший термін не зазначено в заяві-приєднання. Договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п.11.1 Договору).
Позивачем у січні 2022 року згідно рахунку на попередню оплату за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії №425 від 04.01.2022 за лютий сплачено на користь АТ "Житомиробленерго" 62 558,10грн по тарифу 1-го класу напруги, а саме: 31 279,05грн згідно платіжного доручення №10608 від 13.01.2022 і 31 279,05грн згідно платіжного доручення №10664 від 27.01.2022 (а.с.31-32, т.1). 03.02.2022 ПрАТ "Товкачівський ГЗК" відповідно до платіжного доручення №10718 здійснено остаточний розрахунок за послуги з розподілу (передачі) електроенергії за січень 2022 року по тарифу 1-го класу напруги згідно договору від 19.12.2018 на суму 9 253,72грн (а.с. 33, т.1).
Водночас, у матеріалах справи міститься копія акту приймання-передачі №1176 від 31.01.2022, згідно якого вартість послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за січень 2022 року становить 352 467,13грн (а.с. 34, т.1).
14.02.2022 позивач за вх.№123 отримав від відповідача попередження про припинення постачання (розподілу) електричної енергії №674 від 14.02.2022 (а.с. 107, т.1). У даному попередженні зазначено, що у ПрАТ “Товкачівський ГЗК” існує заборгованість з неоплачених авансових платежів у сумі 336 024,36грн та розподілу електричної енергії в розмірі 224 545,21грн, у зв'язку з чим, відповідач попереджав останнього про припинення постачання (розподілу) електроенергії 23.02.2022 о 10год. 00хв.
Посилаючись на безпідставність визначення відповідачем заборгованості у попередженні №674 від 14.02.2022, позивач звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій відповідача щодо видання (оформлення) даного попередження.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Статтею 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що споживач зобов'язаний, в тому числі врегулювати у порядку, визначеному кодексом систем розподілу, відносини щодо технічного забезпечення розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу.
За приписами ст.45 Закону України "Про ринок електричної енергії", розподіл електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до цього Закону, кодексу систем розподілу та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором.
Оплата послуг з розподілу здійснюється за тарифами, які регулює Регулятор відповідно до затвердженої ним методики. Тарифи на послуги з розподілу електричної енергії оприлюднюються операторами систем розподілу в порядку та строки, визначені нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
За приписами п.1.2.1. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ) на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.
Відповідно до договорів про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, що укладаються зі споживачем та електропостачальником відповідно до цих Правил, оператор системи передачі згідно з Кодексом системи передачі та оператори систем розподілу згідно з Кодексом систем розподілу здійснюють, відповідно, передачу та розподіл електричної енергії на роздрібному ринку в точку розподілу до електроустановки споживача на території діяльності відповідного оператора системи. Оператор системи зобов'язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи (п.2.1.2 ПРРЕЕ).
В укладеному між позивачем та відповідачем договорі споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №15-007 від 19.12.2018 відсутні відомості щодо належності ПрАТ "Товкачівський ГЗК" до класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги.
Разом з тим, у Додатку №2 до даного договору визначено, що ступінь напруги приєднання на об'єктах споживача становить 35кВ (а.с. 21, т. 1).
Як судом зазначалося вище, відповідно до Додатку №3.1 до Договору "Відомості про засоби вимірювання обсягу електричної енергії, що використовується на об'єкт споживача" об'єкт споживача "ГЗК" за адресою: смт Першотравневе, вул.Залізнична, 9" віднесено до 1 класу напруги зі ступенем напруги приєднання - 35кВ (а.с. 17, т.1).
Станом на дату укладання зазначеного вище Договору діяв Порядок визначення класів споживачів, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 13.08.1998 №1052 (надалі - Порядок №1052), який був обов'язковий для застосування споживачами та учасниками ринку електричної енергії, які уклали договори про розподіл електричної енергії з операторами системи розподілу.
Згідно з п.3 Порядку №1052 у чинній станом на час виникнення спірних правовідносин редакції споживачі електричної енергії розподіляються на два класи.
Підпунктом 3.1. вказаного Порядку передбачено, що до 1 класу належать споживачі, які:
1) отримують електричну енергію від мереж оператора системи розподілу на електроустановки споживача на межі балансової належності із ступенем напруги 27,5 кВ та вище;
2) приєднані до шин електростанцій (за винятком суб'єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями);
3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт.год. та більше на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги на межі балансової належності.
Згідно з п.3.2. Порядку №1052 до 2 класу належать споживачі, які отримують електричну енергію на межі балансової належності із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків, передбачених підпунктом 3.1 цього Порядку.
01.01.2022 зазначений вище Порядок визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, втратив чинність на підставі постанови НКРЕКП від 25.08.2021 №1431, якою внесено зміни до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1175, зокрема у главі 8 у пункті 8.1 після абзацу першого доповнено пункт трьома новими абзацами такого змісту:
"Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою 27,5 кВ та вище, а також споживачі, приєднані до шин електростанцій (за винятком суб'єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), відносяться до 1 класу напруги.
Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою нижче 27,5 кВ, відносяться до 2 класу напруги.
Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про внесення змін чи розірвання договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №15-007 від 19.12.2018, у Додатку №2 до якого визначено, що ступінь напруги приєднання на об'єктах позивача становить 35 кВ (а.с. 21, т.1).
Оскільки позивач є споживачем електричної енергії по 1 класу напруги, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, суд вважає дії відповідача щодо нарахування позивачу вартості послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням тарифів для 2-го класу, неправомірними та безпідставними.
Вказані висновки викладено в рішенні Господарського суду Житомирської області від 25.07.2023 у справі №906/172/23, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 та постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.02.2024.
Варто зазначити, що згідно ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, процесуальний закон чітко визначає, що рішення суду в конкретній справі, розглянутій за правилами господарського судочинства, встановлює обставини щодо конкретних осіб (особи), які (яка) брали в участі в такій справі. При цьому, преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювалися судом, що знайшло свої відображення у мотивувальній частині судового рішення (п.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17).
Окрім того, згідно даних Інформаційної системи "Єдиний державний реєстр судових рішень", рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2023, у справі №640/27570/21 за адміністративним позовом Комунального підприємства "Харківводоканал" до Національної Комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії позов задоволено частково; визнано протиправним та нечинним підпункт 3 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 25.08.2021 №1430 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії"; визнано протиправною та нечинною постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 25.08.2021 №1431 "Про визнання такою, що втратила чинність, постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 серпня 1998 року №1052"; позов у іншій частині залишено без задоволення.
Таким чином, судом визнано нечинними підзаконні нормативно-правові акти, видані Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, у частині внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, на підставі яких відповідачем у січні 2022 року здійснено нарахування вартості послуги з розподілу електричної енергії позивачеві за 2 класом напруги.
З огляду на викладене, відповідач неправомірно здійснював позивачу нарахування вартості послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням тарифів для 2-го класу напруги у січні 2022 року.
Водночас, необхідно зауважити, що в аспекті питання належності обраного позивачем способу захисту суд зауважує, що згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Суд звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є е ф е к т и в н и м, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинене ним цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).
Відповідно до ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З наведених норм права вбачається, що чинне законодавство забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб'єктів господарювання, державних та суспільних інтересів. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача.
Отже, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, е ф е к т и в н и м для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Тобто спосіб захисту має бути д і є в и м ( е ф е к т и в н и м), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тож, визначення та обрання ефективного способу є запорукою поновлення порушеного права особи, а у разі такої неможливості - отримання нею відповідного відшкодування.
У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту - визнання неправомірними дій відповідача саме щодо видання (оформлення) попередження про припинення постачання (розподілу) електричної енергії №674 від 14.02.2022, яким позивача попереджено про припинення постачання (розподілу) електроенергії 2 3 . 0 2 . 2 0 2 2 о 1 0 : 0 0 суд не вважає ефективним способом захисту прав чи інтересів останнього у вирішенні спору, що виник між сторонами, оскільки він не здатний захистити або відновити будь-які його права, особливо - станом на день ухвалення рішення у даній справі.
Щодо посилань позивача стосовно неналежного оформлення відповідачем попередження про припинення постачання (розподілу) електричної енергії №674 від 14.02.2022, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.7.5 ПРРЕЕ попередження про припинення повністю або частково постачання (розподілу або передачі) електричної енергії оформлюється після встановлення факту наявності підстав для вчинення вказаних дій та надається споживачу окремим письмовим повідомленням, у якому зазначаються підстава, дата і час, з якого електропостачання буде повністю або частково припинено, прізвище, ім'я, по батькові, підпис відповідальної особи, якою оформлено попередження.
Як вбачається з попередження про припинення постачання (розподілу) електричної енергії №674 від 14.02.2022 (а.с. 107, т.1), воно містить прізвище, ініціали та підпис особи, що виконала оформлення даного попередження. Зазначення посади, повноважень чи належності до переліку відповідальних осіб відповідача на оформлення такого попередження нормами ПРРЕЕ не передбачено, відтак - не є обов'язковим.
Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Ухвалою суду від 17.02.2022 постановлено заборонити Акціонерному товариству "Житомиробленерго" в особі Овруцького району електричних мереж вчиняти дії щодо припинення постачання (розподілу) електричної енергії повністю та/або частково по об'єктах ПАТ "Товкачівський Гірничо-Збагачувальний Комбінат" до набрання законної сили рішенням суду.
Відповідно до ч.9-10 ст.145 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо п о в н о ї в і д м о в и у з а д о в о л е н н і п о з о в у, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.02.2022 у цій справі.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову в задоволенні позову, суд дійшов висновку про покладення судових витрат на позивача.
Щодо розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Згідно з ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 Господарського процесуального кодексу України).
Як вказав Конституційний Суд у п.3.2 рішення від 30.09.2009 №23-рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами й може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин з іншими суб'єктами права. Також, Конституційний Суд України зазначив і те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки зумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст. 126 ГПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).
У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, не дотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом витраченим адвокатом на виконання робіт.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014, у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015).
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в розмірі 20 000,00грн відповідачем подано копії договору №1 про надання правничої допомоги від 02.01.2019 (а.с. 205-206, т.2), додаткової угоди №64 до нього від 23.05.2024 (а.с. 209, т.2), детального опису та розрахунку наданих послуг (робіт) від 23.05.2024 згідно договору №1 про надання правничої допомоги від 02.01.2019 та додаткової угоди №64 від 23.05.2024 (а.с. 208, т.2), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ №000735 від 23.02.2015 (а.с. 207, т.2), довіреностей №08/15078 від 23.12.2020 та №08/326-02 від 26.12.2024 (а.с. 117, т.1 а.с.194, т. 2).
При цьому, згідно з ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, а також з огляду на те, що спір виник через неправомірні дії відповідача з нарахування позивачу заборгованості з неоплачених авансових платежів у та розподілу електричної енергії, витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00грн покладаються на останнього.
Керуючись статтями 145, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.02.2022.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 16.07.24
Суддя Шніт А.В.
Відправити:
1 - позивачу через електронний кабінет
2 - відповідачу через електронний кабінет