вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
04.07.2024 Справа № 904/1706/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Кеся Н.Б. за участю секретаря судового засідання Мороз В.В.
за позовом Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, м.Дніпро в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м.Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Пантелєєва Максима Олександровича, м.Дніпро
про зобов'язання вчинити певні дії
Представники:
Від прокуратури: Карюк Д.О., посвідчення №069940, прокурор
Від Позивача: Конарева С.К., посвідчення №466, представник
Від Відповідача: представник не з'явився
1. Короткий зміст позовних вимог
Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра, м.Дніпро в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі-Позивач) 17.04.2024 року через "Електронний суд" звернулася з позовом до Фізичної особи-підприємця Пантелєєва Максима Олександровича (далі-Відповідач), в якому просить суд:
1.Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, місце розташування: 49000, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 2054 кв.м., яка знаходиться за адресою: вул. Березинська, 11К у м. Дніпрі, шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця Пантелєєва Максима Олександровича (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку шляхом знесення будівель та споруд самочинного будівництва: стоянки для короткочасного зберігання автомобілів загальною площею 4,8 кв.м., яка складається з А-1 - будівлі, а - ґанку, Б - альтанки, №1 - огорожі, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2224934412101, номер запису про право власності - 39248243).
2.Припинити володіння фізичної особи-підприємця Пантелєєва Максима Олександровича (РНОКПП НОМЕР_1 ) нерухомим майном: стоянкою для короткочасного зберігання автомобілів загальною площею 4,8 кв.м., яка складається з А-1 - будівлі, а - ґанку, Б - альтанки, №1 - огорожі, яка знаходиться за адресою: вул. Березинська, 11К у м.Дніпрі проведену рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Волос О.В., Глоюватської сільська рада Криворізького району, Дніпропетровської області від 18.11.2020 (номер запису - 39248243) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2224934412101.
3. Стягнути з відповідача у справі на користь Дніпропетровської обласне прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, Державна казначейська служба України, м. Київ р/р UА228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) сплачений судовий збір.
В обґрунтування позову Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра посилається на те, що Відповідач після спливу строку оренди спірної земельної ділянки незаконно отримав державну реєстрацію права приватної власності на стоянку для короткочасного зберігання автомобілів як об'єкт нерухомого майна, хоча будівництво капітальних споруд та оформлення права власності на автостоянку умови договору оренди землі забороняли. Будівництво вказаної автостоянки здійснено за відсутністю правовстановлювальних документів на земельну ділянку та без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, тому спірний об'єкт нерухомості прокурор вважає самочинним будівництвом, а зайняття земельної ділянки Відповідачем - самовільним.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
22.04.2024 ухвалою суд позовну заяву залишив без руху для усунення недоліків.
У зв'язку із усуненням недоліків позовної заяви, 26.04.2024 ухвалою суд прийняв позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 21.05.2024 о 10:00год.
21.05.2024 ухвалою суд відклав підготовче засідання на 06.06.2024 о 10:00 год.
06.06.2024 ухвалою суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 04.07.2024 о 11:30год.
Відповідач в судові засідання призначені на 21.05.2024, 06.06.2024 та 04.07.2024 не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином за місцем реєстрації. Поштове повідомлення за №відправлення 0600267914327 свідчить, про те, що Відповідач 27.05.2024 отримав ухвалу суду (арк.с. 230). Після цього поштова кореспонденція на адресу Відповідача поверталась до суду з відміткою поштового підприємства: "за закінченням терміну зберігання" (арк.с. 238-240).
Пунктом 99 Правил надання поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, передбачено, що рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату.
У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. За змістом пункту 116 зазначених Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення. Не вручені з поважних причин рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Відповідно до пункту 117 Правил поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі закінчення встановленого строку зберігання.
Відповідно до п. 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також ухвали суду були оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що Відповідач про розгляд справи в Господарському суді Дніпропетровській області поінформований належним чином та судом вжито достатньо заходів з метою забезпечення його участі в судовому процесі. У зв'язку з цим суд вважає за можливе вирішити спір у відсутність представника Відповідача.
В судовому засіданні 04.07.2024 проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.
3. Позиції інших учасників справи
Заперечення проти позову від Відповідача не надійшли.
4. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи по суті
На підставі рішення Дніпровської міської ради від 17.11.2006 №147/6 "Про передачу гр. ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , земельної ділянки по АДРЕСА_1 (Індустріальний район) в оренду для проектування та будівництва стоянки для короткочасного зберігання автомобілів" (арк.с. 203-205), 13.02.2007 року між Дніпровською міською радою (далі - Орендодавець) та ОСОБА_1 (далі - Орендар) укладено Договір оренди землі, який зареєстрований у реєстрі за №926 (арк.с. 193-201).
Відповідно до умов Договору оренди:
1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: по АДРЕСА_1 (Індустріальний район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:04:078:0071.
1.2. Цільове використання земельної ділянки за цим договором (УКЦВЗ) 1.11.6 (інша комерційна діяльність).
1.3. Підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 17.11.2006 №147/6.
2.1. В оренду передається земельна ділянка, загальною площею 0,1033 га.
3.1. Договір укладено на три роки, без права будівництва капітальних споруд та без оформлення права власності на автостоянку.
На підставі акту приймання-передачі земельної ділянки від 13.02.2007 року земельна ділянка за кадастровим номером 1210100000:04:078:0071 вільна від забудови та передана ОСОБА_1 (арк.с. 202).
Додатковим договором до договору оренди землі від 14.05.2010 (арк.с. 126-127), який зареєстрований у реєстрі за №2065, внесено зміни до пункту 3.1 розділу 3 та викладено його у наступній редакції: Договір укладено до 08.10.2015, без права будівництва капітальних споруд та без оформлення права власності на автостоянку.
Рішенням Дніпровської міської ради від 24.07.2019 №294/47 "Про поновлення договору оренди землі від 13.02.2007, за №040710400581) по АДРЕСА_1 (Індустріальний район) гр. ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для проектування та будівництва стоянки для короткочасного зберігання автомобілів" поновлено договір оренди землі від 13.02.2007 на п'ять років, починаючи з 09.10.2015 (арк.с. 215-217).
На підставі вказаного рішення 19.03.2020 між Дніпровською міською радою та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору оренди землі (арк.с. 211-214).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка із кадастровим номером 1210100000:04:078:0071, площею 0,1033 га належить територіальній громаді міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради (арк.с. 50-52).
Як зазначає прокуратура в позові, опрацюванням інформації, яка наявна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо іншого речового права відносно вказаної земельної ділянки пов'язаної із наданням в оренду містить відомості про останню додаткову угоду від 19.03.2020. Будь-які ніші відомості про продовження договору оренди відсутні.
Договір оренди землі закінчив свою дію 09.10.2020.
У той же час згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що державним реєстратором Глеюватської сільської ради Криворізького району, Дніпропетровської області Волос О.В. 05.11.2020 зареєстровано за ОСОБА_1 на праві приватної власності стоянку для короткочасного зберігання автомобілів, площа 4,8 кв.м. за описом: А-1 -будівля, а - ґанок, Б - альтанка, №1 - огорожа, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2224934412101), з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (зв.арк.с. 154, арк.с. 155).
Державна реєстрація права приватної власності на вказаний об'єкт проведена на підставі: технічного паспорту на громадський будинок декларації "Стоянка для короткочасного зберігання автомобілів" від 22.06.2017 інвентаризаційна справа 096/17 (арк.с. зв.арк.с. 155, арк.с. 156-157); розпорядження Дніпропетровського міського голови від 24.11.2010 №932-р "Про присвоєння адреси автостоянці по вул.Березинській" (зв.арк.с. 158); Декларації про готовність до експлуатації об'єкта "Будівництво автостоянки по вул.Березинській, 11К у м.Дніпропетровську" № ДП14211006136 від 10.06.2011 (арк.с. 159-161), а також листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 20.02.2020 №1004-1.18/352.
Згідно з даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста, істобудівні умови та обмеження для проектування об'єктів будівництва за адресою: АДРЕСА_2 не надавались.
Інформація стосовно розпорядчих документів, на підставі яких присвоєно або змінено адресу: АДРЕСА_2 , відсутня, що підтверджується Головним архітектурно-планувальним управлінням Дніпровської міської ради від 19.09.2023 №12/19-329 (арк.с. 163).
Крім того, відповідно до інформації Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ) від 27.09.2023 №1846/05/18-23 (зв.арк.с. 167), заходи державного архітектурно-будівельного контролю (планові та позапланові перевірки) щодо об'єкта будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , ДІАМ не здійснювалися.
Як зазначає прокуратура в позові, у розпорядженні Державної інспекції архітектури та містобудування України запитуваних дозвільних документів, а саме лист Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 20.02.2020 №1004-1.18/352 не виявлено.
За інформацією КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» ДМР від 26.09.2023 № 10032, станом на 31.12.2012 технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Березинська, 11К - КП ДМБТІ ДМР не проводилась.
Згідно з інформацією Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 22.03.2023 №10/1-45 відомості щодо дозвільної документації чи документи, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів по об'єкту розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1210100000:04:078:0071 (арк.с. 167) - відсутні.
Державним інспектором інспекції з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради 25.09.2023 здійснено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 12101000000:04:078:0071, розташована за адресою АДРЕСА_2 , за результатами якого складено акт (зв. арк.с. 164, арк.с. 165-166).
Так, згідно з актом обстеження спірної земельної ділянки від 25.09.2023 №25/09/23-К встановлено, що доступ до земельної ділянки обмежений. Автостоянка займає земельну ділянку площею 0,2054 га, зокрема площа самозайнятої земельної ділянки - 0,1231 га. Покриття земельної ділянки не рівне, складається з утрамбованого ґрунту, піску та каміння, місцями сильно поросло травою.
Також поміж деревами, поза межами виділеної земельної ділянки, розташована сторожка охоронця синього кольору. Розмітка місць паркування відсутня, автомобілі розміщуються по периметру вздовж паркану. Заїзд на територію автостоянки один, закривається шлагбаумом. Територія автостоянки охороняється.
Будівництво вказаної автостоянки здійснено за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку та без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт.
Відповідно до інформації Дніпровської міської ради від 11.10.2023 №7/11-2098 (арк.с. 168), за адресою - вул. Березинська, 11К реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та фізичними або юридичними особами не виявлено. За кадастровим номером « 12101000000:04:078:0071» виявлено записи щодо цивільно- правових угод, укладених між міською радою та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1033 га (кадастровий номер 12101000000:04:078:0071), по вул. Березинській у районі будинку №18 для проектування та будівництва стоянки для короткочасного зберігання автомобілів на строк з 08.10.2007 по 09.10.2020.
Так, прокуратура в позові зазначає про те, що вказана реєстрація права власності на вищезазначений об'єкт нерухомості є незаконною та підлягає скасуванню.
5. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення
5.1. Щодо представництва прокурора в інтересах держави у справі
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами 3. 4 ст.53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи Іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з положеннями ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та Інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У п.п. 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/ 99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, Інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, тощо.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
Таку саму позицію висловив Верховний Суд у постанові від 26.07.2018 у справі №926/1111/15.
Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у відповідному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких Інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України). Положення п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч.3 ст.23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Аналіз положень ст.53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18.
З урахуванням ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (ст. 140 Конституції України).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.
Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.
Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.
До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст.ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.
На підставі ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом.
Ураховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, суб'єкт, уповноважений на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпро, та зобов'язана здійснювати захист комунальних майнових прав.
Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.
«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Згідно зі ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Порушення встановленого законом порядку володіння та користування земельними ділянками, недотримання спеціальних гарантій та вимог водно-екологічного характеру та створення загрози екологічній безпеці населення України і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави.
Інтереси держави в сфері правовідносин, пов'язаних із раціональним та ефективним використанням земель полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на ці об'єкти, додержання законодавчого порядку їх використання, а також у визнанні та захисту законних форм їх використання.
Порушення інтересів держави у даному випадку полягають у незаконній державній реєстрації права власності Пантелєєвим М.О. на стоянку для короткочасного зберігання автомобілів за адресою: м.Дніпро, вул. Березинська, буд 11К на земельній ділянці з кадастровим номером 121010000:04:078:0071 яка не видавалась для таких цілей, у порушення умов договору землі, який закінчив свою дію, що призводить до порушення майнових інтересів держави в особі Дніпровської міської ради зокрема у можливості вільно розпоряджатись у подальшому земельною ділянкою на якій зареєстровано указаний об'єкт нерухомого майна.
При цьому, державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів.
Таким чином, ОСОБА_1 узаконюючи за собою право приватної власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , фактично позбавляє територіальну громаду міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, як законного власника самостійно, на власний розсуд володіти, користуватись та розпоряджатися земельною ділянкою.
Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження земельними ділянками і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави.
Інтереси держави в сфері правовідносин пов'язаних із раціональним та ефективним використанням земель полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на ці об'єкти, додержання законодавчого порядку їх використання, а також у визнанні та захисті законних прав власника землі.
Вказані порушення інтересів держави в особі Дніпровської міської ради, під час державної реєстрації прав на нерухоме майно, на землях комунальної власності, свідчать про наявність «порушень інтересів держави» у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та як наслідок, наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
Статтею 7 Конституції України закріплено, що в Україні визначається і гарантується місцеве самоврядування.
Згідно зі ст. 142 Конституції України матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Статтею 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.
Отже, Дніпровська міська рада відповідно до вимог чинного законодавства є органом, через який територіальною громадою безпосередньо здійснюється місцеве самоврядування.
Відповідно до ст. 318 Цивільного кодексу України одним з суб'єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження через відповідну міську раду (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно з ч. 7 ст. 319 Цивільного кодексу України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. ч. 5, 6, 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.
Отже, у даному випадку органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає Дніпровська міська рада та порушення прав територіальної громади, яка є невід'ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів.
Порушення інтересів держави, в даному випадку, полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки комунальної власності та створення перешкод законному власнику - територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради у користуванні, володінні та розпорядженні земельною ділянкою та безпідставній державній реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі, шляхом звернення до суду.
Лівобережною окружною прокуратурою міста Дніпра неодноразово скеровувались листи (від 13.11.2023 № 04/52-9172вих-24, від 13.12.2023 №04/52-10162вих-23, від 15.03.2024 № 52-2452вих-24) на адресу Дніпровської міської ради, в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки по вул. Березинська, 11К у м. Дніпро шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об'єкти нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2224934412101).
Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листом Дніпровської міської ради від 15.01.2024 № 7/11-90.
З урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що прокурором дотримано встановленого законом порядку представництва в суді, правильно та обґрунтовано заявлено позов в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Міністерства освіти і науки України.
5.2. Щодо спору по суті
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
Отже, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Отже, матеріали справи свідчать про факт самочинного будівництва Відповідачем стоянки для короткочасного зберігання автомобілів як об'єкт нерухомості, оскільки документи, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, відсутні, а Відповідачем на спростування відповідних доказів не надано.
Згідно зі ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).
Відповідно до інформації Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що земельна ділянка із кадастровим номером 1210100000:04:078:0071, площею 0,1033 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить до комунальної власності міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Договір оренди землі укладений між Дніпровською міською радою та ОСОБА_1 вичерпав свою дію 09.10.2020.
Проте, після закінчення договору оренди, ОСОБА_1 самовільно, без надання дозволу власником землі, зайнято частину прилеглої земельної ділянки площею 0,1231 га, таким чином останнім, у супереч діючого законодавства, використовується земельна ділянка загальною площею 0,2054 га.
Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, (стаття 212 Земельного кодексу України).
Також необхідно зазначити, що відповідно до положень ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на обєкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці обпекти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані обпекти нерухомості, у власності або користуванні.
За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.
Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення об'єктів нерухомості на вул. Березинська, 11К ум. Дніпро, правовий режим зазначеного об'єкта будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.
Аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальних характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб'єктивних прав.
Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 ст. 16 ЦК України). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту.
Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).
Викладені у позові факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства під час реєстрації права власності на майновий комплекс площею 4,8 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Березинська, 11 К у місті Дніпрі (РНОНМ 2224934412101).
Водночас, самочинною забудовою земельної ділянки розташованої за адресою: вул. Березинська, 11 К у місті Дніпрі створено перешкоди власнику Дніпровській міській раді у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює спеціальний статус цих земель та можливість подальшої передачі цих земель відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.
Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки, так і залишиться невирішеним та буде існувати надалі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі
№ 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.
Знаходження на земельній ділянці одного власника обєкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.
Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об'єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зроблено висновок, що «за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначено, що «у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 ЦК України).
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №442/302/17 (провадження № 61-20491св19) зазначено, що «задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна».
У свою чергу, у постанові Верховного Суду у справі № 202/7377/16-ц від 27.10.2021 зазначено, що визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.
При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з'ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил.
У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 №822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.
Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).
З договорів оренди спірної земельної ділянки, укладених між Дніпровською міською радою та Пантелєєвим М.О., а також акту обстеження земельної ділянки №25/09/23-К від 25.09.2023, складений Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради вбачається, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці площею 2054 кв.м., яка розташована по вул. Березинській, 11К у м. Дніпрі, не була надана для цієї мети.
З огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної форми власності загальною площею 2054 кв.м., яка розташована по вул. Березинській, 11К у м. Дніпрі, у вигляді приведення їх Відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.
Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, враховуючи те, що рішення про надання дозволу на будівництво будь-якої нерухомості на зазначеній земельній ділянці та рішення про відведення земельної ділянки для будівництва не приймалися, за змістом положень частин 1, 2, 4 статті 376, статті 391 ЦК України, статті 152 ЗК України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Дніпровська міська рада мала право звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме усунення перешкод шляхом звільнення самовільної зайнятої земельної ділянки загальною площею 2054 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
В свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).
Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (ч.1ст.182ЦК України).
При цьому згідно з висновками Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 22 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
З огляду на викладене, державна реєстрація права власності на стоянку для короткочасного зберігання автомобілів, площею 4,8 кв.м., яка складається з А-1 -будівлі, а - ґанку, Б - альтанки, №1 - огорожі, за адресою: АДРЕСА_2 , прийнята за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. З ст. 26 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб'єкт державної реєстрації правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.
Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі №915/127/18.
Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у Постанові № 904/7803/21 від 19.04.2023, зазначив, що за стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Ці висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 316/2082/19. Тому посилання у статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встановленням приватно-правових способів захисту прав.
Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).
Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (пункт 89) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 (пункт 100).
Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності позивача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 ЦК України (як і сам спірний об'єкт не виник як об'єкт права власності).
Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об'єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об'єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб'єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також: підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об'єкт.
З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, суд вбачає підстави для припинення володіння Відповідача на самовільно збудоване нерухоме майно: а саме стоянку для короткочасного зберігання автомобілів загальною площею 4,8 кв.м., яка складається з А-1 - будівлі, а - ґанку, Б - альтанки, №1 - огорожі, яка знаходиться за адресою: вул. Березинська, 11К у м. Дніпрі, із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2224934412101.
6. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що позовні вимоги Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, м.Дніпро в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Пантелєєва Максима Олександровича є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами і тому підлягають задоволенню.
За результатами вирішення спору судові витрати щодо судового збору у справі покладаються на Відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Позов Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, м.Дніпро в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Пантелєєва Максима Олександровича задовольнити у повному обсязі.
Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, місце розташування: 49000, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 2054 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця Пантелєєва Максима Олександровича (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку шляхом знесення будівель та споруд самочинного будівництва: стоянки для короткочасного зберігання автомобілів загальною площею 4,8 кв.м., яка складається з А-1 - будівлі, а - ґанку, Б - альтанки, №1 - огорожі, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2224934412101, номер запису про право власності - 39248243).
Припинити володіння фізичної особи-підприємця Пантелєєва Максима Олександровича (РНОКПП НОМЕР_1 ) нерухомим майном: стоянкою для короткочасного зберігання автомобілів загальною площею 4,8 кв.м., яка складається з А-1 - будівлі, а - ґанку, Б - альтанки, №1 - огорожі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 проведену рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Волос О.В., Глоюватської сільська рада Криворізького району, Дніпропетровської області від 18.11.2020 (номер запису - 39248243) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2224934412101.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пантелєєва Максима Олександровича ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, Державна казначейська служба України, м.Київ р/р UА228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) сплачений судовий збір у розмірі 4844,80 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 ГПК України).
Згідно з частиною 2 статті 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 15.07.2024
Суддя Н.Б. Кеся