пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
16 липня 2024 року Справа № 903/458/24
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна
за участю представників сторін:
від стягувача: н/з
від боржника: Корнійчук І.М. - виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
взяв участь прокурор відділу Волинської обласної прокуратури: Скучинський Л.Є. - службове посвідчення №071755 від 01.03.2023
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» про розстрочення виконання рішення суду по справі №903/458/24 за позовом керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів в розмірі 227107,89 грн,
07.05.2024 керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури сформував в системі “Електронний суд” позов в інтересах держави в особі Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут”, в якому просить суд:
1. Визнати недійсною додаткову угоду від 01.09.2021 № 1 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388, визнати недійсною додаткову угоду від 19.10.2021 № 2 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388, визнати недійсною додаткову угоду від 17.11.2021 № 3 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388, визнати недійсною додаткову угоду від 29.11.2021 № 4 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388, визнати недійсною додаткову угоду від 30.11.2021 № 5 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” (вул. Єршова, буд. 11А, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 42159289) на користь Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради кошти в сумі 227107,89 грн.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут” (вул. Єршова, буд. 11А, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 42159289) на користь Волинської обласної прокуратури 14837,29 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідно до ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 215 ЦК України додаткові угоди № № 1-5 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388 є недійсними, оскільки укладені в порушення вимог ч.5 ст.41 Закону України “Про публічні закупівлі”, а тому є всі підстави вважати, що кошти, які сплачені Управлінням гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради за товар, як надміру сплачені та підлягають стягненню з відповідача.
Ухвалою суду від 09.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Рішенням суду від 02.07.2024 позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду від 01.09.2021 № 1 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388, визнано недійсною додаткову угоду від 19.10.2021 № 2 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388, визнано недійсною додаткову угоду від 17.11.2021 № 3 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388, визнано недійсною додаткову угоду від 29.11.2021 № 4 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388, визнано недійсною додаткову угоду від 30.11.2021 № 5 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388. Постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» на користь Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради кошти в сумі 227107,89 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» на користь Волинської обласної прокуратури 14837,29 грн витрат по сплаті судового збору.
10.07.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» сформував в системі «Електронний суд» заяву про розстрочення виконання рішення суду, в якій просить суд:
1.Розстрочити виконання рішення Господарського суду Волинської області від 02 липня 2024 року по справі №903/458/24 та затвердити такий графік виконання судового рішення:
Суму стягнення 241945,18 грн розділити на такі частини:
1. до 04.08.2024- 40325,18 грн (25487,89 грн - на Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради та 14837,29 грн - на Волинську обласну прокуратуру);
2. до 04.09.2024- 40324,00 грн (на Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради);
3. до 04.10.2024 - 40324,00 грн (на Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради);
4. до 04.11.2024 - 40324,00 грн (на Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради);
5. до 04.12.2024 - 40324,00 грн (на Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради);
6. до 04.01.2025 - 40324,00 грн (на Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради).
Ухвалою суду від 11.07.2024 заяву ТОВ «Волиньелектрозбут» про розстрочення виконання рішення суду прийнято до розгляду та призначено в судовому засіданні на 16.07.2024 о 10:00 год. Запропоновано до дня судового засідання надати прокурору та стягувачу обґрунтовані пояснення (заперечення) щодо заяви та докази в їх обґрунтування.
15.07.2024 керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури сформував в системі “Електронний суд” заперечення щодо заяви про розстрочення виконання рішення суду, в яких просить суд відмовити у задоволенні заяви ТОВ «Волиньелектрозбут» про розстрочення заборгованості за рішенням господарського суду Волинської області від 02.07.2024 у справі № 903/458/2, оскільки вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Разом з цим, за даними НБУ у червні 2024 року споживча інфляція в річному вимірі (р/р) пришвидшилася до 4,8% з 3,3% у травні. У місячному вимірі ціни зросли на 2,2%. Про це свідчать дані, опубліковані Державною службою статистики України. У І кварталі 2024 року відновлення економічної активності тривало. Однак зростання реального ВВП, за оцінками НБУ, становило лише 3.1% р/р, що менше порівняно з попереднім кварталом та оцінкою в Інфляційному звіті за січень 2024 року. Помірні темпи зростання ВВП збережуться до кінця 2024 року.
Однак темпи економічного зростання сповільнюються, враховуючи наслідки війни та вичерпання імпульсу зростання, зумовленого низькою базою 2022 року. Стримують відновлення також наслідки руйнування енергетичної інфраструктури. Здебільшого через них прогноз зростання реального ВВП у 2024 році погіршено до 3.0% (порівняно із 3.6% в Інфляційному звіті за січень 2024 року).
Дефіцит бюджету залишається суттєвим, передусім через високі видатки на оборону та безпеку. Відповідно виконання рішення суду щодо стягнення коштів упродовж тривалого періоду часу завдаватиме негативних наслідків для формування місцевого бюджету та подальшого їх використання Камінь-Каширською міською радою.
Зазначив, що клопочучи про розстрочення грошового зобов'язання, ТОВ «Волиньелектрозбут» не наведено обставин, що істотно ускладнюють чи свідчать про неможливість виконати рішення суду, а також не надано жодних доказів на підтвердження наявності таких обставин. Так, ТОВ «Волиньелектрозбут» у поданій до суду заяві про розстрочення виконання судового рішення наведено відомості про наявність значних заборгованостей за надані послуги. Поряд з цим, не надає відомостей про одержані прибутки за вказаний період часу, що позбавляє суд можливості оцінити наявність факту неможливості негайного виконання судового рішення.
Представниця заявника (боржника ) в судовому засіданні просила суд заяву задовольнити, а саме розстрочити виконання рішення Господарського суду Волинської області від 02.07.2024 та затвердити такий графік виконання судового рішення.
Прокурор в судовому засіданні в задоволенні заяви просив відмовити з підстав викладених у запереченнях від 15.07.2024.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 331 ГПК України суд розглядає заяву про розстрочку виконання рішення суду в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи і постановляє ухвалу. Разом з цим, частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Водночас порядок звернення до господарського суду, у тому числі, із заявами після вирішення справи по суті, регламентовано відповідними нормами процесуального права - ГПК України, у даному випадку ст. 331.
Положеннями ст. 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд, також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 у справі №0870/8014/12, щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З урахуванням викладеного, встановленого законодавством десятиденного строку розгляду заяви про розстрочення виконання рішення суду, належного повідомлення стягувача про дату, час і місце розгляду заяви, враховуючи, що неявка представника стягувача у судове засідання, повідомленого належним чином не перешкоджає її розгляду, суд вважає за можливе розглянути заяву про розстрочку виконання рішення за відсутності представника позивача (стягувача).
Заслухавши представника боржника та прокурора, дослідивши матеріали заяви, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Волинської області від 02.07.2024 позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду від 01.09.2021 № 1 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388, визнано недійсною додаткову угоду від 19.10.2021 № 2 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388, визнано недійсною додаткову угоду від 17.11.2021 № 3 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388, визнано недійсною додаткову угоду від 29.11.2021 № 4 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388, визнано недійсною додаткову угоду від 30.11.2021 № 5 до Договору від 24.02.2021 № 23-21/388. Постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» на користь Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради кошти в сумі 227107,89 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» на користь Волинської обласної прокуратури 14837,29 грн витрат по сплаті судового збору.
Як слідує з доводів заявника, ТОВ «ВЕЗ» є постачальником універсальних послуг відповідно до вимог п.13 розділу ХVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії» та виконує спеціальні обов'язки з забезпечення загальносуспільних інтересів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483. З метою виконання спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії та надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів між ТОВ «ВЕЗ» та Державним підприємством «Гарантований покупець» (далі також - ДП «Гарантований покупець») було укладено Договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг.
Водночас, ДП «Гарантований покупець» не виконує взяті на себе обов'язки перед ТОВ «ВЕЗ» за надану послугу із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів і станом на жовтень 2023 року борг складав близько 240 мільйонів грн. Наявність даної заборгованості значним чином впливає на розрахунки ТОВ «ВЕЗ» і з іншими учасниками ринку електричної енергії.
Для стягнення з ДП «Гарантований покупець» заборгованості та подальшого розрахунку з учасниками ринку електричної енергії ТОВ «ВЕЗ» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до ДП «Гарантований покупець». Ухвалою про відкриття провадження від 04.12.2023 по справі №910/18154/23 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Наявність настільки значних сум заборгованостей інших учасників ринку перед ТОВ «ВЕЗ» значним чином впливає на неможливість Відповідача здійснювати розрахунки та в повному обсязі виконати рішення суду.
Разом з тим, ТОВ «ВЕЗ» вживає всіх можливих заходів для вирішення даної проблеми із взаєморозрахунками. Доводить, що Товариство зверталось до заступника керівника Офісу Президента України, Премєр-міністра України, Міністерства енергетики України, Міністра енергетики, Голови Комітету Верховної ради України з питань енергетики та житлово-комунальних послуг, Міністра інфраструктури України з листом «Щодо вирішення питання заборгованості учасників ринку електричної енергії» з пропозиціями щодо здійснення розрахунків.
Також, ТОВ «ВЕЗ» направляло лист Міністерству енергетики України з пропозицією видачі наказу Міненерго про погашення взаємної заборгованості між учасниками ринку електричної енергії» за № 01-8/2514 від 20.10.2023.
Крім того, Товариством направлялись листи «Щодо забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії» до Голови комітету Верховної ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг №01-8/860 від 19.05.2023, до Заступника голови комітету Верховної ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг №01-8/861 від 19.05.2023 Товариством не було отримано відповіді на жоден із зазначених листів.
Вказує, що окрім учасників ринку електричної енергії, належним чином не здійснюють розрахунки і споживачі електричної енергії.
Як зазначалось вище, на ТОВ «ВЕЗ» відповідно до п.13 розділу ХVII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про ринок електричної енергії» покладено обов'язок виконувати функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території, оскільки Товариство було утворене під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу.
Відповідно до п.67 ч.1 ст.1 ЗУ «Про ринок електричної енергії» постачальник універсальної послуги - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який виконує зобов'язання щодо надання універсальної послуги.
Згідно з п.93 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про ринок електричної енергії» універсальна послуга - постачання електричної енергії побутовим та малим непобутовим споживачам, що гарантує їхні права бути забезпеченими електричною енергією визначеної якості на умовах, визначених відповідно до цього Закону, на всій території України.
Частиною 1 ст.63 ЗУ «Про ринок електричної енергії» передбачено, що універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам.
Постачальник універсальних послуг не може відмовити побутовому та малому непобутовому споживачу, які знаходяться на території здійснення його діяльності, в укладенні договору постачання електричної енергії.
ТОВ «ВЕЗ» є єдиним постачальником універсальної послуги на території Волинської області і зобов'язаний обслуговувати споживачів-фізичних осіб, об'єкти бюджетної та соціальної сфери, до складу яких входять медичні, шкільні, навчальні заклади та дитячі садки, а також інші соціально важливі об'єкти. Отже, боржник доводить, що специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами електричної енергії є населення та бюджетні підприємства, які мають постійну значну заборгованість за спожиту електричну енергію і мають тенденцію оплачувати заборгованість лише коли з'являться грошові кошти або ці кошти стягуються на виконання рішення суду. Загальна сума заборгованості побутових споживачів електричної енергії перед ТОВ «ВЕЗ» станом на 01.06.2024 становить 247480000,00 грн.
На підтвердження стану розрахунків споживачів з Товариством за поставлену електричну енергію надало суду Інформацію про проведення розрахунків за спожиту електричну енергію, за період з жовтня 2023 року по травень 2024 року (включно), на основі даних форм звітності, що подаються Відповідачем до Міністерства енергетики та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та відображає сальдований борг споживачів перед Відповідачем, який складається з дебіторської та кредиторської заборгованості споживачів (копія форми 1-16-енерго «Інформація по ТОВ «ВЕЗ» про проведення розрахунків за спожиту електричну енергію (постачальник універсальної послуги)».
Крім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами) з 19 грудня 2020 до 30 червня 2023 р. в Україні діяв карантин.
Згідно з пп. 5 п. 3 розділу Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 за № 530-IX, який набрав чинності 17.03.2020 р., на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни було заборонено, серед іншого, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг громадянам України у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі.
Окрім цього, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. А відповідно до Постанови Кабінету міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 5 березня 2022 р. № 206 в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” і до 29.12.2023р. включно заборонялось:
-нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги;
-припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.
Доводить, що наведене, вплинуло для Відповідача щодо наявності можливих важелів впливу, що здатні забезпечити належне та своєчасне виконання споживачами своїх зобов'язань, окрім того призвело до накопичення споживачами значної заборгованості, що також впливає на фінансове становище Товариства в цілому.
Водночас, такі заборони припинення/зупинення надання послуг та нарахування штрафних санкцій, окрім звичної для населення тенденції оплачувати заборгованість лише коли з'являться грошові кошти, були сприйняті як «право не платити».
Все ж таки, ТОВ «ВЕЗ» використовувало єдиний можливий варіант, у вказані періоди, стягнення заборгованості з населення - в судовому порядку. Так, по відношенню до таких споживачів, Товариство проводить активну претензійно - позовну роботу. Починаючи з березня 2023 року Товариством подано щонайменше 800 заяв про видачу судових наказів/позовних заяв, але у зв'язку із завантаженістю судових органів розгляд таких заяв та прийняття рішень є довготривалим.
Наразі, у зв'язку із дефіцитом власних оборотних коштів для купівлі електричної енергії на оптових ринках, ТОВ «ВЕЗ» залучає кредитні кошти. Для підтвердження цього надає довідки з банків.
Зазначає, що кошти, які боржник зобов'язаний повернути за рішенням Господарського суду Волинської області від 02.07.2024 по справі №903/458/24, не були додатковим прибутком для ТОВ «ВЕЗ». Ці кошти були витрачені на закупівлю електричної енергії, яка у відповідний період значно зросла у ціні. Така ситуація створює необхідність для Постачальника заробити додаткові ресурси, щоб мати можливість повернути витрачені кошти.
Усі зазначені вище обставини значним чином впливають на фінансовий стан Товариства.
ТОВ «ВЕЗ» є єдиним постачальником універсальної послуги на території Волинської області і обслуговує як населення, так і об'єкти бюджетної та соціальної сфери, а тому необхідність забезпечення роботи енергетичної системи очевидно є критично важливою, особливо в умовах воєнного стану.
Водночас, Товариство вказує, що останнє не спроможне здійснити одноразову виплату в розмірі 241 945,18 грн., які відповідно до судового рішення в даній господарській справі № 903/458/24 підлягають стягненню, і таке примусове стягнення поставить Товариство в скрутне фінансове становище.
Отже, з огляду на наявність зазначених вище обставин, які ускладнюють негайне виконання Товариством рішення Господарського суду Волинської області від 02.07.2024, враховуючи соціальне значення та фінансовий стан Відповідача, відсутність у Позивача збитків та ступінь вини відповідача, користуючись правом, передбаченим ст.331 ГПК України, Відповідач подає до Господарського суду Волинської області - суду, який розглядав господарську справу № 903/458/24 як суд першої інстанції, дану заяву та просить розстрочити виконання вказаного судового
Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Згідно зі ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України вказує, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 225.04.2012 № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013).
Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Принцип обов'язковості судових рішень має місце у нормах статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини другої якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997.
Згідно ст.331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Підставами для відстрочення, розстрочення, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан; стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення; щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
При розгляді заяв щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності як застосування самого механізму відстрочення виконання рішення суду, так і строків відстрочення його виконання, в цілому. Наявність підстав для розстрочення має бути доведена боржником. Оцінюючи доводи заяви про розстрочення виконання судового рішення судом повинно враховуватись, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилення від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, а й його намір, що свідчить про бажання виконати рішення.
Аналіз вищенаведеного свідчить, що розстрочка виконання рішення суду можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Таким чином, законодавець, у будь-якому випадку, пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, які повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки з урахуванням доводів боржника, а й з огляду на заперечення кредитора. Зокрема, необхідно врахувати наслідки невиконання рішення у встановлений строк для стягувача при затримці виконання рішення.
Безпідставне надання розстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Суд враховує, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Правовий аналіз статей 239 та 331 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість розстрочення виконання рішення, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених сум, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Суд зазначає, що при розгляді заяв про надання розстрочки чи відстрочки виконання рішення суд повинен встановити чи не порушує це інтереси обох сторін, оскільки, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
За даними НБУ у червні 2024 року споживча інфляція в річному вимірі (р/р) пришвидшилася до 4,8% з 3,3% у травні. У місячному вимірі ціни зросли на 2,2%. Про це свідчать дані, опубліковані Державною службою статистики України. У І кварталі 2024 року відновлення економічної активності тривало. Однак зростання реального ВВП, за оцінками НБУ, становило лише 3.1% р/р, що менше порівняно з попереднім кварталом та оцінкою в Інфляційному звіті за січень 2024 року. Помірні темпи зростання ВВП збережуться до кінця 2024 року.
Однак, темпи економічного зростання сповільнюються, враховуючи наслідки війни та вичерпання імпульсу зростання, зумовленого низькою базою 2022 року. Стримують відновлення також наслідки руйнування енергетичної інфраструктури. Здебільшого через них прогноз зростання реального ВВП у 2024 році погіршено до 3.0% (порівняно із 3.6% в Інфляційному звіті за січень 2024 року).
Дефіцит бюджету залишається суттєвим, передусім через високі видатки на оборону та безпеку. Відповідно виконання рішення суду щодо стягнення коштів упродовж тривалого періоду часу завдаватиме негативних наслідків для формування місцевого бюджету та подальшого їх використання Камінь-Каширською міською радою.
Крім того, суд погоджується з прокурором, що боржником не надано жодних доказів, що свідчили б про неможливість виконання рішення суду у значно коротші строки.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. ст. 1,3,6-8, 53 Конституції України конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені питань щодо розпорядження бюджетними коштами, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права Українського народу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Наведені норми кореспондуються із положеннями ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, відповідно до яких територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно тощо, а також інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам тощо.
Враховуючи стрімку девальвацію гривні та росту споживчих цін за попередні періоди, економічну невизначеність в країні через воєнний стан, розстрочення рішення суду до 04.01.2024 не сприятиме наповненню бюджету, як наслідок буде порушувати інтереси Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради в економічній сфері.
Також, не надано жодних доказів, що свідчили б про неможливість відповідачем виконання рішення суду.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Суд враховує, що здійснюючи діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Укладаючи договір відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на ці умови.
Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд також повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо.
Одне лише посилання заявника на складне фінансове становище та введення воєнного стану не є достатньою підставою для розстрочення виконання рішення суду. Економічна і політична ситуація у країні відображається не тільки на підприємство відповідача, а рівною мірою і на підприємство позивача.
Необхідність одночасного погашення заборгованості спровокована діями самого відповідача, а саме: порушення договірних умов, накопичення суми боргу.
При цьому, обставини, на які посилається відповідач у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у даний час та можливість настання негативних наслідків у зв'язку з цим.
Також суд зазначає, що при вирішенні питання про розстрочення необхідно врахувати, що спір у даній справі виник саме з вини відповідача.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В рішенні у справі "Анацький проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що з огляду на невиконання рішення з грудня 2002 року, приблизно два роки та одинадцять місяців, та неспроможність здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь заявника державні органи позбавили п.1 ст.6 Конвенції та ст. 1Протоколу №1 їх практичного змісту.
Таким чином, у цій справі п. 1 статті 6 Конвенції та стаття 1 Протоколу №1 були порушені. ("Анацький проти України". N 10558/03, пп.22 - 23, рішення від 13 грудня 2005 року).
Отже, внаслідок невиконання рішення суду, порушуються права стягувача у виконавчому провадженні та вимоги ст.124 Конституції України, 3акону України "Про виконавче провадження", ст.6 Конвенції, ст.1 Протоколу №1 до Конвенції, що може призвести до завдання збитків державі.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на викладене та враховуючи те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, суд зазначає, що з урахуванням інтересів позивача та ступеня вини відповідача у виникненні спору розстрочення виконання рішення суду суперечитиме завданням господарського судочинства, якими, зокрема, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 46, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» про розстрочення виконання рішення суду по справі №903/458/24 за позовом керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління гуманітарної політики Камінь-Каширської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів в розмірі 227107,89 грн - відмовити.
Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її оголошення відповідно до ч.1 ст. 235 ГПК України.
Ухвала суду може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256 ГПК України, п. 17.5 Перехідних положень Кодексу .
Повний текст ухвали складено 16.07.2024.
Суддя І. О. Гарбар