вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"09" липня 2024 р. Cправа № 902/526/24
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В.,
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, буд. 13, м. Вінниця, 21021)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий світ-ЛТД" (вул. Коцюбинського, 78, м. Вінниця, 21050)
про стягнення 252 443,12 грн.
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № ПП/1200/S від 03.05.2024 Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий світ-ЛТД" про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію за період з листопада 2023 року по березень 2024 року в розмірі 252 443,12 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2024 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.
Суд, ухвалою від 07.05.2024, за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/526/24 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 06.06.2024.
Суд, ухвалою від 06.06.2024 відклав розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження на 27.06.2024.
24.06.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 24.06.2024 (вх. № 01-34/6532/24 від 24.06.2024) представника відповідача - адвоката Руденко Т.С., в якому наведено заперечення проти позову. Водночас, в прохальній частині відзиву на позовну заяву наведено клопотання про поновлення відповідачу пропущеного процесуального строку на подання відзиву і прийняття його до розгляду.
27.06.2024 на адресу суду надійшла заява № б/н від 27.06.2024 (вх. № 01-34/6721/24 від 27.06.2024) представника позивача Коренюк М.В. про долучення листування сторін до матеріалів справи.
За результатами слухання справи 27.06.2024, судом поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Дитячий світ-ЛТД" процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву та прийнято його до розгляду, залишено без розгляду додатки до заяви представника позивача про долучення доказів та оголошено перерву до 09.07.2024, про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.
28.06.2024 до суду надійшла відповідь на відзив № 1/3950/S від 27.06.2024, в прохальній частині якої позивач просить поновити процесуальний строк на подання відповіді на відзив та прийняти її до розгляду, задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Розглядаючи клопотання, наведене у відповіді на відзив № 1/3950/S від 27.06.2024, суд зважає на наступне.
Статтею 113 ГПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Суд, в ухвалі від 07.05.2024, встановив позивачу 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву (у випадку його подання) для реалізації права на подання відповіді на відзив.
За приписами частин 1 статті 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення/продовження процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до квитанції № 1266001 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС відзив на позовну заяву позивач отримав 24.06.2024 о 10 год. 38 хв.
Тож строк для подачі відповіді на відзив на позовну заяву тривав до 01.07.2024.
З клопотанням про поновлення строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву позивач звернувся до суду 28.06.2024, тобто з дотриманням встановленого судом строку, що виключає правові підстави для його поновлення.
Поряд з цим суд зважає, що до відповіді на відзив позивачем долучено листування сторін у справі. Зазначені листи не засвідчені у встановленому законом порядку, відтак не можуть бути предметом дослідження, тому залишаються судом без розгляду.
На визначену судом дату представник позивача не з'явився. В заяві № б/н від 09.07.2024, що 09.07.2024 надійшла через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" (вх. № 01-34/7092/24) представник позивача Коренюк М.В. просила провести судове засідання, призначене на 09.07.2024, без участі представника позивача.
Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце слухання справи останній повідомлений належним чином ухвалою суду від 27.06.2024, яка відповідно до сформованої в КП "ДСС" довідки про доставку електронного листа була доставлена до електронної скриньки відповідача 28.06.2024 о 21 год. 17 хв., та, в силу положень ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається врученою 01.07.2024.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
У судовому засіданні 09.07.2024 прийнято судове рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 03.01.2021 між КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дитячий світ-ЛТД» (Споживач) було укладено договір купівлі-продажу теплової енергії № 5848, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставляти Споживачеві Товар - теплову енергію для потреб опалення, а Споживач - прийняти і оплатити товар, в порядку і строки згідно з цим Договором.
На виконання умов Договору за період з листопада 2023 року по березень 2024 року в приміщення відповідача, що зазначене у Додатку № 1 до Договору, позивачем здійснювалось постачання теплової енергії на загальну суму 252 443,12 грн, що підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) за вказаний період.
Зазначені акти цінним листом з описом вкладення направлялись на адресу відповідача, проте, останнім не повернуті позивачу та не оплачені.
В результаті порушення відповідачем зобов'язань за Договором в частині оплати теплової енергії спожитої в період листопад 2023 року - березень 2024 року, за останнім утворилась заборгованість в розмірі 252 443,12 грн.
Відповідач заперечив проти позову. Суть заперечень зводиться до наступного. Договір №5848 закупівлі-продажу теплової енергії від 03.01.2021, відповідно до п. 12.1, набуває чинності з 01 січня 2021 року та діє до 31 грудня 2021 року. В частині розрахунків Договір діє до повного їх проведення.
Пунктом 12.4. Договору визначено, що даний Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії, про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Так, керуючись пунктом 12.4. Договору, ТОВ «Дитячий світ-ЛТД» звернулося до позивача з листами за вих.№9 від 14.07.2023 та за вих. №291 від 09.11.2023 із заявою про припинення дії Договору від 03.01.2021 року №5848 та припинення закупівлі-продажу теплової енергії у повному об'ємі.
У відповідь на зазначені листи та всупереч умовам Договору КП «Вінницяміськтеплоенерго» надало Товариству листи за вих.№22/3 на №2800-23 від 17.07.2023 та за вих. №22/3/ на №5457-23 від 13.11.2023 з повідомленням про те, що відповідно до пункту 12.2. Договору від 03.01.2018 №5848 закупівлі-продажу може припинити свою дію виключно у двох випадках:
зміни права власності на об'єкт теплопостачання (або його частину), який належить Споживачу після укладання договору купівлі-продажу теплової енергії з новим власником та за умови сплати Споживачем заборгованості за попередньо спожиту теплову енергію;
відключення від мереж Постачальника відповідно до отриманих технічних умов Споживачем та складеного двостороннього акту, який засвідчує факт відключення.
Проте, зазначені випадки є умовами лише дострокового припинення Договору.
Відповідач доводить, що ТОВ «Дитячий світ-ЛТД» не споживало послуги з теплопостачання та своєчасно повідомляв позивача про небажання продовжувати дію Договору шляхом пролонгації на наступний рік. Окрім того, відповідач неодноразово звертався до КП «Вінницяміськтеплоенерго» та до Вінницької міської ради з проханням надати дозвіл на від'єднання від мереж центрального опалення та постачання гарячої води приміщення торговельного центру за адресою: м. Вінниця, вул. Коцюбинського, буд.78.
Попри наведене, та відмову від споживання послуг позивача з теплопостачання починаючи з березня 2023 року, Споживач сплатив усю попередню заборгованість за Договором, в т.ч. за жовтень та листопад 2023 року, що підтверджується платіжними інструкціями №1830 від 03.01.2024 та №1829 від 03.01.2024.
За наведеного відповідач вважає, що Договір №5848 закупівлі-продажу теплової енергії від 03.01.2021 року є таким, що припинив свою дію, а, отже, є нечинним. Через що наразі відсутній обов'язок відповідача зі сплати наданої послуги по закупівлі-продажу теплової енергії, а вимоги позивача у даній справі є неправомірними та безпідставними, тому не підлягають задоволенню.
Відповідач стверджує, що не отримував від КП «Вінницяміськтеплоенерго» актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з листопада 2023 року по березень 2024 року, що додані позивачем до позовної заяви. Згідно номерів накладних про відправлення листів засобами поштового зв'язку Укрпошта, акти здачі-прийняття виконаних робіт направлялися позивачем з пропуском встановленого пунктом 7.6. Договору строку. Тому відповідач вважає, що зазначені акти не можуть вважатися такими, що вручені, а, отже, не є доказом наданих позивачем послуг.
Позивач, у відповіді на відзив, в спростування доводів відповідача, посилається, серед іншого, на наступне. Протягом спірного періоду вбудоване у житловий будинок нежитлове приміщення за адресою: просп. Коцюбинського, 78 у м. Вінниці не було належним чином від'єднано від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання у встановленому законодавством порядку, тому відповідно до умов укладеного Договору до зазначеного приміщення відповідача здійснювалося постачання теплової енергії позивачем.
Протягом зазначеного у позовній заяві періоду (з листопада 2023 року по березень 2024 року) КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» здійснено постачання теплової енергії до приміщення відповідача по просп. Коцюбинського. 78 у м. Вінниці на загальну суму 315 553,90 грн, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) в дублікатах за вказаний період.
На підтвердження направлення на адресу відповідача оригіналів актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за спірний період позивач надав копії описів до цінних листів, які містять інформацію про номери відправлень, підписи відповідальної особи поштового відділення та календарний штемпель відділення поштового зв'язку із зазначенням дати надсилання поштової кореспонденції, які свідчать про належне відправлення актів відповідачу.
До того ж, згідно з умовами Договору обов'язок з отриманням відповідних рахунків та актів здачі-прийняття виконаних робіт покладено саме на відповідача.
Своїх заперечень по актах здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), зокрема щодо обсягів, кількісних та якісних показників отриманої теплової енергії за спірний період, відповідач не висловлював. Також відповідачем не спростовано факту постачання теплової енергії, не надано жодних доказів неотримання послуги чи оформлення у встановленому законодавством порядку відмови від отримання послуги протягом спірного періоду.
Крім того, відповідач частково сплачував позивачу грошові кошти за поставлену теплову енергію за Договором № 5848 від 03.01.2021 до лютого 2024 року.
Такі дії відповідача свідчать про визнання останнім договірних зобов'язань перед КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» та визнання факту отримання послуг з постачання теплової енергії за укладеним Договором.
Разом з цим, у листі відповідача від 17.07.2023 останній повідомляє, що ним буде розроблено проект про відключення нежитлового приміщення від мереж централізованого теплопостачання та на момент складання відповідного акту про від'єднання, ТОВ «Дитячий світ - ЛТД» повністю здійснить оплату за попередньо поставлену теплову енергію.
Однак, станом на сьогодні акт про від'єднання нежитлового приміщення за адресою проси. Коцюбинського, 78 у м. Вінниця не підписано.
Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 03.01.2021 між Комунальним підприємством Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (позивач, за Договором Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дитячий світ-ЛТД» (відповідач, за Договором - Споживач) укладено Договір № 5848 закупівлі-продажу теплової енергії.
Згідно з предметом Договору Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві товар, зазначений в п. 1.2. Договору, а Споживач - прийняти та оплатити товар, в порядку і строки згідно з цим Договором.
Згідно п. 1.2. Договору, найменування товару - теплова енергія для потреб опалення (далі - Товар). Товар за ним Договором постачається Споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу теплоносія. Одиницею виміру теплової енергії є 1 Гкал.
Крім теплової енергії Споживач оплачує вартість підживлення (витік хімічно-очищеної води (теплоносія)), згідно фактично використаних Споживачем кубічних метрів протягом року (п. 1.4. Договору).
Відповідно до п. 6.1. Договору облік споживання теплової енергії проводиться за правилами комерційного обліку. У випадку відсутності комерційного вузла обліку теплової енергії, в зв'язку з черговою перевіркою, виходом зв'язку вузла обліку теплової енергії плата нараховується по середньодобовим показникам споживання теплової енергії протягом попередніх 12 місяців для ГВП, або за середньомісячними показниками за попередній опалювальний період для опалення. Якщо об'єкт теплопостачання не оснащено вузлом комерційного обліку, роботи по повірці його ремонту комерційного вузла обліку теплової енергії, який знаходиться на балансі Споживача, виконуються понад один місяць або виявлено втручання в роботу вузла обліку ( в тому числі зірвані або пошкоджені пломби) нарахування проводиться відповідно до договірних теплових навантажень, температур зовнішнього повітря (для опалення) та тривалості розрахункового періоду, крім того додатково нараховується 1% від суми платежів, нарахованих за останній місяць, в якому надавалися теплова енергія.
Пунктом 7.1. Договору визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності відповідно до Додатку №2 цього Договору. Проводяться виключно в грошовій формі згідно з діючими тарифи, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до п. 7.1. Договору Споживач щомісячно, протягом року, вносить плату за приєднане навантаження, визначене в Додатку №1 Договору, та окремо сплачує за спожиту теплову енергію на підставі показів приладів обліку, або за їх відсутності розрахункового, відповідно до теплового навантаження. У разі зміни тарифів та порядку розрахунків нові тарифи і поряд розрахунків є обов'язковим для Сторін з моменту введення їх в дію.
Розрахунковим періодом є календарний місяць. (п. 7.3. Договору)
За змістом п. 7.5. Договору розрахунки по Договору виконуються в наступному порядку:
Споживач сплачує 70 відсотків вартості від обсягу теплової енергії, який передбачений на наступний розрахунки період.
Остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію Споживач проводить до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до п. 7.6. Договору по закінченню розрахункового періоду, не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, Споживач повинен отримати загальний рахунок на оплату теплової енергії, спожитої у розрахунковому місяці та плати за приєднання / навантаження, акт здачі-прийняття виконаних робіт в двох примірниках для підписання, після чого один примірник повернути Постачальнику у 5-ти денний термін. Не отримання Споживачем рахунку не звільняє останнього від обов'язку оплати по цьому Договору.
За змістом п. 7.7. Договору у разі непідписання акту здачі-прийняття викопаних робіт Споживачем, без надання Постачальнику викладених у письмовій формі обґрунтованих заперечень по акту або неповернення Споживачем підписаного акту здачі-прийняття виконаних робіт у 5-ти денний термін, акт вважається визнаним Споживачем та є доказом кількості спожитої Споживачем у розрахунковому місяці теплової енергії належної якості.
Цей Договір набуває чинності з 01 січня 2021 року та діє до 31 грудня 2021 року. В частині розрахунків Договір діє до повного їх проведення (п. 12.1. Договору).
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії, про його припинення, не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 12.4. Договору)
За змістом Додатку № 1 до Договору Постачальник постачає теплову енергію на період дії Договору в приміщення Споживача за адресою: вул. Коцюбинського, 78, м. Вінниця.
Договір та Додатки до нього підписано уповноваженими особами та скріплено печатками Сторін, у встановленому порядку не оспорено та не визнано недійсними. Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
За доводами позивача, в період з листопада 2023 року по березень 2024 року в приміщення відповідача, що зазначене у Додатку № 1 до Договору, позивачем здійснювалось постачання теплової енергії на загальну суму 252 443,12 грн, про що складено та направлено відповідачу для підпису і оплати акти здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) за вказаний період. Проте, останнім зазначені акти не підписано, вартість спожитої у вказаний період теплової енергії не оплочено, в результаті чого утворилась заборгованість в сумі 252 443,12 грн.
Відповідач, в свою чергу, заперечує проти позову, посилаючись на те, що не споживав послуги з теплопостачання у спірний період та неодноразово (вперше листом вих.№9 від 14.07.2023) звертався до позивача про припинення дії Договору від 03.01.2021 №5848 та припинення закупівлі-продажу теплової енергії у повному об'ємі.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує наступне.
Цивільним законодавством визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного кодексу України) (надалі ЦК України).
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України) (надалі ГК України).
Статтею 638 ЦК України визначено порядок укладення договору, згідно якого договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті. що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначають Закони України "Про житлово-комунальні послуги", "Про теплопостачання" та "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".
Предметом регулювання Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ).
За приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Положеннями ч. 7 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (ч. 3 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про теплопостачання" він регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;
- теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;
- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (надалі - Правила) Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).
Умовами п.п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Як зазначено судом вище, Сторонами визначено строк дії Договору №5848 закупівлі-продажу теплової енергії від 03.01.2021 з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року (в. 12.1. Договору) Поряд з цим, Сторонами погоджено, що Договір пролонговується на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії, про його припинення, не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 12.4. Договору).
З наявних матеріалів справи слідує, що відповідач заявою № 9 від 14.07.2023 повідомив позивача про намір зупинити дію Договору № 5848 від 03.01.2021 та припинити закупівлю-продаж теплової енергії у повному обсязі.
У відповідь на заяву відповідача, позивач, в листі № 2800-23 від 17.07.2023, повідомив що Договір може припинити свою дію виключно у двох випадках:
зміни права власності на об'єкт теплопостачання (або його частину), який належить Споживачу після укладання договору купівлі-продажу теплової енергії з новим власником та за умови сплати Споживачем заборгованості за попередньо спожиту теплову енергію;
відключення від мереж Постачальника відповідно до отриманих технічних умов Споживачем та складеного двостороннього акту, який засвідчує факт відключення.
Крім того повідомив, що порядок від'єднання від мереж централізованого опалення вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення в житловий будинок проводиться відповідно до вимог Наказу № 169 від 26.07.2019 «Про затвердження Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води».
В подальшому відповідач звернувся до позивача листом № 291 від 09.11.2023, в якому повідомив про припинення дії Договору від 03.01.2021 № 5848, визначивши останній день дії Договору 31.12.2023. Про розгляд питання припинення дії Договору просив повідомити у визначений законом термін.
Позивач, листом № 5457-23 від 13.11.2023, пробудлювавши лист № 2800-23 від 17.07.2023, повідомив про виключність випадків припинення дії Договору.
Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про теплопостачання» договір про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору.
Укладаючи вказаний Договір, сторони чітко погодили строк його дії - до 31 грудня 2021 року з можливістю його пролонгації на наступний календарний рік за умови, якщо за місяць до закінчення строку його дії, не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.
Однак, позивач під час розгляду даної справи не надав суду доказів пролонгації дії вказаного Договору після 31 грудня 2023 року, з огляду на заяву відповідача № 291 від 09.11.2023.
Відтак судом встановлено, що укладений між сторонами Договір № 5848 закупівлі-продажу теплової енергії від 03.01.2021 припинив свою дію з 01.01.2024 внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено та заяву відповідача про припинення дії Договору .
Умовами Договору сторони фактично визначили, що позивач постачає відповідачу теплову енергію для потреб опалення та визначили ціну і порядок розрахунків за спожиту теплову енергію протягом строку дії цього Договору.
У той же час, позивачем не надано належних доказів того, що розмір, строк та порядок оплати спожитої теплової енергії були погоджені сторонами після 31.12.2023.
Суд відхиляє доводи позивача про споживання відповідачем теплової енергії після 31.12.2023 та здійснення проплат у лютому 2024 року, як доказ дії Договору, оскільки такі дії, виходячи з приписів чинного законодавства та положень Договору, не свідчать про продовження вказаного правочину, а вказують лише на те, що між сторонами у спірний період виникли правовідносини з споживання теплової енергії. Проте ці взаємовідносини не охоплюються дією Договору № 5848 закупівлі-продажу теплової енергії від 03.01.2021.
Суд зазначає, що із закінченням строку Договору, на який його було укладено, останній є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов'язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов'язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).
Саме така чітка правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 19 квітня 2021 в справі № 910/11131/19.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що після 31 грудня 2023 року у відповідача відсутній обов'язок з оплати поставленої теплової енергії за Договором № 5848 закупівлі-продажу теплової енергії від 03.01.2021, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 189 332,34 заборгованості (за період січень-березень 2024 року) за поставлену теплову енергію саме за вищевказаним правочином (як вказував позивач у своїй позовній заяві та судових засіданнях) є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Поряд з цим, за розрахунком позивача, відповідачем не оплачено поставлену теплову енергію в листопаді та грудні 2023 року.
Як слідує з наявних матеріалів справи, на виконання умов зазначеного Договору позивачем здійснювалося постачання теплової енергії до зазначених у Договорі приміщень відповідача на загальну суму 126 221,56 грн, про що складено акти здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг) за вказаний період, які позивач надіслав відповідачеві разом із рахунками на оплату.
Заперечення відповідача з приводу відсутності належних доказів направлення на його адресу позивачем актів здачі-прийняття виконаних робіт судом відхиляються, позаяк спростовуються матеріалами справи, зокрема описами вкладення до цінних листів №0505137615600 та № 0505147742260.
До того ж, згідно з умовами Договору обов'язок з отриманням відповідних рахунків та актів здачі-прийняття виконаних робіт покладено саме на відповідача.
Підписані акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за листопад, грудень 2023 року відповідач на адресу позивача не повернув. Водночас своїх заперечень щодо актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за цей період, зокрема щодо обсягів, кількісних та якісних показників отриманої послуги не надав.
Відтак, відповідно до положень п. 7.7. Договору, акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за листопад, грудень 2023 року вважаються визнаними Споживачем та є доказом кількості спожитої останнім у вказані періоди теплової енергії належної якості.
За наявними матеріалами справи, згідно платіжної інструкції № 1829 від 03.01.2024, відповідачем сплачено на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 63 110,78 грн.. В призначенні платежу платіжної інструкції зазначено наступне: « за теплопостачання згідно рахунку №005848 від 30.11.2023р., за листопад 2023р. у т.ч. ПДВ 20% - 10 518,46 грн».
Пунктом 7.8. Договору визначено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та /або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляції нарахувань, відсотків річних та судового збору Сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від Споживача погашає вимоги Постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного Споживачем:
у першу чергу відшкодовуються виграти Постачальника, пов'язані з одержанням виконання:
у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи:
у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використану теплову енергію в порядку календарної черговості виникнення заборгованості, компенсація вартості послуг на відключення та відшкодування збитків.
Позивачем не доведено наявності у відповідача, станом на день звернення з позовом до суду, заборгованості за Договором за попередні періоди, що слугувало би підставою зарахування грошових коштів, перерахованих за платіжною інструкцією № 1829 від 03.01.2024 у її погашення.
Відтак, грошові кошти, перераховані за платіжною інструкцією № 1829 від 03.01.2024, підлягають зарахуванню за поставлену теплову енергію в листопаді 2023 року, відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 №22 та п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88.
З наведеного слідує безпідставність заявлення позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію в листопаді 2023 року, позаяк станом на момент звернення з позовом до суду (03.05.2024), зазначеної заборгованості не існувало, що тягне за собою відмову в позові в цій частині.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином у встановленому законом порядку відповідачем є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію в грудні 2023 року в розмірі 63 110,78 грн.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Суд приймає до уваги, що 17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву ст.79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997р. наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Варто відзначити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі "Дж.К. та Інші проти Швеції" ("J.K. and Others v. Sweden") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007р. у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст.86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У п.п.1-3 ч.1 ст.237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суддів зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "Dombo V. v. The Netherlands").
Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.
Згідно з п.2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в частині правомірно заявлених позовних вимог, в сумі 757,00 грн.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 226, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий світ-ЛТД" (вул. Коцюбинського, 78, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 42097254) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, буд. 13, м. Вінниця, 21021; код ЄДРПОУ 33126849) 63 110 грн 78 коп. - заборгованості за поставлену теплову енергію в грудні 2023 року та 757 грн 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.
В решті позову відмовити.
Примірник рішення направити сторонам та представнику відповідача Руденко Таїсії Сергіївні - до електронних кабінетів в ЄСІТС.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 15 липня 2024 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи