вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" липня 2024 р. м.Київ Справа№ 910/5434/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Тищенко О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2023 (повний текст рішення складено та підписано 21.06.2023)
у справі № 910/5434/23 (суддя С.О. Турчин)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Приватного підприємства "Неон"
про стягнення 159574,43 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Неон" про стягнення 159574,43 грн, з яких 140738,40 грн основного боргу, 16103,20 грн інфляційних втрат та 2732,83 грн 3% річних.
Вказаний позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про подачу та забирання вагонів при станції Коростень-Подільський Південно-Західної залізниці №3551 від 16.03.2020.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 у справі № 910/5434/23 позов задоволено частково, а саме: - стягнуто з Приватного підприємства "Неон" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованість у сумі 117277,58 грн, інфляційні втрати 16102,58 грн, 3% річних у сумі 2731,94 грн та судовий збір у сумі 2289,37 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем було порушено зобов'язання, сплату компенсації за земельну ділянку не здійснив, у зв'язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем, за рахунком суду, становить 117 277,58 грн.
З огляду на викладене, суд першої інстанції вважає, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 117277,58 грн належним чином доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 117277,58 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 17.07.2023 (відповідно до відмітки Укрпошти на конверті, в якому надсилалась апеляційна скарга) звернулось безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2023 у справі № 910/5434/23 в частині відмови стягнення податку на додану вартість. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на Відповідача
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм чинного законодавства, судом було неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а також порушення норм матеріального та процесуального права. Суд не повною мірою зясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв плвному, обєктивном ута гненупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необгрунтованим.
Скаржник посилався на те, що позивачем була зазначена сума до стягнення в розмірі 140 738,40 грн, з яких 117 282, 00 грн - основний борг,23 456, 40 грн - податок на додану вартість, проте, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про стягнення спірної суми, не враховуючи податок на додану вартість.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
06.05.2024 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Неон» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на наступне.
На підставі договору про подачу та збирання вагонів при станції Корестень-Подільський Південно-Західної залізниці №3551 Відповідач сплачує Позивачу компенсацію в розмірі діючої ставки місцевого земельного податку пропорційному розміру земельної ділянки. Відповідач не оплачує надані йому позивачем товари чи послуги, а повертає плату за землю, законодавчий обов'язок сплати якої покладено на позивача.
Отже, грошові кошти, які отримуються позивачем у вигляді відшкодування (компенсації) понесених витрат зі сплати земельного податку, за своєю економічною сутністю не є оплатою вартості поставлених товарів та послуг і , як наслідок, об'єктом оподаткування в розумінні пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України.
Приватне підприємство «Неон» повідомило, про виконання ним рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 в повному обсязі, на підтвердження даної інформації, долучено копію постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.10.2023 та супровідного листа до цієї постанови.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" по справі № 910/5434/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5434/23.
У зв'язку з перебуванням судді Владимиренко С.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем з 07.10.2023 по 29.10.2023 у відпустці, здійснити розгляд справи у визначеному складі неможливо.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2023 у зв'язку із перебування судді Владимиренко С.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, справу № 910/5434/23 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 справу № 910/5434/23 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2023 залишено без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 клопотання про поновлення пропущеного строку задоволено. Поновлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2023 по справі № 910/5434/23. Відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5434/23. Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2023 по справі № 910/5434/23 вирішено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 задоволено заяву колегії суддів у складі: головуючий суддя: Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Євсікова О.О. про самовідвід від розгляду справи №910/3434/23, матеріали справи передано для повторного автоматизованого розподілу з урахуванням спеціалізації суддів.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2024 у зв'язку із задоволеною заявою колегії суддів у складі: головуючий суддя: Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Євсікова О.О. про самовідвід матеріали справи передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2024 прийнято справу №910/5434/23 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю., вирішено розгляд дійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, і що підтверджується наявними матеріалами справи, 16.03.2020 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (далі - залізниця) та Приватного підприємства "Неон" (далі - користувач) укладено договір про подачу та забирання вагонів при станції Коростень-Подільський Південно-Західної залізниці №3551 (далі - договір), відповідно до п. 1 якого згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів і на умовах цього договору здійснюється подача, розставлення на місця навантаження, вивантаження і збирання вагонів з під'їзної колії, яка належить залізниці та примикає стрілочним переводом №301 до колії №22 станції Коростень - Подільський Південно-Західної залізниці і обслуговується локомотивом залізниці. Межею під'їзної колії є знак "Межа під'їзної колії", який встановлений навпроти граничного стовпчика стрілочного переводу №301.
Відповідно до п. 3 договору у межах смуги відведення залізниці під'їзною колією і спорудами користувача зайнято ділянку землі площею 10020 кв.м.
У пункті 14 договору (в редакції додаткової угоди № 1) сторони погодили, що користувач колії сплачує залізниці плату за примикання під'їзної колії та утримання ділянок землі у смузі відведення залізниці - користувач колії компенсує залізниці плату за земельну ділянку, зайняту коліями користувача, в розмірі діючої ставки місцевого земельного податку, пропорційному розміру земельної ділянки, зайнятої коліями, зазначеному в п. 3 договору (ці платежі користувач колії сплачує не пізніше 10 діб до початку звітного місяця.
Цей договір укладається терміном з 16.03.2020 до 16.03.2025 включно (п. 20 договору).
Згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ 27-000021 від 01.04.1998 позивачу на праві постійного користування належить земельна ділянка загальною площею 22,0490 га.
Також згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ 27-000040 позивачу на праві постійного користування належить земельна ділянка загальною площею 6,8026 га.
Відповідно до викопіювання з технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування регіональної філії "Південно-Західна залізниця", вбачається, що споруди і пристрої відповідача займають земельну ділянку площею 10020 м.кв в межах смуги відведення залізниці, в тому числі: частину земельної ділянки площею 7446 кв м (Державний акт на право постійного користування землею № 27-000040) та частину земельної ділянки площею 2574 кв.м. (Державний акт на право постійного користування землею №27-000021).
Згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 68026 кв.м. (від 19.07.2018 № 19-6-0.17-2533/173-18), нормативно грошова оцінка становить 24127274,60 грн.
Також, згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 220490 кв.м. (від 19.07.2018 № 19-6-0.17-2540/173-18) нормативно грошова оцінка становить 78202786,85 грн.
Згідно рішення Коростенської міської ради № 327 від 10.06.2021 "Про встановлення ставок із сплати земельного податку на 2022 рік", ставка земельного податку для земель транспорту (для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту) становить 3 відсотки від нормативно грошової оцінки).
Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру листом від 11.01.2022 № 6-28-0.222-275/2-22 повідомила про застосування за результатами 2021 року для земель, що не належать до сільськогосподарських угідь коефіцієнта індексації оцінки земель у розмірі 110 відсотків.
Позивачем здійснено розрахунок розміру відшкодування земельного податку за 2022 рік: 1,0020 (площа земельної ділянки)*3901449,75 (нормативно грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації)*3% (ставка податку)=117277,58 грн в рік ( 9773,13 грн місяць).
Позивач зазначає, що ставка земельного податку за 1 кв.м. в місяць складає 9773,13 грн / 10020 кв.м. = 0,9754 за 1 кв.м в місяць.
За розрахунком позивача заборгованість відповідача за утримання ділянки землі у смузі відведення залізниці становить 117282,00 грн (0,9754*10020*12).
23.12.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № ДН-4-01-4/2312 про сплату заборгованості на суму 117282,00 грн, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Позивач просить стягнути з відповідача 140738,40 грн основного боргу (117282,00 грн + 23456,40 грн ПДВ).
На підставі ст.625 ЦК України, позивач нарахував 16103,20 грн інфляційних втрат та 2732,83 грн 3% річних.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про транспорт", відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються цим Законом, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.
Землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про транспорт").
Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт", до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Відповідно до п. 1.1 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила), до залізничних під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і належать підприємствам, підприємцям, організаціям, установам, незалежно від форм власності, а також громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності (далі - підприємство).
Відповідно до статті 9 Статуту залізниць України, для виконання вантажних операцій залізниця може надавати за договором підприємствам у тимчасове користування підвищені колії, склади, майданчики, розташовані біля станційних та інших, що перебувають на балансі залізниці, колій (місця незагального користування).
У цьому разі укладається договір про подачу та забирання вагонів за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил (п. 1.8 Правил).
Згідно з п. 2.1 Правил, взаємовідносини залізниці з підприємствами, які виконують вантажні роботи на під'їзних коліях, визначаються договорами про експлуатацію під'їзних колій або договорами про подачу та забирання вагонів (додатки 1 та 2).
Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про подачу та забирання вагонів при станції Коростень-Подільський Південно-Західної залізниці №3551.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вірно встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції, Приватному підприємству "Неон" належить під'їзна колія, початком якої є знак "Межа під'їзної колії", який встановлений навпроти граничного стовпчика стрілочного переводу №301, споруди і пристрої відповідача в межах смуги відведення залізниці займають земельну ділянку площею 10020 кв.м.
Отже, на підставі укладеного договору у відповідача виник обов'язок компенсувати залізниці плату за земельну ділянку, зайняту коліями користувача, в розмірі діючої ставки місцевого земельного податку, пропорційному розміру земельної ділянки, зайнятої коліями.
За розрахунком позивача, розмір заборгованості відповідача з компенсації плати за користування земельною ділянкою площею 10020 кв.м за період з січня 2022 по грудень 2022 становить 140738,40 грн, з яких 117282,00 основний борг та 23456,40 грн ПДВ.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що позивачем обраховано суму відшкодування за 12 місяців у розмірі 117277,58 грн (9773,13 грн за місяць). Однак, суму плати за місяць поділено на площу земельної ділянки, для визначення плати за 1 кв. м, знову помножено на площу земельної ділянки. Шляхом арифметичного округлення визначено, що сума відшкодування становить 117282,0 грн за 12 місяців та 9773,50 за місяць.
Суд першої інстанції правомірно визнав таке обчислення необґрунтованим, здійснивши перерахунок дійшов висновку, що основний борг складає 117 277, 58 грн, надалі нарахування інфляційних витрат та 3% річних здійснено на суму 9773, 13 грн.
Позивачем нараховано на суму відшкодування земельного податку на додану вартість у розмірі 23 456,40 грн, проте, суд першої інстанції обгрунтовано при розрахунках не врахував даної суми, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 9 Податкового кодексу України, до загальнодержавних податків належать зокрема податок на додану вартість.
Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу;
Пунктом 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу.
Відповідачем наголошувалось, що грошові кошти, які отримуються позивачем у вигляді відшкодування понесених витрат зі сплати земельного податку, за своєю економічною сутністю не є оплатою вартості поставлених товарів/послуг і, як наслідок, об'єктом оподаткування ПДВ.
Постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Водночас згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За змістом підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України, плата за землю в складі податку на майно належить до місцевих податків та в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Верховний Суд у постанові від 27.08.2019 у справі №804/5226/16 сформулював правовий висновок про те, що відносини з користування земельною ділянкою (її частиною), належної позивачу на праві постійного користування, які виникли на підставі договорів про компенсацію земельного податку, не мають істотних ознак орендних відносин, зазначених у статті 6 Закону України «Про оренду землі», тим більше відносин постійного землекористування, а є так званими «зобов'язальними правовідносинами» (користування земельними ділянками без надання відповідного титулу на основі дозволу на використання ділянки). Відтак правові підстави для включення сум компенсації земельного податку до бази оподаткування ПДВ, визначеної пунктом 188.1 статті 188 ПК України, відсутні.
У постанові від 12.05.2020 по справі №904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду погодилась із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції зазначивши , що суд правильно вказав, що позивач безпідставно нарахував на суму компенсації та заявив до стягнення податок на додану вартість, та з урахуванням цього позовні вимоги в частині орендної плати та інших нарахованих платежів задовольнив частково, подібна правова позиція була врахована у поставнові від 21.10.2021 у справі №804/5847/16.
На підставі договору про подачу та забирання вагонів при станції Коростень-Подільський Південно-Західної залізниці №3551, відповідач сплачує позивачу компенсацію в розмірі діючої ставки місцевого земельного податку, пропорційному розміру земельної ділянки. Відповідач не оплачує надані йому позивачем товари чи послуги, а повертає плату за землю, законодавчий обов'язок сплати якої покладено на позивача.
Отже, грошові кошти, які отримуються позивачем у вигляді відшкодування (компенсації) понесених витрат зі сплати земельного податку, за своєю економічною сутністю не є оплатою вартості поставлених товарів/послуг і, як наслідок, об'єктом оподаткування ПДВ в розумінні пункту 185.1 статті 185 ПК України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що позивачем безпідставно включено в суму заборгованості податок на додану вартість та визначено обґрунтованим розміром компенсації плати за землю за 2022 рік 117277,58 грн.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд першої інстанції вірно встановлено , що умовами договору сторони погодили, що компенсацію плати за користування земельною ділянкою користувач колії сплачує не пізніше 10 діб до початку звітного місяця.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, оплату компенсації за земельну ділянку не здійснив, у зв'язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем, становить 117 277,58 грн.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення основної суми боргу, враховуючи необґрунтованість заявленої нарахованої суми ПДВ, у зв?язку з чим обгрунтованими є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 117277,58 грн. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південо-Західна залізниця» нараховано та заявлено до стягнення 16 103,20 грн - інфляційних витрат та 3% річних у розмірі 27 32,83 грн.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та процентів річних від простроченої суми.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Суд апеляційної інстанції здійснивши розрахунок інфляційних витрат на суму боргу Приватного підприємства «Неон», дійшов висновку, що вимоги позивача в цйі частині підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 16 102, 58 грн з огляду на наступне.
Позивачем було самостійно визначений період розрахунку, а саме з січня 2022 року по лютий 2023 року.
Відповідно до здійснених розрахунків судом апеляційної інстанції, загалом сума інфляційних втрат складає 16 102,58 грн., а саме:
- за січень 2022 року ( 01.01.2022-28.02.2023) - 9 773,13 ( сума плати за місяць) x 128,509 ( сукупний індекс інфляції)/ 100 - 9 773,13 = 2 786,26 грн.
- за лютий 2022 року ( 01.02.2022-28.02.2023) - 9 773,13 ( сума плати за місяць) x 126,860 ( сукупний індекс інфляції)/ 100 - 9 773,13 = 2 625,08 грн.
- за березень 2022 року ( 01.03.2022-28.02.2023) - 9 773,13 ( сума плати за місяць) x 124,862 ( сукупний індекс інфляції)/ 100 - 9 773,13 = 2 429,83 грн.
- за квітень 2022 року ( 01.04.2022-28.02.2023) - 9 773,13 ( сума плати за місяць) x 119,486 ( сукупний індекс інфляції)/ 100 - 9 773,13 = 1 904,35 грн.
- за травень 2022 року ( 01.05.2022-28.02.2023) - 9 773,13 ( сума плати за місяць) x 115,893 ( сукупний індекс інфляції)/ 100 - 9 773,13 = 1 553,23 грн.
- за червень 2022 року ( 01.06.2022-28.02.2023) - 9 773,13 ( сума плати за місяць) x 112,846 ( сукупний індекс інфляції)/ 100 - 9 773,13 = 1 255,46 грн.
- за липень 2022 року ( 01.07.2022-28.02.2023) - 9 773,13 ( сума плати за місяць) x 109,453 ( сукупний індекс інфляції)/ 100 - 9 773,13 = 923,85 грн.
- за серпень 2022 року ( 01.08.2022-28.02.2023) - 9 773,13 ( сума плати за місяць) x 108,692 ( сукупний індекс інфляції)/ 100 - 9 773,13 = 849,49 грн.
- за вересень 2022 року ( 01.09.2022-28.02.2023) - 9 773,13 ( сума плати за місяць) x 107,510 ( сукупний індекс інфляції)/ 100 - 9 773,13 = 733,92 грн.
- за жовтень 2022 року ( 01.10.2022-28.02.2023) - 9 773,13 ( сума плати за місяць) x 105,505 ( сукупний індекс інфляції)/ 100 - 9 773,13 = 538,01 грн.
- за листопад 2022 року ( 01.11.2022-28.02.2023) - 9 773,13 ( сума плати за місяць) x 102,932 ( сукупний індекс інфляції)/ 100 - 9 773,13 = 286,51 грн..
- за грудень 2022 року ( 01.12.2022-28.02.2023) - 9 773,13 ( сума плати за місяць) x 102,216 ( сукупний індекс інфляції)/ 100 - 9 773,13 = 216,59 грн.
Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних за період з 22.12.2022 по 16.03.2023 ( розрахунковий період було визначено позивачем самостійно), і суд апеляційної інстанції здійснивши розрахунок спірної суми дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2731,94 грн, виходячи з наступного розрахунку:
- за січень 2022 року розмір 3% річних складає 361,47 грн ( 9773,13 грн ( сума плати за місяць) *450 днів прострочення( 22.12.2021-16.03.2023) * 3%/365);
- за лютий 2022 року розмір 3% річних складає 336,57 грн ( 9773,13 грн ( сума плати за місяць) *419 днів прострочення( 22.01.2022-16.03.2023) * 3%/365);
- за березень 2022 року розмір 3% річних складає 314,08 ( 9773,13 грн ( сума плати за місяць) *391 днів прострочення( 19.02.2022-16.03.2023) * 3%/365);
- за квітень 2022 року розмір 3% річних складає 289,18 ( 9773,13 грн ( сума плати за місяць) *360 днів прострочення( 22.03.2022-16.03.2023) * 3%/365);
- за травень 2022 року розмір 3% річних складає 265,08 ( 9773,13 грн ( сума плати за місяць) *330 днів прострочення( 21.04.2022-16.03.2023) * 3%/365);
- за червень 2022 року розмір 3% річних складає 240,18 ( 9773,13 грн ( сума плати за місяць) *299 днів прострочення( 22.05.2022-16.03.2023) * 3%/365);
- за липень 2022 року розмір 3% річних складає 216,08 ( 9773,13 грн ( сума плати за місяць) *269 днів прострочення( 21.06.2022-16.03.2023) * 3%/365);
- за серпень 2022 року розмір 3% річних складає 191,18 ( 9773,13 грн ( сума плати за місяць) *238 днів прострочення( 22.07.2022-16.03.2023) * 3%/365);
- за вересень 2022 року розмір 3% річних складає 166,28 ( 9773,13 грн ( сума плати за місяць) *207 днів прострочення( 22.08.2022-16.03.2023) * 3%/365);
- за жовтень 2022 року розмір 3% річних складає 142,18 ( 9773,13 грн ( сума плати за місяць) *177 днів прострочення( 21.09.2022-16.03.2023) * 3%/365);
- за листопад 2022 року розмір 3% річних складає 117,28 ( 9773,13 грн ( сума плати за місяць) *146 днів прострочення( 22.10.2022-16.03.2023) * 3%/365);
- за грудень 2022 року розмір 3% річних складає 92,38 ( 9773,13 грн ( сума плати за місяць) *116 днів прострочення( 21.11.2022-16.03.2023) * 3%/365).
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого та правомірного висновку, про часткове задоволення вимог та стягнення інфляційних витрат у розмірі 16 102, 58 грн та 3% річних в сумі 2731, 94 грн.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній справі, з урахуванням меж апеляційного оскарження, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено частково та стягнуто заборгованість у сумі 117277,58 грн, інфляційні втрати 16102,58 грн, 3% річних у сумі 2731,94 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 у справі № 910/5434/23 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 у справі № 910/5434/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2023 у справі № 910/5434/23 -залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Матеріали справи № 910/5434/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді Є.Ю. Шаптала
О.В. Тищенко