15 липня 2024 року
м. Чернівці
справа № 725/290/23
провадження № 22-ц/822/548/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Литвинюк І. М., Половінкіної Н. Ю.
секретар Скулеба А. І.
позивачка ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 1 квітня 2024 року та ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівці від 17 квітня 2024 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Іщенко І. В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В січня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1/2 частину повернутих нею 08 березня 2020 року коштів, згідно з договором позики від 23 березня 2005 року, в сумі 12 500 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ складає 457 107 гривень 50 копійок.
Посилалась на те, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 01 лютого 2001 року по 23 квітня 2018 року.
24 березня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 стала власником квартири АДРЕСА_1 . Дана квартира є спільною частковою власністю сторін.
Грошові кошти в сумі 25 000 доларів США на придбання квартири і проведення в ній ремонту надавались їй 23 березня 2005 року, як безпроцентна позика, її батьком ОСОБА_4 з умовою подальшого їх повернення. 08 березня 2020 року позивачкою повернуто в повному обсязі ОСОБА_4 гроші в сумі 25 000 доларів США.
Позивачка вважає, що відповідач ОСОБА_2 є такою ж зобов'язаною особою, як і вона у відносинах з повернення коштів згідно з договором позики від 23 березня 2005 року, оскільки такий договір укладено в інтересах сім'ї , а також кошти отримані за цим договором було використано в інтересах сім'ї. Отже, у ОСОБА_1 є всі законні підстави на зворотню вимогу (регрес) до відповідача ОСОБА_2 в частині стягнення 1/2 частини суми повернутих коштів в сумі 12 500 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 1 квітня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину повернутих ОСОБА_1 08 березня 2020 року коштів згідно з договором позики від 23 березня 2005 року, в сумі 12500 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ складає 457 107 гривень.
Суд виходив з того, що ОСОБА_2 дав згоду на отримання позивачкою у борг коштів для купівлі квартири.
Відповідач ОСОБА_2 є такою ж зобов'язаною особою, як і ОСОБА_3 , у відносинах з повернення коштів згідно позики від 23 березня 2005 року, оскільки договір позики коштів укладено в інтересах сім'ї, а також кошти отримані за цим договором було використано в інтересах сім'ї.
Грошові кошти в сумі 25000 доларів США ОСОБА_1 отримала 23 березня 2005 року, як безпроцентну позику для купівлі і ремонту квартири за адресою: АДРЕСА_1 . 08 березня 2020 року дану суму коштів було нею повернуто одноосібно в повному обсязі ОСОБА_4 . У позивачки є всі законні підстави на зворотню вимогу (регрес) до відповідача ОСОБА_2 в частині стягнення 1/2 частини суми повернутих коштів в сумі 12 500 доларів США.
Ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 17 квітня 2024 року заяву ОСОБА_5 , яка представляє інтереси відповідача ОСОБА_2 , про залучення доказів щодо розміру витрат, які відповідач має сплатити у зв'язку з розглядом справи залишено без розгляду.
Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 , звернулася до Першотравневого районного суду міста Чернівці із заявою про долучення доказів, що підтверджують розмір витрат на професійну правничу допомогу, поза межами строку, визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України та не заявляла клопотання про поновлення такого строку.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
В апеляційних скаргах ОСОБА_2 просить ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівці від 17 квітня 2024 року скасувати та постановити нову ухвалу про долучення до матеріалів справи доказів щодо розміру судових витрат. Також просить скасувати рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 1 квітня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційні скарги
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції постановив ухвалу та рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначав, що постановляючи ухвалу суд першої інстанції не врахував, що докази, які підтверджують судові витрати відповідача в суді першої інстанції, були подані з дотриманням строку, передбаченого частиною 8 статті 141 ЦПК України.
Ухвалюючи рішення у справі суд не врахував, що в матеріалах справи є докази, які підтверджують той факт, що грошові кошти на придбання квартири та проведення ремонту були надані батьками сторін. Позивачка не брала в позику у свого батька грошові кошти на придбання квартири та проведення у ній ремонту.
Судом першої інстанції не встановлено джерело доходів ОСОБА_1 для погашення боргу за договором позики від 23 березня 2005 року, а також наявність на рахунку батька позивачки ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 25 000 доларів США.
Факт згоди відповідача на придбання квартири не означає його згоду на укладення договору позики. Відповідач не надавав згоду на укладення договору позики.
Суд помилково встановив ту обставину, що ОСОБА_1 в повному обсязі повернула ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 25 000 гривень на підставі розписки про повернення боргу.
Судом першої інстанції порушено право відповідача на доступ до правосуддя, право бути почутим. Суд ухвалив судове рішення без розгляду клопотань відповідача, врахування обставин справи та дослідження доказів.
Суд помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження.
Суд порушив строк розгляду заяви про відвід судді, яка була подана відповідачем.
Витрати на правничу допомогу були стягнуті судовим рішенням без надання можливості надання відповідачу подати відповідні заперечення. Такі витрати є необґрунтовані та безпідставно завищені.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_1 подала відзиви на апеляційні скарги.
Просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 1 квітня 2024 року та ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівці від 17 квітня 2024 року залишити без змін.
Вважала, що рішення суду повністю відповідає нормам матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, дослідив всі докази.
Незгода відповідача з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження є необґрунтованою, оскільки він не звертався до суду першої інстанції з заявою про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Судом першої інстанції право відповідача на доступ до правосуддя та право бути почутим не порушувалось.
Джерело доходів ОСОБА_1 для погашення боргу за договором позики від 23 березня 2005 року, а також наявність на рахунку батька позивачки ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 25 000 доларів США не були предметом розгляду даної справи.
Клопотання ОСОБА_2 про повторне витребування інформації з банку про рух коштів було безпідставним.
Незгода ОСОБА_2 з процесуальними рішеннями судді не могли бути підставою для відводу судді.
Розрахунок витрат понесених позивачкою на правничу допомогу був наданий суду. Такі витрат позивачки є обґрунтованими.
З апеляційної скарги на ухвалу суду не вбачається, що відповідач заявляв про намір подати докази, які підтверджують його судові витрати після ухвалення судового рішення.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
ОСОБА_3 з відповідачем ОСОБА_2 , перебувала у зареєстрованому шлюбі з 01 лютого 2001 року по 23 квітня 2018 року. Шлюб з відповідачем розірвано на підставі рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 23 квітня 2018 року (а.с. 20, 22-24, т. 1).
24 березня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 , стала власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 25-27 т.1).
Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №725/1776/18 визнано: за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 34,60 кв.м, житловою площею 26,50 кв.м.; за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку квартири за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 34,60 кв.м, житловою площею 26,50 кв.м. Верховний Суд виходив з того, що квартира була придбана в період шлюбу, а отже є об'єктом спільної сумісної власності та підлягає поділу в рівних частках між подружжям (а.с.45-55 т.1).
Відповідно до відомостей, викладених у договорі купівлі-продажу від 24 лютого 2005 року, вартість квартири становила 8062 гривень, а продавцем квартири був ОСОБА_7 (а.с.25-27 т.1).
24 березня 2005 року вказана квартира була придбана у громадянина ОСОБА_7 за 17000 доларів США, що на день укладання договору складало суму у валюті України 88 740,00 гривень (а.с. 64, т.1).
Дана обставина достовірно відома відповідачу ОСОБА_2 . Підтвердженням того факту, що громадянин ОСОБА_7 , як продавець, отримав кошти в сумі 88 740,00 гривень за продаж квартири по АДРЕСА_1 є його розписка від 24 березня 2005року (а.с. 73). Даний факт (вартість квартири - 17000 доларів США) також встановлений судами першої та апеляційної інстанцій у справі №725/1776/18 (а.с.28-55, т.1).
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 24 березня 2005 року покупцем є позивач по даній справі ОСОБА_3 . Гроші в сумі 25 000,00 доларів США на придбання квартири і проведення в ній ремонту надавались позивачу 23 березня 2005 року, як безпроцентна позика, її батьком ОСОБА_4 з умовою подальшого її повернення (а.с. 69).
08 березня 2020 року позивачем повернуто в повному обсязі ОСОБА_4 гроші в сумі 25 000 доларів США, отримані, як безпроцентна позика на придбання і ремонт квартири (а.с. 70).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу на рішення суду слід задовольнити, а апеляційну скаргу на ухвалу суду задовольнити частково з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Щодо договору позики від 23 березня 2005 року
Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).
Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
За таких обставин, згідно з нормами сімейного законодавства, умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність у законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, бо докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з'ясовувати, чи надавав інший із подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 700/3914/15.
Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що кошти отримані позивачкою за договором позики від 23 березня 2005 року, були використані для придбання квартири АДРЕСА_1 та її ремонту.
Зокрема в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би підтверджували вказану обставину.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 296/8719/22.
У постанові від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 Верховний Суд вказав на те, що до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
В зв'язку з наведеним колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги про недійсність договору позики від 23 березня 2005 року, оскільки недійсність такого договору прямо не встановлена законом і в матеріалах справи відсутні докази визнання його недійсним судом.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача коштів в порядку регресу
Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 вказав на те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Колегія суддів, надаючи оцінку попереднім заявам та поведінці позивачки у цій справі виходить з наступного.
Предметом позову у справі № 725/1776/18 була вимога ОСОБА_2 (відповідач у цій справі) до ОСОБА_6 (позивач у цій справі) про поділ спільного майна подружжя, зокрема квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Заперечуючи проти позову ОСОБА_6 вказувала на те, що кошти на придбання вказаної квартири належали її матері ОСОБА_8 , в зв'язку з чим таке майно не є спільною власністю подружжя.
Як встановлено судами у справі № 725/1776/18 вказана обставина (придбання квартири за кошти ОСОБА_8 ) підтверджується показами свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також довідкою від 20.04.2018 року, виданою Заліщицьким відділенням ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
В свою чергу, звертаючись із позовом у цій справі ОСОБА_1 посилалась на те, що грошові кошти в сумі 25000 доларів США, які в тому числі використані на придбання квартири за адресою АДРЕСА_1 , отримані за договором позики 23 березня 2005 року від її батька ОСОБА_4 .
Тобто, у цій справі позивачка фактично вказала на те, що відповідні кошти були спільною власністю подружжя внаслідок укладення нею правочину в інтересах сім'ї.
Очевидно, що попередні заяви ОСОБА_1 у справі № 725/1776/18 щодо належності грошових коштів, за рахунок яких придбана квартира за адресою АДРЕСА_1 , матері позивачки у цій справі ОСОБА_8 , а згодом після ухвалення остаточного рішення у справі № 725/1776/18 пред'явлення позову про стягнення з ОСОБА_2 коштів за договором позики від 23 березня 2005 року, укладено між нею та її батьком з метою придбання вказаної квартири, суперечить її попереднім заявам (придбання квартири за кошти матері).
У справі № 725/1776/18 ОСОБА_1 посилалась на те, що квартира за адресою АДРЕСА_1 не є спільною власністю подружжя, оскільки придбана за кошти її матері ОСОБА_8 .
Вказана обставина зазначена в мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18.
В свою чергу, у цій справі звертаючись із позовом до ОСОБА_2 позивачка вказувала на те, що спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя в результаті укладення між нею та її батьком ОСОБА_4 договору позики, і такий договір укладений в інтересах сім'ї. Відповідно права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що дії позивачки у цій справі не відповідають її попереднім заявам у справі № 725/1776/18 та суперечать принципу добросовісності.
Окрім цього, як зазначалось вище в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би підтверджували обставину використання коштів отриманих позивачкою за договором позики від 23 березня 2005 року саме на придбання квартири АДРЕСА_1 та її ремонту.
Також колегія суддів вважає правильним довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі 638/18231/15-ц вказала на те, що для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.
Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя
З урахуванням викладеного, зважаючи на характер спірних правовідносин у цій справі, а саме звернення ОСОБА_1 з позовними вимогами до ОСОБА_2 про стягнення коштів на підставі укладення договору в інтересах сім'ї, такий спір виник із сімейних правовідносин (нерозривно пов'язаний із наявністю у осіб статусу подружжя (колишнього подружжя) і в силу приписів пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України не міг бути розглянутий в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Щодо ухвали Першотравневого районного суду міста Чернівці від 17 квітня 2024 року
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що представник відповідача подала докази, які підтверджують розмір витрат на професійну правничу допомогу, поза межами строку, визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 161/5317/18 (провадження № 61-3454св22) містяться висновки про те, що аналіз норм статті 126, 137, 141 ЦПК України вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів на підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду. Водночас потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною 1 статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частин 3, 6 статті 124 ЦПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Судове рішення у справі ухвалено 1 квітня 2024 року. П'ятиденний строк, передбачений частиною 8 статті 141 ЦПК України припав на вихідний день (субота) 06 квітня 2024 року, а тому останнім днем строку є перший робочий день 8 квітня 2024 року.
Докази щодо розміру судових витрат відповідача в суді першої інстанції були подані до суду першої інстанції поштою 8 квітня 2024 року, тобто з дотриманням строку передбаченого частиною 8 статті 141 ЦПК України.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому її слід скасувати та прийняти докази понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.
Щодо заходів забезпечення позову
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2024 року накладено арешт на нерухоме майно, а саме 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1914375173101.
Згідно з частинами дев'ятою, десятою статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
З мотивувальної частини судового рішення вбачається, що суд приходить до висновку про повну відмову у задоволенні позову.
Отже, заходи забезпечення позову накладені ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2024 року шляхом арешту нерухомого майна, а саме 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1914375173101, слід скасувати.
Щодо судових витрат
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в позові.
З квитанції від 30 квітня 2024 року вбачається, що відповідач за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу суду сплатив судовий збір в сумі 605 гривень 60 копійок (а.с. 32, т.3).
З квитанції від 30 квітня 2024 року вбачається, що відповідач за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду сплатив судовий збір в сумі 6856 гривень 61 копійку (а.с. 41 т.3).
Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 7462 гривні 21 копійку в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 379, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 1 квітня 2024 року задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 1 квітня 2024 року скасувати.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівці від 17 квітня 2024 року задовольнити частково.
Ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівці від 17 квітня 2024 року скасувати.
Прийняти докази понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, а саме: копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 24 січня 2023 року, копію розрахунку виконаних робіт за надання правничої допомоги від 05 квітня 2024 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7462 (сім тисяч чотириста шістдесят дві) гривні 21 копійку в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційних скарг.
Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 12 червня 2024 року шляхом арешту нерухомого майна, а саме 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1914375173101.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 16 липня 2024 року.
Головуючий Олександр ОДИНАК
Судді Ірина Литвинюк
Наталія ПОЛОВІНКІНА