Справа № 372/1808/24
Провадження № 2-1242/24
09 липня 2024 року м.Обухів
Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Зінченка О. М.,
при секретарі - Григор'євій К.О.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, в якій зазначає, що 04 жовтня 2018 року зареєстровано шлюб між сторонами, від шлюбу сторони спільних дітей не мають. Через різні характери та погляди на життя спільне життя не складається, сторони не підтримують подружніх стосунків. Вважає, що подальше спільне сімейне життя неможливе, у зв'язку з наведеним позивач просить позов задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явилася, в заяві просить суд справу розглядати без її участі, позов підтримала.
Відповідач в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву в якій вказав, що обставини зазначені в позовній заяві відповідають дійсності і він позов визнає, просив задовольнити позов та розірвати шлюб.
Суд, перевіривши матеріали справи вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, шлюб між сторонами зареєстровано 04 жовтня 2018 року Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис №595, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.6).
Від шлюбу сторони неповнолітніх та малолітніх дітей не мають.
Як вказує позивач, подружжя сімейно-шлюбних стосунків не підтримує, спільне господарство не ведуть та проживають окремо.
Суд зауважує, що відповідно до матеріалів справи вбачається, що відповідач у справі, є громадянином іноземної держави, а саме, як вбачається із копій свідоцтва про шлюб від серії НОМЕР_1 від 04.10.2018р. та паспорта № НОМЕР_2 від 10.05.2017 р. ОСОБА_2 є громадянином Литовської Республіки. (а.с.6, 12)
У відповідності до вищенаведеного, суд під час вирішення вищевказаної справи повинен керуватися положеннями Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
- об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону вибір права - право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.
Зі статті 7 Закону вбачається, що при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України.
Згідно із ст. 55 Закону право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.
Статтею 63 Закону встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до п. 11 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом" передбачено, що правові наслідки шлюбу з іноземним елементом визначаються статтею 60 Закону України "Про міжнародне приватне право". Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі. Наприклад, якщо подружжя, що є громадянами різних держав, спільно проживали на території України і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу здійснюється за законодавством України. У випадку відсутності такої ситуації - правові наслідки шлюбу визначаються правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Наявні у справі докази об'єктивно свідчать про те, що позивачка ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії СК 918274 від24.09.1998 р. , сторони проживають на території України, про що свідчать документи по справі. З урахуванням наведених обставин суд вважає, що спір підлягає вирішенню відповідно до законодавства України.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Позивачка скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.
Відповідно до ст. 111 Сімейного кодексу України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Як роз'яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Позивач не виявила бажання примиритись.
Відповідач позов визнав, та просив суд задовольнити позов ОСОБА_1 та розірвати зареєстрований між ними шлюб.
Згідно положень частини третьої та четвертої ст. 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Судом було встановлено, що причиною припинення шлюбно-сімейних відносин являється те, що спільне життя позивача з відповідачем не склалося та припинено. Подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе.
Частиною 2 статті 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд вважає, що оскільки на даний час сторони не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбних стосунків, позивач наміру зберігати сім'ю не має, шлюб існує формально, подальше спільне життя суперечить інтересам позивача, відтак є усі підстави для розірвання шлюбу.
Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 258-259, 263-268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 104, 110, 112, 113 Сімейного кодексу України, суд,-
Позов задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04 жовтня 2018 року Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис №595, розірвати.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М.Зінченко