Справа № 372/1031/24
Провадження № 2-1022/24
08 липня 2024 року м.Обухів
Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Зінченко О.М.,
за участі секретаря Григор'єва К.О.,
представника ОСОБА_1 ,
розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба в справах дітей та сім'ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком,
Заявник звернувся до суду із позовною заявою про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком в якій зазначає, що заявник перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 в період з 09.10.2009 р. по 04.08.2015 р., рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04.08.2014 р. шлюб між ними було розірвано. Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу залишилася проживати з батьком і по теперішній час батько самостійно утримує, здійснює повний догляд та виховує дитину без участі матері. На час розірвання шлюбу між сторонами дитині було лише п'ять років проте мати не виявила бажання забрати її проживання до себе. Саме з цього часу дитина проживає з батьком. Мати дитини ОСОБА_3 вже багато років після розірвання шлюбу не бере участь у вихованні та догляді за дитиною, фактично відсутня у житті дитини, не відвідувала школу, не цікавилася її успішністю, не відвідувала разом з дитиною заклади охорони здоров'я, фактично самоусунулася від виховання власної доньки. Після початку військових дій на території України мати жодного разу не поцікавилася щодо життя дитини, не виявила бажання вивезти дитину на безпечну територію Донька залишилася повністю під опікою лише одного батька. Зараз на території України тривають військові дії. Знаходження на території України з неповнолітньою дитиною є досить небезпечним. Оточуюче положення не дає можливості дитині нормально розвиватися, навчатися. Для забезпечення нормального рівня безпеки, розвитку та навчання дитини батько не може вивезти дитину за кордон. Без підтвердження факту того, що заявник самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітньою донькою без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері заявник матиме права перетину державного кордону України у період дій військового стану. Крім того, без підтвердження цього факту заявник може бути у будь-який час мобілізований і фактично неповнолітня дитина залишиться одна, без батька і матері чи інших родичів, які можуть здійснювати за нею догляд та займатися її повноцінним вихованням. Така ситуація є небезпечною для подальшої долі неповнолітньої дитини
В зв'язку з цим заявник просить суд встановити факт, що ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітньою дитиною - донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Ухвалою суду від 03.04.2024 було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 13.06.2024 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Давиденко О.С. позов підтримала з підстав викладених у позові. Пояснила, що мати дитини не приймає участі у вихованні дитини.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнала, пояснила що дитина з нею не спілкується, не проживає з 2015 р.
Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області в судове засідання не з'явився, направивши суду клопотання в якому зазначив, що 18.01.2024 р. ОСОБА_2 звертався до служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Обухівської міської ради із заявою щодо обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідний акт було складено та видано заявнику. Іншою інформацією щодо сім'ї ОСОБА_2 служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Обухівської міської ради не володіє. Просив справу розглядати без участі представника служби, стосовно винесення рішення покладаються на розсуд суду.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що позивач це її племінник. Він займається вихованням дитини, забезпечує її, разом зі своїми батьками. Сторони розірвали шлюб в 2015 р.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що позивач є її племінником. Він сам виховує дитину, якій 14 років, вони разом відпочивали, він її утримує. Мати дитиною не цікавиться. Позивача недавно мобілізували, він служить. Зараз дитина з його матір'ю, знаходиться на її утриманні. Мати дитини не позбавлена батьківських прав, вона самоусунулася від виховання дитини.
Суд вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, допитавши свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , дослідивши письмові докази, перевіривши матеріали справи, вважає, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 3ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 09 жовтня 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбу, який рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 серпня 2015 року у справі №372/3037/15-ц було розірвано, рішення не оскаржене та набрало законної сили (а.с. 11).
Від шлюбу сторони у справі мають неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 15.01.2010 р. (а.с. 10).
25.12.2023 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. Згідно п.1.2. договору батьки домовилися про місце проживання дитини та про порядок здійснення батьківських прав батьком та матір'ю, яка проживає окремо від дитини. п.1.3 договору передбачено, що місцем проживання дитини батьки визначили місце проживання батька. У разі зміни місця проживання дитини батько зобов'язується попереджувати матір письмово із вказанням точного місця проживання дитини не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання. П.1.4 договору батько самостійно утримує та повністю виховує свою доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 П.2.1. батько здійснює повне та одноосібне виховання та утримання дитини на власний розсуд без участі матері дитини. П.3.1.1. батько зобов'язався піклуватися про здоров'я дитини, брати участь у вихованні дитини, забезпечити дитині достатній рівень освіти незалежно від стосунків сторін. П.3.2. Мати зобов'язалася не втручатися у вихованні дитини та не чинить перешкод батькові щодо виконання ним своїх обов'язків за цим договором. (а.с.12)
З копії заяви ОСОБА_3 реєстраційний №1734 від 25.12.2023 р. вбачається, що мати малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_3 повідомила про повне забезпечення, нагляд та утримання її доньки здійснюється її батьком ОСОБА_2 з 2015 р. (а.с.13)
Згідно довідки №444 від 25.12.2023 р. та характеристики ОСОБА_4 навчається в 8-Е класі Академічного ліцею №3 Обухівської міської ради Київської області, виховання дівчинки займається батько ОСОБА_2 , на даний час дитина проживає з батьком. (а.с.14, 18)
У копії акту від 25.12.2023 р. зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але за даною адресою не проживає, місце проживання за свідченням свідків за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.15)
З копії акту обстеження житлово-побутових умов проживання сім'ї від 19.01.2024 р. вбачається, що батько ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_4 та матір'ю ОСОБА_6 проживають в двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 для дитини створено належні умови для виховання, розвитку та проживання.(а.с.16)
Згідно копії акту від 31.01.2024 р. ОСОБА_4 перебуває на утриманні свого батька ОСОБА_2 з серпня 2015 р. по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 , мати дитини ОСОБА_3 за свідченням свідків не бере участі у вихованні дитини. (а.с.17)
У письмових поясненнях ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 від 21.01.2024 р., 22.01.2024 р. зазначено, що з 2015 р. ОСОБА_2 опікується своєю донькою ОСОБА_4 , виховує та утримує її, матір вони давно не бачили. (а.с.20-23)
Допитані в судовому засіданні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вказали, що позивач самостійно виховує дитину, а відповідач самоусунулася від її виховання. Разом з тим, що позивач є племінником свідків, суд критично оцінює пояснення даних свідків.
Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду позивачем за неповнолітньою донькою ОСОБА_4 суд прийшов наступного висновку.
Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до статті 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Як визначено частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Як визначено статтями 141, 153 Сімейного Кодексу України, яка кореспондує зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частинами 1-3 статті 157 Сімейного Кодексу України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У розумінні положень статті 160, статті 161 Сімейного Кодексу України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути, зокрема, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Крім того, в силу положень Цивільного Кодексу України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) та припиняється у момент її смерті (стаття 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 30) при цьому відповідно до частини 2 статті 15 Сімейного Кодексу України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного Кодексу України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків.
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
З цього слідує, що підставою встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини батьком та догляду за нею, необхідно встановити юридичний факт, або декілька, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Сімейним Кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (частина 1 статті 14, частина 1 статті 15). Разом з тим, у силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Представник позивача зазначає у позові, що після розірвання шлюбу з відповідачем, з серпня 2015 року, їх донька залишилася проживати з ним, та з цього часу знаходиться на його утриманні та самостійному вихованні. Такі твердження в силу ст. 141 Сімейного Кодексу України, суд розцінює критично, оскільки розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків відносно дитини.
Більш того, доказів, що відповідач проживає окремо від доньки суду не надано, натомість відповідач наразі є зареєстрованою за місцем реєстрації доньки за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд не приймає до уваги твердження представника позивача, що відповідач самоусунулася від виховання та утримання доньки, оскільки з копії нотаріально посвідченого 25.12.2023 р. договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини вбачається, що згідно умов даного договору, а саме п. 1.3. місцем проживання дитини ОСОБА_4 батьки визначили місце проживання батька, п.3.1 мати зобов'язалася не втручатися у виховання дитини та не чинити перешкод батькові щодо виконання ним своїх обов'язків.
Оскільки проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що, в даному випадку, мати самоусунулась від виховання та догляду за дитиною, та не звільняє її від обов'язку виховувати та доглядати за дитиною. Докази, подані позивачем, не спростовують факту, що ОСОБА_3 не виконує покладені на неї обов'язки матері відносно її доньки ОСОБА_4 .
Суд не приймає до уваги визнання позову відповідачем, оскільки це суперечить матеріалам справи та доказам, які були дослідженні під час судового розгляду.
Будь-яких інших доказів про те, що ОСОБА_3 не виховує та не доглядає за дитиною, суду не надано, а тому факт того, що ОСОБА_2 є особою, яка самостійно виховує та здійснює догляд за дитиною, позивачем не доведено.
В позовній заяві зазначено, що для забезпечення нормального рівня безпеки, розвитку та навчання дитини батько навіть не може вивезти дитину за кордон. Без підтвердження факту того, що позивач ОСОБА_2 самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітньою донькою без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері позивач не матиме права перетину державного кордону України в період дії військового стану. Більше того, без підтвердження цього факту позивач може бути у будь-який час мобілізований і фактично неповнолітня дитина залишиться одна, без батька, без матері чи будь-яких інших родичів, які можуть здійснювати за нею догляд та займатися її повноцінним вихованням.
Дані твердження суд оцінює критично, оскільки згідно актів за адресою: АДРЕСА_1 разом з позивачем проживає його матір ОСОБА_6 , яка на даний час, зі слів свідка ОСОБА_6 , здійснює виховання та утримання онуки ОСОБА_4 , що проживає разом з нею, оскільки її батько - позивач ОСОБА_2 мобілізований на військову службу.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 не є особою, яка самостійно виховує та здійснює догляд за донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері ОСОБА_3 . Мати дитини не позбавлена батьківських прав відносно своєї доньки, а тому зобов'язана виконувати обов'язки, які покладені на неї, як на матір, згідно ст. 150 Сімейного Кодексу України. Позивач, у свою чергу, не довів, що мати дитини в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов'язків відносно своєї малолітньої дитини.
З огляду на викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем вимога про відшкодування судових витрат не заявлялася, вони залишаються за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 78, 81, 259, 264-265, 268, 273, 315, 352, 354 ЦПК України, суд,-
В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба в справах дітей та сім'ї Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком, відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 15.06.2024.
Суддя О.М. Зінченко