Справа № 369/5841/24
Провадження № 2/369/5050/24
Іменем України
09.07.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В., при секретарі судового засідання Безкоровайній М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу № 369/5841/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову: Служба у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -
05.04.2024 року до суду надійшов зазначений позов.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона з 28.12.2013 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі народилася дитина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Свідоцтво про народження (видане повторно) серії НОМЕР_1 від 28.03.2024. Проте, спільне сімейне життя не склалося у зв'язку з наявністю суттєвих протиріч з приводу подальшого існування сім'ї, відсутністю взаєморозуміння, взаємодопомоги та підтримки. Позивач самостійно несе витрати по утриманню дитини, піклується про його фізичне та психологічне здоров'я, забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, надає дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей, тому вона звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з матір'ю.
10.04.2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання у справі та витребувано у Служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (адреса: Київська область, Бучанський район, с. Крюківщина, вул. Балукова, 10, каб. 9, поверх 1) висновок щодо доцільності визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Свідоцтво про народження (видане повторно) серії НОМЕР_1 від 28.03.2024 з матір'ю ОСОБА_1 .
03.05.2024 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_2 визнав позов, просив його задовольнити, а розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.
09.07.2024 року начальник служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області Віктор Костина через канцелярію суду зареєстрував заяву про розгляд заяви без участі служби.
09.07.2024 року начальник служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області Віктор Костина через канцелярію суду зареєстрував висновок від 08.07.2023 року № 3/02-2218 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - ОСОБА_1 .
09.07.2024 року позивачем через канцелярію суду зареєстровано заяву, в якій остання вказала, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить здійснювати розгляд справи у її відсутності.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу;
За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем (ч. 3 ст. 200 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 28.12.2013 року між сторонами по справі зареєстровано шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області видано свідоцтво про шлюб, про що складено актовий запис № 2396.
У зареєстрованому шлюбі народилася дитина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Свідоцтво про народження (видане повторно) серії НОМЕР_1 від 28.03.2024.
Причиною розпаду сім'ї сторін стало те, що спільне подружнє життя не склалося, так як у них різні погляди на сімейне життя та обов'язки, що призвело до непорозумінь, подружжя втратили почуття взаємної любові, поваги один до одного та взаємодопомоги, сторони не підтримують стосунків, не ведуть спільного господарства, у зв'язку з чим, позивач звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або достовірності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 1 СК України, побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу жінки та чоловіка не допускається.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Відповідно до ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї суперечитиме інтересам одного з них.
Частина перша ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Поняття «приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява №44647/98).
При вирішенні спору про розірвання шлюбу суд враховує, що позивач та відповідач тривалий час не проживають однією сім'єю, у них різні погляди на життя на сімейні цінності, між сторонами спору припинилися шлюбні стосунки, вони перестали вести спільне господарство, позивачка наполягає на розірванні шлюбу, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про визначення місце проживання дітей, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно з ч. 2 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 161 СК України).
На даний час батьки неповнолітньої дитини, проживають окремо, дитина проживає з матір'ю.
Згідно з положенням ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини.
Згідно ст. 150 СК України, обов'язками батьків є піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя.
Відповідно до ч. ч. 2, 8, 9, 10 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради від 27.02.1991, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 конвенції).
Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь в її вихованні й має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст. 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
Європейський суд з прав людини 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України» виніс рішення де визначив «з врахуванням інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Отже, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно висновку служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного на підставі рішення Комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Вишневої міської ради Бучанського району Київської області від 20 червня 2024 (протокол №6), орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - гр. ОСОБА_1 .
Аналізуючи та оцінюючи всі вищевикладені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
У разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що передбачено частиною першою статті 142 ЦПК України.
Таким чином, необхідно повернути позивачці ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків сплаченого нею судового збору в сумі 1211,20 гривень.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК у зв'язку із задоволенням позову з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 50 відсотків сплаченого нею судового збору в сумі 1211,20 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 24, 56, 105, 110, 112, 114, 141, 142, 180, 182, 183, 184 СК України, ст. ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини задовольнити повністю.
Шлюб, зареєстрований 28.12.2013 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у Відділі реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області, про що є актовий запис № 2396, - розірвати.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - гр. ОСОБА_1 .
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків сплаченого нею судового збору за подачу позовної заяви в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 відсотків сплаченого судового збору за подачу позовної заяви в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Інформацію про сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Паспорт НОМЕР_2 , виданий Романівським РС УДМС України в Житомирській області 20.01.2014, ІПН НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Паспорт НОМЕР_4 , виданий Романівським РС УДМС України в Житомирській області 18.06.2015, ІПН НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, адреса: Київська область, Бучанський район, с. Крюківщина, вул. Балукова, 10, каб. 9.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено: 16.07.2024 року.
Суддя А.В. Янченко